Ці назви походять з арабської мови,сказав Едмонд.До сьогодні понад дві третини зірок на небі мають назви арабського походження, тому що їх відкрили астрономи арабського світу.
Небо швидко заполонили арабські назви, майже повністю вкривши його. Потім назви зникли, і знову очам відкрилися небеса.
І, звичайно, якщо ми хочемо порахувати зірки
Біля найяскравіших зірок почали зявлятися римські цифри:
I, II, III, IV, V
І раптом ці знаки зупинилися й зникли.
Ми використовуємо не римські цифри,прокоментував Едмонд,а арабські!
Тож нумерація відновилася в арабській системі:
1, 2, 3, 4, 5
Може, ви й не вважаєте це ісламськими винаходами,мовив Едмонд,але все одно ми називаємо їх по-арабськи.
На небі в оточенні рівнянь з кількома змінними зявилося слово алгебра. Потімалгоритм серед численних формул. Відтаказимут із діаграмою, яка показувала кути відносно горизонту. І далі, ще швидше: надир, зеніт, алхімія, хімія, шифр, еліксир, алкоголь, зеро
Дивлячись, як перед очима проносяться знайомі арабські слова, Ленґдон думав: яка все-таки це трагедіястільки американців уявляють Багдад як одне з численних запорошених, поруйнованих війною міст Близького Сходу, що раз у раз зявляються в новинах, і жодного уявлення не мають, що свого часу Багдад був осердям наукового прогресу.
Наприкінці одинадцятого століття,вів далі Едмонд,найбільше наукових досліджень і відкриттів відбувалося в Багдаді й навколо. І тут практично в одну мить усе змінилося. Блискучий учений Хамід аль-Ґазалі, якого нині вважають одним із найбільш впливових мусульман в історії, написав кілька переконливих текстів, які ставили під сумнів логіку Платона й Аристотеля і проголошували математику «філософією диявола». Це дало початок низці подій, які завдали удару науковому мисленню. Вивчення богословя зробили обовязковим, і врешті-решт увесь ісламський науковий рух зійшов нанівець.
Наукові терміни, які заповнили небо, зникли, їх заступили зображення релігійних текстів ісламу.
Одкровення зайняло місце відкриття. І досі ісламська наука намагається одужати після цього удару.Витримавши паузу, Едмонд продовжив:Звичайно, християнському науковому світу теж було не солодко.
На стелі зявилися портрети Коперника, ґалілея і Джордано Бруно.
Церква систематично нищила, увязнювала і ганьбила найкращих мислителів, що затримало людський прогрес щонайменше на століття. На щастя, сьогодні церква краще розуміє переваги науки і стримує свою агресіюЕдмонд зітхнув.Чи ні?
На стелі зявилося зображення логотипа з розпяттям і змією на тлі земної кулі й написом:
Мадридська декларація про науку і життя
В Іспанії Світова федерація католицьких медичних асоціацій зовсім нещодавно оголосила війну генній інженерії, заявляючи, що «науці бракує душі», тож вона має прийняти обмеження з боку церкви.
Логотип перетворився на інший круглий предметсхематичне креслення прискорювача частинок.
А цеТехаський суперпровідний суперколайдер, який міг би стати найбільшим зіштовхувачем частинок у світіз потенціалом дослідження самого моменту Творення. За іронією долі, місце для цієї машини запланували в Біблійному поясі США.
Креслення перетворилося на зображення масивної кільцеподібної бетонної будівлі в пустелі Техасу. Складалося враження, що її покинули недобудованоювона вже вкрилася брудом і пилом.
Американський суперколайдер міг дати людству незмірно глибше розуміння всесвіту, але проект закрили через перевитрату коштів і політичний тиск із певних, дуже несподіваних сфер.
Відео з новин: молодий телеєвангеліст махає книжкою-бестселером «Частинка Бога» і обурено кричить: «Нам треба шукати Бога в наших серцях! Не всередині атомів! Витрата мільйонів на цей абсурдний експериментце ганьба штату Техас і блюзнірство проти Бога!»
Знову залунав голос Едмонда:
Описані конфлікти, у яких релігійні забобони перемогли розум,це лиш окремі сутички у війні, що триває.
