Дременули! закінчив другий дідуган, після чого соковито й далеко сплюнув, точно влучивши у вільний простір між задами мулів. Дременули, ледь оту мандигору побачили. Один, кажуть, у штани надристав. О, дивися, дивися, синку, то він! Оночки він!
Та що ви мені тут, трохи занервував Аплегатт, засранця хочете показати? Не цікаво мені
Не теє! Потвора! Потвора вбита! Вояки її на фуру кладуть! Бачте?
Аплегатт підвівся на стременах. Незважаючи на сутінки та на роззяв, які стовбичили навколо, він роздивлявся підняте солдатами величезне блідо-жовте тіло. Нетопирині крила й скорпіонів хвіст потвори безвладно волоклися по землі. Крикнувши хором, вояки підняли труп вище й звалили його на віз. Запряжені в нього коні, видно занепокоєні смородом крові й стерва, заіржали, смикаючи дишлом.
Не зупинятися! крикнув дідуганам десятник, який командував солдатами. Далі їхати! Проїзд не забивати!
Дідуган підігнав мулів, віз підскочив на колії. Аплегатт штурхнув коня пятами, порівнявся із ними знову.
Вояки, видко, бестію затовкли?
Де там, заперечив дідуган. Вояки, як прийшли, тільки рота на людей роззявляли, лаялися. То тобі стій, то тобі вперед, то се, то те. До потвори не поспішали. Послали за відьмаком.
За відьмаком?
Так було, запевнив другий дідуган. Комусь згадалося, що на селі відьмака бачено, тож по нього й послали. Проїжджав потім він повз нас. Волосся біле, морда паскудна та ще й страшний меч на спині. Години не минуло, як хтось спереду крикнув, що зараз можна буде їхати, бо відьмак бестію уконтрапупив. Тоді ми й рушили нарешті, а тут, синку, акурат і ти підїхав.
Ха, сказав Аплегатт замислено. Стільки я років дорогами ганяю, а відьмака ще не зустрічав. Бачив хто, як він із потворою тією справився?
Я бачив! закричав хлопець із розкуйовдженою чуприною, підїхавши з іншого боку воза. Їхав на охляп, правлячи худою, кольору гречки, шкапою за допомогою недоуздка. Усе я бачив! Бо біля солдат був, на самісінькому передку!
Гляньте на шмаркача, сказав дідуган, який правив возом. Молоко під носом, а як мудриться! А батогом не хочеш?
Та нехай уже, батьку, втрутився Аплегатт. Скоро розстань, я на Каррерас поїду, а раніше знати хотілося б, що там із тим відьмаком було. Кажи, малий.
А було так, почав швидко хлоп, їдучи ступою поряд із возом, що прибув отой відьмак до військового коменданта. Сказав, що зветься Ґерант. А комендант на те: як звешсятак звися, краще до роботи берися. І показав, де потвора сидить. Відьмак підійшов ближче, подивився хвильку. До потвори було зі стайе чи й більше навіть, але він тільки здаля глянув і відразу каже: це, каже, мантикора винятково здоровезна і що вбє її, якщо йому двісті крон дадуть.
Двісті крон? аж захлинувся на те другий дідуган. Що він, здурів геть?
Те саме й пан комендант сказав, тіко шо трохи грубше. А відьмак на те: стільки воно й коштуватиме, а йомувседно, нехай потвора на дорозі хоч би й до судного дня сидить. Комендант на те, що грошви стільки не заплатить, що йому легше почекати, аж потвора сама полетить. А відьмак на те, що потвора не полетить, бо вона голодна й люта. А якщо й відлетить, то скоро назад повернеться, бо то її ловецька теро терет теретор
А ти, шмаркачу, не теревень тут! розізлився дідуган, який правив, без видимого результату намагаючись вишмаркатися у пальці, у яких одночасно тримав віжки. Кажи-но, як воно було!
Я ж і кажу! Відьмак так мовив: не відлетить потвора, а буде собі цілу ніч лицаря убитого їсти, потрошку, бо лицар у бронях, видлубати його зсередини непросто. На те підійшли купці й ну відьмака вмовляти, так і сяк, що з-поміж себе зберуть та сто крон йому дадуть. А відьмак їм на те, щоач, бестія мантикором зветься і надто небезпечна, тож сто крон можуть собі в дупу всадити, він шкірою ризикувати не стане. На те комендант розсердивсь і сказав, що така вже то собача й відьмача доля: шкірою ризикувати і що відьмаки саме для тогось і є, яко ота дупа для срання. А купці, видко, боялися, що відьмак також розсердиться і геть піде, бо на сто пятдесят вмовилися. І відьмак меча добув і гостинцем пішов до того місця, де потвора сиділа. А комендант знак від зурочення йому вслід зробив, на землю поплював і сказав, що таких підмінців пекельних земля невідомо як носить. Один купець на те: якби, каже, військо замість по лісах за ельфами ганяти страшидла з доріг прогонило, то у відьмаках і потреби б не було, і що
Не плети, перебив дідуган. Тільки що бачив кажи.
