Не плач, чоловіче, найгірше вже позаду
Фермін захитав головою.
Не в тому не в тому річ.
Він одягнувся, неначе у сповільненому темпі, і заховав те, що лишилося від листа, до кишені своєї нової куртки. Помітивши заклопотані погляди своїх доброчинців, Фермін витер сльози й усміхнувся.
Даруйте мені.
Ти сама шкіра та кості,зауважив Бермехо.
Це лише тимчасовий наслідок усіх цих прикростей, відказав Фермін, намагаючись говорити веселим і сповненим оптимізму тоном. Але тепер, коли мої негаразди потроху зникають, я передбачаю майбутнє зі щедрими трапезами й споглядальним життям, протягом якого я буду нагулювати сальце, почитуючи найвиборнішу поезію Золотої доби . За два дні я розгодуюся на кровянці й бісквітному печиві, наче кнур. Не дивіться, що я такий худий: коли випадає нагода, я набираю вагу швидше, ніж примадонна.
Як скажеш, відповів Арраес. Тобі є куди йти?
Фермін у своєму новому мундирі капітана без корабля, із повним шлунком, у якому нуртувало гаряче вино, енергійно закивав.
Тебе чекає жінка? запитав моряк.
Фермін сумовито всміхнувся.
Чекає, та не мене, відказав він.
Он як. Це їй адресовано того листа?
Фермін кивнув.
І заради цього ти ризикнув своїм життям і вирушив у подорож до Барселони? Щоб доставити їй цього листа?
Той лише стенув плечима.
Вона цього варта. До того ж я пообіцяв своєму доброму другові.
Він помер?
Фермін опустив очі.
Є новини, яких краще не повідомляти, зауважив Арраес.
Коли вже дав слово, то мушу його дотримати.
Як давно вона його не бачила?
Трохи більше ніж рік.
Якусь хвилю капітан мовчки дивився на нього, а потім сказав:
Для наших часів рікце багато. Люди сьогодні забувають швидко. Це наче вірус, який, проте, допомагає вижити.
От би й собі підхопити його. Мені б він став у неабиякій пригоді,відказав Фермін.
10
Уже споночіло, коли шлюпка причалила до камяних східців біля корабельні Драссанас. Фермін покинув човен і розчинився в портовій імлі, перетворившись на ще одну постать серед натовпу вантажників і моряків, що прямували до вуличок Равалю, який тоді називали Китайським кварталом. Змішавшись із юрбою, Фермін почув уривки розмов, із яких зрозумів, що попереднього дня місто зазнало чергового нальоту авіації, одного з багатьох за останній рік, і що цієї ночі очікують нового бомбардування. У голосах і поглядах цих людей відчувався страх, але, переживши такий жахливий день, Фермін був переконаний: хай що йому б не готувала ніч, гірше вже бути не могло. Провидінню забажалося, щоб дорогою йому перестрівся торговець ласощами, який уже вертався з базару, штовхаючи перед собою візок із усілякими смаколиками. Фермін зупинив його і щонайуважніше оглянув товар.
Маю цукрований мигдаль, точнісінько такий самий, як до війни, запропонував продавець. Не хочете покуштувати?
Мене цікавить «Суґус», уточнив Фермін.
У мене саме лишився пакетик полуничного.
Очі Фермінові зробилися круглими, наче блюдечка, а по губах на саму згадку про таку лагоминку потекла слинка. Завдяки фінансам, отриманим від капітана Арраеса, він зміг придбати цілий кульок жувальних цукерок, який відразу ж розірвав із пожадливістю засудженого до смерті.
Імлисте сяйво ліхтарів Ла-Рамбли завжди видавалося Ферміновіпоряд зі смаком його улюбленого «Суґусу»однією з тих речей, заради яких варто прожити бодай ще день. Утім, того вечора, простуючи центральною алеєю Ла-Рамбли, Фермін зауважив, що кілька нічних сторожів ходили з драбиною від ліхтаря до ліхтаря й гасили їхнє світло, що відбивалося від бруківки. Фермін підійшов до одного з цих сторожів і взявся спостерігати за його роботою. Коли той став спускатися з драбини й помітив Ферміна, то зупинився й скоса позирнув на глядька.
Доброго вечора, начальнику, привітався Фермін приязним тоном. Ви не образитеся, якщо я насмілюся запитати, чому ви лишаєте місто в темряві?
