Ревелстоне,смикнув він свого товариша за руку.
Що?
Давайте знімемо парочку повій!
Не варто було звертати уваги на балачки спянілого Гордона, але ці слова неабияк роздратували Ревелстона.
Любий друже, обійдемося без цього.
Не будьте таким снобом! Чому б не розважитися?
Та як же так можна, коли ще півгодини тому з вами була чарівна Розмарі?
Уночі всі кішки сірі,сказав Гордон, відчуваючи себе мудрим циніком.
Ревелстон вирішив не вступати у дискусію.
Мабуть, нам краще піти до площі. Там у нас більше шансів зловити таксі.
Закінчувалися театральні вистави. У мертвому світі неонових вогнів туди-сюди снували люди і автівки. Гордон чудово розумів усе, що накоїв і що ще скоїть. Але це його чомусь не турбувало. Вдалечині, наче у перевернутому біноклі, пролетіли тридцять років його змарнованого життя, заманячило безнадійне майбутнє, пять фунтів для Джулії, Розмарі. Захотілося пофілософствувати:
Погляньте-но на цю блакитну неонову вивіску над крамницею. Бачите, як мерехтить? Це означає, що мене прокляли.
Цілком може бути,не вникаючи у слова поета, автоматично відповів Ревелстон.А от і таксі! Агов, таксі! Хай йому біс, не побачив. Чекайте на мене тут.
Залишивши Гордона біля входу в метро, Ревелстон побіг на другий бік вулиці. У якийсь момент думки Гордона змішалися, а коли він знову прийшов до тями, побачив перед собою два молоденькі хижі личка з тоненькими лініями чорних брівок під маленькими капелюшками, що були вульгарними копіями того, який носить Розмарі. Він перекидався з ними жартівливими фразами:
Ну що, Доро, Барбаро (виявляється, він навіть знав їхні імена), як справи? Як життя-буття під крилом старої Англії?
А що з твоєю щокою?
А ви, дівчата, що тут робите о такій порі?
Вийшли прогулятися.
Як лев на полювання? Виглядаєте жертву?
Еге ж, а друга щока геть біла. Поглянь, Доро. Точно хтось дав ляпаса!
Ревелстон зловив таксі і підїхав до місця, де залишив Гордона. Вийшовши з авто, він побачив поета у компанії двох дівчат і зупинився як вкопаний.
Гордоне, заради Бога! Що це в дідька ви робите?
Дозвольте відрекомендувати: це Дора, а це Барбара.
На якусь мить на обличчі Ревелстона зявилася тінь люті, але він не вмів злитися по-справжньому. Він міг засмутитися, почуватися ніяково, але злитисяні. Намагаючись ігнорувати дівчат, він простягнув Гордонові руку, запрошуючи його до таксі.
Гордоне, сідайте, благаю вас. Водій чекає. Відвезу вас додому і вкладу спати.
Аж раптом Дора схопила Гордона за руку, як сумочку, що її намагаються вкрасти, і заверещала:
Не пхайте носа до чужих справ!
Ви ж не хочете образити цих двох леді?запитав Гордон.
Знітившись, Ревелстон відступив. Тут він мав би продемонструвати твердість характеру, але йому була геть не притаманною ця риса. Він переводив погляд з Дори на Гордона, з Гордона на Барбаруфатальна помилка. Не варто було дивитися їм в очі. Ревелстон збагнув, що програввони теж люди, хіба можна їх так ображати? Той самий імпульс, що змушував його лізти в кишеню за дрібязком, як тільки на шляху траплявся жебрак, змусив його почуватися безпомічним. Бідолашні створіння! В нього забракло духу відправити їх додому. Він зрозумів, що доведеться приєднатися до Гордона в його пригоді. Вперше в житті він зіштовхнувся з перспективою провести ніч з повією.
Чорт з ним!пробурмотів Ревелстон.
Allons-y!скомандував Гордон.