Я, похвалився хлопець, відьмацького коня стеріг, кобилку-каштанку зі стрілкою білою.
Та пес із нею, із кобилкою! А як відьмак потвору вбивав, ти бачив?
Еее затяг хлопак. Не бачив Мене назад запхали. Усі вголос верещали, й коні сполошилися, тоді
А я казав, презирливо сказав дідуган, що гівно він там бачив, шмаркач.
Але я відьмака бачив, як той повернувся! заперечив хлопець. А комендант, який усе бачив, блідий був на лице й тихесенько солдату сказав, шо то чари магічні, або ельфійські фокуси, що звичайна людина так швидко мечем вправлятися не може А відьмак від купців грошву взяв, на кобилку сів та й поїхав собі.
Гммм пробурмотів Аплегатт. А поїхав куди? Трактом до Каррерасу? Раз так, то я його, може, наздожену, хоча б подивлюся на нього
Ні,відповів хлопчина. Він з розстані в бік Доріану рушив. Спішив дуже.
Відьмаку рідко щось снилося, та й навіть тих нечастих снів він ніколи не памятав, коли просинався. Навіть якщо були то кошмариа зазвичай це кошмари й були.
Того разу це також був кошмар, але того разу відьмак запамятав принаймні його фрагмент. Зі склубоченого виру якихось неясних, але тривожних постатей, дивних, але зловісних сцен і незрозумілих, але таких, що пробуджували жах слів і звуків, виокремився раптом виразний і чистий образ. Цірі. Не схожа на ту, яку він памятав по Каер Морену. Попелясте волосся її, розвіяне в галопі, було довшимтаким, яке носила вона, коли зустрілися вони вперше, у Брокілоні. Коли проїздила вона поряд із ним, хотів він крикнути, але не видобув із себе голосу. Хотів побігти за нею, але здавалося, що до середини стегон він занурений у застиглу смолу. А Цірі, здавалося, його не бачила, галопувала далі, у ніч, між потворними вербами й вільхами, що, наче живі, вимахували суччям. А він побачив, що за неюгонитва. Що слідом за нею чвалує чорний кінь, а на ньому вершник у чорному обладунку, у шоломі, декорованому крилами хижого птаха.
Він не міг ворухнутися, не міг крикнути. Міг тільки дивитися, як крилатий рицар наздоганяє Цірі, хапає за волосся, стягує з сідла й галопує далі, волочачи її слідом. Міг тільки дивитися, як обличчя Цірі синішає від болю, а з губ її зривається безголосий крик. Прокинься, наказав він собі, не в силах знести кошмару. Прокинься! Прокинься негайно!
Він прокинувся.
Довго лежав нерухомо, намагаючись забути сон. Потім устав. Витягнув з-під подушки капшук, швидко перерахував десятикронівки. Сто пятдесят за вчорашню мантикору. Пятдесят за імляка, якого він убив за дорученням війта з села під Каррерасом. І пятдесят за вовкулака, на якого найняли його поселенці з Бурдорффу.
Пятдесят за вовкулака. Забагато, бо робота була легкою. Вовкулак не захищався. Загнаний у печеру, з якої не було виходу, він встав навколішки й чекав удару меча. Відьмакові було його шкода.
Але він потребував грошей.
Не минула й година, як він уже мандрував вулицями міста Доріан, шукаючи знайомий завулок і знайому вивіску.
Напис на вивісці проголошував: «Кодрінгер і Фенн, правові консультації і послуги». Втім Ґеральт занадто добре знав, що те, що робили Кодрінгер і Фенн, за визначенням мало надзвичайно мало спільного із правом, а самі ж партнери мали багато причин, аби уникати контакту як із правом, так і з його представниками. Також він серйозно сумнівався, щоб хоч хтось із клієнтів, які зявлялися у конторі, знав, що значить слово «консультація».
На нижньому поверсі будиночку входу не булобули тільки солідні замкнені ворота, що, напевне, вели до каретного сараю чи стайні. Аби дістатися до вхідних дверей, треба було пройти на задвірки, увійти на брудне, повне качок та курей подвіря, звідти на сходи, потім по вузькій галерейці й темним коридорчиком. І тільки тоді ти опинявся перед солідними, окутими дверима, з червоного дерева, із великим мідним кнокером у формі левячої голови.
