Барбі слухняно сів, налив і собі кави. Йому дісталися залишки з денця кавника, тож і на смак вона була, як солярка але ж, звісно, саме на денці й гуртуються головні сили кофеїнового воїнства.
Джулія засунула руку в кишеню сукні, витягла мобільний і штовхнула телефон по стільниці в його бік.
Ваш полковник Кокс знову дзвонив о сьомій ранку. Гадаю, він теж не дуже виспався цієї ночі. Попросив мене передати вам оце. Він не знає, що у вас є власний.
Барбі не поворухнувся, щоб узяти телефон.
Якщо він уже чекає на доповідь, то серйозно помилився в моїх можливостях.
Він цього не казав. Сказав, що йому треба з вами поговорити і хоче мати з вами постійний зв'язок.
Це схилило Барбі до рішення. Він відштовхнув від себе телефон у її бік. Вона аж ніяк не здивувалась.
Іще він сказав, що, якщо ви не отримаєте його дзвінка сьогодні до п'ятої вечора, мусите йому зателефонувати самі. Він матиме новини. Сказати вам той його забавний код?
Давайте, зітхнув він.
Вона написала код на серветцікрихітні акуратні циферки.
Мені здається, вони хочуть щось спробувати зробити.
Що саме?
Він не сказав, у мене просто було відчуття, що в них є якісь варіанти.
Звісно, вони мусять їх мати. Що у вас ще на думці?
А хто вам сказав, що в мене є щось на думці?
Просто таке в мене відчуття, промовив він, усміхнувшись.
Гаразд, лічильник Ґайґера.
Я збирався побалакати про це з Елом Тіммонсом.
Ел Тіммонс був завсідником «Троянди-Шипшини» і доглядачем при міськраді. У Барбі з ним були гарні стосунки.
Джулія похитала головою.
Ні? А чому?
Вгадайте, хто надав Елові персональний безвідсотковий кредит, щоб він послав свого молодшого сина до університету «Християнська Спадщина» в Алабамі?
Хочете сказати, Джим Ренні?
Правильно. А тепер давайте перейдемо до ризику подвійної кримінальної відповідальності за один і той самий злочин. Вгадайте, хто тримає вексель на Елів снігоочисник.
Здогадуюсь, що знов таки ж Джим Ренні.
Точно. А оскільки ви те собаче лайно, якого виборний Ренні не в змозі геть зчистити зі своєї підошви, звертатися до залежних від нього людей вам не випадає,вона нахилилася ближче. Проте так трапилося, що я знаю, у кого повний набір ключів від усього цього королівства: міська рада, лікарня, амбулаторія, школи від геть усього.
Хто?
Наш покійний шеф поліції. І, так трапилося, що я в добрих стосунках з його дружиноювдовою. Вона не палає любов'ю до Джима Ренні. До того ж вона вміє тримати таємницю, якщо хтось переконає її в тому, що та того варта.
Джуліє, її чоловік ще навіть не захолов.
Джулія з огидою згадала атмосферу похоронного салону Бові й скривила лице в сумній і відразливій гримасі.
Можливо, й так, але кімнатної температури він уже досяг. Однак я приймаю ваше зауваження і аплодую вашій здатності до співчуття. Але вона вхопила його за руку. Барбі здивувався, але не відчув відрази. Це не звичайні обставини. І тут не важливо, як сильно в неї болить душа, Бренда Перкінс усе зрозуміє. Ви мусите робити свою роботу. Я зможу її переконати в цьому. Ви секретний агент.
Секретний агент, повторив Барбі, і раптом його накрило парочкою небажаних спогадів: спортивний зал у Фаллуджі й заплаканий іракець, майже голий, лише в пошматованому хиджабі. З того дня, після того спортзалу, він уже не бажав залишатися секретним агентом. І от, знову те саме.
Тож я
Ранок був теплим як для жовтня, і хоча ресторан вже закрився (клієнти могли виходити, але не заходити), вікна було прочинено. Крізь вікно, що виходило на Мейн-стрит, долетів лункий металічний ляск і крик болю. Слідом почулися протестуючі крики.
