Його обличчя стало перебільшено серйозним, навіть можна сказати урочистим. Він обвів уважним поглядом своїх помічників, і, дивлячись в упор на того, що стояв ліворуч, вимовив:
Принц помер.
Після секундної затримки той, зрозумівши, що йому теж треба це проговорить, прочистив пересохле горло і простогнав:
Принц помер.
У напруженій тиші палати «принц помер» прозвучало ще двічі. Стало зрозуміло, чому декілька разів Серьога всіх попередив, щоб не сміялися. Вся ця сцена була дуже комічною. Між кожною виголошуваної фразою виходила якась неприродна пауза. Намагаючись в точності відтворити фразу, сказану Сергієм, пацани, подумки перетравивши, буквально вичавлювали її з себе. Чомусь всім стало раптом важко дихати, голоси звучали грубо і хрипко, лоби вкрилися великими краплями поту. Все відбувалося ясним літнім днем, в палаті було не темно, великі вікна пропускали багато світла, але хлопчаки виразно відчули, як зараз над усіма нависла якась ПІТЬМА.
Будемо його ховати.
Будемо його ховати.
Будемо його ховати.
Будемо його ховати.
Якби хтось міг спостерігати з боку, то помітив би, що у піт кинуло вже і глядачів, правда, поки тільки тих, чиї ліжка були ближче до центру кімнати, тобто до місця, де проходив експеримент. Не ворушачись, із застиглими поглядами, не витираючи піт, з блідими обличчями четверо учасників продовжували розпочате.
Ні, не будемо його ховати.
Ні, не будемо його ховати.
Ні, не будемо його ховати.
Ні, не будемо його ховати.
Те, що відбувається, вже нікому не здавалося смішним. Чомусь у великому приміщенні з високою стелею (метра чотири, що не менше) стало одразу якось жарко і задушливо. Всі присутні вмилися потом, і ті з хлопчаків, хто стояв ближче до місця дії, відчули явні ознаки задухи. Багато хто, не змовляючись, трималися рукою за горло. У всіх без винятку чомусь потемніло в очах і, згадуючи потім те, відбувалося тепер, кожен відзначав, що, незважаючи на ясний день, все виглядало так, начебто була ніч. Нібито в оцю годину в палаті була непроглядна темрява, і замість сонця все висвітлювалося холодним місячним сяйвом. Якийсь ореол таємничості, нереальності відчули всі, включаючи навіть скептиків на кшталт Вовки. Тому вже не доводилося боротися з бажанням голосно розреготатися, це бажання просто зникло.
Так нехай його чорти зїдять!
Ніхто не знав, що ще буде говорити Серьога, коли закінчиться це моторошне дійство. Загубилося саме відчуття часу.
Так нехай його чорти зїдять! вимовив другий пацан, що стояв ліворуч від Серьоги. Напруга в палаті досягло вже граничної величини. Здавалося, вона висить у повітрі прямо перед тобою, і, простягнувши вперед руку, можна просто її помацати.
Так нехай його чорти зїдять! прозвучало втретє. І ще раз!
Так нехай його чорти зїдять!
Сергій підняв вгору руки, стиснуті в кулаки, з виставленими вперед здвоєними вказівними і середніми пальцями. Решта «експериментатори» повторили його жест, і потім, слідом за ним, вони підклали ці пальці під лікті і коліна Славіка, що сидів спокійно й нерухомо, наче заснув, і в повній тиші дружно почали піднімати знову руки вгору.
Ось вона, кульмінація! Усі глядачі, затамувавши подих, широко розкритими очима в абсолютній тиші спостерігали, як міцне тіло Славіка повільно, але впевнено піднімалося вгоруспочатку на рівні грудей, потім над головами виконавців і ще вище. Мабуть, все ретельно обговоривши і спланувавши заздалегідь, Славка вибрав трьох пацанів одного зросту з Серьогою, ну, приблизно одного, а статурою пацани цього віку і так всі однакові, такі вгодовані богатирі, як Слава, зустрічаються не часто.
