Шахраїв не бракує.
Ні, не бракує. Їх навіть забагато, погодився бургомістр, стежачи за відьмаком. Саме тому, як підеш до палацу, не проси золота наперед. Якщо взагалі туди підеш.
Піду.
Що ж, твоя справа. Утім, памятай мою пораду. І якщо вже про нагороду мова, то останнім часом почали балакати і про другу її частину, я вже казав. Принцесу за дружину. Не знаю, хто те вигадав, але якщо стриґа виглядає так, як розповідають, то це жарт надзвичайно похмурий. І все ж не забракло дурнів, які погнали галопом до замку, тільки-тільки поширилася звістка, що є можливість увійти до королівської родини. А конкретно, двоє шевців-підмайстрів. Чому шевці такі дурнуваті, Ґеральте?
Не знаю. А відьмаки, бургомістре? Намагалися?
Було кілька, авжеж. Найчастіше, як чули, що стриґу треба відчарувати, а не забити, знизували плечима та йшли собі. Тому моя повага до відьмаків значно виросла, Ґеральте. Ну а потім приїхав один, молодший від тебе, імені я не памятаю, якщо він взагалі його називав. Той спробував.
І що?
Зубата принцеса розтягла його кишки на чималу відстань. На половину пострілу з лука.
Ґеральт покивав.
Це всі?
Був ще один.
Велерад помовчав хвильку. Відьмак його не квапив.
Так, сказав нарешті бургомістр. Був ще один. Спочатку, як Фольтест став погрожувати йому шибеницею, якщо той убє чи покалічить стриґу, він розсміявся і почав збиратися. Ну, а тоді
Велерад знову заговорив тихішемайже зашепотів, перехилившись через стіл.
Тоді взявся за завдання. Бачиш, Ґеральте, тут, у Визімі, є пара розумних людей, навіть на високих посадах, яким уся та справа обридла. Пліткують, що ці люди потихеньку переконали відьмака, аби той не бавився у церемонії чи чари, забив стриґу, а королю сказав, що чари не подіяли, що донечка впала зі сходів, ну, що стався нещасний випадок під час роботи. Король, зрозуміло, розізлиться, але закінчиться все просто тим, що він не заплатить ані орена нагороди. Негідник відьмак на те: мовляв, задарма ми можемо самі на стриґу ходити. Що ж було робити? Ми скинулися, поторгувалися Тільки що ніц з того не вийшло.
Ґеральт звів брови.
Кажу жніц, сказав Велерад. Відьмак не схотів іти відразу, першої ж ночі. Лазив, таївся, крутився околицею. Нарешті, як розповідають, побачив стриґу, напевно у ділі, бо бестія не вилазить з крипти, аби ноги розімяти. Побачив її і тієї само ночі здимів. Без прощання.
Ґеральт злегка скривився, що, мабуть, мало бути схожим на посмішку.
Розумні люди, почав він, напевно ж усе ще мають оті гроші при собі? Відьмаки наперед не беруть.
Ага, сказав Велерад. Напевно мають.
А плітка не говорить, скільки там?
Велерад вишкірився.
Одні подейкують: вісімсот
Ґеральт похитав головою.
Інші,буркнув бургомістр, говорять про тисячу.
Небагато, особливо взявши до уваги, що плітки завжди перебільшують. Король, врешті-решт, дає три тисячі.
Не забувай про наречену, глузливо відказав Велерад. Про що ми говоримо? Звісно ж, тих трьох тисяч ти не отримаєш.
Звідки то відомо?
Велерад ляснув долонею по столі.
Ґеральте, не псуй моєї думки про відьмаків! Це триває вже понад шість років! Стриґа порішає з півсотні людей щорічно, тепер менше, бо всі тримаються від палацу подалі. Ну, брате, я вірю у чари, багацько бачив і вірю, до певної, звісно ж, міри, у можливості магів та відьмаків. Але із тим відчаруваннямце ж дурня, вигадана горбатим і зашмарканим мандрівним дідом, який ошалів від пустельницького їдла, дурня, і у дурню ту не вірить ніхто. Окрім Фольтеста. Ні, Ґеральте! Адда народила стриґу, бо спала із власним братомтака вона, правда, й жодні чари тут не зарадять. Стриґа жере людей, як воно у стриґ заведено, і її треба правильно й без церемоній вбити. Слухай, два роки тому кмети з якогось там задупя під Магакамом, у яких дракон жер овець, пішли купою, забили його ломами й навіть не вважали за доцільне тим похвалятися. А ми тут, у Визімі, чекаємо дива й замикаємо на засув двері, як місяць уповні, або ж привязуємо злодіїв до стовпа перед замком, розраховуючи, що тварюка нажереться і повернеться до труни.
