Кошовий укотре торкнувся пальцем ока, відповів:
На жаль. Тільки, раз довіряєте тутешнім законам, чому боїтеся? Вас же іще не судили, як я розумію. Маю певне уявлення про ці процедури. І мене, і вас поки затримали. До зясування, так би мовити. Якщо ви ні в чому не винні, розберуться й відпустять.
Щодо цього, шановний, у мене нема жодних сумнівів! мовив Шацький. Мене ображає сама підозра, за якою я тут! Я ж так і не пояснив, чому Франик Заремба сікається. Коли його сестра вкотре пожалілася, а суть її претензій до мене як до зубного лікаря ви чули, я мав необережність порадити тій пані вирвати собі всі зуби. Назавжди. І поставити вставну щелепу. Штучні зуби. Теж назавжди. Розмова була у присутності брата! Як думаєте, таке пробачається?
Думаю, не завжди. Клим знову не стримав посмішку.
Так от, після того Заремба при потребі здатен повірити, що Йозеф Шацький ночами таємно солить людське мясо!
Вас аж у такому звинуватили?
Не виключено, що щось подібне попереду, кивнув Шацький. Поки що розмах не той. Мені закинули підпільні аборти. Уявляєте? Мені! Я двадцять років лікую зуби! У мене бездоганна репутація! Сказати, що Шацький практикує незаконне позбавлення жінок плодів легковажності,це все одно Він спробував знайти потрібне порівняння, не зміг, натомість далі добирав уголос:Це гірше, ніж ніж
Ніж аби тебе затримали біля трупа, який ти сам виявив та ще й викликав поліцію, вирвалося у Кошового. Годиться?
Співкамерник замовк. Якийсь час дивився на Клима, немов почуте стало для його розуміння чимось неосяжним. А потім випалив, ніби саме це питання стало для нього найважливішим:
Я перепрошую шановного пана, але чого це ви мені весь час моргаєте правим оком, наче дівка з Академічної вулиці? Ще раз дуже перепрошую
Всю свою невеселу одіссею Кошовий переповідати не мав наміру.
Ані Йозефу Шацькому, львівському стоматологу, своєму новому знайомому, ані кому б то не було іншому сповідатися також не думав. Кримінальній поліціїпоготів, не кажучи вже про політичну, яку історія неблагонадійного київського адвоката зацікавить напевне. Збирався переказати Євгенові Сойці, бо в листі всього не опишеш. Перлюстрацію й цензуру не скасував у Російській імперії навіть відомий царський Маніфест, випущений у буремному жовтні тисяча девятсот пятого року. А рік тому, після його скасування, все повернулося, ще й сторицею. Не аж така таємницябути звинуваченим як поплічник діяльності заборонених антидержавних організацій, перебувати під слідством та провести цілих три тижні у казематах «Косого капоніра», київської політичної тюрми. Його ж випустили, хай ціною неймовірних зусиль, докладених батьковими знайомими. Ще й дозволили залишити країну. Клим тоді не замислювався, на еміграцію вирушає чи тільки пересидить за кордоном, поки все остаточно вляжеться. Звільнення, закриття справи та виправлені без затримки документиусе це не робило Кошового небезпечним та потенційним порушником австрійських законів.
Тим не менше, він вирішив не особливо розводитися про своє недавнє минуле. Хоча б тому, що сам не дав усьому однозначної оцінки. Як треба було діяти: сидіти й не рипатися, коли проти університетських друзів клепали справу з явним зашморгом у вироку, чи стати одним із них, залишити щойно почату практику та піти за чужим прикладом на нелегальне становище. У ньому тільки на перший, дуже побіжний погляд сама романтика з паролями, явками, перевдяганнями, гримуванням і частими змінами машкарищось подібне до практик Арсена Люпена, героя нових французьких сенсаційних новел, написаних таким собі мсьє Лебланом, котрі Клим із захватом прочитав недавно.
Насправді ж сахатися власної тіні й поступово деградувати, перетворюючись на типового вигнанця, Кошовий не мав наміру. Простіше прийняти волю у вигляді подачки від свого слідчого, жандармського ротмістра з постійно червоним лицем, розірвати всі налагоджені стосунки кількома різкими відчайдушними рухамиі виїхати у невідомість, на Захід, сівши на поїзд до Львова
Навіть у такому, максимально стислому вигляді Кошовий вирішив не переповідати Йозефові Шацькому історію своєї появи в місті. Обмежився поясненням: потрапив через збіг обставин до вязниці, де під час допиту жандармський слідчий надумав освіжити память арештанта, покликав до кабінету двох служак, і костоломи так захопилися, що кілька разів сильно вдарили жертву головою об камяну стіну. Відлили водою, хотіли торбити впертюха далі. Враз прийшов пан капітан, влаштував усім присутнім рознос, велів покликати лікаря, й після того його два дні не тягали на допити. Оклигавши, Клим відчув, як відтоді почало смикатися праве око.
