Прізвища слідчих. Не колишніх. Вони зараз працюють у розшуковій частині, це хороші слідчі.
Вона мовчки взяла папірець, підвелася. Ковзнула поглядом по його обличчю, кивнула.
Дякую, сказала різко, ніби кинула образу. Розвернулась і завмерла на краєчку веранди.
Це хороші слідчі, впевнено мовив він.
Але не найкращі, відповіла вона й рушила стежкою до виходу. Знов дзеленькнув трамвай, йому у відповідь каркнула ворона, а потім рипнула хвіртка. Сестра зниклої балерини розтанула за парканом у теплому повітрі післяполудневої пори.
Тарас Адамович опустився в крісло, акуратно розітнув ножем конверт другого листа. Це не в його правилахвідкривати наступний лист, доки не прочитано попередній, але він чекав на пояснення від давнього друга. Сильвестр Григорович повинен був якось виправдати свій необережний вчинок.
Розгорнув лист і остовпів. У ту ж мить відчув жар у руці, подивився на неї й зігнав осу, що вкусила його. Знову подивився на аркуш. Пять речень. Усього пять речень від того, хто зазвичай не міг утриматися від багатослівних послань! Привітання. Прощання. А між нимижодних виправдань чи вибачень.
Дорогий Тарасе Адамовичу, з болем у серці відкладаю нашу партію до кращих часів. Розумію, що зараз Ви не матимете часу відповідати мені, адже займатиметесь складним розслідуванням. Сподіваюсь, Ваш гострий розум допоможе розгадати таємницю, яка тривожить наші серця, і зникла дівчина повернеться додому, до сестри, яка любить її та хвилюється за неї.
Скреготнув зубами, відклав листа. Настрою братися за іншийвід войовничого француза не було. У такому стані наробить помилок, відправить суперникові необережний хід, який спричинить радісні вигуки мосьє Лефевра. Cest magnifique! писатиме він у наступному листі, примушуючи суперника визнати поразку. Балерини не зникають надовго. Не варто турбуватись.
Тож, прихопивши на кухні ніж, він повернувся до кошиків з яблуками.
Etes-vous un lache? ніби почув запитання від мосьє Лефевра. Відігнав думки як навязливих ос, узяв до рук яблуко.
Театри. Слід було б їх заборонити. Надто багато клопоту. Постійна метушня.
І розрізав солодкий твердуватий плід ідеально вигостреним лезом.
II. Продавець мертвих пацюків
Востаннє він підіймався цими сходами майже пять років тому. Здається, вони не стерлися й не постаріли ні на хвилину. А сам він стерся? Об чужі думки, прохання, пусті балачки? Повільно долав сходинку за сходинкою, наче намагаючись зрозуміти, для чого це робить. Невже та синьоока сестра балерини винна?
Всередині метушня, темно й пахне цвіллю. Він не любив цього напівтемного архітектурного монстра на Володимирській, високі стелі якого не рятували від вологості. Йому завжди хотілося повідчиняти всі вікна й двері, аби свіжий вітер виніс геть усю затхлість із будівлі, де розміщувалася розшукова частина Київської міської поліції.
Він не попереджав про свій візит, однак той, до кого йшов, раптово виріс у дверях одного з кабінетів. Широко усміхаючись гостю, промовив так, що слова відбилися від високої стелі:
Радий вітати вас удома, Тарасе Адамовичу.
І відступив, пропускаючи колишнього слідчого до кабінету. Начальник розшукової частини Київської міської поліції титулярний радник Олександр Семенович Репойто-Дубяго був років на десять молодший за свого гостя, який нещодавно перетнув позначку з написом «шістдесят», однак виглядав його ровесником.
Спочатку не повірив своїм очам, Тарасе Адамовичу.
Вашому зору, Олександре Семеновичу, не віритигріх.
Господар кабінету усміхнувся.
На слух теж не скаржуся, а мені ще із сусідньої вулиці доповіли, що ви прямуєте в нашому напрямку.
Вмовк, уважно подивився на гостя. З Репойто-Дубяго треба говорити одразу про справу, він нетерплячий. У шахах ця риса нерідко надто дорого йому обходилась, але зараз вони грали не в шахи.