На стелі розгорнувся колаж драматичних знімків із сучасного життя: пікети під генетичними дослідними лабораторіями, священик, який підпалив себе поряд із будівлею, де відбувалася конференція з трансгуманізму, євангелісти, які розмахують кулаками і Бібліями, риба Ісуса, що ковтає рибу Дарвіна, білборди, у яких гнівно засуджуються з точки зору релігії дослідження стовбурових клітин, права ґеїв і аборти,і настільки ж агресивна пропаганда протилежного спрямування.
Ленґдон лежав у темряві й відчував, як калатає серце. На мить він подумав, що трава під ним вібрує: неначе внизу проїжджає метро. Потім тремтіння посилилосяі професор зрозумів, що йому не здалося: земля дійсно двигтить. Травою під його спиною розкотилася глибока вібрація і прогриміла під куполом.
Цей рев, як тепер зрозумів Ленґдон,то був звук річкової бистрини з низькочастотних динаміків під пухнастим покриттям. Він відчув, що лице і тіло огортає холодний, сирий туман: його немовби оточувала бурхлива річкова течія.
Чуєте цей звук?голос Едмонда перекрикував гуркіт ріки.Це повінь Ріки Наукових Знань!
Вода загуркотіла ще гучніше, і на щоки Ленґдонові сіли краплі туману.
Відколи людина відкрила вогонь,кричав Едмонд,ця річка набирала сили. Кожне відкриття ставало знаряддям наступного відкриття, щоразу додаючи свою краплю. І тепер мина гребені цунамі, і повінь несе нас, і її не спинити!
Кімната тремтіла ще сильніше.
Звідки ми?! кричав Едмонд.Куди ми прямуємо?! Наша долязнайти відповіді на ці питання! Наші методи досліджень за тисячоліття зросли в геометричній прогресії!
Туман і вітер носилися кімнатою, річка оглушливо гуркотіла.
Подумайте!проголошував Кірш.Давнім людям знадобився мільйон років поступу, щоб винайти колесо. Потімтисячоліття, щоб винайти друкарський верстат. Відтак минуло лише зо двісті роківі люди створили телескоп. Протягом наступних століть із дедалі коротшими проміжками ми стрибнули від парових двигунів до бензинових автомобілів, до космічних кораблів! Після того лише за двадцять років почали змінювати нашу власну ДНК!
Тепер ми вимірюємо науковий прогрес у місяцях!вигукував Кірш.Ми рухаємось із карколомною швидкістю! Мине зовсім трохи часу, доки найпотужніший сучасний суперкомпютер здаватиметься нам чимось таким, як рахівниця, найновіші досягнення сьогоднішньої хірургіїварварськими, а сучасні джерела енергіїслабенькими, як одна свічка для освітлення кімнати!
У повній гуркоту пітьмі лунав голос Едмонда.
Давні греки озиралися на століття, говорячи про стародавню культуру, а нам досить озирнутися на одне покоління і побачимо тих, хто прожив життя без технологій, які ми сьогодні сприймаємо як належне. Людство розвивається дедалі швидше, відстань між «давнім» і «сучасним» скорочується майже до нуля. І з цієї причини я даю вам слово, що наступні кілька років розвитку людства стануть надзвичайними, вибуховими, чимось за межами людської уяви!
Раптово гуркіт води припинився.
Знову засвітилися зірки. Повернувся теплий вітерець із цвіркунами.
Усі гості одночасно зітхнули з полегшенням.
У цій тиші повернуся шепіт Едмонда Кірша:
Друзі,лагідно промовив він.Я знаю, ви тут тому, що я обіцяв вам відкриття, і дякую, що терпляче дочекалися завершення вступної частини. Тепер скиньмо кайдани нашого старого способу мислення. Час розділити захват нового відкриття.
Коли він промовив ці слова, кімнату зусібіч заповнив густий низовий туман, і на небі зажевріла ранкова зоря, осяюючи гостей.
Прокинувся великий прожекторі кинув яскравий промінь углиб зали. За мить усі, хто лежав, сіли й витягли шиї, виглядаючи крізь туман того, хто мав уже зявитися власною персоною. Однак за кілька секунд прожектор освітив протилежний кінець приміщення.
Публіка розвернулася.
Там у яскравому промені стояв і всміхався Едмонд Кірш. Він зручно спирався на кафедру, якої там кілька секунд тому ще не було.
Добрий вечір, друзі!промовив великий шоумен, і туман почав розвіюватися.
Ще за кілька секунд усі підхопилися на ноги і влаштували господареві овацію. Ленґдон долучився до них, не в силах стримати усмішку.
«Едмонд без хмари диму не зявляється!»