Понад кавовими чашками, з ідентичними виразами на обличчяхздивування й побоюванняБарбі з Джулією обмінялися поглядами.
«Ось воно й починається», подумав Барбі. Він розумів, що це не такусе почалося ще учора, коли встановився Купол, але водночас він знав, що все починається саме зараз.
Люди, що сиділи за стійкою, кинулися до дверей. Барбі підвівся і теж приєднався до них, за ним і Джулія.
Далі по вулиці за північним краєм міського майдану, скликаючи вірних до служби, почав бовкати дзвін на верхівці Першої Конгрегаційної церкви.
5
Джуніор Ренні почувався класно. Цього ранку лише тінь болю була присутня в його голові, і сніданок легко осів у його шлунку. Він гадав, що, либонь, навіть зможе з'їсти обід. Це було добре. Останнім часом його відвертала їжа, часто навіть від самого лише її вигляду йому хотілося ригати. А от цього ранку ні. Вівсяні млинці з беконом, бейбі.
«Якщо це апокаліпсис, подумав він, хай би наставав швидше».
Кожний позаштатний підручний діяв у парі з повноцінним офіцером. Джуніору дістався Фредді Дентон, і це теж було добре. Дейтон, лисий, але все ще стрункий у свої п'ятдесят, мав репутацію серйозного авторитета але траплялися винятки. Коли Джуніор ще грав у шкільній команді, Фредді був президентом Клубу забезпечення «Вайлдкетс» і люди переказували, нібито він без винятку карав однаково всіх футболістів. За всіх Джуніор відповідати не міг, але знав, що одного разу Фредді пробачив провину Френкі Делессепсу, а самого Джуніора приватно двічі умовляв отим стандартним: «Цього разу я тебе штрафувати не буду, але надалі поводься розважливіше». Джуніору в партнери могла дістатися Веттінгтон, котра, напевне, мріяла вже під кінець першої зміни запустити якогось із хлопців собі в труси. Станок у неїщо треба, але в усьому іншому невдаха. Його не збентежив той холодний погляд, яким вона його обдарувала після присягання, коли він із Фредді проходив повз неї, вирушаючи на чергування.
«Там, у коморі, вистачить місця й для тебе, Джекі, якщо потрахаєшся зі мною», подумав він і розсміявся. Господи, як це чудово, відчувати тепле світло в себе на обличчі! Казна-коли він почувався так гарно.
Фредді спитав, не розуміючи:
Щось смішне, Джуніоре?
Та нічого особливого, відповів той. Просто в мене все класно, от і все.
Їх завдання, принаймні цього ранку, полягало в патрулюванні Мейн-стрит («Щоб показати нашу присутність», пояснив Рендолф), спершу пройти по одному її боці, а потім назад по іншому. Приємна служба під теплим жовтневим сонечком.
Вони проходили повз «Паливо & Бакалію», коли почули зсередини голосну суперечку. Один голос належав Джонні Карверу, завмагу і співвласнику крамниці. Другий бубонів щось, наче глину жував, і Джуніор не міг його впізнати, але Фредді Дентон підкотив очі.
Нечупара Сем Вердро, щоб я так жив, промовив він. Гадство! А ще ж навіть і пів на десяту немає!
Хто це, Сем Вердро? перепитав Джуніор.
Вуста Фредді перетворилися на суцільну білу лінію, пам'ятну Джуніору ще з його футбольних часів. Це був той самий вираз обличчя Фредді: от, курва, нарвалися. А разом з тим: та бля, заткнися.
Ти ще не знайомий зі сметанкою вищого товариства нашого міста, Джуньо. Зараз матимеш нагоду надолужити.
Голос Карвера мовив:
Семмі, я й сам знаю, що вже на десяту, і бачу, що гроші в тебе є, але все одно не можу продати тобі ніякого вина. Ні зараз вранці, ні сьогодні вдень, ані пізніше ввечері. Може, й завтра теж не зможу, поки не закінчиться ця чортівня. Це наказ самого Рендолфа. Він у нас новий шеф.