Йому пояснилинервовий тик.
Буває.
Коли черепом об щось міцне сильно стукнешся.
Лікар обіцяв: минеться. Коли, що для того треба робитине сказав. І за весь час, що жив тепер із тиком, звикаючи до нього дуже поволі, Кошовий уловив лише одну особливість: праве віко смикається й ніби підморгує, варто було Климові хоч трохи почати нервувати.
Так ясно, все воно від нервів! погодився Шацький так активно, немов до нього ніхто не міг пояснити причини. Вам, молодий чоловіче, треба серйозно думати про здоровя. І починати краще вже зараз, бо з часом ваш тик стане зовсім невиліковним.
Хіба ще можна вилікувати?
Якщо опустити вас глибоко під землю та залишити самого на довший час. Будете вести життя монаха-схимника, більше ніде не годен гарантувати спокій. Але, що сумніше, навіть після печерної терапії не обіцяю вам повного одужання. Наш час до цього не сприяє, повірте старому жидові.
Та знаю, кивнув Клим, тут же додаючи:І не такий уже ви старий, пане Шацький. От скільки вам років?
Товариш по нещастю знову вже звично поцокав.
Хіба є різниця, коли я все одно не виглядаю на свої? Як каже моя дружина, тобі, Йозефе, краще, коли тебе всі, хто бачить, вважає старим і мудрим жидом. Запитайте, чому.
Чому? слухняно поцікавився Кошовий.
Тому, що з трьох висновків вірним буде лише один.
Який?
Той, що Йозеф Шацький є жидом, новий знайомий блазнювато кивнув. Не таким старим, як здається. Не таким мудрим, як хочеться. Це слова моєї дружини, так. Але з Естер Шацькою, у дівоцтві Боярською, донькою мудрого та шанованого далеко за Кракідалами крамаря Ісака Боярського, я сперечатися не маю наміру й бажання. Коли вже знову про ваше оце, він торкнувся власного ока, то найкращий вихідтримати себе в руках. Не брати дурного в голову. І побачите самі, пане Кошовий: минеться. Ваше прикре око нагадуватиме про себе хіба у пікових випадках. І ви правильно зробили.
Що саме?
Знайшли, куди приїхати. Думали, тут є спокій? Ха! У нас у Львові теж є певні потрясіння. Якщо світ поволі, але вперто стає дибки, чому наше прекрасне прогресивне місто має лишатися осторонь бурхливих процесів? Але тут хоч як спокійніше, ніж у вас. Прийдете до тями, ось згадаєте мої слова.
Весь час, поки вони спілкувалися, Клим сидів на своїх нарах, а Шацький міряв кроками камеру від дверей до стіни, й здавалося, окремі слова промовляв до стін чи заґратованого віконця. Розмовляючи, не завжди дивився на співбесідника, як того вимагали почуті Кошовим десь колись правила. Попри те, що новий знайомий постійно рухався, все одно був навпроти. Тож Климові вдалося розгледіти співкамерника.
Йозефу справді можна було дати з однаковим успіхом хоч сорок, хоч пятдесят років. Не повний, але й не худий. Піджак із довгими полами навіть у тьмяному світлі камери виглядав бруднуватим, ще й висів на хазяїнові вільно. Це справляло хибне враження. Шацький таки здавався худорлявим. Проте у процесі розмови він час від часу, захопившись, сіпав піджак за краї, ґудзики на ньому були розстебнуті, показуючи, що під низом світла, наглухо, майже під горло, застебнута сорочка з високим коміром. Тож Кошовий зрозумів: піджак лікареві просто завеликий. Скоріш за все, він навмисне вдягає саме такий, аби здаватися соліднішим.
При його зрості, нижчому за середній, намір був цілком зрозумілим. Коли вони стояли один навпроти одного, Клим помітив: різниця між ними більш ніж на півголови, не на користь співкамерника. Розпатлані, з вигляду неохайні, засіяні початковою сивиною, але все ж таки досить дбайливо пострижені кучері. Доглянутішою виглядала борода, її теж торкнуло срібним, та густою вона не була. Схоже, її частіше, ніж волосся, чіпали ножиці перукаря. Видовжене лице прикрашали мясисті, трошки сторчкуваті вуха та прямий, широкуватий, із невеличкою орлиною горбинкою ніс.
