До чого
До того! тепер перервав уже Клим, потроху заводячись, і вигук луною відбився від склепіння. Зненацька напасти на себе Яблонський би не дозволив. Отже, його могли не відразу отак ударити. Спочатку сварка, потімбійка. Його збивають з ніг, супротивники якийсь час борються. Нарешті ворог на короткий час перемагає, бере камінь чи інший важкий предмет, бє офіцера по черепу, розвалюючи його. Переконливо?
Цілком. Але ви переконуєте не себе, а мене, пан Томаш, не стримався, скосував на Віхуру, той теж кивнув, і поліцейський, підбадьорений схваленням старшого шанованого колеги, повів далі:Якщо знайдете синці на тілі, вони будуть вагомим аргументом на користь вашого припущення. Мовляв, жертва не чекала нападу. Зустрілася в парку з тим, кому довіряла чи бодай не бачила від того типчика небезпеки. Українцеві поляк не довіряє під нинішній час доби. Висновоквбивцею не міг бути українець. Ви ж до того ведете, пане Кошовий.
Думки читаєте.
Не думки. Бачу вас наскрізь.
Віхура кашлянув.
Панове, давайте не починати подібних дискусій у морзі, при санітарах, біля мерця. Пане Томаш, пан адвокат чудово знає мою думку з приводу всього, що відбувається. Я не на його боці й переконаний: сутички між українцями та поляками сьогодні мають як місце, так і підстави для виникнення. Проте, він витримав коротку паузу й перевів погляд на поліцейського, як людина з досвідом роботи саме в кримінальній поліції, я не готовий приймати за єдину правильну версію написане в газетах. Тим більше, що в публікаціях не називається конкретний вбивця.
Він і не міг бути названий, пане Віхуро! мовив пан Томаш. Встановити його має слідство й назвати суд на підставі зібраних доказів. Але яке зараз слідство! Тим більшеякий суд, крім самосуду?
Де ви бачили, щоб у Львові когось лінчували?
До цього все йде! тепер він говорив, мов на мітингу. Поліція паралізована! Я не можу ходити вулицями у формі, бо можу нарватися на криве слово якогось вашого стрільця, котрі самі носять однострої відкрито! Виглядає, вони готують державний переворот! Збройне повстання, і ви до того причетні, пане Кошовий.
Рука Віхури лягла на плече поліцейського.
Прошу пана стримувати емоції, хоч я вас і розумію. Проте державні перевороти чи інші загрози підвалинам держави, погодьтеся, не ваша компетенція. Та й пан Кошовий, скільки я його знаю, не намагався зазіхати на основи австрійської державності.
Та вже й нема, на що зазіхати, зітхнув пан Томаш.
Ми не говоримо на такі теми. Тим більшев оточенні мерців, відставний комісар підвищив голос. Ви далі наполягаєте на тому, щоб оглянути все тіло, пане адвокат?
Сіпнулося віко.
Так, процідив Клим.
Поліцейський роздратовано гмикнув.
Та робіть уже, що хочете!
Кошовий хотів посунути простирадло нижче, та кривий санітар випередиввзявся сам, сіпнув, не розкриваючи, а зриваючи покров. Стиснувши зуби й не дивлячись на присутніх, Клим пробігся по мерцеві чіпким поглядом, не торкаючись руками, не побачив жодних синців та інших слідів передсмертної боротьби. Далі, вже не питаючи дозволу, обережно повернув голову покійника.
Придивився уважніше.
Провів пальцем по черепу ззаду.
І що ви там такого намацали? в голосі пана Томаша звучала іронія.
Гуля, Клим випростався.
Звичайно. Коли тебе збивають із ніг і ти падаєш на спину, стукаєшся об бруківку чи бровку. Гуля лише підтверджує версію несподіваного нападу.
Дякую, Кошовий відступив від столу, витягнув носовик, заходився витирати руки, старанно, палець за пальцем, при цьому вів далі.Несподіванка, панове. Ви самі це визнали. Від котрогось із українців офіцер чекав нападу. Тому українець не заскочив би поляка зненацька.
Не конче, мовив тепер уже Віхура. Пана Яблонського я не знав особисто. Хоча він напевне з тих шляхетних Яблонських, котрі мали представництво в сеймі та міській ратуші, зводили прибуткові будинки й мали гешефт із нафти. З тих?
Саме так, підтвердив поліцейський. Пані Малгожата Яблонська, вдова, вже готова дати розпорядження й забрати тіло сина для поховання.