Сторож замість відповіді лише вказав пальцем у небо й, забравши драбину, рушив до наступного ліхтаря. Фермін постояв на місці ще якийсь час, споглядаючи незвичне видовище: як Ла-Рамбла поступово поринає в пітьму. Довкола нього стали зачинятися кавярні й крамниці, фасади яких мінилися слабким місячним сяйвом. Із якимось неспокоєм на душі Фермін рушив далі й невдовзі помітив те, що видалося йому нічною процесією. Численна група людей з клунками й ковдрами прямувала до входу в метро. Дехто ніс запалені свічки й каганці, інші йшли в темряві. Минаючи сходи, що спускалися до підземки, Фермін затримав погляд на хлопчикові, якому ще, либонь, не виповнилося й пяти років. Його міцно тримала за руку чи то мама, чи то бабусяу скупому освітленні всі ці люди здавалися передчасно постарілими. Фермін хотів було підморгнути хлопчикові, але погляд того був прикутий до неба. Дитина вдивлялася в плетиво чорних хмар, що снувалися на обрії, немовби прагнула розгледіти щось, що ховалося за ними. Фермін і собі звів очі догори й відчув доторк холодного вітру, що здіймався над містом і пахнув фосфором та горілою деревиною. Просто перед тим, як мати потягнула його сходами вниз, до підземних переходів метро, хлопчик скинув на Ферміна поглядом, від якого похололо на серці. В очах пятирічної дитини відображалися сліпий жах і безнадія, немовби це були очі глибокого старця. Фермін відвів погляд і кинувся геть, налетівши на міського гвардійця , що вартував вхід до підземки. Вказавши на Ферміна пальцем, він промовив:
Якщо підете зараз, потім місць не буде. А бомбосховища вже всі переповнені.
Фермін кивнув, однак лише пришвидшив ходу. Він ішов Барселоною, що здавалася містом-примарою, і заглиблювавсь у нескінченний півморок, який ледь-ледь розганяло миготливе сяйво каганців і свічок у підїздах і на балконах. Діставшись нарешті до бульвару Святої Моніки, Фермін видивився вдалині арку темного й вузького підїзду. Тяжко зітхнувши, він рушив на зустріч із Люсією.
11
Він повільно підіймався вузькими сходами, відчуваючи, як із кожною сходинкою його рішучість кудись зникає і як його дедалі більше опановує страх постати перед Люсією і повідомити, що чоловік, якого вона кохає, батько її доньки, обличчя якого вона прагне побачити вже понад рік, помер у камері севільської вязниці. Піднявшись на четвертий поверх, Фермін зупинився перед дверима, не наважуючись постукати. Він сів на сходинку й обхопив голову руками, пригадуючи слово в слово те, що казалося на цьому самому місці три місяці тому, коли Люсія, узявши його за руки й дивлячись в очі, просила: «Якщо любиш мене, не допусти, щоб із ним щось сталося, приведи його назад до мене». Фермін дістав із кишені зіпсутого листа і став розглядати його у півтемряві. Потім зіжмакав папір і пожбурив геть. Він підвівся й рушив було вниз сходами, маючи намір утікати звідси, коли почув, як двері за його спиною відчинилися. Тоді Фермін зупинився.
Дівчинка семи чи восьми років стояла в дверях і дивилася на нього. У руках її була книжка, між сторінками якої вона тримала палець замість закладки. Фермін усміхнувся дівчинці і здійняв руку, вітаючись.
Привіт, Алісіє! мовив він. Памятаєш мене?
Дівчинка із сумнівом в очах дивилася на нього.
А що ти читаєш?
«Алісу в Країні Чудес».
Це ж треба таке! А можна мені подивитися?
Дівчинка показала книжку, але торкнутися не дала.
Це одна з моїх найулюбленіших, мовила вона, усе ще з недовірою поглядаючи на Ферміна.
З моїх теж, відказав він. Усе, що стосується падінь у ями й здибанок з усілякими диваками та математичними загадками, неначе про мене написано.
Дівчинка прикусила губу, щоб не засміятися на слова цього дивного гостя.
Але цю книжку написали для мене, з лукавим виразом зауважила вона.
Авжеж, для тебе. А мама вдома?
Дівчинка не відповіла, але прочинила двері ще трохи. Фермін ступив крок уперед. Алісія обернулася й мовчки побігла геть, зникнувши десь у глибині помешкання. Фермін зупинився на порозі. Усередині було темно, лише аж у кінці вузького коридору ледь-ледь блимало щосьмабуть, каганець.
Люсіє! позвав Фермін.
Голос його загубився в темряві. Він постукав кісточками пальців по дверях і почекав.
Люсіє? Це я гукнув знову.
Фермін почекав ще якусь хвилю, а потім, так і не діставши відповіді, ступив до помешкання. Коридор, обабіч якого простягнувся шерег зачинених дверей, вивів його до просторої кімнати, що правила за вітальню. Каганець стояв на столі, огорнутий ореолом мякого жовтуватого сяйва, що лагідно відгортало темряву. Перед вікном, спиною до Ферміна, на стільці сиділа стара жінка. Фермін зупинився. Лише тоді він упізнав її.