У таксі Дора назвала адресу. Гордон забився в куток і вмить провалився в туманну безодню, з якої час від часу повертався у реальність, лишень частково усвідомлюючи, де він і що відбувається. Він летів крізь темряву, що мерехтіла неоновими вогнями (чи це вогні пролітали повз нього?) Наче на дні океану поміж табунців риб, що випромінюють зеленкувате світло. Згадав, що він проклята душа, якій судилося горіти в пеклі,там краєвид буде приблизно таким самим: чорна безодня з язиками пекельного полумя. Та у пеклі на нього чекатимуть муки. А що тут? Гордон спробував визначитися з власними відчуттями. Провали у памяті остаточно його знесилили. Він почувався слабким, тіло його не слухалося, голова, здавалося, от-от лусне. Гордон поворушив рукоювона намацала жіноче коліно, підвязку, чиюсь долоню. В наступний момент його торсав за плече Ревелстон.
Прокидайтеся, Гордоне! Прокидайтеся!
Що?
О Боже, Гордоне! Causons en francais. Quest-ce que tu as fait? Crois-tu que je veux coucher avec une sale-oh, damnation!
Парле-ву-франсе,зареготали дівулі.
Гордон був приємно здивований. Хороший все-таки Ревелстон товаришпоїхав разом із ним до повій. Затятий соціалісті їде до повій! Оце справді по-пролетарському. Ніби здогадавшись про думки Гордона, Ревелстон якомога далі відсунувся від Барбари. Таксі зупинилося на темній вулиці біля якогось сумнівного на вигляд будинку з вивіскою «Готель». У вікнах було темно, та зсередини долинали звуки якоїсь вечірки. Гордон виліз з машини і сперся на руку Дори. Дай-но мені руку, Доро! Обережно, сходинка!
Вони опинились у темному й тісному передпокої з лінолеумом на підлозі. Повітря було спертим. В одній з кімнат ліворуч було чути протяжні звуки, схожі на церковний орган. Зявилася покоївкакосоока і непривітна на вигляд. Здається, вони з Дорою були знайомі. Оце так пика! Звісно, про жодну конкуренцію не могло бути й мови. Чийсь голос затягнув пісню:
Молодику, що цілує красуню,
А тоді йде пліткувати з матірю,
Варто б язика за зубами тримати...
Згодом спів став дещо тихішими. Голос належав якомусь молодиковіюному бідоласі, якому б удома з матірю і сестрами сидіти та грати у квача. Певно, компанія молодих хлопців, що понапивалися і розважалися з повіями. У Гордона пісня пробудила якийсь спогад. Він повернувся до Ревелстона:
А де моя пляшка з кянті?
Ревелстон простягнув йому пляшку. Він зблід, виглядав наляканим, наче побачив привида. Від Барбари він намагався триматися якомога далійому ставало ніяково від самої думки глянути на неї. Їхні з Гордоном погляди зустрілися: «Заради всього святого, забираймося звідси!»благали його очі. Але у відповідь поет кинув на нього сердитий погляд (мусиш терпіти, назад дороги немає). Взявши Дору за руку, Гордон почав підійматися нагору. Але дівчина швиденько відтягнула його вбік. Темними сходами спускалася пара: молода дівчина, що квапливо застібала рукавички, та голомозий чоловік середнього віку у вечірньому вбраннічорне пальто, біле шовкове кашне, в руках циліндр. До виходу він прямував, опустивши очі та вдаючи, що нікого не помічаєтакий собі порядний сімянин, який дозволив собі деякі пустощі. Гордон дивився на його гладеньку лисину, на якій виблискувало світло гасової лампи,попередник! Напевно, щойно з того самого ліжка. На тих самих святих простирадлах!
А тепер, Доро, наша черга! Ох вже ці сходи! Difficilis ascensus Averni. Правильно, майже дійшли! «Обережно»,любязно промовила Дора. Вони зайшли до кімнати. На підлозі лінолеум з візерунком шахівниці, білі двері й кислий запах несвіжих простирадл.
