Молодий поліціянт знав, що коли така «помилка» існує, то вона є і в його хромосомах.
Слово «сирота» ніколи нічого не означало для Каріма. Шкодувати можна лише за тим, що знав, а вихідцеві з Магрибу ніколи не довелося зазнати чогось бодай трохи схожого на родинне життя. Його перші спогади обмежувалися кутком із застеленою лінолеумом підлогою та чорно-білим телевізором у дитячому притулку на вулиці Моріса Тореза в Нантері. Карім зростав у незугарному й безбарвному кварталі. Низькі будиночки сусідили з висотками, пустища поступово переходили в житлові масиви. І ще він пригадував, як бавився в хованки на будівельних майданчиках, що помалу витісняли бурянові хащі його дитинства.
Карім був дитиною, яку покинули. Або знайшли. Усе залежало від того, з якого боку дивитися. У кожному разі він не знав своїх батьків, а виховання, яке згодом дістав, жодним чином не нагадувало Карімові про його походження. Арабською він розмовляв погано, а про іслам мав лише доволі туманне уявлення. Невдовзі підліток позбувся своїх вихователів, від чиєї доброзичливості й простосердя його нудило, і віддався на волю вулиці.
Тоді-то він і відкрив для себе Нантертериторію без кордонів, посмуговану широкими проспектами, помережану велетенськими житловими масивами, заводами й адміністративними будівлями, населену перехожими, які сновигали туди-сюди, знервовані, помяті, у брудних лахах і які не чекали нічого доброго від завтрашнього дня. Але бідність приголомшує тільки багатих. Карім же навіть не помічав тих злигоднів, якими просякло все місто, від найдрібнішого камінця до поораних зморшками облич.
Натомість він зберігав зворушливі спогади про свої підліткові часи. Часи панків, які жили сьогоднішнім днем. Тринадцять років. Перші дружк и́. Перші подружки. Як не дивно, серед самотності й збурення парубочих літ Карімові вдалося відшукати причини для любові й співчуття. Після сирітського дитинства тяжкі роки юнацтва дали йому немовби другий шанс на зустріч із довколишнім світом, із людьми, яким він міг відкрити себе. Спогади про ті часи досі були такі кришталево виразні, наче це все сталося вчора. Довгі посиденьки в пивничках, жарти і сміх друзів, що тісною юрмою оточили пінбольні автомати. Клубок у горлі від нескінченних мрій про котрусь гожу дівчинку, побачену на сходах ліцею.
Але передмістя ховало своє темне обличчя. Абдуф завжди знав, що Нантерце сумне й пропаще місце. Тепер він виявив, що містечко це може бути ще й жорстоким і смертельно небезпечним.
Одного пятничного вечора до кафе при басейні, що працювало в нічну зміну, вдерлася банда чоловіків. Без жодного слова ногами й пивними пляшками вони жорстоко побили власника закладу. За що саменіхто достеменно не знав. Либонь, якась давня образа: когось із них не пустили всередину або дорікнули за незаплачене пиво. Ніхто з присутніх навіть не поворухнувся. Але притлумлені крики власника, що доносилися з-поза барної стійки, ще довго відлунювали в Карімовій голові. Тої ночі йому багато чого пояснили. Він дізнався імена, місця, чутки. Юний араб зазирнув до іншого світу, про існування якого раніше навіть не здогадувався. Світу насилля, недоступних кварталів і підвалів, просяклих кровю. Іншого разу на вулиці Колишньої Мерії бійка перед концертом перетворилася в криваве побоїще. Знову порахунки якихось ворожих кланів. Карім бачив хлопчаків, що катулялися з розбитими обличчями по асфальту, бачив дівчат із липким від крові волоссям, що намагалися заховатися за машинами.
Араб ріс і переставав пізнавати своє місто. Від самого дна здіймалася потужна хвиля. Усі захоплено розповідали про Віктора, камерунця, який ширявся на дахах будинків. Про Марселя, гульвісу з обличчям, покарбованим віспинами, і синьою цяткою, витатуйованою на індійський манір на чолі, якого кілька разів арештовували за бійки з лягавими. Про Жамеля й Саїда, які взяли ощадну касу. Часом Карім зустрічав цих типів перед своєю бурсою й дивувався їхньому почуттю гідності, їхній шляхетній поведінці. Це були не якісь грубі, неосвічені злодюги, а елегантні парубки з вишуканими манерами, блискучими очима й вивіреними рухами.