Непоганий метод, посміхнувся відьмак. Злочинність скоротилася?
Анітрохи.
До того нового палацуце куди?
Проведу тебе особисто. Що там із пропозицією від розумних людей?
Бургомістре, сказав Ґеральт. Навіщо поспішати? Адже й насправді може статися нещасний випадок під час роботи, незалежно від моїх намірів. Тоді розумні люди мають подумати, як уберегти мене від гніву короля і приготувати ті тисячу пятсот оренів, про які подейкують.
Мала бути тисяча.
Ні, пане Велераде, сказав відьмак рішуче. Той, кому ви давали тисячу, втік лише подивившись на стриґу, навіть не торгувався. А це значить, що ризик куди більший, аніж на тисячу. А чи не більший він за півториподивимося. Звичайно, я спочатку попрощаюся.
Велерад почухав голову.
Ґеральте? Тисяча двісті?
Ні, бургомістре. Це не легка робота. Король дає три, а мушу я вам сказати, що інколи відчарувати легше, аніж убити. Кінець кінцем, один із моїх попередників забив би стриґу, якби це було так просто. Чи ви вважаєте, що вони дали себе загризти лиш тому, що боялися короля?
Добре, брате, Велерад похмуро кивнув. Домовилися. От тільки перед королеманічичирк про можливість нещасного випадку під час роботи. Щиро тобі раджу.
ІІІ
Фольтест був худорлявим, мав гарнезанадто гарнеобличчя. Не було йому ще й сорока, як вирішив відьмак. Сидів король на стільці-карлі, вирізьбленім з чорного дерева, простягнувши ноги у бік каміну, біля якого грілися два пси. Поряд, на скрині, сидів старший кремезний бородань. За королем стояв іще один, багато вдягнений, із бундючним виразом на обличчі. Вельможа.
Відьмак із Рівії,сказав король по хвильці тиші, що запала після слів Велерада.
Так, пане. Ґеральт схилив голову.
Від чого в тебе так голова посивіла? Від чарів? Бачу, що ти не старий. Та годі, годі. Це жарт, можеш нічого не говорити. Досвід, як смію припускати, маєш ти неабиякий?
Так, пане.
Я б охоче послухав.
Ґеральт уклонився ще нижче.
Ви ж відаєте, пане, що наш кодекс забороняє говорити про те, що ми робимо.
Зручний кодекс, мосьпане відьмаче, дуже зручний. Але так, без подробиць: із боровиками ти мав справу?
Так.
З вампірами? Із лісовиками?
Також.
Фольтест завагався.
Зі стриґами?
Ґеральт підняв голову, зазирнув королю в очі.
Також.
Фольтест відвів погляд.
Велераде!
Слухаю, милостивий пане!
Ти ознайомив його з подробицями?
Так, милостивий пане. Він стверджує, що принцесу можна відчарувати.
Це я знаю здавна. У який спосіб, мосьпане відьмаче? Ах, вірно, як же я забув. Кодекс. Добре. Тільки одне невеличке зауваження. Було вже тут у мене кілька відьмаків. Велерад, ти йому говорив? Добре. Тому я знаю, що спеціальністю вашою є, скоріше, убивство, а не зняття проклять. Але про це і не йдеться. Якщо хоча б волосина упаде з голови моєї донькити свою покладеш на плаху. Памятай. Остріте, і ви, пане Сеґеліне, зостаньтеся, дайте йому стільки інформації, скільки потребуватиме. Вони завжди чимало розпитують, ті відьмаки. Нагодуйте його, та нехай живе у палаці. І не лазить по корчмах.
Король устав, свиснув псам і рушив до дверей, розкидаючи солому, яка вкривала підлогу. У дверях він повернувся.
Якщо тобі все вдасться, відьмаче, нагорода твоя. Може, ще докину щось, якщо добре справишся. Звичайно, балачки поспільства населення про одруження з принцесоюне мають і слова правди. Ти ж не думаєш, що я віддам доньку за першого-ліпшого приблуду?
Ні, пане. Не думаю.
Добре. Це доводить, що ти розумний.
Фольтест вийшов, причинивши за собою двері. Велерад і вельможа, які до того часу стояли, одразу ж розсілися за столом. Бургомістр допив наполовину повний келих короля, заглянув до джбана, вилаявся. Остріт, який зайняв місце Фольтеста, дивився на відьмака спідлоба, погладжуючи різьблені поруччя. Сеґелін, бородань, кивнув Ґеральту.