Доньє Леонор
Жінці, яка здавалася старою, мусило бути не більше ніж сорок пять років. Вона мала передчасно змарніле від горя обличчя й осклілі очі, змучені ненавистю й сльозами, виплаканими на самоті. Леонор мовчки дивилася на Ферміна. Він узяв стілець і сів коло неї. Потім узяв жінку за руку й кволо всміхнувся.
Їй слід було вийти за тебе, прошепотіла вона. Ти негарний, але принаймні маєш голову на вязах.
Де Люсія, доньє Леонор?
Жінка відвела погляд.
Її забрали. Майже два місяці тому.
Куди?
Леонор не відповіла.
Хто її забрав?
Той чоловік
Фумеро?
Вони навіть не питали за Ернесто. Вони прийшли по неї.
Фермін обійняв її, але жінка не поворухнулася.
Я знайду її, доньє Леонор. Я знайду її і приведу додому.
Жінка похитала головою.
Він мертвий, адже так? Мій син?
Фермін довго не відповідав.
Я не знаю, доньє Леонор.
Вона подивилася на нього з ненавистю й дала ляпаса.
Забирайся геть.
Доньє Леонор
Геть, застогнала вона.
Фермін підвівся й відступив на кілька кроків. Маленька Алісія дивилася на нього з коридору. Він усміхнувся, і дівчинка поволі підійшла до нього, взяла за руку й міцно стиснула. Тоді він опустився навколішки перед нею. Фермін збирався сказати, що він друг її мами, чи ще щось таке, що кажуть у подібних випадках, будь-що, аби тільки стерти з обличчя Алісії цей відчужений вираз, який туманив їй погляд, але саме тої миті, поки Леонор здушено плакала в долоні, почувся далекий гул, що по краплині наповнював небо. Звівши погляд на вікно, Фермін побачив, як задрижали шибки.
12
Фермін підійшов до вікна, відслонив тюлеву фіранку і глянув угору, на смужку неба, затиснутого між дахами будинків, що нависали над вузьким провулком. Гул тепер звучав голосніше й набагато ближче. Спершу Фермін подумав, що це шторм іде від моря, і уявив, як чорні хмари наповзають на пристань, дорогою вириваючи вітрила й ламаючи щогли. Але ще ніколи йому не доводилося бачити шторм, у відлунні якого звучали б вогонь і залізо. Туман розірвався на клапті, і коли проясніло, Фермін їх побачив. Вони виринали з мороку, наче величезні сталеві комахи, що летіли строєм. Він проковтнув клубок, що підступив до горла, і обернувся до Леонор і Алісії; дівчинка тремтіла, досі тримаючи в руках книжку.
Мабуть, нам краще вийти надвір, пробурмотів Фермін.
Леонор похитала головою.
Вони пролетять мимо, ледь чутно відказала вона. Так само, як і вчора вночі.
Фермін знову взявся спостерігати за небом і помітив, що шість чи сімь літаків відокремилися від основної групи. Він відчинив вікно й висунув голову: йому здалося, що гуркіт двигунів прямує до Ла-Рамбли. А тоді почувся різкий свист, немов гігантський дриль просвердлював небо. Алісія затулила вуха руками й кинулася під стіл, щоб заховатися там. Леонор потягнулася, щоб затримати онучку, але раптом так і завмерла з простягнутими руками. За секунду до того, як снаряд влучив у будинок, свист зробився таким пронизливим, неначе його видавали самі стіни. Фермін подумав, що в нього зараз луснуть барабанні перетинки.
А тоді враз запала тиша.
Зненацька потужний поштовх струсонув увесь будинок, немовби з хмар звалився поїзд і падав, пробиваючи дах і кожен поверх, неначе вони були паперові. Губи Леонор розтулилися, утворюючи слова, але Фермін їх не чув. Гуркіт перетворився на суцільний мур і заморозив час. Оглушений Фермін побачив, як за якусь частку секунди стіна за спиною Леонор розсипалася хмарою білого пороху, а язики полумя обійняли стілець, на якому сиділа жінка, і поглинули її. Половину меблів одразу підкинуло вибуховою хвилею в повітря, перш ніж вони зайнялися. Струмінь повітря, яке обпікало, наче підпалений бензин, ударив Ферміна й відкинув до вікна з такою силою, що він розбив скло й налетів на металеві поперечки балкона. Куртка, подарунок капітана Арраеса, диміла й обпалювала шкіру. Коли він спробував зіпястися, щоб скинути одяг, то відчув, як підлога дрижить під ногами. Через кілька секунд на його очах центральна частина будівлі завалилася вихором битої цегли й охоплених полумям уламків.
