Я з вами погодився! Про інше ще треба говорити!
Ви мені голову морочите, пане Кошовий!
Зінгер хотів викрикнути ще щось прикре, та в цей момент без стуку відчинилися двері й в контору не ввійшовввірвався високий, років на пять молодший за Клима чоловік в однострої стрілецького легіону з відзнаками старшини. Його супутник виглядав старшим, мав трохи нижчий зріст і неприємну манеру дивитися на все з-під лоба. Одяг носив цивільний, та Кошовий знавмає ранг підхорунжого.
А я казаввін постійно тут!
Високий старшина, не зважаючи ні на кого, ступив до столу, простягнув Климові розкриту пятерню долонею вгору.
Яким вітром, Арсенич. Давно не бачились, Клим потиснув руку, але поглядом ковзав по його мовчазному похмурому супутнику.
Позавчора саме пиво пили, прогудів Павло Арсенич. Коли так міряти, то давненько.
Бачте, поговорили, нарешті озвався Шацький, звертаючись до Зінгера.
Ми не закінчили, вперся той.
Пане Зінгере, хіба не бачитезнову в пана Кошового починаються справи державної ваги. До того ж, ви завжди можете знайти його вдома.
Не завжди, вставив Клим. Тому й маю честь приймати його тут.
А що відбувається? старшина з цікавістю покрутив головою. Хтось комусь заважає?
Шацький, будьте добрі, проведіть нашого гостя, зітхнув Кошовий.
Зінгер сердито зиркнув на нього, вдягнув капелюха.
Я знайду дорогу сам. Не турбуйтеся. А вас дуже прошу подумати, пропозиція вигідна.
Не обіцяю. Та триматиму в голові. Можливо, якась нагода випаде.
Гарно подякував і за це, Зінгер розкланявся. Перепрошую шановне панство.
Коли він вийшов, не стримавшись й грюкнувши дверима, похмурий чоловік мовив хрипато:
Інших сторонніх так само попрошу.
Та він свій! вигукнув Арсенич. Ми з ним колись шпигуна ловили, забули, чи що, пане Снігур?
Ви чудово розумієте, як нам зараз потрібен розголос, відчеканив Михайло Снігур.
Ляхи з того вже роздмухують цілу історію, відмахнувся старшина. Гірше не буде.
То що, скличемо тут віче?
Шацький покірно взявся за капелюха.
Мені вийти, пане Кошовий.
Ні,Клим обсмикнув поли піджака, поправив краватку, яку Магда змушувала його вдягати останнім часом, вважаючи, що так він набуватиме більшої ваги. Дозвольте нагадати вам, пане підхорунжийконтора моя. І мені краще знати, кого просити піти, а хто лишиться. Шацькиймій друг. Він устиг наслухатися тут такого, що давно не вміщається в його голові. Тим не менше, наша справа від його присутності жодним чином не постраждала.
Замість відповіді Снігур зачинив двері зсередини.
Дещо сталося, сказав, повернувшись до Клима.
Тепер щодня дещо стається, в тон йому відповів Кошовий. Може, спершу присядемо?
Шацький опустився на свій стілець і завмер, звично для себе перетворившись на такий собі предмет обстановки. Арсенич і Снігур лишилися стояти, підхорунжий мовив неголосно, навіть трохи лиховісно:
Я був проти того, аби залучати вас. Та старшина наполіг. Це не узгоджено з національною радою, треба ще переконати військовий комітет
Комітет беру на себе, перериваючи, Павло мало зважав на субординацію. Пане Снігур, ніхто ще нічого не вирішив. Кошовий зробить все найкраще, неофіційно, бо ми обоє знаємо, як йому то вдається.
Клим взяв нову цигарку, так думав заспокоїтись.
Панове, мені здається Ні, не так, він закурив. Я впевнений, панове: ви зараз говорите про щось таке, чого я не знаю. Ви прийняли замість мене рішення, про яке я нічого не чув. І я мушу, на ваш погляд, діяти в інтересах Української Національної Ради та Центрального військового комітету, коли нічого ні з ким не погоджено. Типовий приклад української організації. Так ми далеко не підемо. Власне, через це все й тупцяємо на місці, бо ж ні про що ні з ким не домовилися.
Може, досить демагогії, пане Кошовий? вичавив Снігур.
Тепер я ще й демагог.
Невже ви справді нічого не знаєте? Вчора в Стрийському парку вбили людину. Чоловіка.