Сідайте, мосьпане відьмаче, сідайте. Зараз вечерю подадуть. Про що ви хотіли б побалакати? Бургомістр Велерад, ймовірно, вже все вам сказав. Я його знаю і відаю, що сказав він, радше, забагато, аніж замало.
Лише кілька запитань.
Питайте.
Бургомістр говорив, що після появи стриґи король закликав чимало Відунів.
Так і було. Але не говоріть: «стриґа», говоріть: «принцеса». Легше уникнете такої помилки при королі і повязаних із тим неприємностей.
Чи серед Відунів був хтось відомий? Уславлений?
Були такі й тоді, і пізніше. Не памятаю імен. А ви, пане Остріте?
Не памятаю, сказав вельможа. Але знаю, що дехто втішався славою та визнанням. Балакали про те чимало.
Вони погоджувалися із тим, що закляття можна зняти?
Були далекі від згоди, посміхнувся Сеґелін. Щодо будь чого. Але думка така звучала. Мала то бути проста справа, яка не потребувала магічних здібностей: як я зрозумів, досить, аби хтось провів ніч, від заходу сонця до третіх півнів, у підземеллі, біля саркофагу.
Справдіпроста, пирхнув Велерад.
Я хотів би почути опис принцеси.
Велерад схопився зі стільця.
Принцеса виглядає, наче стриґа! проревів. Як найбільш стриґовата стриґа, про яку я чув! Її високість королівська донька, проклятий виродок, має чотири лікті зросту, нагадує барильце пива, має пащеку від вуха до вуха, повну зубів-стилетів, червоні буркала та руді патли! Лаписька із пазурами, неначе у лісового кота, висять до самої землі! Дивно, що ми не почали ще розсилати мініатюри до дружніх дворів! Принцесі, хай її зараза вдушить, вже чотирнадцять, час подумати про сватання за якогось принца!
Вгамуйся, бургомістре, зморщився Остріт, поглядаючи у бік дверей. Сеґелін злегка посміхнувся.
Опис хоча й живописний, проте досить точний, а саме те мосьпане відьмаче і мав на увазі, вірно? Велерад забув додати, що принцеса рухається із неймовірною швидкістю і що вона набагато сильніша, ніж можна подумати, судячи з її росту та статури. А те, що їй чотирнадцять, це факт. Якщо воно істотно.
Істотно, сказав відьмак. Чи напади на людей відбуваються тільки за повного місяця?
Так, відповів Сеґелін. Якщо вона нападає поза старим палацом. У палаці люди гинуть завжди, незалежно від фази місяця. Але назовні вона виходить тільки під час повні, та й те не кожної.
Чи був хоча б один випадок нападу вдень?
Ні. Вдень не було.
Вона завжди пожирає жертви?
Велерад сплюнув на солому.
Хай тобі, Ґеральте, зараз же вечеря буде. Тьфу! Пожирає, надкусює, залишаєпо-всякому буває, напевно, від настрою залежить. Одному тільки голову відгризла, пару іншихвипатрала, а кількохобгризла добіла, догола, можна сказати. Така вже, мать її!
Обережно, Велераде, сикнув Остріт. Про стриґу бовкай, що захочеш, але Адди не ображай при мені, бо при короліне посмієш!
Чи був такий, на кого вона напала, а той вижив? запитав відьмак, здавалося, не звертаючи уваги на вибух вельможі.
Сеґелін й Остріт перезирнулися.
Так, сказав бородань. На самому початку, шість років тому, кинулася вона на двох солдатів, які стояли біля крипти на варті. Одному вдалося втекти.
І пізніше, втрутився Велерад, мірошник, на якого вона напала під містом. Пригадуєте?
ІV
Мірошника привели на другий день, пізно ввечері, до кімнатки над кордегардією, де поселили відьмака. Привів його солдат у плащі із відлогою.
Розмова результатів майже не дала. Мірошник був переляканий, белькотів, затинався.
Більше відьмаку сказали його шрами: стриґа мала чималий розмах щелеп і насправді гострі зуби: на диво довгі верхні іклачотири, по два з кожного боку. Пазурі, напевне, гостріші, аніж у дикого кота, хоча й не такі криві. Зрештою, тільки тому мірошнику і вдалося вирватися.
Скінчивши огляд, Ґеральт кивнув мірошнику й солдату, відпустивши їх. Солдат випхав хлопа за двері й скинув відлогу. То був то Фольтест власною персоною.
Сиди, не вставай, сказав король. Візит неофіційний. Ти задоволений розвідкою? Я чув, що ти був у замку у полудень.
Так, пане.
Коли візьмешся до справи?
До повного місяця ще чотири дні. Після повні.
Бажаєш спочатку придивитися?
Немає такої потреби. Але наїдена принцеса буде менш рухливою.
