Насправді не знав, чи властиво Сойці прокручувати саме такі справи. Адже не бачив його давно, з того часу, як той виїхав із Києва назавжди.
Коли так, тим більше питання знімається, повів далі Кошовий. Довіряєте панові Сойці?
Після того як він урятував кумпляйому єдиному довіряю.
Так гайда!
Ляснувши візника по плечу, Кошовий схопив саквояж та поспішив до брами.
Назустріч, швидше відчувши появу візитерів, ніж побачивши їх зі свого місця, вже квапився двірник. Тлустий, пишновусий, червона картоплина носа виглядала не частиною обличчя, а так, мов якийсь бешкетник зле пожартував, прилаштувавши її абияк в середину писка, коли той спав.
Ми до пана Сойки! вигукнув Клим, потім похопився, привітався:Доброго дня вам!
Пан Сойка не попереджав, почулася поважна відповідь.
Двірник навіть по-хазяйськи впер кулаки в боки, наче збираючись просто зараз прогнати непроханих гостей. Та головнетримався, ніби вони справді намагаються зайти на його приватну територію.
Тобто він удома? перепитав Кошовий, узявшись за браму.
То не має значення.
Слухай, земляче, я з Києва. Давній товариш пана Сойки! Він на мене чекає!
Двірник знизав плечима. Не виглядало, що готовий міняти гнів на милість.
Пан Сойкалюдина відома. Наш пан домовласник його поважає. Значить, його слово так само закон і для мене. А пан Геник мені не давав стосовно вас окремих розпоряджень.
Тьфу ти! Він удома чи його нема? вигукнув Клим, відчуваючи черговий приплив розпачу, і тут же сам знайшов відповідь:Удома, у себе! Де ж йому бути!
Звідки це ви знаєте? підозріло поцікавився двірник.
Тут нічого спеціального знати не треба. Аби твого пана Геника не було вдома, ти б, земляче, не стояв тут таким цербером. Заходьте, шановні гості, цілуйте замок, раз кортить. А так ти не знаєш, що робити. Бо, схоже, пан Сойка велів казатийого нема і для кого. Чи інакше глянемо: він є не для всіх, і ти дістав чітку вказівку, кого пускати, а когоні. Хоча навряд чи ти маєш таке правоне пускати відвідувачів до пожильців, коли білий день. Висновок який, знаєш?
Двірник, явно не очікуючи такої стрімкої словесної атаки, мовчки похитав великою кудлатою головою.
Заплатив за це тобі пан Сойка. Як кажуть у нас цигани, позолотив ручку. Нічого, не журися. Я скажу панові Генику: ти робив усе вірно, чесно й сумлінно. Мо, він тобі ще підкине кілька крейцерів.
Останнє припущення прозвучало так переконливо, що двірник уже не гарикавсявідчинив браму, пустив гостей до парадного. Боковим зором Кошовий вловив його простягнуту, складену човником правицю, красномовно ляснув себе по кишенях. Візник же, котрий сунув слідом, на мить зупинився, витяг і поклав у човник власну монетку. Коли ж рушили, пробурчав Климові в спину:
Так само будете винні. Не платитиму ж я за вас кругом.
Розберемося! відмахнувся Кошовий, в якого чомусь стрімко поліпшився настрій.
Розташування сходів тут було для київського адвоката не дуже звичним.
Пройшовши головний хід та оминувши його, Клим піднявся сходами на широку веранду з бильцями, котра відкривала вид на двір ізсередини й вела прямо до потрібних дверей. Уявивши, як воноколи отак, серед ночі, повертаєшся пяним, це ж вязи можна легко скрутити, Клим нарешті дістався кінцевої мети.
Видихнув.
Замолотив у двері.
Коли звідти ніхто не відповів, почав грюкати сильніше. Від такого будь-який запеклий сплюх мав прочуняти. За Євгеном Сойкою раніше не водилося звички валятися в ліжку довго, та звичкам властиво мінятися
Тю, скільки можна спати. Навіть для ледаря занадто. А пан Геник, судячи з почутого, байдиків у Львові не бив.
Чергова порція ударів знову не дала результату. Зсередини ніхто не рухався.
Там, здається, взагалі не було живої душі.
Але ж якби Кошовий помилився і Сойка вийшов зранку у справах, для чого тоді двірнику з бульбастим носом морочити їм голову Отакий він капосний, вирішив показати тут свою владу
Чого б ото лупати! Знадвору вас чути!
Ні, не схоже. Двірник уже сам піднявся на поверх, стояв на веранді й відсапувався.
Ти ж казавпан Геник удома! дорікнув Кошовий.