Клим затягнувся й знизав плечами.
На жаль, навіть у мирний час у Львові щодня траплялося бодай одне вбивство. Тоді вони ставали сенсаціями. Нині цим не здивуєш і газетярів.
Вбитого звали Юліуш Яблонський.
Поляк. Не мав честі знати його за життя.
Одягнений був у цивільне.
Ви так само, пане Снігур, підхорунжий починав серйозно дратувати.
Дуже правильне й доречне зауваження, мовив той.
Про що ви?
Про цивільний одяг. Яблонський був капітаном Польського легіону. І, за нашими відомостями, входив до однієї з таємних військових організацій, за якими ми намагаємося наглядати. Звісно, ляхи цього не визнають. Але натомість уже кричать про навмисне вбивство поляка українцями. Це називається хитанням ситуації, пане Кошовий. Нам треба довести: наша сторона до злочину в Стрийському парку жодним чином не причетна. Інакше поляки нас переграють. Самі знаєте, що опиниться під загрозою.
Кошовий подивився на Снігура, потімна Шацького, даліна Арсенича, аж потімна тліючий краєчок цигарки.
Тільки такого клопоту йому бракувало.
Розділ другийТак починаються війни
Так і не вступивши до жодної з політичних партій, Клим Кошовий саме через свою рівновіддаленість від них мав змогу скласти для себе з різних клаптиків повну картину. І зміг прорахувати ситуацію на багато кроків уперед. Що, своєю чергою, миттю проявило всі ризики й зробило небезпеку реальною.
Бо йшлося про військове зіткнення у Львові, яке тепер ставало невідворотним.
Майже.
Перепрошую шановне паньство, але я ніц не розумію, обережно, ніби боячись поруйнувати своїми словами якусь хистку конструкцію, мовив Шацький.
Кошовий уже пошкодував, що дозволив йому лишитися. Не боявся витоку інформації, бо довіряв Йозефу, як собі. Просто все це для дантиста з Кракідалів було вищими матеріями. Хоч той і товкся поруч останнім часом, навряд чи втяв щось із уривків розмов, котрі тут велися. А Клим не вважав за потрібне всякий раз пояснювати все спеціально для Шацького. Зрештою, він перестав зважати на друга й навіть помічати йогоадже Йозеф наполягав на цьому, в такий спосіб намагався не завдавати Кошовому клопоту.
Потім поясню, дещо грубувато кинув він, взяв коротку паузу, прикурюючи чергову «голуазину», глянув на Снігура:Ви не служите в австрійській поліції, не маєте там знайомих, на відміну від мене. Звідки дізналися про вбивство? Чомувбивство? Завжди є ймовірність нещасного випадку. Наприклад, упав пяний, вдарився головою
А ви, бачу, досі не усвідомили, що може початися, просичав підхорунжий.
Сіпнулося віко.
Клим ляснув долонею по столу, аж посунулося від того чорнильне приладдя.
Досить уже! вигукнув дзвінко, мовби саме ця фраза стала краплею, яка переповнила чашу терпіння. Скільки часу маю честь знати вас, пане Снігур, стільки ви не втомлюєтесь підкреслити: єдиний знаєте більше за інших, єдиний дбаєте про справу і єдиний, хто завжди все усвідомлює! Знаєте, як це називається? Монополія на істину!
Е-е, панове! Арсенич ступив між ними, миролюбно розставляючи руки, немов відгороджуючи обох парканом. Чого б я ото собачився? Спільний же інтерес маємо!
Але він допитує мене! хорунжий тицьнув на Кошового пальцем, мов цілився з револьвера. Нести це сюди було помилкою, грубою помилкою, пане сотнику! Я вкотре шкодую, що послухав вас!
Ми все одно тут!
Можемо піти! Військовий комітет не підзвітний Кошовому! Йому ніхто не підзвітний! Він не має жодних повноважень!
То йдіть собі! відмахнувся Клим. Легше від того не стане.
Досить, я сказав! тепер уже і сотник підніс голос. Пане Снігур, ви маєте вищий чин, ніж я. Проте саме мене поручик Рудницький як голова комітету уповноважив обговорити ситуацію з ним! він так само показав на Кошового пальцем. Давайте ще тут кусатися! Чи ви не розумієтечасу на то нема!