Хер з бугра він! відгукнувся інший голос, але так нерозбірливо, що Джуніор почув це, як хевбуаін. Піт Рендолфце крихта лайна біля дірки в гузні Дюка Перкінса.
Дюк помер, а Рендолф заборонив продаж випивки. Вибач, Семе.
Тільки одну пляшечку «Громовиці»,проскиглив Сем. Мені треба. Їііх, я можу заплатити. Давай же. Скільки я мушу тут іще торгуватися?
Ну, чорт з тобою.
Сердячись на самого себе, Джонні відвернувся до заставленої пивними і винними пляшками довжелезної, на всю стіну, полиці, якраз у ту мить, коли по пандусу до крамниці піднялися Джуніор із Фредді. Мабуть, він вирішив, що єдина пляшка «Грому» не буде завеликою ціною, лиш би спровадити геть старого п'яницю, тим більше кілька покупців зацікавлено чекали на продовження шоу.
Написане вручну друкованими літерами оголошення на полиці повідомляло однозначно: АЛКОГОЛЬ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, але цей страхопуд все одно потягнувся по пляшку, серед тих, що стояли посередині полиці. Саме там вишикувалось найдешевше пійло. Джуніор служив у поліції менше двох годин, але зрозумів, що бачить вельми нехороший приклад. Якщо Карвер піддасться цьому розпатланому алконавту, інші, більш пристойні, клієнти вимагатимуть і собі такого ж привілею.
Вочевидь, такої ж думки тримався й Фредді Дентон.
Не роби цього, попередив він Джонні Карвера, а тоді до Вердро, котрий дивився на нього червоними очицями обсмаленого польовим вогнем крота:Не знаю, чи достатньо збереглось живих клітин в твоєму мозку, щоб прочитати, що там написано, але знаю, що ти чув, що тобі було сказано цим чоловіком: ніякого алкоголю сьогодні. Отже, катай на свіже повітря. Засмердів тут усе.
Не маєш права, офіцере, промовив Сем, витягуючись на весь свій зріст п'ять з половиною футів. На ньому були брудні полотняні штани, майка «Led Zeppelin» і старі капці з затоптаними задниками. Підстригався він останній раз, либонь, ще коли Буш II високо стояв у соцопитуваннях. Маю право. Вільна країна. Так написано в Конституції Незалежності.
У Міллі дію Конституції відмінено, сказав Джуніор, сам не уявляючи того, що промовляє зараз чисте пророцтво. Тож давай, ушивайся звідси геть.
Боже, як він гарно почувався! За якийсь день він перейшов від мороку безнадії до осяйного завзяття.
Але
У Сема затремтіли губи, він намагався сформулювати якісь аргументи.
Джуніор з відразою й захопленням помітив, що на очах старого пердуна виступили сльози. Сем простягнув уперед руки, які тремтіли ще гірше за його розтулені губи. Він мав лише один аргумент, хоч як важко йому було користатися ним на очах у публіки. Але нічого іншого не залишалося.
Джонні, мені дуже треба. Серйозно. Хоч трішечки, щоб подолати трясучку. Останню, і все. Я ні в що не встряватиму. Клянуся іменем моєї матері. Відразу ж піду додому.
Домом Сему Нечупарі слугувала халупа посеред гидотно лисого, утиканого старими автозапчастинами подвір'я.
То, може б, я почав Джонні Карвер.
Фредді його проігнорував.
Нечупаро, у тебе в житті не може бути останньої пляшки.
Не називай мене так, скрикнув Сем Вердро. Сльози пролилися йому з очей і поповзли по щоках.
Старигане, в тебе матня розстебнута, промовив Джуніор і в ту мить, як Сем нахиляв голову, щоб поглянути на свої м'яті штани, Джуніор ткнув пальцем йому під відвисле підборіддя і тут же ущипнув за шнобель. Авжеж, древній шкільний трюк, але незмінно чарівний. Джуніор навіть примовку, популярну в початкових класах, згадав:Брудний одяг, маєш носа!