Фермін підвівся й зірвав із себе куртку, що диміла. Потім зазирнув усередину кімнати. Стіни, що лишилися стояти, укривав саван чорного і їдкого диму. Вибух знищив центр будівлі, зоставивши хіба тільки фасад і перший ряд кімнат, що оточували кратер, на краю якого здіймалося те, що лишилося від сходів. Трохи далі, де раніше був коридор, яким Фермін потрапив сюди, уже не було нічого.
Сволота, виплюнув він.
Його голос загубився серед сичання, що обпекло Фермінові барабанні перетинки. Шкірою він відчув хвилю нового вибуху неподалік. Їдкий вітер, що тхнув сіркою, електрикою і горілим мясом, пронісся вулицею, і Фермін побачив, як небо Барселони зайнялося вогненною загравою.
13
Страшний біль проймав мязи. Хитаючись, Фермін зайшов до кімнати. Алісію відкинуло вибухом до стіни, і її тіло було притиснуте до кутка кімнати уламком фотеля. Дівчинка була вкрита пилом і попелом. Фермін опустився перед нею й підхопив обома руками попід плечі. Відчувши доторк, Алісія розплющила очі, почервонілі і з розширеними зіницями. Фермін побачив у них власне жалюгідне відображення.
А де бабуня? пробурмотіла Алісія.
Бабуні довелося покинути це місце. Ти мусиш піти зі мною. Ти і яразом. Нам треба вибратися звідси.
Алісія кивнула. Фермін узяв її на руки і став мацати крізь одяг, шукаючи рани чи переломи.
Тобі нічого не болить?
Дівчинка показала рукою на свою голівку.
Це мине, мовив Фермін. Ну що, ходімо?
Моя книжка
Фермін кинувся шукати книжку серед уламків і знайшов, наполовину обсмалену, але загалом цілу. Він вручив її Алісії, і та схопила книжку, немовби якийсь талісман.
Не загуби її, гаразд? Ти ж маєш мені ще розповісти, чим усе закінчилося
Фермін підвівся, тримаючи дівчинку на руках. Чи то Алісія важила більше, ніж він гадав, чи то в нього зосталося менше сил, ніж він сподівався зібрати, щоб вибратися звідси.
Тримайся міцніше.
Відтак він обернувся й, намагаючись триматися подалі від велетенської вирви, що утворилася після вибуху, рушив викладеною кахлем серединою коридору, від якого лишився тепер тільки вузенький карниз, аж доки не дістався до сходів. Там Фермін виявив, що снаряд потрапив аж у підвал будинку, і перші три поверхи затопило полумя. Оглядаючи згори сходовий прогін, він помітив, що вогонь помалу підіймається, сходинка за сходинкою. Міцно притиснувши Алісію до себе, Фермін кинувся сходами вгору, міркуючи, що якби їм вдалося дістатися даху, вони могли б перебратися звідти на сусідній будинок і, можливо, урятуватися, щоб про все розповісти.
14
Двері, що вели на дах, були з суцільного дуба, але вибух зірвав їх із завіс, і вони впали від одного удару ногою. Опинившись на даху, Фермін поставив Алісію додолу й прихилився до виступу фасаду, щоб перевести дух. Глибоко вдихнув. Повітря пахло горілим фосфором. Якусь хвилю Фермін і Алісія мовчали, не спроможні повірити в те видовище, яке розгорталося перед їхніми очима.
Барселона лежала під покривалом темряви, продірявленим стовпами вогню і клубами чорного диму, що, звиваючись, тяглися до неба, немовби мацаки восьминога. За кілька вулиць звідти, Ла-Рамбла здавалася річкою з полумя й диму, що текла аж до середмістя. Фермін схопив дівчинку за руку й потягнув за собою.
Ходімо, не можна тут затримуватися.
Але не пройшли вони й кількох кроків, як гуркіт знову заполонив небо й струсонув залишками будинку. Фермін озирнувся й побачив, як велике полумя здіймається неподалік площі Каталонії. Червонуватий спалах за якусь частку секунди пронісся над дахами Барселони. Світляну бурю загасив дощ із попелу, з-посеред якого знову долинуло ревище літаків. Авіагрупа летіла дуже низько, прориваючись крізь коловерть густого диму, що затягнув місто. Відблиски полумя миготіли на черевах фюзеляжів. Фермін простежив очима за літаками й побачив, як на дахи Равалю посипалися грона бомб. За півсотні метрів від них вибухнула ціла низка будинків, один за одним, неначе всі вони були прикріплені до одного бікфордового шнура. Вибуховою хвилею, яка розійшлася навсібіч, розтрощило шибки у сотнях вікон, що осипалися дощем зі скла, і змело все з суміжних дахів. Голубятник, який стояв на сусідньому будинку, впав на карниз і перевалився на другий бік вулиці, де скинув бак із водою, що полетів униз і з оглушливим гуркотом розбився об бруківку. Фермін почув нажахані крики на вулиці.