Бачте, я встиг. Недарма квапився подивитись на труп.
Прозвучало незграбно. Клим тут же визнав це подумки. Але, схоже, кострубатість і цинізм фрази нікому з присутніх вуха не різали.
Кажу до того, вів відставний комісар, ніби нічого не сталося, що люди, подібні до Яблонського, мають у крові гонор. Як наслідок, вони дуже самовпевнені. Не плутати з упевненістю у собі, панове.
До чого це ви?
До того, пане Кошовий, що самовпевненість могла зіграти з нашим капітаном злий, навіть смертельний жарт. Він збирався на зустріч із людиною, яку зневажав. Отже, з висоти свого становища не оцінював належним чином. Це стосується передусім ймовірних загроз, котрі йшли від тієї особи. Напад зненацька пояснюється цим. Згодні, пане Кошовий?
Так.
Клим визнавав Віхурину правоту, бо й сам дійшов схожої думки.
Коли так, маєте погодитись: Яблонський не міг, а напевне зневажав будь-якого представника вашої, української спільноти. Недооцінив, неправильно прорахував рівень небезпеки. Та в цілому від вашої версії, згідно з якою українець у нашому випадку не міг убити поляка через наведені вами аргументи, не лишається каменя на камені. Хіба я не правий?
Так. Праві.
Нас тут щось ще тримає?
Ні.
Тоді йдемо. Місце не з приємних.
На цих словах санітар накрив простирадлом тіло вбитого офіцера від маківки до пят.
До дирекції не пішливступили в найближчу кавярню, яку вдалося відшукати.
За мовчазною згодою сторін та без дискусій Кошовий замовив пляшку наливки Бачевських і ковбаски, до яких товариство інтересу не виявило. Віхура випив першу чарку на рівних з усіма, запив кавою, дочекався, поки пан Томаш закурить, а Климупорається з половиною ковбаси, після чого запитав:
Щось дізналися для себе цікавого, пане Кошовий?
Дещо.
А конкретніше? Думаю, ми з колегою маємо право знати.
Все одно ваш колега може розказати мені більше, пане комісаре.
Тобто?
Клим зітхнув, розлив наливку по чарках, теж закурив.
Поки я впевнено готовий сказати наступне. Вбивцячоловік, приблизно одного зросту з Яблонським. Про це свідчить спосіб нанесення удару. Не знизу, не згори, на одному рівні з рукою нападника. Не знаю, чи він сильніший за жертву фізично. Але, на мою думку, вбивця налетів першим, збив офіцера з ніг. Про це прямо свідчить гуля на потилиці і непрямовідсутність інших ознак боротьби. Думаю, Яблонський на дуже короткий час втратив свідомість. Навіть не такне встиг оговтатися від несподіванки, вона стала для нього шоком. Не чекав нападу саме від такої людини. Довіряв, або, ви праві, пане Віхуро, не боявся.
Чоловік середнього зросту, фізично сильний, не викликав у Яблонського побоювань, підсумував пан Томаш. Знаєте, дуже детальний опис злочинця.
Тим не менше, це прояснює їхні стосунки. Треба ретельно вивчити коло спілкування жертви. Вбивця може бути в ньому.
Треба, кивнув поліцейський. Тільки зараз ніхто не буде цим займатися. Колеги масово звільняються зі служби, бо поліція тримається на владі, а влади віднедавна нема. Ті, хто лишається, ось як я, мають до холери роботи.
Гаразд, Клим пригубив свою чарку. Можете хоча б сказати, що бачили на місці пригоди?
В парку? уточнив пан Томаш. А мене там не було. Оглядали місце інші люди.
Протокол складений?
Звичайно. Тільки я не маю права показувати його сторонній цивільній особі. Й бажання особливоготак само.
Але ж ви його читали.
Читав.
Хто і коли виявив тіло, там сказано?
Якась Агнешка Пілунська, повія. Зловила клієнта, вела його в кущі, де затишок. Наткнулася на труп, закричала. Без заробітку лишилася, до речі. Клієнт утік.
Поліцію вона покликала, як я розумію?
Вона. Ще й переночувала про всяк випадок у відділенні.
Вбили Яблонського там же, в глибині парку?
Поліцейські на місці до такого висновку не дійшли. Були сліди волочіння. Його спершу вбили, потімзатягнули подалі від алеї, де памятник Кілінському.
Схему можете намалювати по памяті?
Ще чого! пурхнув пан Томаш, випиваючи свою чарку.
Та я й не мав надії,зітхнув Клим. Когось, крім повії, опитали?
