Кити теж були живі, поки мали гроші.
І справа не в маєтках на пагорбах за містом, не у Вежах і не в особистих «Цеппелінах» із пілотами, що завжди нудьгують на землі. Пять хвилин довгелезного днязачинити кабінет, загасити світло та навпомацки повернути важелі на дверях власного сейфа. Відчинити й завмерти на порозі у фосфорному сяйві грошей.
Щоб зайти, погладити рукою. І покласти кілька нових пачок, кинути три жмені дрібязку до фонтана в центрі багатокілометрового сейфа, що зникає у жовтому світлі монет.
Жити тільки цим: грошовий сад у сейфі Кита Палацу Ігор. Листи з портретами й палацами, перлини доріжок, рубіни квітів, птахи із золота, стовбури дерев із срібла, платинові водоспади.
Золотий храм у сейфі Усмішливого Кита. Тільки золото. Колони, стіни, вівтар. Золото ста шандалів. Світло золотих свічок. Золото вітражів і золото літер на золотих сторінках священних текстів.
Кит Сорока Фабрик. Його особистий, схожий на склад, сейф. Вісім залів паперових грошей. Але основні цінності там, за останніми дверима. Пятсот статуй з білого каменя. Перші санчата з трояндою на спинці. І головнеБойовий літак, гігантська летюча фортеця на десять пілотів та вісім кулеметних веж. Мрія дитинства. Мрія про девятьох вірних друзів.
Піднятися в кабіну. Клацнути не працюючим тумблером і сказати:
Полетіли, ніби ти не один.
Сейф Кита, чиї люди займалися продажем порошку «ін». Посмішка людини, яка вже має все, що може мати людина. Ніяких полиць, ніяких каталогів крупних купюр «банкноти номіналом у пять мільйонів, випущені торік». Самі лише коробки з кольоровими гумками і купа грошей від стіни до стіни.
Узяти пачку, згорнути, обмотати гумкою та кинути до купи таких самих пачок. Дивитися, як вона впаде чи покотиться донизу, ледь чутно зашарудівши в обвалі.
Сухий Сивочубий Кит, власник Найбільших Крамниць і Найтовщої Газети. Його сейфпродовження кабінету. Увійти, ввімкнути лампу на старому столітому, найпершому з куплених ним столів. Відчинити шухлядуперша ручка, перший блокнот, перший коричневий дагеротип, пасмо русявого волосся та перший гаманець, тепер два пусті, зшиті докупи квадрати репаної шкіри.
Розгорнути перед собою зошит і, виклавши зароблені впродовж дня гроші, записати їх у графу «дебет».
«Число. Місяць. Рік.
Внесено в загальний рахунок сто девятнадцять тисяч.
Купюри по тристачотириста сімдесят штук.
Купюри по двістісімсот шістдесят.
Купюри по сто пятдесят
Купюри по сто
Купюри
І вісім монет номіналом: пять, десять, десять, одна»
Загальний рахунок складає: забракне чорнила малювати нулі. Стомиться рука.
А протягом решти часу Місто Великих вогнів і пять Китів, що сидять у п'яти його центрах.
Першим прокидається Кит Найбільших Крамниць і Найтовстішої Газети. Його газети будять жителів міста, бо падають на дно поштових скриньок або з шурхотом підлазять під двері.
Що там у нас?
Ціни. Новий товар. Нова книга. Нагородження сінема-стрічок. Зірка кинула пити. Зіткнення потягів. Останнім часомДикі Пси. І доконче на останній сторінці оповідання в картинках та гороскоп:
«День буде вдалий. Вам, як завжди, пощастить».
Погортати газету, поснідати купленим у Найбільшій Крамниціта з дому на міст метро, чи в автобус або у таксі.
Кожен шостий городянин на одну із Сорока Фабрик, на роботу до другого Кита.
А три інші Кити просинаються ввечері. Кит Палацу Ігор:
Навіщо сидіти вдома?! Як удома зустрінеш долю?! Який талан знайде твої двері?! Чи пощастить твоєму килимкові перед дверима, щоб об нього витерли ноги? Йди до нас! До Палацу Ігор! Йди!
Кит, який торгує порошком «ін». Його торговці мовчазні. Вони впізнають покупців, угледівши в їхніх очах тугу. Взяти гроші, передати порошок, побажати:
Казкових снів.
І Усмішливий Товстий Кит зі своїми людьми:
Ті завинили Палацу Ігор, ті винні за товар з Фабрик, тіпродавцям «ін». Підіть розшукайте їх.
А заразом поїдьте до власників Маленьких Фабрик, Маленьких Газет, Маленьких Крамниць і Малюсіньких Палаців Ігор і зберіть з них по десять відсотків за право існувати, за можливість не бути розчавленими великими Китами.