Він і є вдома! Повз мене не проходив, бігме! Повз мене взагалі тут ніхто не пройде! скипів бульбастий. Попередив мене ще вчора, ви правильно вгадали, пане! Мовляв, нині працюватиме вдома, нікого не пускати. Про кожного окремого доповідати, й то коли кричатимедомовлявся, призначено, як ви оце тут! Відійдіть!
Тепер уже двірник молотив у двері. Клим визнавкулаки в того значно сильніші за його власні. Гуркіт, припустив він, уже розбуркав би навіть сплячу красуню з тієї старої казки
Стукіт затих.
Щось не те, промимрив двірник, пошкрібши свого круглого носа. Щось не так.
Ніби думки Климові прочитав.
Двері якось можна відчинити без жильця?
Можна все. Власнику тільки треба сказати, панові Зінгеру. Але чи треба
Слухай, пан Сойка не виходив нікуди! Сам же божишся! Він не старий, але старший за мене на пять років! Хтозна, міг захворіти! Серцеві напади хапають і не дуже старих чоловіків, я про це в газетах
Ну, з вашими газетами! скривився двірник. Не в газетах справа. Пан Геник якось мені обмовився про щось подібне. Питаю не так давно: як, мовляв, ваші справи, пане Генику? То завжди говоритьдобре, а тоді пожалівся, ніби в грудях ниє. Я ще поспівчував, не без того
Терпець Кошовому урвався. Він уже не зважав навіть на візника, котрий весь цей час похмуро мовчав, стежачи за подіями з-під лоба, відчеканив:
Біжи по власника!
Пощо власник?
Тьху ти! Ламати двері без його присутності не маємо права! І доктора треба, про всяк випадок.
Пощо лікаря?
О Господи! Боліло в грудях, різне може статися.
Бульбастий уже не сперечавсяпотупцяв виконувати. Захар Гнатишин вперся об бильця гузном і завмер в очікуванні розрахунку з таким кислим виглядом, що від самого цього Климові зробилося недобре.
Домовласник, череватий єврей з рясно вкритим крапельками поту лицем та рідкими кущиками волосся на видовженому черепі, прибіг дуже швидко. Тараторивне лізе в особисте життя жильців, принципово не тримає в себе запасних ключів, аби не було спокуси прийти, коли нікого нема вдома. Ще й почав казати, як інші, не дуже совісні пани часом чинять інакше. Кошовий остаточно забув про чемність, тупнув ногою, грюкнув носаком об зачинені двері. Більше нічого пояснювати не треба: товстун розпорядився нести сокиру.
Біля дверей довелося поратися довгенько. Виявилися міцними самі по собі, й двірник, оглянувши все, порадив краще зняти з петель, аби не вирубувати замок. Лисий дав добро, візник тепер уже прийшов на допомогу, підключивсясамого пройняло, стало цікаво. Удвох, підважуючи, де треба, сокирою, мужчини зняли петлі, відсунули двері вбік. Домовласник не зайшовзаскочив першим.
Клим заходив за ним, коли почув надривний крик, водночас повний розпачу й переляку.
Готуючись до найгіршого, забіг, відштовхнувши лисого на ходу.
Побачив спершу чоловіка долілиць на підлозі.
Тодітемну пляму круг його голови.
Пістолет, накритий правицею.
І вже потімзапнені штори, зачинені вікна.
Поліцію сюди, вичавив із себе.
Відразу додав:
Усім лишатися тут, чекати. Не заходити всередину. Я побуду, сторожитиму.
І лише потім рявкнув, притупнувши ногою:
Геть звідси! Геть! Пішли, я сказав!
Розділ четвертийЗнайомство за Ґратами
Коли ключ клацнув, повертаючись у замку, щось клацнуло заразом і в Климовій голові.
Весь час, поки його конвоювали до поліційної дільниці, Кошовий не мізкував над тим, у якій небезпечній для себе історії опинився. Навіть не намагався впорядкувати думки, складаючи бодай приблизний план подальших дій.
Не міг згадати, як називається той стан, котрий він переживає нині. Так напружено пригадував, аж голова заболіла.
До батька часом заходив приятель, професор, котрого Кошові називали давнім другом родини. Він вважався авторитетом у лікуванні душевних недуг. Востаннє заходив зовсім недавно, щойно Клима випустили з тюрми. Тоді в розмові й вжив новий медичний термін, котрим описується явище, яке лише починають досліджувати колеги в Європі. Фахові журнали вже писали: мовляв, у хворих, особливоепілептиків, часто проявляється навязлива ідея, коли здається: те, що відбувається з ними тепер, уже відбувалося раніше. Чи то в минулому житті, чи уві сні, чи взагалів іншій тілесній оболонці. Особливу цікавість це явище викликало через те, що частина подібних розповідей виявлялася досить правдивою. Ось коли вчені згадали всі описані випадки ще з часів, коли епілептиків числили мало не Божими людьми. Вважалося, під час нападів на них сходять видіння. Через це юродивих наділяли пророчими властивостями. Ще й платили чималі гроші, аби бути присутнім при входженні такої людини в транс.