Труп мали б впізнати. При ньому не було документів. Точніше, поліцейський висякався в картату хустку, їх знайшли вранці, коли сонце зійшло. Місце ще раз обійшли, метрах у ста від тіла валялися.
Сіпнулося віко, так сильно, що Кошовий притримав його пучкою.
Викинули. Це означає, вбивця обшукав свою жертву, забрав усе, що було в кишенях. Зокремадокументи. Адже їх носять із собою, хіба ні?
До чого ви ведете?
Його обшукали, ось до чого. Вбивця лазив по кишенях жертви. І явно не для того, аби знищити документи, тим самим завадивши встановленню особи. Так можна і лице спотворити, до речі. Але їх викинули, як непотріб, він затягнувся, скосував на Віхуру, налив ще по чарці.Це може означати тільки одне, панове. В кишенях Яблонського вбивця шукав дещо цінніше і напевне знайшов.
Наприклад?
Гроші.
Банально.
Тим не менше. Ви досвідчена людина, пане Томаш. Знаєтечасом людей позбавляють життя за пару корон. А в жертви явно було при собі більше.
Пан Лінецький згадував гаманець із крокодилячої шкіри. Вбитий хвалився ним.
О, бачте. Він сам по собі чимало коштує.
Ніхто не вбиває за гаманець без грошей.
Ми не знаємо, скільки офіцер мав учора з собою.
Іменний револьвер, мовив раптом поліцейський, потому одним ковтком спорожнивши чарку.
Як? Клим подався вперед.
Тіло впізнав товариш убитого, теж офіцер, легіонер. Рафал Лінецький, він ще напередодні заявив про зникнення пана капітана.
Що?
У пана Томаша розвязався язик, він почав говорити цікаві речі.
Коли бути точним, пан Рафал прийшов зранку. Був дуже стурбований, що не дочекався свого друга пана Юліуша, вони домовились зустрітися в салоні однієї світської дами. Яблонський, зі слів Лінецького, був душею компанії. Ніколи не пропускав збіговиськ. А коли вранці він не відчинив, тут друзі й сполошилися. Йому показали невпізнані трупи, впізнав. Відразу дав свідчення.
Отак просто заявивкапітан носив із собою зброю?
Чого соромитись! Наган отримав за хоробрість. Можна сказати, як додаток до медалі.
Клим замислено потер перенісся.
Знаєте, я не військовий. Людина цивільна від маківки до пяток, у Росії до перевороту таких іменували шпаками, презирливо.
До чого це?
Погано знаюся на військових нагородах. Хіба до всякої додається іменна зброя?
Пан Томаш глянув на Віхуру, зітхнув.
Я так само не великий знавець. Кажу почуте від пана Лінецького. Капітан Яблонський, з його слів, минулого року послужив у ландверському полку. Здається, Німецької південної армії. Брав участь у боях, був поранений, за це відзначений медаллю «За хоробрість».
Попри свою необізнаність, знаюце вища нагорода для нижніх чинів.
Дивно, гмикнув пан Томаш. Я запитав пана Рафала те саме. Ми з вами можемо мислити в одному напрямку, пане Кошовий.
Відповідь якою була?
Колега пана Яблонського наполягає: саме цю медаль вбитий за життя цінував найбільше. Бо поважніші ордени мав. А ця медаль Як би сказати
Підкажу. Таке собі підтвердження власної хоробрості. Хіба ні?
Іронію приховати не вдалося.
Пащекуєте, пане Кошовий. Але воно так є. Й потім, ви дійсно обізнані менше за мене. Вже рік, як ця медаль має золоті та срібні вензелі. Це означає: нею можуть бути нагороджені офіцери.
Чудово. Який вензель мав пан Яблонський?
Золотий, коротко відповів пан Томаш. Там була якась історія, пан Рафал розповів поліцейський наморщив лоба. Словом, зброю Яблонський здобув у бою. В нього самого закінчилися набої. Тут вибіг російський офіцер. Зчепилися врукопашну, капітанові вдалося застрелити ворога з його ж нагана. Потім зброю почистили, зробили символічний напис на руківї, вручили урочисто в шпиталі.
А написалищо?
Der Tarferkeit.
Ясно. Міг би здогадатися. За хоробрість.
І щоб закінчити про револьвер. У місті небезпечно. Офіцер не може дозволити собі вийти без зброї.
Так само, як без грошей і документів, зауважив Кошовий.
Не зовсім розумію, що ви хочете цим сказати.