Словом, нічого в зовнішності не підказувало, скільки років уже прожив на світі зубний лікар Йозеф Шацький.
Хоча за Клима старший, навіть мови нема.
Ще Кошового спершу неабияк насторожило, коли новий знайомий отак, не знітившись, не запнувшись ані на мить, назвав себе жидом.
У домі, де народився та виріс Клим, вживати це слово було категорично не прийнято. Не лише тому, що серед добрих батькових приятелів зустрічалося чимало відомих київських євреїв. Вважаючи себе затятим лібералом, він узагалі їжачився на кинуте нехай мимоволі, без лихої думки, просто за звичкою слово «жид». Якщо ж воно промовлялося в його присутності навмисне, і той, хто говорив, розумів, що й для чого каже, скандал не барився. Батько не добирав виразів, аж до вимоги порушника залишити приміщення, піти геть, й обіцянок докласти всіх зусиль, аби подібним чорносотенцям більше не подавали руки в пристойних товариствах.
Один із тих, кого Назар Григорович Кошовий привселюдно виставив, виявився жандармським офіцером. Прийшов у цивільному, та всі присутні, включно з батьком, знали про його кабінет у будинку на Бульварно-Кудрявській та мундир у шафі. Згодом саме він доклав зусиль, аби Клим не відбувся легким переляком, хоча міг, а опинився в казематах київського Шліссельбурга. І саме з ним довелося принижено мати справу Назарові Григоровичу, коли той почав клопотатися про звільнення сина
Коли Кошовий, ніяковіючи й старанно добираючи слова, вирішив удовольнити власну цікавість, Шацький сприйняв це спокійно. Пояснив, що після того як вісім років тому цісар помилував нещасного Леопольда Хільстнера, на всій території імперії ніхто нічого не чув про погроми. Тобто, може, десь вони й були, навіть напевне булитака вже доля його обраного народу. Та на повірку виявлялися наслідком приватних непорозумінь між поляками та євреями, аніж дійством, схваленим ледь не на офіційному рівні та навмисне замовчаним.
Молодого Хільстнера звинуватили в ритуальному вбивстві християнської дівчини. Погроми спалахнули далеко звідси, в Богемії. І то, як поспішив пояснити Шацький, на дуже короткий час. До того випадку теж добрий Бог оберігав євреїв, зокремальвівських, від таких ганебних дійств.
Тож Йозеф заспокоїв Клима: у місті, більш ніж на третину заселеному judaeus, єврейські погроми влаштують хіба самогубці. Значить, не треба боятися й негативно сприймати слова, публічне вживання яких підданими Його Величності імператора Миколи Другого завжди було словесною розминкою перед брутальною, ганебною, частокривавою вакханалією.
На тому розмови довкола самовизначення за обопільною згодою вирішили припинити.
А іншої почати не встигли.
Знайшли б тему. Наприклад, Шацького неабияк переймало, що думає Кошовий про самогубство свого товариша. Бо кого-кого, а пана адвоката Йозеф знав, щоправда, здебільшого за чутками. Уже намірився розказати про нього багато цікавих історій.
Та в замку ззовні повернувся ключ.
Затриманого Клима Кошового попросили на вихід.
Розділ пятийЖінка з потаємної кімнати
Що у вас із оком?
Тик, вдруге за день пояснив він, вирішивши не вдаватися перед слідчим у зайві подробиці, обмежився коротким:На нервовому ґрунті.
Такий молодий, а вже нерви.
Слідчий кримінальної поліції, високий сухий поляк, чимось схожий на цвіркуна, належав до людей, котрих важко уявити без окулярів.
Побачивши його, Клим подумав: цей пан Ольшанський у них спить, не інакше. Без окулярів видовжене лице, оздоблене жорсткою щіточкою вусів під гострим носом, робило грізного чиновника беззахисним. Так, немов слідчий стояв повністю голий у натовпі й усі довкола чхати хотіли на його поліцейську посаду.
Перенісся було таким тонким, що перетинка окулярів утримувалася на ньому дуже погано, постійно ковзала, й Ольшанський регулярно поправляв їх указівним пальцем. Коли дужка посувалася донизу, слідчому доводилося дивитися на світ поверх окулярів, від чого погляд його ставав підозрілим.
Принаймні так здавалося Кошовому всякий раз.