Фредді Дентон реготнув. Засміялися й кілька інших людей. Посміхнувся навіть Джонні Карвер, хоча й нехотя.
Забирайся звідси, Нечупаро, наголосив Фредді. День стоїть гарний. Ти ж не хочеш його згаяти в камері.
Проте щосьчи то кличка Нечупара, чи те, що його вщипнули за ніс, чи й те, й інше разомзвільнило залишки тієї люті, яка була наганяла жах на Семових колег, коли він сорок років тому працював лісорубом на канадському березі річки Мерімачі. Його губи і руки припинили тремтіти, принаймні на якийсь час. Очі, якими він втупився у Джуніора, спалахнули, він кволо, проте явно зневажливо прокашлявся. Коли Сем заговорив, у голосі його не чутно було й сліду колишньої плаксивості.
Пішов ти нахер, пацан. З тебе ніякий коп, і футболіста з тебе ніколи справжнього не було. Тебе в коледжі навіть у запасну команду не взяли, як я чув.
Він перевів погляд на офіцера Дентона.
А ти, Псюро Депутатський. У неділю після дев'ятої ранку продаж дозволено законом, ухваленим ще в сімдесятих. І не треба тут нікому казки правити.
Тепер він уже дивився на Джонні Карвера. Усмішка зникла в того з лиця, і покупці в крамниці притихли. Одна жінка обхопила собі горло рукою.
Я маю гроші, правдивої ваги монети, і купую те, що бажаю.
Він рушив у прохід за стійку. Джуніор вхопив Сема ззаду за штани й сорочку, крутнув і штовхнув його до дверей крамниці.
Гей! гукнув Сем, сковзаючи підошвами по старих замаслюжених дошках підлоги. Ану, прибери від мене руки! Прибери нахер руки, кажу
Джуніор, тримаючи старого перед собою, погнав його крізь двері на вулицю. Той був легесенький, мов торба пір'я. Боже, він ще й пердів! Пук-пук-пук, наче якийсь іграшковий автомат!
Біля бордюру стояв фургончик Стаббі Нормана з написами на бортах: КУПУЄМО & ПРОДАЄМО МЕБЛІ та НАЙВИЩІ ЦІНИ ЗА АНТИКВАРІАТ. І сам Стаббі стояв поряд з роззявленим ротом. Джуніор не вагався. Він ввігнав старого п'яницю, який щось белькотів, головою просто в борт фургона. Тонкий метал піддатливо бевкнув БОНЬГ!
Джуніору спало на думку, що він міг убити смердючого засранця, тільки коли Нечупара Сем упав, як той сніп, половина тіла на хіднику, половина в ринві. Та Сема Вердро нелегко було вбити якимсь одним ударом об борт старого фургона. І змусити замовкнути теж. Він спершу скрикнув, а тоді почав ридати. Упав на коліна. Руда юшила йому по обличчю з розсіченого скальпа. Він утерся, не вірячи власним очам, подивився собі на руку і розчепірив пальці, з яких скрапувала кров.
Рух на тротуарі вмент припинився, ніби там хтось раптом затіяв дитячу гру «в статуї». Пішоходи виряченими очима дивилися на укляклого чоловіка з закривавленою простягнутою долонею.
Я засуджу все це йобане місто за поліцейську брутальність! заволав Сем. І ВИГРАЮ СУД!
Сходами крамниці спустився Фредді й став поряд із Джуніором.
Ну, давай вже, кажи, промовив йому Джуніор.
Що казати?
Що я перевищив повноваження.
А от і ніхера. Ти сам чув, що казав Піт: не дозволяйте нікому себе обсирати. Тут саме той випадок, партнере.
Партнере!
Від такого звертання у Джуніора підстрибнуло серце.
У вас нема права викидати мене на вулицю, якщо я маю гроші! не вгавав Сем. Ви не маєте права мене бити! Я американський громадянин! Побачимося в суді!
Щасти тобі,сказав Фредді. Суд знаходиться у Касл Року, а дорогу туди, як я чув, заблоковано.