Це було вражаюче видовище! Такого ефектного фокусу навіть у репертуарі вже раніше згадуваного гастролюючого гіпнотизера не було. З боку все виглядало так, начебто тіло Славіка піднімається вгору на спущених зі стелі невидимих мотузках. Плавно злегка гойднувшись один раз на бік, спокійний і врівноважений, як Будда, підносився Славік вже набагато вище голів чотирьох хлопців, які без жодного видимого зусилля продовжували піднімати його ще вище, випрямляючи вже в ліктях підняті вгору руки. Тіло Славіка початок завалюватися на спину, тому що ті, що тримали під лікті, вже почали рух вниз, в той час як ті, що тримали під коліна, могли піднімати вгору ще, і піднімали, поки не зрозуміли палаючий люттю погляд Серьожки і теж стали опускати вниз. Це був небезпечний момент: їх важкенький підопічний міг впасти, але, всупереч усім законам фізики, цього не сталося: тіло Слави вирівнялося, голова, що вже почала закидатися назад, знову піднялася вгору, плечі теж, і рівно і плавно в тій же сидячій позі він повільно і плавно був усаджений на стілець. Всі бачили не один раз у кіно, як літають в невагомості космонавти, і ось чесне моє слово: все, що відбулося зараз, було дуже схоже, хоча Славка був і не в скафандрі, а палата взагалі нічим не нагадувала космічний корабель.
Напруга спала, і тиша вибухнула захопленими криками глядачів, які, втім, були тут же перервані шипінням і загрозливими жестами з боку вийшовшого зі стану трансу Славки-важкоатлета.
Замовкніть негайно, кретини! з перекошеним блідим обличчям повернувся він до кожного любителя голосно висловлювати своє захоплення. Вас же чутно в сусідньому бараці, а не те, що за сусідній стінкою. Ідіоти! Зараз же вихователь повернеться!
* * *
Того разу, залучений шумом, дійсно повернувся вихователь, тому пацани не змогли одразу ж повторити досвід, хоча всім, природно, дуже хотілося. Зате, коли така можливість, нарешті, зявилася, то, звичайно ж, був повтор, і не раз; всі бажаючі могли себе потішити і в ролі випробуваного, і в ролі випробувачів. Запамятати формулу було не складно, дії чотирьох людино-домкратів теж далися тямущим хлопчакам запросто. Фокус був тільки в емоційному стані експериментаторів: якщо всім вдавалося зберегти серйозність, якщо піддослідний міг ввести себе в транс, як це дуже переконливо продемонстрував у першому досвіді Слава, тоді все виходило так само. Чому тіло піддослідного втрачало вагу, загадка; але факт: чотири людини брали одну тільки пальцями і легко піднімали його вище своїх голів без жодного зусилля, бо він в цей час не мав майже ніякої ваги. Диво, та й годі! Але в той же час було й таке: стали піднімати Ваську, високого, але дуже худого хлопця (через його худорлявість всі жартували, коли він попросив його підняти, що він і без фокусів нічого не важить), і, вже тримали над головами, він злякався. Злякався, заворушився, і став падати, так як утримати його на пальцях стало вже неможливовін моментально поважчав. Вийшла купа-мала, добре, що обійшлося без каліцтв. Після падіння, переконавшись, що ніхто не постраждав, Васька попросив повторити досвід, але так як, мабуть, вже знав, що можна впасти, він боявся з самого початку, і тому не зміг розслабитися. Чотири складових механізму «ліфта» цього разу як не старалися, навіть не змогли відірвати його від стільця. І це, звичайно ж, особливо в даному випадку дивновсі ж знають, що розслаблене людське тіло дуже важке. Кожен дорослий пробував хоча-б один раз піднімати і волочити на собі пяного, і я думаю, вони зі мною погодяться, що саме через повну розслабленість отакого тіла воно абсолютно непідємне. А тут інша картина: худорлявий хлопчина вагою кілограмів тридцять не більш, через свій страх не може розслабитися, і тому четверо його ровесників не здатні навіть злегка підняти його над стільцем. Брали вже й на кулаки, а не на пальці; і все одно ніяк! Славка-важкоатлета, що важить вдвічі більше, піднімали легко, зовсім без жодних зусиль! Фокус-покус, інакше і не скажеш!