Нам сюди, а вам туди. Ревелстон завмер біля сусідніх дверей, тримаючись за ручку. Він не міг, він просто НЕ МІГ цього зробити. Не міг переступити порога цієї кімнати. Він дивися на свого товариша поглядом зляканого цуценяти, якого от-от відгамселить господар. «Невже я повинен?»стояло в його очах німе запитання. У відповідь Гордон суворо глянув на нього (мужайся, чоловіче! Подивися в очі своїй долі! Atqui sciebat quae sibi Barbara. Це справжній пролетарський вчинок!) Раптом обличчя Ревелстона засяяло від несподіваної думки: він міг просто заплатити цій дівчині, відмовившись від її послуг. Господи, яке щастя! Розправивши плечі, він зайшов досередини. Двері за ними зачинилися.
І от ми всередині тісної, злиденної кімнати. Покриття з лінолеуму, гасова пічка, широке ліжко з простирадлами не першої свіжості. На стіні репродукція «Життя парижанки»неозброєним оком помітно, що не оригінал. Прокляття! На бамбуковому столику біля вікнааспідистра! Як ти знайшла мене тут, мій враже? Ходи-но сюди, Доро. Хочу краще тебе роздивитися.
Він уже, здається, лежить у ліжку. Погляд замріяний. Над ним схиляється молоде личко з чорними бровами.
А як щодо мого подаруночка?вимогливо запитала вона.
Його треба заробити. Ходи до мене. Який ротик! Ближче, ближче.
Ні. Не виходить. І хоче, та не може. Душа жадає, а тілу бракує сили. Спробую ще раз. Ні, ніяк. Певно, треба випити. Сьогодні, мабуть, не мій день. Гаразд, Доро, не хвилюйся. Отримаєш свої два фунти. Оплата у нас за процес, не за результат.
Давай краще випємо. Принеси он ту пляшку з трюмо,незграбним жестом вказав він.
Дора повернулася з пляшкою. Що ж, усе, що робиться, робиться на краще. Принаймні, не згрішив. Нечутливими пальцями він вчепився у пляшку кянті. Вино, що мало политися в його судомно стиснуту горлянку, ринуло через ніздрі. Гордон мало не захлинувся. Це стало останньою краплею. Він сповз з ліжка і впав головою на підлогу, ноги ж лишилися лежати на простирадлах. Якийсь час він продовжував так лежати, розмірковуючи над тим, як довго можна протриматися у такому положенні.
Знизу доносилися голоси:
Ввечері свято, а вранці реа-альність,
Ввечері свято, а вранці реа-альність.
9
І вранці справді чекала реальність!
Виповзаючи з обіймів глибокої дрімоти, Гордон ледь розплющив очі і його погляд відразу ж упав на полицю з книжками. Там панував безлад. По-перше, вони не стояли, а лежали. А по-друге, обкладинки стали ідеально білими, наче порцеляна. Розплющивши очі ширше, він поворушив рукою. Кожен рух одразу ж відгукувався болем у всьому тілі, причому в найнеочікуваніших місцях (у литках, наприклад, чи у вилицях). Лежав він на боці, щокою на твердій подушці, під неприємною на дотик ковдрою, страшенно колючою. Окрім цих незручностей, Гордона турбувало загальне відчуття дискомфорту, яке він не міг локалізувати.
Зненацька він підскочив, скинув ковдру і сівполіцейська камера! У цей момент його шлунок скрутив спазм. Помітивши в кутку унітаз, він кинувся до нього, і його кілька разів знудило.
Слідом за цимдовгі хвилини агонії. Здавалося, от-от йому настане кінецьноги не тримали, голова тріщала від болю, а світло безжально випікало очі розпеченою лавою. Повернувшись до ліжка, Гордон обхопив руками голову.
Трохи прийшовши до тями, він роззирнувся. Камера два на чотири метри, висока стеля, облицьовані білою плиткою стіни, чистою-чистісінькою. «І як їм вдається мити їх аж під стелею?»здивувався Гордон. З одного боку вузеньке віконце з ґратами, з іншоголампа над дверима. Замість ліжкавідкидна полиця з кусючою ковдрою і твердою подушкою. Сталеві двері пофарбовані у зелений колірпосередині маленьке вічко. Втомившись від споглядання цього невибагливого інтерєру, Гордон ліг і натягнув на себе ковдру. Його не цікавив тюремний побут. Він памятав у подробицях події минулої ночіпринаймні до того моменту, як опинився у Дори, в її лігві з аспідистрою. Тільки Богові відомо, що сталося потім. Наче трапилася якась бійка, він упав на підлогу. Може, він когось убив? Начхати. Розвернувшись до стіни, він укрився з головою і вимкнув світло.