Він рвучко підвів старого на ноги. З Семового носа теж текло, від крові його сорочка вже перетворилася на червону маніжку. Фредді сягнув рукою собі до поперека по пластикові кайданки. («Треба й собі такі отримати», подумав у захваті Джуніор.) За мить вони замкнулися в Сема на зап'ястях.
Фредді озирнувся навколо на свідківдекотрі стояли на вулиці, кілька людей скупчилися перед дверми «Палива & Бакалії».
Цього чоловіка заарештовано за порушення громадського порядку, непокору поліцейському офіцеру і замах на напад! оголосив він тим трубним голосом, що добре був пам'ятний Джуніору ще з його часів на футбольному полі. Почутий з бокової лінії, він щоразу його дратував. Тепер же він звучав просто чарівно.
«Схоже, я старшаю», подумав Джуніор.
А також його заарештовано за порушення нового протиалкогольного правила, введеного шефом Рендолфом. Подивіться уважно! Він струснув Сема. Кров бризнула навсібіч із Семового лиця й брудного волосся. Громадяни, у нас зараз кризова ситуація, але тепер у місті новий шериф і він її врегулює. Призвичаюйтеся, перебувайтесь, навчіться отримувати задоволення. Така вам моя порада. Керуйтесь нею, і я певен, ми прекрасно переживемо цей стан. А хто буде протидіяти він показав на Семові руки, замкнуті за його спиною в кайданки.
Пара глядачів навіть зааплодували. Для Джуніора Ренні ці аплодисменти були, мов ковток холодної води в спекотний день. Але потім, коли Фредді вже почав пхати скривавленого старого поперед себе вулицею, Джуніор відчув на собі чийсь погляд. Відчуття було таким гострим, ніби хтось пальцями штрикнув його в потилицю. Він обернувся і побачив Дейла Барбару. Той стояв поряд з редакторкою газети і дивився на нього примруженими очима. Барбару, котрий добряче потовк його того вечора на паркінгу. Котрий встиг надавати їм усім трьом, аж поки вони гуртом не почали подавляти його масою.
Гарні відчуття почали полишати Джуніора. Він буквально відчував, як вони розлітаються геть, мов птахи, йому з тімені. Або як кажани з дзвіниці.
А ти тут що робиш? спитав він Барбару.
Я маю краще запитання, втрутилась Джулія Шамвей зі своєю напруженою усмішкою. Що це ви тут робите, жорстоко знущаючись з людини, котра важить вчетверо менше за вас і втричі від вас старша?
Джуніор загальмував із відповіддю. Він відчував, що кров кинулась йому в обличчя й розквітла плямами на щоках. Раптом він побачив цю газетну курву в коморі Маккейнів, у компанії з Ейнджі й Доді. І Барбару там же. Либонь, лежачим зверху на цій газетній курві, ніби заправляє їй отой свій шпок-шпок.
На порятунок Джуніору прийшов Фредді. Говорив він спокійно. Зі знайомим усьому світу флегматичним обличчям типового полісмена.
Усі питання щодо нової політики поліції до нового шефа, мем. А тим часом, краще вам запам'ятати, що наразі ми тут самі по собі. Іноді, коли люди опиняються самі по собі, треба демонструвати приклади.
Іноді люди, опинившись самі по собі, роблять речі, про які потім їм доводиться дуже жаліти, відповіла Джулія. Зазвичай, коли починається слідство.
Кутики рота Фредді опустилися. Він підштовхнув Сема вперед і повів тротуаром.
Джуніор ще затримався очима на Барбі, а тоді сказав:
Не дуже патякай при мені. І тримайся подалі,великим пальцем він, ніби ненароком, торкнувся свого новенького, блискучого значка. Перкінс помер, тепер я тут закон.
Джуніоре, промовив Барбі,у тебе якийсь кепський вигляд. Ти часом не хворий?
Джуніор на це аж трохи вирячився. А потім розвернувся і поспішив услід за своїм новим партнером. Стиснувши кулаки.