І раптом зявилися Пси.
І раптомВітчим, котрий вигодував Псів.
Ми почали втрачати гроші,сказав Усмішливий Товстий Кит.
Гроші йдуть від нас, сказав Кит Товстих Газет.
Ми втрачаємо так багато, сказав Кит Палацу Ігор, що вечорами нема задля чого відчиняти сейф.
Три білі монети. Ось що я зміг покласти вчора до сейфа.
Дикі Пси?
Вітчим?
Підіть до Міста й візьміть там усе, що воно зможе нам дати.
І прийшли Пси.
Пси вбивають торговців «ін» і захищають торговців дешевою отрутою. Один раз вдихний отрута не покине тебе ніколи. А ти вже ніколи не зможеш без неї.
Пси підривають Палаци Ігор і захищають власників Жорстоких Ігор.
Двобій до смерті одного з героїв!
Пси хлюпають кислотою в обличчя дорогих красунь, щоб заповнити темні вулиці дітьми в яскравих сукнях.
Скільки тобі?
Тринадцять.
І скільки ти коштуєш?
Усього пять монет.
Пси диктують репортерам, про що писати.
Пси захищають власників маленьких крамниць, дозволяючи їм продавати тільки дешевий товар.
Пси не дають боржникам шансу і вбивають усіх, хто може запитати:
Який вітчим? Я працюю на Китів.
Пси з автоматами, пси, що влаштовують лотереї, пси поруч у довгих машинах, пси, пси, пси
І вітчим у своїй Темній вежі.
Ми привезли гроші.
Чудово, кивне Вітчим Псам. Можете висипати їх туди.
Не рахуючи. У величезну купу. Заповнивши три поверхи.
І, як завжди, його гроші спливають кровю. Як завжди, кожна з купюр усмоктала в себе чийсь біль.
Ви вкрали в нього гроші.
Ви зробили його жебраком.
Ось тепер вам Названий Тато повертає своє.
І ви хочете сказала я.
Щоб ви повернули йому все, що ви в нього взяли.
Мої смішні Кити, хіба гроші щось змінять? Хіба гроші врятують Місто Великих Вогнів від зграї жорстоких псів?
Якби все було так просто, Якби це могло врятувати, я б відразу повернула все.
Якби справа була тільки в грошах
Я залишила б усе і перетворилася на Кита. Крихітка в темному мякому костюмі, в тумані сигарних димів. Її бухгалтери в целулоїдних козирках і чорних нарукавниках, її армія друкарок, навіть її Гвардійці з рахунками і слухавками:
Продаємо!
Купуємо!
Зменшуйте на один відсоток!
Прийнято!
Ми платимо втричі більше!
І щовечора кожен Кит отримуватиме вантажівку грошей. Яких завгодно, хоч міддю в мішечках, хоч у золотих зливках.
І ще чотири вантажівки Вітчимові.
Адже все так просто. Тільки навряд чи це щось змінить. Це взагалі нічого не змінить.
Розумієте?
Неголосне:
Па, губами й сигарний дим до ламп.
Розумієте? спитала я.
Розуміємо. сказали Кити.
Ми знали, що ви відмовите нам.
І тому підготувалися до цього.
Ви зібралися мене вбити?
Ні. Нам доведеться вбити вітчима.
Вітчима та його псів.
Ні! закричу я. Ви не повинні робити цього!
Це мої пси! закричу я. І тільки я
Це мій вітчим! кричу я Китам, а вони, мов поглухли. І тільки я маю право вбити його!
Надто пізно, скажуть Кити. Наші гвардійці вже вирушили до нього.
Розділ 2
Двадцять чотири Особисті Гвардійці їхали до вежі вітчима.
Двадцять чотири Гвардійці мають умерти цієї ночі.
Ви не розумієте, що робите!!!
Я мусила врятувати бодай когось!
Розділ З
Особиста Гвардія Китів, Гвардійці Міста Великих Вогнів. Вони їхали до вежі Вітчима, вони просто виконували наказ.
Двадцять чотири статні й гарні чоловіки мали померти.
Ось вони, прошипіла безлика тварина.
Я бачу, сказав Вітчим.
Він відступив од вікна.
Почнемо.
Почнемо.
Вони вийшли з машин перед Вежею з чорного скла, яке відображало в собі все місто.
Вулиця на схід: ряди ліхтарів, вогні на мостах метро, стіни-вікна-стіни безлічі веж, Вулиця на захід: міст через річку, вогні на ньому, вогні на темній воді. Вулиця до країни вічної криги: реклами, реклами, вогні, далекий міст, мов павутина в росі.