Поки що вся презентація, хоч як агресивно спрямована проти релігійної віри, була виконана майстерно, у сміливому й рішучому характері Кірша. Тепер Ленґдон розумів, чому дедалі численніші вільнодумці світу в такому захваті від Едмонда.
«Принаймні він щиро висловлює свою думку, як мало хто може наважитися».
Коли обличчя Едмонда зявилося на екрані вгорі, Ленґдон помітив, що той уже не настільки блідий, як раніше: над його обличчям, схоже, попрацював професійний гример. Однак професор усе одно зауважив: його товариш дуже втомився.
Оплески тривалитакі гучні, що Ленґдон ледве помітив вібрацію в кишені фрака. Чоловік інстинктивно сягнув по телефоні раптом зрозумів, що той вимкнений. Дивно, але вібрувала інша річ у кишені: аудіопристрій. Вінстон, здавалося, говорив дуже гучно.
«Недоречний час для виклику»
Ленґдон виловив із кишені пристрій і похапцем начепив на голову. Щойно датчик торкнувся щелепи, як у голові професора залунав голос Вінстона.
фесоре Ленґдон! Ви там? Телефони вимкнено. Я можу звязатися лише з вами. Професоре Ленґдон!
Так, Вінстоне! Слухаю,відповів Ленґдон на тлі оплесків.
Слава Богу,сказав Вінстон.Слухайте уважно.
У нас може виникнути серйозна проблема.
Розділ 21
Едмонд Кірш пережив безліч моментів тріумфу на світовій сцені, завжди прагнув успіху, але вкрай рідко почувався повністю задоволеним. Однак цієї миті, стоячи на підвищенні у хвилях шаленої овації, Едмонд дозволив собі відчути захватусвідомлення, що він готовий змінити світ.
Сідайте, друзі,звернувся він до них.Найкращепопереду.
Туман розвіявся, й Едмонд стримався і не подивився вгору, де всю стелю займав широкий план його обличчяі мільйони людей по всьому світу бачили його.
«Цемить усесвітньої єдності,гордо подумав він.Вона долає кордони, межі класів і віровизнань!»
Едмонд поглянув ліворуч і вдячно кивнув Амбрі Відаль, яка спостерігала за ним із кутка, а перед тим невтомно допомагала організувати це дійство. Тільки от Кірша здивувало те, що Амбра в ту мить дивилася зовсім не на ньоговона стривожено вглядалась у натовп.
***
«Щось негаразд»,думала Амбра.
Посеред кімнати високий елегантний чоловік проштовхувався вперед, махав руками і прямував до Амбри.
«Це Роберт Ленґдон!»упізнала вона американського професора з відео, яке показував Кірш.
Ленґдон ішов швидко, і королівські гвардійці, що охороняли директорку музею, водночас відступили від стіни, готуючись його перейняти.
«Чого він хоче?»Амбра помітила збентежений вираз обличчя Ленґдона.
Вона швидко поглянула на Едмондачи помітив він із підвищення метушню в її кутку,але той уже не дивився на публіку. Едмонд Кірш моторошно дивився просто на неї.
«Едмонде! Що таке?»
У цю мить під куполом розкотилась оглушлива лунаі голова Едмонда закинулася назад. Амбра з жахом побачила, як на чолі Едмонда розкрився червоний кратер. Його очі трохи закотились, але він міцно тримався за кафедру, і все його тіло заклякло. Він заточився, на його лиці було написане глибоке здивуванняі, немов підрубане дерево, повалився на підлогу, тяжко вдарившись головою об штучне травяне покриття, а навсібіч полетіли криваві бризки.
Не встигла Амбра усвідомити, що сталось, як відчула: один із гвардійців пригинає її до землі.
***
Час завмер.
А потім почалася пекельна колотнеча.
Побачивши на стелі зображення закривавленого тіла Едмонда, юрба, неначе хвиля, відлетіла вглиб залу, боячись інших куль.
Коли почався хаос, Роберт Ленґдон відчув себе прикутим до місцявін не міг поворухнутися від шоку. Зовсім близько його друг упав застрелений, він був і далі обличчям до публіки, і з отвору в його лобі юшила кров. Мертве лице Едмонда жорстоко освітлював промінь прожекторакамера так і залишилася на тринозі, очевидно, ввімкненою: вона, певне, й далі транслювала події на купол і у світ.