Не починати розмову першим, витримати павзу. Всього кільканадцять секунд і господар кабінету втомиться чекатищось скаже. Навряд чи відверто запитає про мету візиту, однак, підкаже напрям, у якому можна вести бесіду.
Врешті невідомо, чи приходила дівчина до слідчих. Може, вона викинула папірець з прізвищами, або балерина вже знайшлася. Тоді він повернувся б до саду й городу. Пив би каву в полуденну пору, перечитуючи вранішню газету чи листи, сортував би листівки чи нарізав цибулю для нового експериментуцибулевого конфітюру. Надто багато справ, а балерина могла вже пурхати по сцені, повернувшись, як кажуть колеги зі Скотленд-Ярду, з вікендув супроводі чергового поціновувача її таланту.
Тарас Адамович знав, що за потреби містяни частіше звертаються до звичайної міської поліції, оминаючи розшукову службу. Звязок слідчих із сутінковим життям міста, залучення до роботи агентів та інформаторів з непевною репутацією, співпраця з представниками кримінального Києвана все це добропорядні кияни реагували несхвально, з острахом і осудом позираючи на вікна третього поверху будівлі на Володимирській, 15. Знав і про те, що тільки розпач чи страх примушував нещасних долати три поверхи сходинок і сумбурно оповідати про своє горе працівникам розшукової частини.
У кабінеті гість із цікавістю роззирнувся: охайно, численні стоси паперів акуратно розкладені по теках. Репойто-Дубягопедант. Колись він був керівником антропометричного кабінету, що розміщується поруч, за стіною. Головним слідчим він став майже випадково, після гучної відставки попередника. Тарасу Адамовичу тоді дивом вдалося лишитися у звичному амплуа помічника головного слідчого. Високі чини вимагали його підвищення, здоровий глузд наказував панові Галушку просити про відпочинок у відставці. Довелося погодитися на компромісне рішення.
Що ж привело його на місце колишньої служби, в епіцентр давнього життя, з його тривогами і радощами? Невже бажання впевнитися, що слідчі серйозно візьмуться за справу Томашевич? Чого він взагалі переймається цією історією? Не тому ж, що давній друг відмовився догравати шахову партію?
Головний слідчий не витримав короткого мовчання.
То як справи? З вигляду життя рака-самітника пішло тобі на користь.
Так і є.
Заздрю. По-доброму заздрю. У нас тут він картинно розвів руками.
Усе спокійно, як на мене.
Співрозмовник наморщив лоба.
Це оманливе враження, категорично заперечив він. За кілька тижнів тут буде казна-що. Його величність імператор їде до нас у супроводі цесаревича!
Тарас Адамович співчутливо гмикнув, а для кращого ефекту звів свої густі брови високо вгору.
Отож! підняв палець начальник розшукової частини і майже ображено дорікнув колишньому колезі. А ви, Тарасе Адамовичу, кажете «спокійно».
Підготувати місто до візиту членів імператорської родинисправа надскладна. І лягає вона зазвичай на плечі поліції. Під час минулого візиту імператора було вжито заходи безпеки, які можна вважати безпрецедентними. Окрім місцевої поліції, гарантувати безпеку царській родині і її почту мали ще близько 450 служивих з інших міст. Кожен маршрут, яким рухався імператор з супроводом, охороняли від 250 до 300 жандармів під керівництвом офіцерів. Всі особи, що викликали хоч найменшу підозру, перебували під пильним наглядом. Однак усе це не завадило колишньому випускникові Першої гімназії двічі вистрілити впритул в обрану жертву. Тарас Адамович не сумнівався в тому, що цього разу заходи безпеки будуть узагалі драконівськими.
А місто Київ міцно закріпився на почесному першому місці в імперії за кількістю скоєних злочинів, з великим відривом обігнавши найближчих суперниківРостов-на-Дону та Нижній Новгород. Відділ розшуку захлинався від кількості справ, які треба було розслідувати негайно ще в ті часи, коли Тарас Адамович був на службі як помічник легендарного головного слідчого Георгія Михайловича Рудого. Саме за часів Рудого була створена «Інструкція для чинів київської поліції розшуку». У 1903 році, після поїздки до Дрездена, Рудий організував у Києві дактилоскопічне бюро і розробив проєкт валізи слідчого. Нинішній керівник розшукової частини міста Репойто-Дубяго на памяті Тараса Адамовича був четвертим, який обійняв цю нелегку посаду.