Лише одне, пане Томаш. Злочинцеві не потрібні його документи. Все інше знадобилося, особливоревольвер, Клим налив знову. Парк Кілінськогоне найбезпечніше місце у Львові. Робимо також поправку на непрості часи. І готовий припустити: капітан у цивільному став жертвою звичайнісінького пограбування.
Ні.
Чому? здивування справді було щирим. Опиравсявбили. Хочете ви того, чи ні, але з цієї дзвіниці смерть бойового офіцера виглядає зовсім не героїчною. Та й політика тут, на щастя, ні до чого.
Не чекав, поки інші випютьзробив це сам.
Розділ четвертий«Der tarferkeit»
Ось і не вір у прикмети!
Кажуть жене згадуй чорта мимоволі, бо тут тобі він і зявиться. Варто було зринути в розмові з Віхурою персонам Тими й Лінди, як Кошовий відразу згадав їхню штаб-квартиру. А за короткий час ноги вже несли Клима в бар «Під вошею», бо тільки там можна було знайти потрібні сліди.
Принаймні іншого виходу, як потикатися в заборонене для нього, а отженебезпечне місце, Кошовий не бачив.
Самому туди йти не хотілося, хоч і мав у кишені револьвер. До речі, роздобутий спеціально для нього й проданий девять років тому Єжи Тимою. Відтоді зброя не раз ставала в пригоді, хай стріляти в людину Клим так і не навчився. Цей барєр єдиний лишився неподоланий, бо вдарити когось в лице міг і досить часто практикував. Ще до арешту, в Києві, ходив у спортивний клуб та брав уроки боксу. Згодом боксування знадобилося під час різних ризикованих пригод, і адвокат при потребі пускав кулаки в хід, не вагаючись. За весь час свого життя у Львові він то відновлював тренування, то через різні обставини забував про спорт. Але роки війни мобілізували зсередини, тож Кошовий тепер завжди відчував себе в тонусі, готовим до бою.
Ситуація вимагала, аби поруч був утаємничений у справу свідок. Тож після короткої внутрішньої боротьби Клим усе ж вирішив прихопити Шацького. Якщо дійде до сутички, користі від дантиста не буде. Проте Йозефу не звикати, в подібних пригодах він бував із Кошовим не раз. До всього, «Під вошею» його добре знали, він там ні з ким не сварився, тож був благенький, але шанс використати його, як арбітра. Або Шацький може відступити й привести допомогу. Того ж Арсенича, стрілецький сотник має до мешканців «Під вошею» давні рахунки.
Його та інших особливо й просити не треба.
Два роки тому, шукаючи вбивцю стрільця Ладного, його побратима, Кошовий мусив звернутися по допомогу до Тими. Новообраний злодійський король був єдиний із Климових знайомих, хто міг за кроткий час знайти в місті потрібну йому особу, близького поплічника російського шпигуна. Але часу на вмовляння Кошовий не мав, і втрутився Арсенич, з усією порямотою військового захопивши Тиму в полон. Тому довелося не приставати на пропозицію, не торгуватися, а виконувати наказ. Він почував себе приниженим, заявивніколи не пробачить, а стрільцеві свербіло дізнатися, як саме злодій зводитиме з ним рахунки. Взаємна неприязнь лишилася досі
Як і передбачалося, Йозеф зрадів й відразу заметушився, вдягаючи пальто та намагаючись при цьому виконати добровільно взяту на себе роль особистого Климового секретаря.
Пане Кошовий, пане Кошовий, до вас тут приходили люди! Ось, я записав їхні потреби! А дехто, бачите, сам лишав записки!
Та не до них зараз, Шацький! відмахнувся той. Перекурю й рушаємо. Як повернуся, тоді все розберу. Не думаю, що там є щось важливіше за цю нашу справу.
Нашу! дантист гордо випнув худі груди. Маю за честь бути довіреною особою. Хоч мене, жида, оці всі ваші чвари найменше стосуються.
Отут ви не праві,зауважив Клим, розкурюючи цигарку. Забули хіба: від будь-яких катаклізмів першими страждають євреї. Хоч справді не маєте стосунку до жодного з них.
Так, так, закивав Йозеф, цмокаючи при цьому губами. Ми лише потерпіла сторона за всяких заворушень.
І наше з вами завданняспробувати уникнути одного з таких.
Йой, пане Кошовий, аби ж то вийшло, аби ж вдалося! Але ж вам завжди вдаються подібні справи. Маєте талант, і не сперечайтеся.