6
У кризові часи люди, щоб віднайти якусь утіху, воліють повертатися до давно знайомого. Це правило залишається дієвим як щодо релігійно налаштованих, так і щодо язичників. Ранок того дня не став сюрпризом для вірних у Честер Міллі; Пайпер Ліббі в Конго проказувала про надію, а Лестер Коґґінс у Церкві Христа-Спасителяпро пекельний вогонь. Обидві церкви були заповнені вщент.
Пайпер цитувала Євангеліє від Івана: «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!»
Тим, що заповнили лави в церкві Конго, вона проповідувала, що молитва важлива в кризовий часмолитва, що втішає, молитва, що дає силу, але не менш важливо допомагати одне одному, покладатися одне на одного і любити одне одного.
Бог випробовує нас незрозумілими для нас речами, казала вона. Подеколи це хвороби. Іноді нагла смерть когось, кого ми любимо. Вона кинула співчутливий погляд на Бренду Перкінс, котра сиділа з похиленою головою, склавши долоні в себе на колінах, прихованих під темною сукнею. А тепер це якийсь нез'ясовний бар'єр, що відрізав нас від зовнішнього світу. Він поза нашим розумінням, але так само поза нашим розумінням хвороби і біль, і негадані смерті добрих людей. Ми питаємо в Бога: чому? Але в Старому Заповіті є відповідь, та, яку Він дав Йову: «Чи ти народився людиною першою, чи раніше, ніж згір'я, ти створений?» А в Новому, в більш просвітленому, Заповіті це відповідь Ісуса його учням: «Любіть одне одного, як Я вас любив». Ось саме це ми й мусимо робити сьогодні й кожного дня, поки все не кінчиться: любити одне одного. Допомагати одне одному. І чекати, коли закінчиться це випробування, бо Господні випробування кінчаються завжди.
Цитата Лестера Коґґінса походила з книги Числа (того розділу Біблії, що мало надихає на оптимізм).
Начувайтеся, зогрішили ви перед Господом, і знайте, що ваш гріх знайде вас!
Як і Ліббі Пайпер, і Лестер так само скористався ідеєю випробуванняодвічний проповідницький хіт під час всяких хріновертей упродовж усієї людської історії,але головним чином він зосередився на заразливості гріха і на тому, як Бог розправляється з такою заразою, у нього це скидалося на те, що Господь вичавлює її Власними Пальцями, як людина чавить собі якийсь прикрий прищ, аж поки той не бризне гноєм, як святий Колгейт.
А оскільки навіть при ясному світлі гарного жовтневого ранку він залишався більш ніж певним, що гріх, за який покарано місто, це його гріх, Лестер був напрочуд красномовним. У багатьох в очах стояли сльози, з найближчих лав часто лунали вигуки: «Господи, помилуй!» У такому натхненному стані в Лестера навіть під час проповідей незрідка народжувалися нові грандіозні ідеї. Одна з таких зринула йому в голові й сьогодні, і він тут же її оголосив, не замислившись ані на хвильку. Деякі речі занадто яскраві, занадто осяйні, щоб бути правильними.
Сьогодні ж удень я поїду туди, де траса 119 впирається у незбагненні Ворота Божі,проказав він.
О Ісусе! схлипнула якась ридаюча жінка.
Решта заплескали в долоні або підняли руки в екстазі.
Думаю, що о другій. Я стану навколішки прямо там, посеред пасовища, атож! І молитиму Бога прибрати цю біду.
Цього разу паства відгукнулася ще голоснішими вигуками: «Господи, помилуй! О Ісусе!» та «Господь благий».
Але спершу, Лестер здійняв руку, якою серед ночі шмагав собі голу спину. Спершу я хочу покаятися за той ГРІХ, що призвів до такого БОЛЮ і такої ПЕЧАЛІ й цієї БІДИ! Якщо я молитимуся сам, Бог може не почути мене. Якщо зі мною молитимуться двоє чи троє, або навіть п'ятеро, Бог все одно може не почути мене, істинно кажу вам.
Вони послухалися, вони підкорилися. Тепер уже геть усі здійняли вгору руки і хиталися з боку на бік, охоплені тією знаменитою Божою лихоманкою.