Ґеральт постукав, після чого швидко відійшов убік. Знав, що вмонтований у двері механізм може вистрелити з прихованих серед окуття отворів довгими, дюймів на двадцять залізними шипами. Теоретично, шипи вистрілювали з дверей, тільки якщо хтось намагався маніпулювати із замком або якщо Кодрінгер чи Фенн натискали на спусковий механізм, але Ґеральт уже неодноразово переконувався, що немає безпечних механізмів і що кожен із них часом діє, навіть коли діяти не повинен. І навпаки.
Напевне, в дверях був якийсь механізм, що ідентифікував гостей, скоріше за всечародійський. Бо після стукоту зсередини ніхто ніколи не розпитував і не вимагав назватися. Двері відчинялися, і ставав у них Кодрінгер. Завжди Кодрінгер, ніколи Фенн.
Привіт, Ґеральте, сказав Кодрінгер. Заходь. Не треба так притискатися до одвірка, бо я розмонтував захист. Пару днів тому щось у ньому зіпсувалося. Спрацював і ні з грушки, ні з петрушки продірявив лоточника. Заходь сміливо. Маєш до мене справу?
Ні,відьмак увійшов до широкого темнуватого передпокою, у якому, як завжди, трохи смерділо котом. Не до тебе. До Фенна.
Кодрінгер голосно зареготав, переконуючи відьмака в підозрах, що Фенн є постаттю стовідсотково міфічною, такою, що служить для окозамилювання прево, бейліфам, збірникам податків та іншим ненависним Кодрінгеру особам.
Вони увійшли до контори, у якій було світліше, бо це була верхня кімнатавікна із солідними ґратами дивилися на сонце більшу частину дня. Ґеральт зайняв крісло, призначене для клієнтів. Навпроти, за дубовим столом, усівся у вистеленому кріслі Кодрінгер, людина, яка наказувала звати себе «адвокатом» і для якої не було неможливих речей. Якщо хтось мав труднощі, клопоти, проблемиішов до Кодрінгера. І тоді той «хтось» швидко отримував на руки докази нечесності й зловживань спільника по справах. Отримував банківський кредит без забезпечень і гарантій. Єдиний із довгого списку кредиторів, отримував кошти від фірми, яка проголошувала банкрутство. Отримував спадок, хоча багатий дядечко погрожував, що не дасть й мідяка. Вигравав процес по спадщині, бо навіть найзавзятіші родичі несподівано відмовлялися від претензій. Син його виходив з ями, звільнений від звинувачень на підставі беззаперечних доказів або через брак таких, бо якщо докази були, то вони таємничо зникали, а свідки наввипередки відкликали попередні зізнання. Мисливець за приданим, який крутив із дочкою, раптом переключався на іншу. Коханець дружини чи спокусник дочки в результаті нещасного випадку отримував складний перелам трьох кінцівок і щонайменше однієї верхньої. А затятий ворог чи будь-яка інша незручна особа переставала заважатинайчастіше зникав за нею будь-який слід і поголос. Так, якщо хтось мав проблеми, він їхав у Доріану, швиденько біг до фірми «Кодрінгер та Фенн» і колотив у двері з червоного дерева. У дверях ставав «адвокат» Кодрінгер, невисокий, худий і шпакуватий, із нездоровою шкірою людини, яка рідко перебуває на свіжому повітрі. Кодрінгер вів до контори, сідав у крісло, брав на коліна великого біло-чорного кота й гладив його. ОбидваКодрінгер і кітміряли клієнта дурним, недобрим поглядом золотисто-зелених очей.
Я отримав твого листа, Кодрінгер і кіт зміряли відьмака жовто-зеленими поглядами. Відвідав мене також і такий собі Любисток. Проїздив він через Доріан кілька тижнів тому. Розповів мені дещо про твої тарапати. Але сказав дуже мало. Замало.
Правда? Ти мене здивував. Це був перший відомий мені випадок, коли Любисток не сказав забагато.
Любисток, Кодрінгер не посміхнувся, сказав небагато, бо він небагато знає. А сказав менше, ніж знав, бо ти про деякі справи заборонив йому говорити. Звідки в тебе та відсутність довіри? Причому до колеги по професії?
Ґеральт трохи обурився. Кодрінгер удав би, що не зауважив того, але не міг, бо зауважив кіт. Широко розкривши очі, вишкірив білі іколка й майже безголосно засичав.
Не дражни мого кота, сказав адвокат, заспокоюючи тваринку пещенням. Тебе обурило звернення «колега»? Але ж це правда. Я також відьмак. Я також звільняю людей від потвор і від потворних клопотів. І також роблю те за гроші.
Є певна різниця, пробурмотів Ґеральт, усе ще під неприязним поглядом кота.
Є,погодився Кодрінгер. Ти відьмак анахронічний, а я відьмак новочасний, який іде в ногу із духом часу. Тому ти скоро будеш без роботи, а я процвітатиму. Стриг, виверн, ендріаг і вовкулаків скоро зовсім не буде на світі. А сучі сини будуть завжди.