Через якийсь час хтось зазирнув у шпарину в дверях. Гордонові довелося докласти зусиль, щоб повернути головумязи шиї нестерпно боліли. Крізь вічко на нього дивилося блакитне око:
Чай будеш?
Спробувавши підвестися, він знову відчув слабкість у всьому тілі. Обхопивши голову руками, він застогнав. Від чаю він, звісно, не відмовився б, але на думку про цукор його знову почало нудити.
Так, якщо ваша ласка.
Констебль відкинув заслінку і просунув повну чашку чаю. З цукром. На Гордона дивився дужий хлопець років двадцяти-двадцяти пяти, з добрим обличчям і румянцем на щоках. Його широкі плечі нагадували вола у ярмі. У нього була пристойна вимова, а от словникового запасу вочевидь бракувало:
Бачив би ти себе минулої ночі!
Мені зле.
Вчора було гірше, повір мені. Навіщо ти на сержанта кидався?
Я кидався на сержанта?
Ну не я ж! Та ти вчора геть розуму позбувся. Горлав мені на вухо: «Та він на ногах не тримається, ось зараз я йому вріжу!» У протоколі затримання так і записали: «Дебош у стані алкогольного спяніння». Якби ти сержанта не чіпав, то просто записали б, що «затримали у стані алкогольного спяніння».
І скільки мені за це світить?
Штраф у пять фунтів чи відсидиш два тижні. Сьогодні судитиме містер Грум. Тобі пощастило, що не містер Волкертой би без жодних альтернатив запроторив на місяць за ґрати. Він дуже суворий до пяниць. Сам не вживає.
Гордон зробив ковток. Тепла рідина настільки приємно зігрівала, що він залпом проковтнув решту чаю, незважаючи на його нестерпно солодкий смак. Цієї миті з коридора пролунав чийсь злісний голос (вочевидь того сержанта, якого Гордон вчора намагався відгамселити):
Виведи його і вмий. «Чорна Мері» вирушає о пів на десяту.
Констебль відімкнув двері камери. В холодному коридорі Гордонові стало зле. Не встиг він зробити й кількох кроків, як все перед очима пішло обертом. «Мене зараз знудить»,вигукнув він і кинувся до стіни, відчувши, що втрачає свідомість. Констебль підхопив його, і в цей момент з позеленілого Гордона полилася огидна рідина. Чай! По камяній підлозі розтікалася смердюча калюжа.
Паскудний покидьок,процідив крізь зуби вусатий сержант, що спостерігав за ними з протилежного кінця коридору.
Ну ж бо, тримайся, старий,допоміг підвестися Гордону констебль.Зараз почуватимешся краще.
Він поволочив поета до рукомийника, де почав його роздягатиповодився з ним, наче нянька з немовлям. Гордонові вистачило сили, щоб самотужки вмитися і як слід прополоскати рота. Констебль протягнув йому дірявого рушника і відвів назад у камеру.
Сиди тихо. Скоро по тебе приїдуть. І моя тобі порадау суді визнай свою провину і пообіцяй більше так не чинити. Містер Грум буде поблажливим.
Де моя краватка?запитав Гордон.
Її вчора забрали. Повернуть перед засіданням. Колись у нас тут один на краватці взяв та й повісився.
Гордон сів на ліжко. Спершу спробував зайняти себе підрахунком білосніжних кахляних плиток на стіні, а тоді схилився додолу, впершись ліктями у коліна і обхопивши голову руками. Все тіло нило, він почувався геть виснаженим, а головнейому було нестерпно нудно. Менше за все йому зараз хотілося їхати до суду. Сама лише думка про те, що доведеться трястися в машині через пів Лондону, тинятися коридорами, сидіти у камері й відповідати на запитання наганяла на нього страшенну нудьгу. Все, чого він хотів, це щоб йому дали спокій. За дверима пролунали голоси, а тоді звуки кроків, що наближалися. Відчинилася заслінка.