Але якби УСІ ВИ туди вийшли, якби ми почали молитися, ставши в коло, прямо там, на Божій траві, під синім Божим небом на виду в солдатів, котрі, як переказують, охороняють творіння Рук Божих якщо ВИ ВСІ вийдете, якщо МИ ВСІ будемо молитися разом, тоді ми зможемо поринути до самісіньких глибин цього гріха і витягнемо його на світло, де він помре, і тоді сотвориться чудо Господа Всемогутнього! ЧИ ВИЙДЕТЕ ВИ? ЧИ ВИ УКЛЯКНЕТЕ РАЗОМ ЗІ МНОЮ НА КОЛІНАХ?
Звісно ж, вони підуть. Звісно ж, стануть на коліна. Люди мають таку радість від щирих молитовних зібрань во славу Господа і в гарні, і в погані часи. І коли бенд заграв «Все, що постановляє мій Господь, все справедливо» (тональність соль-мажор, Лестер на соло-гітарі), вони заспівали так, що мало дах не знесло.
Звичайно, там був і Джим Ренні. Це саме Джим Ренні призначив, хто кого підвозитиме туди на своїх машинах.
7
ГЕТЬ СЕКРЕТНІСТЬ!
СВОБОДУ ЧЕСТЕР МІЛЛУ!
ПРОТЕСТУЙМО!!!
ДЕ? Молочарня Дінсмора на 119 шосе (достатньо побачити
розбитий лісовоз і військових АГЕНТІВ ГНОБЛЕННЯ)!
КОЛИ? 14:00 східного часу пригноблення!
ХТО? ВИ і кожен товариш, котрого ви зможете привести з собою!
Скажіть їм, що ми бажаємо розповісти нашу історію медіям!
Скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ЗНАТИ,
ХТО НАМ ЦЕ НАРОБИВ! І НАВІЩО!
І головне, скажіть їм, що МИ БАЖАЄМО ВИСЛОВИТИСЯ!!!
Це наше місто! Ми мусимо за нього битися!
МИ МУСИМО ПОВЕРНУТИ ЙОГО СОБІ!!!
У нас можна отримати плакати, але подбайте про те, щоб
принести й свої (і пам'ятайтелихослів'я контрпродуктивне).
БОРИСЬ З СИСТЕМОЮ!
ПРОТИДІЙ ЇЙ ДО КІНЦЯ!
Комітет за свободу Честер Мілла
8
Якщо в Честер Міллі й була людина, котра могла б зробити своїм персональним гаслом старий вислів Ніцше «Все, що мене не вбиває, робить мене міцнішим», то цією людиною був Ромео Берпі, спритник з по-старосвітському кульним чубариком під Елвіса на голові й гостроносими чобітками з еластичними вставками в халявках на ногах. Ім'я він дістав від своєї романтичної мамуні, франко-американки, а прізвище від татусязатятого янкі, практичного до самісінької глибини свого скупого серця. У дитинстві Ромео довелося виживати під пресом безжальних глузувань, а іноді й побиттів, але врешті-решт він став найбагатшою людиною у Честер Міллі. (Тобто ні. Найбагатшим в місті був Джим Ренні, але більшість своїх статків йому доводилося приховувати.) Роммі володів найбільшим і найприбутковішим незалежним унівемагом у цілому штаті. Колись, у вісімдесятих, його потенційні партнери-кредитори сказали, що він сказився, якщо хоче розпочинати бізнес під такою гидотною назвою, як «Берпі». Роммі їм відповів, що якщо таке саме, як у нього, прізвище не заважає компанії «Насіння Берпі», то йому самому й поготів. А тепер влітку в нього прекрасно розкуповувалися майки з написом: СТРІЧАЙ МЕНЕ ЗІ СЛЕРПІ В БЕРПІ. Отак-от, любі мої, позбавлені уяви банкіри.
Своїм успіхом він завдячував головним чином тому, що вмів угадати великий шанс і немилосердно його експлуатував. Близько десятої того недільного ранкуневдовзі по тому, як він побачив гнаного в бік поліцейської дільниці Нечупару Семайому підкотився черговий великий шанс. Як це завжди трапляється, коли сам їх невпинно вишукуєш.