Тепер же, з початком нового, чи не найосвіченішого століття за всю історію людства, знайшлися способи уважно дослідити й такі феномени.
Звісно, нарікав професор, дрімучість Російської імперіївід коріння, від сохи. Небом уже ширяють аероплани, в містах зявляється електричне освітлення, розбитими дорогами їздять автомобіліа більшість людей ніби зачаїлася. Сидять тихо, сопуть люто й чекають на сигнал, після якого можна без зайвих вагань спалювати на кострищах єретиків-чорнокнижників. Та все одно хай зі скрипом, але все нове з Європи вже починає доходити до імперських околиць. Чого там: по губерніях навіть швидшеу Петербурзі чи Москві загубиться, проскочить повз надто пильну увагу влади, а десь у Києві чи Одесі зачепиться. Просторікуючи так у своїй улюбленій фрондерській манері, професор повідав: європейські лікарі вже придумали згаданому явищу окрему назву. Саме зараз почали дискутувати довкола неї в наукових колах. До таких міст, як Київ, доходять, звісно, лише слабенькі відголоски. Але й цього поки досить.
Тож Клим мучився, судомно згадуючи, із чим має справу. Лише коли почув клацання в замку, зринуло нарешті: déjà vuось як воно називається!
Тільки на відміну від слабих на розум Кошовий точно знав, що ніякого déjà vu в нього немає. Тюремна камера йому не наснилася. Навпаки, він повертався до неї, не минуло й двох тижнів. А він же виїхав до Львова, відверто кажучивтік, назвемо речі своїми іменами, аби уникнути вязниці та інших неприємних речей, приготованих для таких, як він, російськими законами.
Відчинилися важкі двері. Не чекаючи спеціального запрошення, Клим переступив поріг буцегарні. Очі вже звикли до тьмяного світла, розгледілитут, крім нього, лише один мешканець. Кошовий уже хотів привітатися. Але незнайомець, якого він іще не встиг до пуття роздивитися, спритно підхопився з деревяного настилу, поспішив до дверей, вигукуючи:
Пане Зарембо! Пане Зарембо! Мені вже виходити?
Говорячи, чоловік ковтав літеру «р». Не гаркавив грубо, мов залізом по шершавому, але й не так мяко, ніби дзвіночок дзвенить. Просто не вимовляв. Природа не дала йому від народження такої можливості. Тож прізвище наглядача прозвучало як «Заемба», довівши при цьому Климові: його сусіда по камері в поліцейському відділку зовсім не новачок. Знати, як звуть тюремника, може лише досвідчений кримінальник.
Куди спішите, пане Шацький? байдуже відповів наглядач. З вашою справою будуть розбиратися ще довго. Серйозна річ, самі ж знаєте.
А ви, пане Зарембо, ви хіба не знаєте Йозефа Шацького! вигукнув той, і в голосі звучали неприховані нотки розпачу. Шацького знає половина Львова
інших Шацький знає сам, завершив поліцейський, і Климові стало ясно: фраза ця йому так само знайома й навіть приїлася. Тільки що я можу зробити? Є серед нас люди, про яких часом дізнаєшся таке, від чого волосся стає сторчака. Знаєте, скільки такого народу проходило хоча б через оцю камеру?
Шацького це не стосується! розорявся той, у запалі відсунувши Клима, ніби він був стільцем чи іншим елементом меблювання. Я був без подвійного дна й лишаюся таким до кінця свого життя! Мені це подобається! Мені так дуже комфортно жити! Моя пані Шацька час від часу закидає: з тобою, Йозефе, нецікаво, був би ти мені здоровий! Ти не вмієш дарувати сюрпризи! Завжди відомо, що подаруєш на іменини, де купиш, у кого купиш, за скільки купиш і як довго торгуватимешся при цьому! Хіба я схожий на того, хто виношує недобрі задуми? Пане Зарембо
Та замовкли б ви, пане Шацький! гримнув наглядач. Я й сам вас дуже добре знаю! А ще краще вас знає ротова порожнина моєї старшої сестри! Вона мені вже не перший рік доводитьви шахрай, а не зубний лікар.
Бог із вами, пане Зарембо! Якби я був шахраєм, хіба б ваша старша сестра стільки років була моєю постійною та улюбленою пацієнткою?
Тепер уже поліцейський ступив за поріг камери. У Клима склалося враження: тут відбувається щось подібне до сімейної сцени, і він цим двом заважає. Так і кортіло запитати ніби між іншим: «Панове, може, я б той, пішов собі?»