Гвардійці.
Двадцять чотири схожі долі.
Однаково обстрижене волосся. Однакові плащі, однакові надірвані зверху, ледь зімяті пачки тих самих цигарок.
Однакові пістолети. По шістнадцять куль у кожнім.
Їхні двадцять чотири дівчини приміряють білі сукні.
Однаково байдужі, з однаковою думкою про те, що треба швидше кінчати і
Починаймо ж.
Починаймо.
Я мчала, щоб урятувати їх. Я летіла крізь місто, і лампи реклам вибухали яскравим вогнем, коли моя тінь наражалася на них. Я проносилася над ніччю, і вітер підхоплював листя й газети. Я поспішала. Я хотіла встигнути. Відштовхуючись від гладких стін, я летіла крізь ніч.
Саме опівночі. Саме в нуль-нуль-нуль-нуль.
Почнемо, і Гвардійці зробили крок.
Почнемо, заплющив очі Вітчим.
Північ!
Останній удар на старовинному годиннику Центральної Вежі.
БОМ!!!
Дванадцята!
На наручному годиннику чоловіка, що курив на рекламі цигарку «Кордон Пустелі».
БОМ!!!
Двадцять четверта нуль-нуль! на круглому годиннику над вуличним переходом.
БОМ-М-М!!!
БОМ-М-М!!!
На величезному рекламному панно:
«До Нового Року залишилося рівно девяносто чотири дні!»
БОМ!!!!!
Дванадцять страшних ударів!
БОМ!!!!!!!
Останній удар:
Бо-о-о-о-о-бом-м-м-м-м-м!!!!!!!!
Час зник. Він став нічим.
Нуль. Нуль. Нуль. Нуль.
Місто впало в Ніщо. Місто просто зникло. Тільки Чорна Вежа висить у темряві. З єдиним Палаючим вікном нагорі.
Я спізнилася. Я не застала їх. Тільки їхні спорожнілі машини біля Вежі, на безлюдній вулиці.
Бом!
Вітчим уже забрав їх.
Не бійся, Крихітко, сказав Кіт. Не бійся.
Я принюхалася до відлуння їхнього цигаркового диму, наче Вовк.
Я, наче Пес, заплющила очі й намагалась їх побачити.
Ніби Кіт, я була готова до стрибка.
Як Залізний Чоловік, я не повинна була нічого боятися.
Не бійся, Крихітко.
Я не боюся
Розділ 4
Бог є,сказали їм. І Бог є Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь-що, оскільки нічого іншого взагалі немає
У ті далекі часи, коли Вітчима тільки готували стати Злом.
Саме тоді вони й познайомилися, Вітчим і Мачуха Коли їх ще готували для боротьби
Перша лекція почалася просто:
Бог є. І Бог є Прощення і Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь що, оскільки нічого іншого взагалі немає.
Ви можете вигадувати собі Верховний Розум, циклічні програми, експерименти початку часів, Адепта Мавп і Адепта від Перетворення мурахи в колосок. Навіть пекло як єдиний розумний спосіб існування мислячих істот. Але все це не є Богом.
Бог єдиний. Єдиний його проявмилість до них, грішних. Закони його непорушні, і в Бога немає двох обличдоброго та злого, котрі він обертає до вас залежно від того, чи склали ви поставлений перед вами іспит. Він тільки любить їх і прощає.
І якщо не приймають його любові та прощення, він терпляче чекає, не заважаючи бути ще більш грішними. Він любить, прощає і чекає, коли ви перестанете вбивати свою душу й почнете сприймати серйозно його любов і милість.
А як може бути інакше, якщо ви його діти?
Їх оселили у невеликому, зачиненому на зиму монастирі серед чорної діброви. Вранці сніданок.
Джерело з кавою на першому поверсі. Кришталеві згаслі екрани в безгомінних темних холах. Келії на одного, жодної охорони, малесеньке селище неподалік вимерло од віспи, й туди просто немає сенсу ходити. Десять годин лекцій щодня.
Лекція перша:
Бог є,сказали їм. І Бог є Любов, це все, що слід знати про Добро, аби знищити його.
Їх залишилося десятеро, і в пятиповерховій нежилій споруді монастиря вони могли не зустрічатись і не чути одне одного, бо оселились на різних поверхах.
І була вечірка, на якій зібралося шестеро з них. Вогонь з Острова Трьох Зрослих Листків у пластикових скляночках, нарізані бутерброди в трапезній, що годувала їх. Увечері, коли вони розповідали про себе, з чиєїсь подачі називаючи одне одного сестрами й братам. І волоока Мачуха сказала Вітчимові:
Слухай, брате, перенеси свою подушку в мою келію.