Стриґа, майстре, стриґа. Не гратимемося у дипломатію. Принцесою вона тільки-но буде. Зрештою, про те я й прийшов із тобою порозмовляти. Відповідай, неофіційно, коротко і ясно: буде чи не буде? Тільки-от не прикривайся аніяким там кодексом.
Ґеральт потер чоло.
Я, королю, підтверджую: чари можна зняти. І якщо не помиляюся, то дійснопровівши ніч у замку. Треті півні, якщо застануть стриґу поза саркофагом, ліквідують прокляття. Так звичайно зі стриґами й чинять.
Так просто?
Це не просто. Треба ту ніч пережитице раз. Можуть, крім того, бути відхилення від норми. Наприклад, не одна ніч, а три. По черзі. Також є випадки ну безнадійні.
Так, підвищив голос Фольтест. Я це від декого весь час чую. Убити потвору, бо то невиліковний випадок. Майстре, я впевнений, що із тобою вже розмовляли. Га? Зарубати людожерку без церемоній, одразу, а королю сказати, що на то не було іншої ради. Король не заплатить, ми заплатимо. Дуже вигідний варіант. І дешевий. Бо король накаже відтяти відьмаку голову чи повісити його, а золото залишиться у кишені.
А король справді накаже відтяти відьмаку голову? скривився Ґеральт.
Фольтест деякий час дивився рівійцю у вічі.
Король і сам не знає,сказав нарешті.Але враховувати таку можливість відьмаку, гадаю, варто.
Тепер хвилину помовчав Ґеральт.
Я маю намір зробити все, що в моїх силах, сказав нарешті.Але якщо все піде погано, то я буду боронити своє життя. Вам, пане, також варто враховувати таку можливість.
Фольтест устав.
Ти мене не зрозумів. Не про те йдеться. Це ясно, ти її убєш, якщо стане гаряче, подобається це мені чи ні. Бо інакше вона вбє тебенапевне і незворотньо. Я того не розголошую, але я б не покарав нікого, хто вбив би її, захищаючи себе. Але я не дозволю, аби вбили її, не спробувавши врятувати. Уже були спроби підпалити старий палац, стріляли в неї з луків, викопували вовчі ями, ставили сильця і капкани, поки я кількох не повісив. Але не про те йдеться. Майстре, слухай!
Слухаю.
Після тих третіх півнів, якщо я все добре розумію, стриґи не буде. А що буде?
Якщо все піде добречотирнадцятирічна дівчинка.
Червоноока? Із крокодилячими зубами?
Нормальна чотирнадцятирічна дівчинка. От тільки
Ну?
Фізично.
Не мала баба клопоту. А психічно? Щодня на сніданок відерце крові? Дівоче стегенце?
Ні. Психічно Як би то сказати Думаю, що десь на рівні, я знаю, трирічної-чотирирічної дитини. Довгий час буде вимагати дбайливого догляду.
Зрозуміло. Майстре?
Слухаю.
Чи то може до неї повернутися? Пізніше?
Відьмак мовчав.
Ага, сказав король. Може. І що тоді?
Якщо вона після довгої, кількаденної непритомності помре, треба спалити тіло. І швидко.
Фольтест насупився.
Утім, я не думаю, додав Ґеральт, що до того дійде. Для певності, пане, дам вам кілька вказівок, як зменшити небезпеку.
Уже зараз? Не ранувато, майстре? А якщо
Уже зараз, перервав його рівієць. Усіляко буває, королю. Може статися, що вранці знайдете у крипті відчаровану принцесу й мій труп.
Аж так? Попри мій дозвіл на захист? Який тобі, здається, не дуже й потрібний?
Це серйозна справа, королю. Ризик великий. Тому слухайте: принцеса завжди мусить носити на шиї сапфір, краще за всеінклюз, на срібному ланцюжку. Завжди. Удень й уночі.
Що такеінклюз?
Сапфір із бульбашкою повітря всередині каменя. Крім того, у кімнаті, де вона буде спати, треба час від часу спалювати у каміні гілочки ялівцю, ліщини та жарновця.
Фольтест замислився.
Дякую тобі за поради, майстре. Дотримаюся їх, якщо А тепер ти послухай мене уважно. Якщо ти зрозумієш, що випадок безнадійний, убєш її. Якщо знімеш прокляття, а дівчина не буде нормальною якщо ти будеш мати хоча б тінь сумнівів, чи вдалося це тобі повністю, убєш її також. Не бійся, нічого тобі не загрожує з мого боку. Я кричатиму на тебена людях; вижену з палацу і з міста, але не більше. Вочевидь, нагороди не дам. Може, щось виторгуєш сам знаєш від кого.