Але ж ти звільняєш від клопотів саме сучих синів, Кодрінгере. Бідняки, які мають клопоти, заплатити тобі не зуміють.
На твої послуги бідняків також не стачить. Бідняків на таке завжди не стачує, саме тому вони й бідняки.
Надзвичайно логічно. А нове настільки, що аж дихання спирає.
Є тут істина, от і спирає. А власне істиною є те, що база й фундамент наших професійце сучі сини. Тільки й того, що твоїуже майже релікти, а моїреальні й зростають у силі.
Добре, добре, перейдімо до справ.
Саме час, кивнув Кодрінгер, гладячи кота, який напружився і голосно замуркотів, втикаючи йому пазурі в коліно. І станемо вирішувати ті справи відповідно до ієрархії їхньої важливості. Перша справа: мій гонорар, колего відьмаче, складає двісті пятдесят новіградських крон. Ти маєш таку суму? Чи, може, й тебе зарахувати до бідняків, які мають клопоти?
Спершу переконаємося, чи напрацював ти на таку ставку.
Переконання, холодно сказав адвокат, обмеж виключно власною особою, до того жпоспіши. А коли вже переконаєш її, поклади гроші на стіл. Тоді ми перейдемо до інших, менш важливих речей.
Ґеральт відвязав від поясу мішечок і з брязкотом кинув його на стіл. Кіт різким стрибком зіскочив з колін Кодрінгера й утік. Адвокат сховав капшук до шухляди, не перевіряючи вмісту.
Ти налякав мого кота, сказав він із неудаваним докором.
Вибачаюся. Я думав, що брязкіт грошвиостаннє, що може налякати твого кота. Говори, про що ти довідався.
Той Ріенс, почав Кодрінгер, який так тебе цікавить, особа досить таємнича. Мені вдалося лише встановити, що він два роки навчався у школі чародіїв у Бан Арді. Витурили його звідти, впіймавши на мілких крадіжках. Під школою, як завжди, чекали вербувальники з кедвенської розвідки. Ріенс дав себе завербувати. Що він робив для розвідки Кедвену, встановити мені не вдалося. Але піна зі школи чародіїв зазвичай учиться на вбивць. Підходить?
Як влитий. Кажи далі.
Наступна інформація походить із Цінтри. Пан Ріенс сидів там у ямі. За правління королеви Каланте.
За що сидів?
Уяви собіза борги. У буцегарні був недовго, хтось його викупив, сплативши його борги разом із відсотками. Трансакція відбулася за посередництвом банку, зі збереженням анонімності доброчинця. Я намагався вистежити, від кого надійшли гроші, але здався після чотирьох чергових банків. Той, хто викупив Ріенса, був професіоналом. І йому дуже важила анонімність.
Кодрінгер замовчав, закашляв важко, прикладаючи хустку до губ.
І раптом, одразу після закінчення війни, пан Ріенс зявився у Соддені, в Анґрені, в Брюґґе, продовжив за мить, витираючи губи й дивлячись на хустку. Змінений так, що й не впізнати, принаймні якщо йдеться про поведінку й кількість готівки, якою він розпоряджався і яку витрачав направо-наліво. Бо якщо йдеться про імя, то наглючий сучий син не напружувався: надалі вживав імя Ріенса. І як Ріенс почав здійснювати інтенсивні пошуки певної особичи, скоріше, особочки. Відвідав друїдів з анґренського Кругу, тих, які опікувалися сиротами війни. Тіло одного з друїдів знайшли через якийсь час у лісі неподалік, знівеченого, зі слідами тортур. Потім Ріенс зявився у Заріччі
Знаю, перебив Ґеральт. Знаю, що він зробив із хлопською родиною із Заріччя. За двісті пятдесят крон я розраховував на більше. Як на цей час, єдиною новиною для мене була інформація про школу чародіїв і кедвенську розвідку. Решту я знаю. Відаю, що Ріенсбезжальний убивця. Відаю, що він нахабний лобур, що навіть не силиться вигадувати фальшиві імена. Відаю, що працює він за чиїмось дорученням. За чиїм, Кодрінгере?
За дорученням якогось чародія. Це чародій викупив тоді його з ями. Ти сам мене інформував, а Любисток те підтвердив, що Ріенс використовує магію. Справжню магію, не ті фокуси, які міг би знати жак, вигнаний з академії. Тому хтось його підтримує, забезпечує амулетами, скоріше за всетаємно навчає. Деякі з офіційно практикуючих магів мають таких секретних учнів і фактотумів для вирішення нелегальних або брудних справ. На жаргоні чародіїв щось таке зветься «працювати на шворці».