Запала тиша, в якій чулося лиш голосне сопіння Шацького. Скориставшись нею, Арсенич видобув із кишені файку, почав спокійно, мов заряджав зброю, натоптувати її тютюном. Нарешті Кошовий ляснув у долоні.
Все, до уваги. Згодні? Ви ж усе одно прийшли.
Якщо ви не братимете на себе забагато, вперто вів своє Снігур.
Мої питання ніяк не зачіпають вашого гонору, Клим намагався втримати іронію, йому вдалося. Припускаю, про пригоду написали зранку польські газети, так?
Так, кивнув підхорунжий. Звичайно, я сьогодні знайду потрібний примірник. Але припускаютам зазначено, що вбито капітана Польського легіону. Ви, пане Снігур, підхорунжий Легіону Січових стрільців, і в однострої з відзнаками я вас за два роки нашого знайомства майже не бачив. Хіба на урочистостях. Якби, не дай Боже, напали на вас і, ще раз вибачаюсь, ваш труп знайшли посеред міста, то побачили б чоловіка в цивільному вбранні.
До чого ведете?
До того, шановний, що пересічна людина не побачить у вас українського офіцера. Бюся об заклад, ви й документів відповідних при собі не маєте. Вас може впізнати, наприклад, ось хоча б старшина, кивок на Арсенича, який саме розкурював люльку. Звідси питання: газета написала про вбивство саме офіцера?
Так.
І ви знали, що ця особа входила до таємної військової організації? Отже, капітан відомий вам особисто?
Трошки не так, мовив Снігур, зиркнувши при цьому на Арсенича й далі не звертаючи увагу на принишклого Шацького. Навряд чи є секретом для вас, пане Кошовий, що після прикрого демаршу нашого спільного знайомого, пана Громнишина, польські конспіративні спільноти множаться у Львові так само, як подібні українські. Тож має місце взаємне стеження.
Логічно, погодився Клим.
Згадку про Василя Громнишина як про свідомого зрадника він вважав дещо перебільшеною.
Та заперечувати й доводити щось не мав ані часу, ані бажання. Бо Снігур лише повторював сказане іншими. Й, поклавши руку на серце, далеким від істини не був. Лиш помилявся в термінах. Громнишин зробив те, що зробив, несвідомо, під впливом ейфорії, не більше.
Ще зимою в Бресті делегація Української Народної Республіки, вже визнаної союзними державами, уклала з Віднем угоду, котра стала додатком до великих мирних домовленостей.
Угода передбачала поділ Галичини на польську та українську частини. Причому Східна Галичина разом із Буковиною зливалася в один коронний український край, у якому б діяли закони УНР. Серед осіб, близьких до українського уряду в Києві, було чимало знайомих Климового батька, а отжеі його. Вони нагадали про себе, коли Кошовий нарешті навідався додому, й підходили на похоронах. Так він, як знавець австрійського права, долучився до консультацій між Києвом, Львовом та Віднем і був посвячений у суть домовленостей, котрі зафіксували в таємному додатку.
Свій примірник голова української переговорної групи пан Севрюк показав львівським колегам. Не мав права цього робити, але дуже кортіло похвалитися успіхами. Мовляв, ще трохий зіллємося в одну державу, про що мріяли так довго й за що боролися кожен по-своєму.
Серед утаємничених виявився всюдисущий Василь Громнишин, колисьголова товариства «Братні», а віднедавна причетний до всього, що вважав державотворчими справами. Кошовий досі переконаний: ним рухали ті ж мотиви, що й Севрюком. І, поклавши руку на серце, першим розпатякав усе ж він, Громнишин лише вирішивйому теж можна. Але радість, яка охопила громаду, швидко перетворилася на проблему. Депутати «Польського кола» виявилися краще організованими й почали протестувати, заявивши права Польщі на всю Галичину, включно зі Львовом.
Не бажаючи сваритися з громадою, котра на цій території імперії становила помітну більшість, Відень вирішив зволікати з виконанням взятих на себе зобовязань. А щойно в Києві помінялася влада, і новий гетьман переконавсяйого союзники в Берліні підтримують Відень й знищили всі документи, він відступив. Лишивши галицьких українців сам на сам із австрійським урядом, котрий доживав останні місяці, та польською стороною, чиї претензії на всю Галичину підтримували на конференції союзників у Версалі.