Наче вві сні, Ленґдон відчув, що підбігає до відеокамери й різко розвертає її до стелі, щоб Едмонд опинився поза обєктивом.
Потім кинув погляди на юрбу гостей, які розбігались, і на друга, котрий лежав на підлозі. Професор розумів: Едмонд уже загинув.
«Господи Я намагався застерегти тебе, Едмонде, але Вінстон мене запізно попередив»
Неподалік від тіла Едмонда Ленґдон побачив королівського гвардійцятой схилився, захищаючи Амбру Відаль, яка лежала на підлозі. Ленґдон поспішив просто до неї, але гвардієць зреагував відруховопідскочив і в три довгі стрибки налетів на Ленґдона.
Удар плеча агента з нашивкою GR прийшовся просто в середину грудей Ленґдона. Усе повітря вилетіло з легень професора, і хвиля болю прокотилася тілом. Його підкинуло в повітря, і він приземлився на штучну траву. Не встиг професор віддихатися, як сильні руки перевернули його долілиць і заломили ліву руку за спину; залізна долоня вперлася йому в потилицю. Ленґдон не міг поворухнутись і лежав, утиснутий лівою щокою в травяне покриття.
Ви знали про це наперед!кричав гвардієць.Який ваш стосунок до вбивства?
***
Метрів за двадцять звідти королівський гвардієць Рафа Діас проштовхувався крізь натовп і намагався дістатися того місця в бічній стіні, де він бачив спалах пострілу.
«Амбра Відаль у безпеці,запевняв він себе, побачивши, що напарник штовхнув її вниз і затулив собою. Крім того, Діасне сумнівався, що жертві вже нічим допомогти не можна.Едмонд Кірш був мертвий ще до того, як торкнувся землі».
Діас помітив і ту похмуру деталь, що один відвідувач, здається, наперед знав про замах: він кинувся до кафедри буквально за мить до пострілу.
Хай яка була причина, Діас розумів, що нею можна зайнятися потім.
Наразі завдання в нього було одне:
Перейняти стрільця.
Коли Діас підбіг туди, де стався той самий спалах, то побачив розріз у тканині стіни, сунув руки в отвір і розірвав його до підлоги. Гвардієць виліз з-під купола в лабіринт риштувань.
Ліворуч промайнула якась фігурависокий чоловік у білому військовому кітелі біг до аварійного виходу в глибині величезного приміщення. Митьі втікач вискочив у двері й зник.
Діас помчав за ним, продираючись крізь електронні кабелі, відтак крізь двері на бетонні сходи. Він перехилився через поруччя й помітив утікача двома поверхами нижче: той біг із карколомною швидкістю. Діас кинувся за ним, перестрибуючи через пять сходинок. Десь унизу хряснули двері.
«Він вибіг з будівлі!»
Коли Діас опинився на першому поверсі, то зразу побіг до виходуподвійних дверей із горизонтальними ручкамиі навалився на них щосили. Двері аж ніяк не розчинились, а ледь подалися і зупинились. Тіло Діаса налетіло на сталеву стіну, і він осів на підлогу: плече йому пронизав пекучий біль.
Вражений, він підвівся й знову спробував відчинити двері. Прочинилися вони рівно настільки, щоб гвардієць зрозумів, у чому річ.
Дивно, але ручки виявилися ззовні звязаними: на них було намотане намисто. Діас відчув ще глибше сумяття, зрозумівши, що намисто має дуже знайомий вигляд,власне, таке бачив кожен добрий католик.
«Невже вервиця?»
Діас знову всім тілом навалився на двері, але намисто не рвалося. Він ще раз глянув у щілину: його дивувала і сама вервиця в такій ролі, і неможливість розірвати її.
¿Hola?крикнув він крізь двері.¡¿Hay alguien?!
Мовчання.
У шпарину Діас бачив високу бетонну стіну й порожній службовий хідник. Малоймовірно, що хтось підійде і зніме вервицю. Не бачачи інших варіантів, гвардієць вихопив зброю з кобури під піджаком. Наставив дуло в шпарину між дверима.
«Я стріляю у святу вервицю? Qué Dios me perdone».
Перед очима Діаса гойдалися рештки розпяття.
Гвардієць натис на гачок.
На цементному поверсі прогримів пострілі двері розчинилися. Вервиця розсипалася, Діас кинувся вперед. Він, хитаючись, помчав у порожній провулок, а намистини скакали навколо нього.
Убивця в білому зник.