Карім обрав поле своєї діяльності. Хлопець почав із крадіжок автомагнітол, потім перейшов на машини і так здобув справжню фінансову незалежність. Він учащав до одного негра, курця опіуму, до «ведмежатників», а найбільшедо Марселя, страшного й жорстокого волоцюги, який із ранку до ночі ловив прихід, але який водночас тримав передмістя на певній дистанції від себе, і це Каріма захоплювало. Марсель висвітлював своє коротко підстрижене волосся перекисом водню, носив хутряні безрукавки та слухав «Угорські рапсодії» Ліста. Він мешкав на сквотах і читав Блеза Сандрара . Він називав Нантер «спрутом» і вигадувавКарім знав цецілу систему алібі й пояснень, щоб виправдати свою майбутню неминучу поразку. Дивно, але саме цей мешканець міських нетрищ показував Карімові, що існує інше життя за межами їхнього передмістя.
І молодий араб присягнувся тоді, що здобуде собі це життя. Не кидаючи крадіжок, він із подвійною затятістю взявся до навчання, здивувавши цим усіх своїх знайомих. Записався на курси тайського боксущоб захиститися від інших і від себе самого, адже іноді його опановували напади паморочливої і непогамовної люті. Відтоді доля його стала подібною до напнутого каната, по якому Карім ішов, намагаючись не втратити рівноваги. Довкола нього все засмоктувала чорна драговина злочинності й наркотичного чамору. Карімові виповнилося сімнадцять років. Він знову був самотній. Німотна тиша оточувала його всюди: у коридорі гуртожитку, чи в їдальні, чи в ліцеї, чи перед пінбольними автоматами. Зачіпати його ніхто не наважувався. На той час він уже пройшов відбір на регіональні змагання з тайського боксу і всі знали, що Карім Абдуф може зламати ніс одним ударом ноги, навіть не прибираючи рук із барної стійки. Тишком оповідали й інші історії: про наскоки на банки, торгівлю наркотиками, епічні бійки
Більшість цих чуток були неправдиві, але забезпечували Карімові відносний спокій. Молодий ліцеїст склав свої іспити на бакалавра й дістав оцінку «добре». Коли директор ліцею вітав його, Карім із подивом виявив, що цей наділений владою чоловік також його боїться. Юнак вступив на юридичний факультет. Усе ще в Нантері. У цей час він викрадав по дві машини за місяць. У нього було кілька каналів збуту, і він їх постійно міняв. Карім, либонь, був єдиним арабом у своєму місті, якого жодного разу не затримала поліція. І ще він ніколи не вживав наркотиків, ні легких, ні важких.
Каріму був двадцять один рік, коли він здобув диплом ліценціата юридичних наук. Що далі? Жоден адвокат не візьме до себе навіть курєром молодого араба метр вісімдесят пять на зріст, худого як скіпка, із борідкою клинцем, растаманськими дредами й цілим гроном кульчиків у вухах. Так чи інак, на Каріма чекало безробіття й повернення туди, звідки він починав. Краще здохнути з голоду. Далі красти машини? Він понад усе любив ці таємничі нічні години, тишу паркувань, вибух адреналіну в крові, коли Карім знешкоджував сигналізацію чергового BMW. Він знав, що йому бракуватиме цього прихованого життя, сповненого ризику, таємниці й гострих відчуттів. А ще він знав, що рано чи пізно удача зрештою відвернеться від нього.
І тоді йому сяйнула думка: він стане копом. Він і далі обертатиметься в тому самому прихованому світі, але вже під захистом законів, які він зневажає, під охороною держави, яку ненавидить усім своїм єством. Ще з дитинства Карім добре затямив: у нього немає ні батьківщини, ні родини, ні коріння. Він керувався лише власними законами, а державою його був власний життєвий простір.
Відслуживши в армії, Карім вступив до вищої школи інспекторів національної поліції в Канн-Еклюзі поблизу Монтеро й оселився в шкільному гуртожитку. Уперше в житті він покинув Нантер. І відразу продемонстрував відмінні результати в навчанні. Рівень Карімових інтелектуальних здібностей був вищим за середній, а найголовнішеюнак, як ніхто, знав звички злочинців, закони банд та їхніх територій. Крім того, він зробився незрівнянним стрільцем і вдосконалив свої навички бою врукопаш. Карім став справжнім майстром каратеквінтесенції близького бою, що ввібрала в себе найсмертельніші елементи бойових мистецтв і видів спорту. Інші курсанти підсвідомо ненавиділи його. За те, що араб. За те, що не гнув ні перед ким голови. Він міг постояти за себе й висловлювався грамотніше, ніж більшість його однокурсників, які були нікчемами без чітких планів на життя і вступили до лав поліції лише для того, щоб уникнути безробіття.
