Трапиться якийсь розумний, сильний але дитину роститиму таки сама.
Знову помилка. Якщо тобі чоловік не потрібен, то синові батькообовязково.
Не зустрічала я такого, якого я хотіла б полюбити. І, здається, таки не зустріну. Дрібненькі всі якісь. Дрібненькі.
Слухай, Марто. Чи не гайнути нам кудись на тиждень-два?
Я знаю місце, де можна на самоті побути. Там, правда, краєвиду нема такого як у Ялті, та море гарне. Головнетихо. І людей обмаль.
Збираємо речі.
Згодом дві подруги облюбували собі відлюдну місциночку у західному Криму і насолоджувалися абсолютною тишею, спогляданням моря і його ласкавими хвилями.
Повітря пахне літом та водоростями, квилять чайки, у глибині небес гуде літак. Мир, спокій, рай.
Хоча б нікого не принесла лиха, вирвалося у Оксани. Не знаю чому, але я відчуваю, що можу зненавидіти людей.
Ти виснажена геть, сказала подруга. Відпочинь трохиі полюбиш знову. Якщо не людство все то когось із отих козлів. І засміялась.
Знаєш, Марто, я навіть жартувати вже не можу. Я тільки бачу, що людина перетворилася на щось незрозуміле. Нікчемне, примітивне, заздрісне і жадібне не в міру.
Людина не змінилася. Яка була з часу Адама, така й сьогодні. Просто ми уже вийшли з внутрішнього підпілля і демонструємо свою глупоту, що раніше робити не дозволялось. Тому стали розуміти людину краще. Ще не на стільки, щоб змінитись, але вже розумієм. Зрідканавіть себе.
Козли вониось що я розумію. Козли, собаки і розцяцьковані горили. О, здається, вже лиха несе їх.
Спочатку чоловіків побачила Оксана. Сама їх зява викликала в неї лють. Вона демонстративно лягла долілиць.
До них повільно підходили два молодих атлета років так під тридцять.
Скучаєте, дівчата?
Доки вас не бачили, нам було добре. Ідіть собі, хлопці, далі, ідіть.
Чоловіки глянули один на одного.
Отримали одкоша, сказав молодший. А ти казав, що нас зустрінуть чемно.
От халепа, помиливсявідповів старший стурбовано. Ходімо геть.
І чоловіки пішли поволі.
Несподівана перешкода, зауважив Василь. При них ми нічого не зможемо робити.
Доведеться викурити їх звідси.
Як?
Треба знайти для них щось ліпше. Он там, під тим он каменем, місце, мабуть, не гірше за це, запропонуємо їм.
Якщо вдасться вступити в контакт. Це відлюдьки, я таких знаю. З такими говоритищо солому їсти.
Вступимо. Уже вступили.
Коли чоловіки поверталися, жінкимовби ніде нікого нема і не було ніколи.
Богдан зупинився, взяв якийсь прилад, глянув на нього і так, ніби між іншим, сказав Василеві.
Тут підвищений радіаційний фон. Ходімо геть.
Коли вони відійшли трохи, Оксана попросила зупинитись.
А ви нас не розігруєте? спитала, підійшовши.
Та ми хотіли б, але ви не даєтесь. Василь намагався бути серйозним, а вийшло як у ображеної дитини.
Оксана посміхнулась.
Не грайтеся. Тут дійсно є радіоактивний фон?
Он там, біля тієї скали, показав рукою Богдан, прекрасне місце. І чисте, чисте. Якщо ви перейдете туди, то ми не набридатимемо вам.
І поряд будемо. Про всяк випадок, додав Василь
Де ви взялися на нашу голову? проворкотіла Оксана, але уже не сердито. Допоможіть перенестись.
На цьому перша половина дня закінчилась. Купалися окремо. Обідали також окремо.
Сполудні чоловіки одягнули акваланги й пішли на розвідку. Місце, котре вказали Богданові дешифрувальники, нічим не відрізнялося від всього іншого. Дно як дно. Каміння, водоростізачепитися нема за що. А трішки даліобрив і глибина. Мабуть, шукати треба саме тут.