Так, імператор майже сумно промовив слідчий. А тиждень тому нам доповіли, що в місті Досковський!
Спогад майнув раптово і згас. Знайоме прізвище
Аферист! озвучив раптову згадку Тарас Адамович.
Не сумнівався, що ти його згадаєш, усміхнувся Репойто-Дубяго. Вислизає крізь пальці, його бачили відразу в кількох місцях, однак арештувати
Не вийшло. Співчуваю.
Арештувати Досковського не вдавалося й раніше, принаймні в Києві надто швидко він виїхав з міста, надто майстерно підробляв будь-які документи. Елегантний, самовпевнений, азартнийвін легко збивав з пантелику малоосвічених агентів розшуку, більшість з яких у кращому разі могла похвалитися двома-трьома класами сільської школи.
Тарас Адамович зітхнув. Навряд чи справи поліції покращились після скандальної відставки колишнього начальника слідчої частини Спиридона Асланова. Принаймні біля входу Тарас Адамович не побачив черг з охочих зайняти ці запліснявілі кабінети, хай і з високими стелями.
Спиридон Асланов уславився такою тісною співпрацею з кримінальною агентурою, що врешті повністю інтегрував службу розшуку у світ кримінального Києва. Слідчі отримували дивіденди від злочинців і не надто намагалися розплутувати справи, хіба що вони стосувалися найзаможніших та найвпливовіших містян. Слідчий Галушко прагнув піти у відставку ще тоді, стомившись від брехні й бруду. Його випередили кияни, яким урвався терпець, і вони ініціювали відставку Асланова. Тарас Адамович мало не пропустив увесь скандал, бо якраз займався розшуком Міхала Досковського.
Шахрай оминав Київ у своїй діяльності йому достатньо було буремної яскравої Одеси. У грудні 1910-го він спрямовував сюди з Подільської губернії залізничні вагони, вщерть забиті дохлими пацюками.
Поліція виявила вагони з дивним вантажем майже біля моря, а за кілька днів потому зясувалося, що дохлих пацюків хтось активно скуповує в Жмеринці, Проскурові й Деражні. З Проскурова вагони доправляли в Одесу, бо там палала епідемія чуми, а міська адміністрація платила по 10 копійок за кожного знешкодженого гризунатак боролися з основними переносниками хвороби. Досковському вдалося підробити документи, за якими на станції Проскурів через військового начальника він отримав дозвіл на перевезення вантажу без митного та поліцейського огляду. Тільки за першу партію пацюків шахрай отримав 400 карбованців чистого прибутку.
А далі біганина. Аферист, наче привид, сновигав Києвом, поки не зник остаточно на цілих три місяці. Арештували його аж у Мінську випадково. Він підробив документи інспектора військового міністерства й отримав квиток до станції Кобур-Сай у Середній Азії та велику суму дорожніх грошей. Виявити афериста вдалось тільки тому, що справжній інспектор на той час теж перебував у Мінську.
Тож Досковський знову в Києві?
Не тільки він. Купа інших справпідпали, пограбування, два вбивства. Знахабніли хипезники. Мало не щодня до нас приходять із заявами на марвіхерів у театрі, але ж хіба встежиш за партером!
До речі, про театр, усміхнувся Галушко, розуміючи, що його співбесідник згадав про нього не просто так.
Титулярний радник подивився просто в очі Тарасу Адамовичу.
Балерини
Не зникають надовго. Я знаю.
Отже, Міра Томашевич не дочекалась на повернення сестри і звернулась до розшукової частини Київської міської поліції. Назвала вказані ним імена. І додала ще однейого власне.
То, може, слід просто почекати?
А якщо це просто втрата часу? Досковський
Не зявляється в Києві просто так. Я знаю.
Запала тиша.
Тарасе Адамовичу, ти все й сам розумієш
Він розумів.
У далекому 1910-му, коли Тарас Адамович йшов у відставку, у штаті розшукової частини нараховувалось 37 працівників, з них тільки двоє, включно із самим Галушком, мали вищу освіту, менше половинипочаткову чи домашню, а більша частина були малограмотними вихідцями із селянських родин. Делегувати справу Досковського просто не було комуаферист із легкістю обдурював нижчі поліційні чини. Сам Галушко був завантажений купою інших справ, а за місяць мав розпрощатися з місцем служби. Можливо, це й було основною причиною того, що продавця пацюків не арештували тоді в Києві. Чи це просто виправдання? Хтозна.