Через рік Карім довершив своє навчання стажуванням у кількох паризьких комісаріатах. Знову ті самі міські нетрища, знову ті самі злидні, лише цього разу в Парижі. Молодий стажист винайняв невеличке помешкання в кварталі Аббесс. І, дещо спантеличений, усвідомив, що врятувався.
Утім він не розірвав усіх звязків зі своїм минулим і час від часу навідувався до Нантера по новини. Одне фіаско йшло за іншим. Віктора знайшли на даху вісімнадцятиповерхівки, скоцюрбленого, наче шаманська лялька, зі шприцем, устромленим у мошонку. Передоз. Гасан, світлявий і дебелий забіяка-кабіл, розніс собі голову з мисливської рушниці. «Ведмежатники» сиділи за ґратами, у вязниці Флері-Мерожі. А Марсель перетворився на закінченого наркомана.
Карім бачив, як його друзі йдуть на дно, і з жахом спостерігав, як накочується остання хвиля. Процес руйнації тепер пришвидшував СНІД. Лікарні, раніше забиті спрацьованими робітниками й немічними старими, тепер були переповнені приреченими на смерть молодими хлопцями й дівчатами з почорнілими яснами, вкритою плямами шкірою і розїденими нутрощами. Карім бачив, як багато його приятелів помирали так. Він бачив, як ця страшна хвороба набирає сили, поширюється і, взявши собі в спільники гепатит С, косить ряди його покоління. Карім відступив, нажаханий аж до нутра.
Його місто помирало.
У червні 1992 року він отримав свій диплом разом із привітаннями членів атестаційної комісії, збориська обивателів із перснями-печатками; ці люди викликали в Каріма лише жаль і поблажливість. Таку подію, однак, треба було відзначити. Він купив пляшку шампанського й вирушив у Фонтенель, де жив Марсель. Той день запамятався Карімові назавжди. Він подзвонив у двері. Нікого. Він розпитав дітлахів, що бавилися внизу, потім обійшов усі закамарки будинку, футбольні майданчики, звалища макулатури Марселя не було ніде. Карім шукав його цілий день. Усе марно. О десятій вечора він приїхав до Нантерської лікарні, у відділення СНІДу: Марсель уже два роки був ВІЛ-позитивним. Карім блукав у ефірному мареві, вдивляючись у змарнілі обличчя хворих, розпитуючи лікарів. Він бачив, як смерть виконує свою страшну роботу, спостерігав за невблаганним поступом пошесті.
Але Марселя він так і не відшукав.
Пять днів по тому Карім дізнався, що тіло його друга знайшли в якомусь підвалі з обпеченими руками, порізаним обличчям і вирваними нігтями. Марселя люто катували, а потім прикінчили пострілом з дробовика в рот. Карім не здивувався таким новинам. Його приятель потребував дедалі більшої дози й потроху крав із того, що продавав. Це і привело його до загибелі. За вибриком долі того самого дня молодий коп отримав своє посвідчення інспектора, блискуче й трикольорове. Карім у цьому збігові обставин побачив знак. Він зачаївся, з посмішкою думаючи про Марселевих убивць. Ці мерзотники не могли знати, що в Марселя є приятель-лягавий. А тим паче не могли вони передбачити, що цей приятель не завагається вбити їх в імя минулого і в імя глибокого переконання, що життя не може, не повинно бути таким мерзотним.
Карім узявся за розслідування.
За кілька днів він уже мав імена вбивць. Їх бачили разом із Марселем незадовго до гаданого часу вбивства. Тьєррі Кальдер, Ерік Мазюро, Антоніо Донато. Карім почувався розчарованим: це були три дрібні нарколиги, яким, либонь, захотілося вивідати, де Марсель ховає свої запаси. Карім дослідив справу детальніше й зрозумів, що ні Кальдер, ні Мазюро Марселя не мордували. Такими відмороженими вони не були. Це була справа рук Донато. Вимагання грошей і напади на дітей. Сутенерство неповнолітніх на будівельних майданчиках. До того всього ще й кінчений наркот.
Карім вирішив, що смерть Донато стане достатньою відплатою.
Однак треба було квапитися: нантерські копи, які поділилися з ним результатами свого розслідування, також шукали цих сучих синів. Карім вийшов на вулиці Нантера. Він виріс у цьому місті, він знав його як свої пять пальців і розмовляв мовою тутешніх дітлахів. Йому знадобився лише один день, щоб розшукати трьох наркоманів. Вони залягли на дно в покинутому будинку поблизу одного з автомобільних мостів біля Нантерського університету. Будівля аж двигтіла, коли за кілька метрів від вікон проносилися машини, і, здавалося, щохвилини могла розвалитися.