Тож львівська громада, хоч і маючи представництво у Відні, завдяки довгому язику Василя Громнишина лишилася зовсім без підтримки. Бо київський гетьман був скутий зобовязаннями перед німцями, а «Польський національний комітет» з Парижа розгортав агресивну пропагандистську діяльність. Проте поки Австрійська імперія хоч формально, алеіснувала, жодна зі сторін не могла діяти у Львові активно. Більше того: українці, будучи менші числом, мали більше переваг, бо діяли офіційно й мали легальні представництва. Попри це, з початку осені всі жили в передчутті збройного виступу.
Назвати це війноюне помилитися.
Звідсиконспіративні організації, передусім військові.
Звідсиобопільне стеження.
Ось чого не знав і не міг знати дантист Йозеф Шацький. А Кошовий ніяк не знаходив моменту пояснити йому: Шмуль цілком міг стати мимовільною жертвою таємного протистояння двох громад. Тобтоопинитися не в той час і не в тому місці.
Тепер жертв могло бути в рази більше.
Логічно, повторив Клим, не дочекавшись відповіді, намагаючись намацати шлях й продовжити думку. Ви знали, хто такий Юліуш Яблонський. Прочитали в газеті про вбивство. А його товариші, своєю чергою, знають, що за капітаном стежили противники. Звинуватити українську сторону в його вбивстві є, таким чином, усі підстави.
Десь так усе й закрутили, підтвердив Снігур. Звичайно, ніхто не називає Яблонського членом таємного товариства вголос. Усе подається інакше. Польський офіцер, легіонер, герой війни, не раз отримував погрози від українських легіонерів. Капітан вів цивільне життя. Не бідував, Яблонськідосить шляхетний рід. Вважав усю Галичину коронними польськими землями. Висловлювався за відродження Польщі в кордонах Речі Посполитої. Мав на те повне право, це друкували газети.
І стрільцям не подобалося, вставив Арсенич.
Але ж правда, не подобалося, зауважив Кошовий. Мені так само. Не читав опусів пана капітана. Проте не поділяю його думок. Отже, чисто теоретично, теж міг би його вбити при нагоді. Що він робив у Стрийському парку?
Та я звідки знаю! вигукнув Снігур. Мав небагато часу, проте досить, щоб дізнатисявчора за ним стежили й загубили в середмісті десь близько шостої вечора.
Загубили? Чи краще сказативідірвався?
Мабуть, так правильно.
Це означаєофіцер знав про стеження! Клим клацнув пальцями, мовби здобув перемогу. До того часу поводив себе спокійно, не боявся кудись не туди привести. А тут, бачте, втік. Аби виринути в парку. Отже, мав там таємну зустріч. І знайшов смерть, даруйте за пафосну фразу.
Так і є, чого ти, вставив сотник.
Знайдемо, з ким зустрічався, знайдемо вбивцю.
Мудро кажете, пане Кошовий. Єдине: залагодити справу треба чимшвидше. Адже ляхи тепер мають усі підстави заявити про утиски й небезпеку фізичного знищення. Тож про жодні переговори між нашою Національною Радою та цісарським намісником фон Гуйном уже не йдеться.
Вони без того трималися на волосині,нагадав Клим. Нема шансів переконати намісника погодитися на наші умови.
Але наше представництвоофіційне! Не забувайте! Снігур навіть тупнув ногою. Маєте розуміти: кожні переговори тягнуть час.
Це схоже на перетягування канату.
Нехай собі! Тягнути часозначає вигравати його!
Під цим я теж підпишуся, вставив Арсенич. Ти ж знаєш, Кошовий, я чоловік військовий, мені б краще наступати. Тут інше трохи, погоджуюсь. В атаку теж треба йти з головою.
Словом, підсумував Снігур, все йде до того, що ляхи використали вбивство Яблонського як козир. Тепер вони мають підставу вийти з будь-яких переговорних процесів. Для них уже не існує аргументів, вони затялися. Проте, тут витримав коротку й вагому паузу, є примарний, але шанс довести цісарському наміснику польську провокацію. Чи бодай непричетність української сторони, зокремалегіонерів, до капітанової смерті. Сьогодні двадцять восьме жовтня, пане Кошовий. Маємо добу, максимумдві. Переговорний процес треба тримати стільки, скільки можна.
Для чого? Кожна сторона вперлася у своє.
Так. Тільки ж нам варто виграти ще кілька днів, бо шукаємо підтримки. Ви ж знаєте, ведуться перемовини з Києвом, Парижем, Берліном. Поки намагаємося працювати на політичному полі, з останніх сил, але намагаємося.