Тим часом наглядач уже навис над своїм візаві:
Якби наша родина мала інші фінансові можливості, пане Шацький, моя сестра, так само як моя дружина й мої діти, давно б забули дорогу до вашого кабінету! Але поки з усіх зубників Львова нам по кишені лише ви.
Чим же ви незадоволені, пане Зарембо? Придумали нову рекламацію?
Ні, та сама рекламація! Поліцейський помітно накручував себе. Моя сестра не встигає вилікувати у вас один зуб, як за місяць уже має йти лікувати інший! Ми намагаємося обмежити кількість візитів до вас хоча б чотирма на рік. Але ж потім доводиться наново платити за лікування тих зубів, котрі ви вже один раз приводили у порядок! Ви навмисне так робите, пане Шацький! Ви дуже, дуже хитрий чоловік! Заремба простягнув руку, помахав пальцем перед лицем арештанта. Маєте знання та вміння, щоби привести до ладу рота моєї сестри! Не говорячи вже про мою жінку! Та де! Ви робите все, аби наша родина лишалася вашими пацієнтами до скону віку! А піти до іншого лікаря ми не годні! Бо ті правлять за ту ж процедуру значно більше! Тому не кажіть мені більше нічого, пане Шацький! Я не здивуюся, коли все, в чому вас звинувачують, таки виявиться правдою.
Шацький хотів сказати щось у відповідь. Та наглядач не слухавлиховісно блимнув на прощання й пішов, залишивши нових співкамерників наодинці.
Ключ ще повертався зовні, зачиняючи замок, а Йозеф уже смикав Кошового за рукав:
Ні, ви чули? Шановний, ви бачили десь іще такого печерного невігласа, як оцей пан з поліції? Хотів би я знати прізвище того мудрагеля, котрий напоумив його: мовляв, зуби можна вилікувати раз і назавжди! Такого не може дозволити собі навіть пан найясніший цісар! Уже не згадую про Папу Римського, хоч наша сімя й відвідує синагогу, а не костел. Коли вже на те пішлорабини теж мучаться зубами і час від часу лікують їх. Ніхто ще не зміг вилікувати всі свої зуби раз і назавжди! Їх у всякої людини тридцять два. Тож не дивно, що, коли закрили дірку в одному, за якийсь час може заболіти інший, зовсім у протилежному куті. Через те я й став зубним лікарем, а не хірургом.
Ось тобі й досвідчений кримінальник
Черезщо? перепитав Клим, аби підтримати розмову, адже Шацький зараз говорив до нього й напевне чекав чогось у відповідь.
Зуби, шановний, зуби! Якщо я видалю хворому запалену сліпу кишку, в нього більше не буде апендикса. Він видужає і ніколи вже з цією хворобою до мене не прийде. Зубів же в людини тридцять два. Багато роботи. До речі, хочете, відкрию секрет?
Який?
Не страшний. Вам стане ясно, чому цей Франик Заремба до мене сікається. Через сестру.
Я чув. Він вважає, що ви махлюєте. Не до кінця лікуєте її зуби, аби мала привід прийти ще.
Шацький ступив крок назад, тепер уже зміряв Кошового уважнішим поглядом, склав губи дудочкою, поцмокав, хитаючи при цьому головою, потому мовив:
Як ви сказали? Махлюєте? Цікаво, тут не часто так говорять. Ви ж не місцевий, так? Ви приїхали до Львова, аби вас тут заарештували й кинули за ґрати у вогкий каземат. Та ще й до пари з Шацьким. Так?
Не зовсім, Клим не стримав посмішки. Я взагалі не збирався потрапляти ані в поліцію, ані тим більшев тюрму. Між іншим, тут не так уже і вогко. Я бачив справжні каземати, можете повірити.
Австрійські тюрми, кажуть, не найгірші,легко погодився Йозеф. Хоча Коли йдеться про місця, де людей тримають у неволі, не знаю, чи буде коректним говорити про якість перебування за ґратами. У Франції, у часи Луї Тринадцятого, здається, та й не тільки цього Луї, дворяни могли самі за себе платити, коли опинялися в Бастилії. Були б грошікамера знайдеться.
Кошовий кивнув у бік забраного ґратами вікна.
Отампочаток двадцятого століття, а не середина шістнадцятого. І не Франція.
Прекрасно. То й що?
Сьогодні в нас дворянин за ґратамирідкість.
Ви точно не підданий Його Величності Франца-Йосифа! вигукнув Шацький.
Взагалі-то ви маєте рацію. Але чому так вирішили?
Видно, шановний. Шацький бачить і чує! У нас тут суд не розбирає, шляхетна постала перед ним особа чи низького походження. Усе залежить від того, в кого з підсудних кращий адвокат. Але якщо викрутитися не вийде, то прокурор уже не скупиться, вимагаючи покарання. Підозрюю, там, звідки ви приїхали, з інститутами правосуддя щось не так, я правий?