Карім прийшов до цієї руїни опівдні, незважаючи ні на гуркотнечу автостради, ні на палюче червневе сонце. Діти, що бавилися в пилюці, провели поглядом схожого на растамана високого типа, що зайшов до занедбаного будинку.
Карім минув підїзд із виламаними поштовими скриньками, вибіг сходами нагору й перестрибуючи через чотири сходинки, крізь шум автомобілів, почув характерні звуки репу. Араб усміхнувся, впізнавши «A Tribe Called Quest», групу, яку сам слухав ось уже кілька останніх місяців. Він вибив двері одним ударом ноги й просто сказав: «Поліція!» У венах завирував адреналін. Уперше він бавився в безстрашного копа.
Три наркомани остовпіли з подиву. У квартирі панував справжній хаос: купи будівельного сміття, вибиті внутрішні стіни, труби, що стирчали звідусіль, і телевізор на подертому матраці«Соні» останньої модель, поза всяким сумнівом викрадений минулої ночі. На екрані сплелися бляклі тілаішов порнофільм. У кутку, струшуючи тиньк, стугоніла акустична система.
Карімове тіло наче роздвоїлося й зависло в повітрі. Краєм ока він побачив скинуті в глибині приміщення автомагнітоли, роздерті пакетики білого порошку на перевернутій картонці, помпову рушницю й коробки з набоями. Він миттєво впізнав Донато завдяки антропометричній фотокарточці, яку мав у кишені: бліде пошрамоване обличчя з випнутими вилицями й світлими очима. Відтак і двох інших, що корчилися, силкуючися скинути з себе наркотичне марево. Карім досі не діставав зброї.
Кальдер, Мазюро, геть звідси!
Двоє чоловіків стрепенулися, почувши свої імена. Вони повагалися, перезирнулися розширеними зіницями, а потім шаснули до виходу. Лишився Донато, який трясся наче осичина. Зненацька він кинувся до рушниці. Карім наступив йому на руку, коли та вже торкнулася приклада, а іншою ногоювін носив черевики з підбитими залізом носакамиударив наркомана в обличчя. Рука хряснула. Донато хрипко скрикнув. Поліціянт схопив його й притиснув до старого матраца. Далі глухо бубоніли «A Tribe Called Quest».
Карім вихопив свій автоматичний пістолет, який носив на лівому боці в кобурі на «липучці», і засунув руку зі зброєю до пакета з прозорого пластикуспеціального вогнетривкого полімеру,який він приніс із собою. Пальці його міцно стиснули руківя, карбоване ромбічним візерунком. Наркот вирячив очі.
Ти чо, бля ти чо таке твориш?
Карім дослав набій до набійника й усміхнувся.
Гільзи, чуваче. Ти що, фільмів не дивишся? Головнеце не лишати після себе відстріляних гільз
Чого тобі треба? Ти лягавий? Ти точно лягавий?
Карім ствердно кивнув головою, а потім сказав:
Я від Марселя.
Від кого?
Поліціянт побачив у очах наркомана нерозуміння. Карім збагнув, що макаронник не памятає чоловіка, якого замордував до смерті. У його памяті Марселя не існує, ніколи не існувало.
Проси в нього пробачення.
Щ-що?
Сонячне проміння виблискувало на мокрому від поту обличчі Донато. Карім наставив на нього пістолет у пакеті.
Проси пробачення в Марселя!прохрипів він.
Донато збагнув, що зараз помре, і заволав:
Пробач мені! Пробач мені, Марселю! Курва ж твоя мати! Я прошу вибачення, Марселю! Я
Карім двічі вистрілив йому в обличчя.
Діставши кулі з пропаленої набивки матраца, він поклав їх до кишені разом із гарячими гільзами й вийшов, не обертаючись.
Здогадуючись, що двоє інших повернуться з підмогою, Карім зачекав кілька хвилин у підїзді й незабаром побачив Кальдера й Мазюро в товаристві ще трьох зомбі, яких вони десь поспіхом розшукали. Усі вони ввалилися до будинку крізь хисткі двері, але перш ніж устигли зреагувати, Карім уже був перед ними й припер Кальдера до поштових скриньок. Наставивши на нього пістолет, поліціянт закричав:
Тільки писни, і ти мрець! Шукатимеш менети мрець! Убєш менесядеш до кінця життя! Я коп, ти, сучий виблядку! Ти мене зрозумів? Коп
Він віджбурнув наркомана на підлогу й вийшов на сонячне світло, кришачи під ногами уламки скла.