Дружина пішла від нього, коли остаточно впевнилася, що співробітничати з фармацевтичними фірмами її чоловік не збирається. Тому коли трапився їй якийсь продувний дядько, вона схопила доньку і втекла до нього. Мало не рік жінка терпляче роз'яснювала чому його зустрічі з донькою травмують малу. Смідович довго не розумів, чим він може зашкодити дитині під час їх прогулянок парком? Він що, гепає дівчинку об гойдалку? Вони лишень прогулюються разом, батько розповідає власній доньці про бабусю, розпитує, що там у неї у дитячому садочку. Дружина пояснила, що мова йде про психологічну травму. А!.. Душевна ранато інша справа. Він, дійсно, трохи запиячив після їхньої ретиради, але це тривало тільки півроку. До доньки він завжди приходив тверезісінький. «Так у чому травма?» запитав він щиросердно, вдивляючись у вузенькі оченята колишньої дружини. «Травма в тому, що ти нічого їй не дав, а після спілкування з тобою вона сльозами вмивається!». «Я розумію, похитав головою Смідович, ти виховуєш робота: щоб не зажурився, не засміявся й не тямив, що навколо коїться».
Сперечатися була даремно, а тут і мати заслабла. В місті його вже нічого не тримало, він здав однокімнатну квартиру, яка дісталася йому після розлучення, в оренду колегам-молодятам і виїхав до райцентру Прісне. Медичних кадрів на селі катастрофічно не вистачало, і його із задоволенням взяли на вакантне два роки місце патологоанатома (до цього хірурги за потребою самотужки анатомували). Поступово нова робота здалася вельми цікавою, а згодом він второпав, що то був порятунок. Мертві нічого не вимагають, і нехай вони не такі симпатичні, втім з ними спокійніше. Щоправда, він втратив в іміджі та байдуже. Який імідж у патологоанатома? Жахливий. Обідає поруч із трупами, неодмінно п'є, цинік яких світ не бачив. У Смідовича було все навпаки: алкоголем не зловживав, за пятигодинний робочий день зголодніти не встигав, а від «спілкування» з неживим матеріалом його релігійні почуття навіть зростали. Як ніхто інший він знав як чудово складена людина і при кожному розтині милувався витвором Великого Конструктора. Він не дивувався тому, що його колеги були здебільшого безбожниками, але він вражався, коли про це сповіщалось вголос. Як академік Амосов, наприклад Шанована людина, а на кожнім кутку вихвалявся своїм атеїзмом. Навіщо?
Смідович страждав від того, що люди не вміють цінувати свого тіла«транспортного засобу», який уможливлює існування на Землі. Коли він розбирав людину після смерті, то з гіркотою споглядав маленьку світлу горбисту печінку й бичаче серце пияки, чорні легені й закупорені нікотином судини курця. А вигляд зморщеного, у фляках і виразках, мозку з безліччю дрібних крововиливів викликали в ньому розпач. Його дратувало, коли люди піклувалися радше про своє майно ніж про власне тіло. От взяти сусіда Миколу. Цілоденно лежить під своїм легковиком, щось там підкручує, змазує, переіначує, регулює. Затим вирачковує з-під машини, дістає з холодильника дволітрову пляшку пива і жлуктить її, незважаючи на наявність десятилітрового черева. Інший сусіда, Іван, над усе в світі любить свою хату Все життя він її будував, перебудовував, планиця до планиці, вицяцьковував вікна та підвіконня. Таке було враження, що й спить цей Іван з дрилем під ліжком, бо днинами той струмент дзижчить з їхнього двору. З роботи прийде, не встиг попоїстизнову дриля до рук і гайда! І додрелювався до інсульту. А інсульт від чого? Від перевтоми, перенапруження і маніакальній зацикленості на одній меті. А дядькові вже під 60 років, і усе життя з роботидо дриля. Теперечки лежить в лікарні Відпочиває І сусіди спочивають
Серце патологоанатома заходилося від жалю, коли він бачив, як цілеспрямовано люди псують свій унікальний організм, який допомагає їм рухатися, бачити, почувати Харчуються абияк, рухаються замало, заливають себе алкоголем, наповнюють дурманомсловом, роблять все, щоб якнайскоріше вивести себе з ладу. Бачив на своєму віку Смідович чимало, отже до свого організму ставився з благочестивою повагою. Часом навіть розмовляв з ним. «Що, брате, сподіваєшся на щось тривне на вечерю? І не розраховуй», такі балачки він вів зі своїм шлунком. Хто б почув, вирішив би, що чолов'яга збожеволів на ґрунті своєї професії.
Таким чином вони прожили разом з матір'ю п'ять років. Роботи в лікарні було небагато: коли-не-коли помирали в районі не своєю смертю. Здебільшого селяни йдуть до лікаря із застарілими радикулітами й алкогольними отруєннями, а якщо хтось і віддасть Богові душу, так родичі переважно від розтину відмовляються. А хто заможнішийтой в місто їде лікуватися і там же, усяко трапляється, кінчає свої дні.
Смідович доцідив нарешті чай і тільки-но застібнув останній ґудзик на своєму старенькому пальті, як з вулиці зайшла мати. Жалісно обдивилася сина і зняла з його пальта недоступну окові нитку. Потім зітхнула і приголомшила новиною:
Вчора зустріла Настю Горпинівську, так вона казала, що оті донецькі ну що прихватизували лікарняні корпуси так вони там ресторан одкриють і ще якісь розваги: чи більярд, чи булін, чи чорт-зна що
Боулінг. Це як кегліІ хто туди ходитиме? Наші хворі?
Знайдеться кому. З міста понаїздять.
Мати скинула свою заношену фуфайчину і за хвилину вже гриміла на кухні своїми каструлями.
Що коїться, що коїться, бубоніла стара. добре, що хоч Жаборовський не дожив до такої ганьби. Як же це так? Людей лікувати в них нема грошей, лікарям платититеж нема чим, а як на гульбища, тобудь ласка. Все є Мала бути лікарня, а буде казна-що Кеглі!
Під материне бурмотання Смідович вийшов з хати. Дощ вже скінчився, і він повільно попрямував до парку, начисто забувши про прохання-наказ Дюдяєва бігти бігцем. Парк був старий і напрочуд гарний Дорогу він знав напам'ять, тому звичайно дивився не попід ноги, а на старезні розкішні дерева й рожевий небосхил. До роботидесять хвилин, і то були найкращі хвилини його життя. Вже не там, але ще й не тут. Ніхто не капає на мозок і маєш час поміркувати над чимось. Зараз він згадав Валю, яка нещодавно з'явилася в його житті. Валя була вдовою і працювала медсестрою у їхній лікарні. Її двадцятидворічна заміжня донька нещодавно народила сина і зі своєю сім'єю мешкала у матері. То ж у приймах місце не вільне: там вже зять оселився. Валя іноді натякала, що непогано було б продати його міську квартиру і купити тут у селі будиночок, та Смідович цю ідею геть відкидав. Поки що