Певно, зараз ситуація схожа. Перед візитом імператора, коли потрібно прибрати з вулиць увесь непотріб, навести лад з повіями й жебраками, очистити залізницю від підозрілих субєктів, не допустити гучних скандалів через крадіжки в театральних ложах та ресторанах, немає часу ганятися за одним аферистом. Якщо додати до цього натовпи біженців і переповнені шпиталі, складно уявити, що хтось шукатиме балерину. Якщо навіть Міру вислухали, її свідчення передали до рук новачка.
Я можу поговорити з тим, хто веде справу?
Звичайно. Йому знадобляться кілька професійних порад. А може, й більше, ніж кілька, додав головний слідчий, ніби вибачаючись.
Почерк у того, хто за словами головного слідчого, потребував його порад, був акуратним. Високий, але занадто худорлявий хлопчина, колишній писар, тремтячими руками простягнув йому теку з документами, відрекомендувавшись Менчицем Яковом Володимировичем, працівником антропометричного кабінету. Тарас Адамович зручніше вмостився в кріслі, трохи відкинувшись на спинку, звичним жестом вказав на стіл, двічі стукнувши по гладкій поверхні середнім пальцем.
Перепрошую? не зрозумів довготелесий.
Відставний слідчий Галушко подумки усміхнувся. Забув, що він більше тут не працює і навряд чи хтось ще памятає його звичку пити каву за читанням матеріалів справи. Колишній помічник за хвилину поставив би маленьку надщерблену філіжанку на вказане ним місце. Але нинішній господар кабінету тільки безпомічно кліпав світлими вологими очима. Скільки йому? На вигляд двадцять шість-двадцять сім, не більше.
Кави, якщо можна, промовив Тарас Адамович.
Кави? Так. я зараз, затинаючись промовив парубок і кинувся з кабінету.
За десять хвилин він поставив на стіл величезну чашку, наповнену якоюсь темною каламуттю. Одразу оцінивши її аромат, Тарас Адамович подумав, що балерину цей хлопчина знайшов би тільки тоді, якщо вона сама прийшла б у поліцію. Однак нічим не виказав невдоволення, натомість, відсьорбнувши з чашки, подякував кивком. Звів очі на молодого слідчого, промовив:
Філіжанка має бути втричі меншою, у відділку найлегше готувати каву по-віденськипросто заливати змелені зерна гарячою водою, але не окропом. Молоти треба безпосередньо перед приготуванням. І ніякого цукру.
Хлопчина відкрив рот і хотів було прокоментувати почуте, але спромігся тільки вичавити з себе:
Так, пане.
Тарас Адамович відставив чашку й занурився в папери. Пробігав очима рядки, вчитувався у суперечливі моменти, порівнював написане на різних аркушах. Потім підвів голову і запитав у молодого поліціянта:
Свідчення сестри балерини записували особисто ви?
Т так, пане.
Ваші враження?
Хлопець замислився.
Сумна, вона була дуже сумна.
Чому, на вашу думку?
Бо, він замявся, вона назвала прізвища Це наші кращі слідчі, але
Галушко з розумінням кивнув:
Але свідчення в неї брали ви.
Хлопець почервонів.
Більше вас нічого не здивувало?
Перед виступом вона сказала, що не могла знайти сестру перед її виступом, інша балерина бачила, як Віра Томашевич говорила з якимось бородатим чоловіком. Мирослава Томашевич сказала, що не знає, хто це міг би бути.
Так, це непокоїть. Але ж у балерин купа залицяльників.
Хлопчина почервонів ще більше. Тарас Адамович вів далі:
Однак потім Віра Томашевич вийшла на сцену й танцювала, він потер виголене підборіддя, відклавши теку, підвівся.
Дякую вам за каву, пане Менчиць.
Хлопчина злякано звів на нього очі.
Я прошу, пане.
Я подумаю над цією справою. А вам раджу
Що він міг порадити юнаку, на якого звалили не найпростіше розслідування?
Навчіться готувати каву, пане Менчиць. Нерідко саме павза на каву давала мені змогу очистити думки й прийняти правильне рішення.
Широка усмішка була йому відповіддю.