І він напружувався: раптом із язика мимоволі злетіло щось, здатне зашкодити.
Отже, кажете, добре знали пана адвоката Сойку?
У нього була практика в Києві. Він старший був старшим за мене. Не на багато, на пять років, але все одно досвіду більше. Та й імя вже мав, у потрібних колах його знали. Я тоді саме закінчив університет, Євген Павлович узяв мене в помічники.
Євген Павлович, повторив слідчий. У нас не говорять по батькові, коли згадують людину, пояснив слідчий. Русини хіба час від часу так звертаються. Чи москвофіли.
Хто?
Маємо таку громаду. Ще запізнаєтесь або ні. Та загалом по батькові тут не поширена практика. Пояснюю, бо як надумаєте конспіруватися, майте собі на увазі.
Для чого мені конспіруватися? знизав плечима Кошовий. Я вже вийшов із того віку, коли граються у шпигунів.
А книжки подібні читаєте, пан Ольшанський кивнув на Климів саквояж, котрий стояв на широкій лавці в кутку, розкритий та випотрошений. Про шпигунів, між іншим, доречно згадали. Тут, у Львові, такі розмови давно вже, на жаль, не порожні.
Ви вважаєте мене шпигуном? Російським?
Аби так було, пане Кошовий, вами б займалася контррозвідка. Просто мусите знати: всякий, хто перетинає Збруч, може, слідчий підніс довгого худого пальця з манікюром, повторюю, може бути російським шпигуном. Зараз міжнародне становище Та ви, мабуть, знаєте, читаєте пресу. До того ж саме з Російської імперії останнім часом сюди, до нас, перебираються різні підривні елементи.
Чому ви заговорили зі мною про це?
Бо вас, перепрошую, застали на квартирі пана Геника Сойки.
Чекайте. Кошовий подався трохи вперед. Мене ніхто ніде не застав. Навпаки, це я застав пана Сойку, свого товариша, мертвим у зачиненому приміщенні. Тому є аж двоє свідків, із домовласникомтроє. Замість розпитати на місці, як належить, або взяти пояснення в поліцейському відділку, мене зачиняють у камеру. Ніби справді підозрюють у вбивстві.
Слідчий глянув на Клима поверх окулярів.
Тоді звичним жестом примостив їх на носі, відкинувся на високу спинку стільця.
Помовчавши, підвівся, оминув стіл і став навпроти Кошового, схрестивши руки на грудях.
Тепер він дивився на співбесідника згори, від чого тому зробилося незатишно, і Клим теж підвівся, аби хоч так триматися з паном Ольшанським на рівних.
Я недаремно заговорив про шпигунів, пане Кошовий. Вас затримали не через те, що ви першим побачили тіло адвоката Сойки. Ви приїхали до нього з-за кордону. Випідданий російського царя, якщо просто зараз не захочете це підданство поміняти. Звісно, ви не мусили знати: всякий звязок пана Сойки з російськими підданими віднедавна велено брати на окрему замітку. Така вказівка розіслана по всьому поліцейському управлінню.
Нічого не розумію, чесно визнав Клим.
Покійний пан адвокат останнім часом підтримував досить підозрілі звязки. Вивчати їх та перевіряти не входить до нашої компетенції,пояснив Ольшанський. Тобто, коли вже бути зовсім точним у визначеннях, політична поліція виявила контакти своїх тутешніх підопічних із паном Сойкою. За ним спеціально не стежили. Але в поле зору поліції він потрапив через свою нерозбірливість у стосунках. Яка, між іншим, за ним водилася давно. Ви знали його по Києву. Скажіть, раніше він теж мав сумнівну клієнтуру?
Ми з вами правники, відповів Кошовий і, побачивши, як брови слідчого здивовано сіпнулися догори, швидко розтлумачив:Я теж адвокат, вислідчий, обоє юристи. Вивчали право в різний час, у різних місцях, але право є право.
До чого ви, прошу пана, мені це зараз сказали?
Кримінальна поліція має справу здебільшого не з найкращими членами суспільства. Може, ви б хотіли, аби службовий обовязок вимагав від вас слухати поезію або щовечора бувати в опері,Клим відчув, як поволі розпаляється, око сіпнулося сильніше. Проте вам у цей кабінет приводять тих, хто скоїв злочин або щось знає про скоєний злочин. Отже, народ непевний, як не крути, згодні?
Слідчий потер перенісся, підштовхнувши при цьому окуляри.
Цікавий підхід. Оригінальне тлумачення. Дивно, ви маєте рацію. Тільки що хочете довести, крім правоти?