Лекція номер два:
Любовє праця. Праця непосильна, щогодинна, вона потребує найжорстокішого контролю над собою, своїми емоціями, почуттями, розумом.
Полюбити легко, возлюбити ще легше. Далебі складніше прокидатися щоранку, знаючи, що на тебе нічого не чекає, що цей день буде ще гіршим, ніж попередній і все одно казати «я люблю тебе, і з любові до тебе я дозволяю тобі робити зі мною все, що завгодно».
Праця, помножена на терпіння, жертовність і цілковиту відмову від нагороди. Добронічого не вимагати, любити і стояти за правим плечем, люблячи й жертвуючи. Злобажати, хотіти, наповнюватися пристрастю та одержувати будь-яким шляхом, будь-яким чином.
Але в кого два правих плеча? Хтоані пучки солі за спину? все, що слід знати про Добро, аби вміти знищити його.
Древні знання стародавніх цивілізаціймагія та чаклунство.
Пятеро їхніх учителів жили разом із ними, невидимі, нечутні, зявлялися тільки вранці, незадовго до лекцій і вечеряли у своїх кімнатах.
Вітчим жодного разу не зіштовхнувся з жодним із них. І він жодного разу не бачив світла на їхньому поверсі, коли бігав вечорами чорними стежками чорного монастирського парку до озера й назад. Щоб бути в формі, або просто задля розваги.
Зло в імя зла. Ненависть як єдиний спосіб існування. Доконечне неприйняття Бога.
Любов і прощеннязло і ненависть. Світле, за подобою і зразком своїм, завжди однакове, а тому вічненепроникно-чорне, геть далеке від світла, без форми, а тому мільйонолике, зі здатністю перетворитися на що завгодно, і, отже, не спроможне вмерти
Мінус і плюс
Любов і думка
Вітчим повернувся з пробіжки. На перших двох поверхах було досить темно.
Він піднявся сходами на четвертий, пройшов повз свої двері і постукав до Мачухи.
Я хочу спати, сказала вона. Не заважай мені.
Заплющивши очі, він побачив її в ліжку з книжкою в руках.
Від тебе тхне потом, обернувшись до нього, сказала Мачуха. Ти підтягся понад сто разів і пробіг до біса кілометрів. Ти задоволений собою і почуваєшся самцем. Щоб спокійно заснути, тобі потрібна ще одна маленька перемога. То чому нею мушу бути я?
Ти голила ноги й порізала литку, сказав Вітчим. Ти робила це, сподіваючись, що я прийду.
То було півгодини тому, я кликала тебе.
Я відчував, сказав він. Але був зайнятий.
Робив із себе самця, сказала мачуха. Іди геть, я хочу спати.
Але минуло понад пять тисяч років, перш ніж їм захотілося мати дитину. І щоб було кому передати зібране зло, їм віддали мене.
Діти. Ось хто поєднує в собі два начала, діючи то з примусу одного, то з доброї волі другого, просто через те, що обидва начала живуть у них.
Святі від народження, вони стають грішними, щойно їм доводиться обирати. Тільки-но вони починають обирати те, що більше їх влаштовує, вони обирають зло.
Дайте дитині все, чого вона прагне, любіть її повсякчас, наповніть її життя Світлом, зробіть усе, щоб вона прокидалась усміхненою, і дитина назавжди залишиться святою. Інфантильною, дегенеративною святою.
Дайте їй пістолет, і вона почне убивати. І тоді вона буде вашою.
Змусьте її зробити гріх хоч би раз, і вона сама повірить, що її гріхові немає прощення, і тоді прийде до вас.
Ця, сказав Вітчим тоді, в дитячому будинку.
Але, хазяїне, сказала Чорна Потвора. Вонаянгол.
По-перше, іще не янгол, сказав він. А по-друге, вона так схожа на тебе.
Поки ще ні,відповіла Мачуха. Але ми навчимо її бути
Вона посміхнулася.
Зрозуміло, він припинив дивитися на мене.
Ця. Ми хочемо взяти її. Скільки з нас?
Розділ 5
Бо-о-о-о-о-бом-м-м-м-м-м!!!!!!!!
Час зник. Він став нічим.
Нуль. Нуль. Нуль. Нуль.
Місто звалилось в ніщо. Місто просто зникло.
Тільки Чорна Вежа висить у темряві. З єдиним Сяючим вікном угорі.
Двадцять чотири гвардійці зупинилися край тротуару, що веде у прірву більшу, ніж сама нескінченність. Двадцять три з них ступили крок до дверей Чорної Вежі, що відчинилися назустріч.