Ромео помітив дітей, котрі вішали плакати, зроблені на комп'ютері, і то вельми професійно. Підліткибільшість на велосипедах, парочка на скейтбордахгусто заліпили ними Мейн-стрит. Демонстрація протесту на шосе 119. Ромео замислився, кому ж це стукнула в голову така ідея?
Він зупинив одного з хлопчаків і спитав:
Це моя ідея, відповів Джо Макклечі.
Не брешеш?
Я ніколи не брешу, сказав Джо.
Ромео простягнув хлопцю п'ятірку і, не зважаючи на його протести, засунув банкноту глибше йому в задню кишеню. Інформація була варта грошей. Роммі гадав, що люди мусять зібратися на цю дитячу демонстрацію. Всім шалено хочеться висловити свій розпач, страх і справедливий гнів.
Невдовзі по тому, як він відпустив Опудала Джо і той пішов своєю дорогою, Ромео почув, як люди балакають про післяобідню спільну молитву, яку вестиме пастор Коґґінс. Божою волею те саме місце і той самий час.
Ясно, що це знамення. І читається воно так: Є МОЖЛИВІСТЬ ГАРНОГО ВИТОРГУ.
Ромео пішов до своєї крамниці, де торгівля наразі перебувала в апатичному стані. Цієї неділі покупців узагалі було мало, та й ті йшли головним чином до «Фуд-Сіті» та «Палива & Бакалії». Більшість людей перебували або в церкві, або залишалися вдома, дивилися новини. За касою сидів Тобі Меннінг і теж дивився телеканал Сі-Ен-Ен по маленькому телевізору, що працював від батарей.
Вимикай цю маячню і замикай касу, наказав йому Ромео.
Ви серйозно, містере Берпі?
Так. Дістань зі складу великий тент. Скажи Лілі, щоб допомогла тобі.
Той тент, що для нашого літнього ярмарку-розпродажу?
Саме той, бейбі. Ми встановимо його на тому коров'ячому пасовищі, де розбився літак Чака Томпсона.
На лузі в Алдена Дінсмора? А якщо він захоче за це грошей?
Заплатимо.
Ромео рахував. У його універмазі продавалося геть усе, включно зі здешевленими бакалійними товарами, і якраз тепер у промисловому холодильнику позаду крамниці лежало десь з тисяча паків прострочених сосисок «Щасливчик». Він купив їх напряму з фабрики в Род Айленді (компанія «Щасливчик» вже закрилася, якісь невеличкі проблеми з мікробами, слава Богу, хоч не кишкова паличка), сподіваючись розпродати туристам і тим місцевим, котрі скуплятимуться на пікніки перед Четвертим липня. Не так сталося, як йому гадалося, завдяки цій чортовій рецесії, але він все одно тримався за ті сосиски, вперто тримався, як мавпа за горіх. І от, можливо, тепер
«Продавати їх наштрикнутими на оті тайванські шпичаки для садових прикрас, цього добра в мене ще не менш мільярда, міркував він. Вигадати якусь дотепну назву, типу Соси-За-Бак». Плюс, ще є лаймовий концентрат, близько сотні ящиків лимонаду «Яммі-Таммі» й різні інші неліквіди, яких він уже й не сподівався позбавитися без збитків.
Гадаю, нам доведеться також використати усіх «Блакитних Носорогів»,тепер вже його мозок клацав швидко, як комптометр, саме так, як це подобалося Ромео.
Тобі перейнявся його ентузіазмом.
Є ще ідеї, містере Берпі?
Роммі продовжував вигадувати, яких ще йому, може, вдасться здихатися товарів, котрі він вже було думав провести по бухгалтерії в графі «чисті збитки». Так, оті дешеві вітрячки на паличках залишки бенгальських вогнів після Четвертого липня злежані цукерки, які він був притримував до Гелловіну
Тобі,сказав він. Ми влаштуємо найбільший пікнік посеред поля з усіх, які лишень траплялися у цьому місті. Ворушися. У нас багато роботи.