До вас відвідувачі,повідомив констебль.
Ця новина не викликала у Гордона захвату. Знехотя він підвів голову і побачив перед собою Флексмана та Ревелстона. Хтозна, як вони сюди потрапили, але в цю мить Гордона це не цікавило. Краще б забиралися скоріше.
Привіт, друже,озвався Флексман.
А ти що тут робиш?втомлено запитав Гордон.
Ревелстон мав жахливий вигляд. Він провів усю ніч на ногахшукав Гордона. В поліцейській камері він опинився вперше. Унітаз в кутку викликав на його обличчі гримасу відрази. Але Флексмана таким було не здивувати. Він подивився на Гордона.
І не таке бачили,оптимістично заявив він.Налити б йому зараз склянку чогось міцного! Але ж і очі у тебе, Гордоне! Наче їх витягли, кинули в окріп і вставили назад.
Я добряче напився вчора,протягнув Гордон, не відриваючи рук від голови.
Чули вже, друже.
Послухай, Гордоне,почав Ревелстон.Ми принесли гроші, щоб внести за вас заставу, але здається, спізнилися. За кілька хвилин вас повезуть до судудешевий театр. Не треба було вам називати свого справжнього імені.
А я сказав їм своє імя?
Ви все їм розповіли. Я не вслідкував за вами, і якимось дивовижним чином ви вислизнули з того будинку.
І тинявся по Шафтесбері-стріт з пляшкою в руках,підхопив Флексман.Але не варто було чіпати сержанта, друже. Тут ти вчинив дуже нерозумно. Ще й місіс Візбіч запідозрила, що щось не так. Довідалася від твого приятеля, що ти у відділку, і вирішила, що ти когось убив.
Послухайте, Гордоне,знову почав Ревелстон.
На його обличчі зявився знайомий виразйому було незручно через те, що він збирався сказати. Стосувалося це, як завжди, грошей. Гордон глянув на нього.
Так?
Щодо вашого штрафу. Залиште це на мене, я заплачу.
Ні, в жодному разі.
Любий друже, але ж ви потрапите за ґрати, якщо не дозволите мені цього зробити.
Начхати.
Йому було байдуженехай хоч на рік саджають. Звісно, сплатити того штрафу він не мігдля цього не треба було навіть до кишень заглядати, певно, віддав усе до останнього пенні Дорі. Гордон знову ліг на ліжко, відвернувшись від своїх відвідувачівйому хотілося, щоб вони пішли. Зробивши ще кілька спроб заговорити до нього і не почувши нічого у відповідь, вони нарешті залишили його. Дзвінкий голос Флексмана відлунням котився по коридору.
Решта дня минула ще гірше. Жахлива трясучка у «Чорній Мері»тісному боксі розміром не більше за кабінку громадської вбиральні. Нестерпне очікування в камері перед засіданням у приміщенні суду (точна копія камери в поліцейському відділкунавіть білосніжних кахляних плиток стільки само, тільки набагато брудніших). Повітря дуже холодне, але від смороду не продихнути. Постійно приводять новеньких: запхнуть до клітки, тоді висмикнуть на кілька годин на час слухання і повернуть назадчекати рішення судді чи появи нового свідка. Сиділи по пять-шість чоловік, і всі на одній лавці. Та найжахливішим було те, що справляти потребу доводилося прямо там, на очах в інших людей. А що робити? Ще й зливний бачок не працював.
Так Гордон просидів до обіду, намагаючись триматися якомога далі від туалету і не зважати на своїх співкамерників. Вони викликали у нього відразу. Але згодом, коли головний біль трохи влігся, він вирішив, що спостерігати за ними не так уже й нудно. Худорлявий хатній грабіжник із сивим волоссям страшенно нервував через те, що станеться з його дружиною і дітьми, якщо його посадять. Затримали його за те, що «огинався біля будинку з наміром незаконного проникнення»доволі туманне формулювання звинувачення, але з огляду на попередні судимості була небезпека потрапити за ґрати. Він ходив туди-сюди камерою, нервово загинаючи пальці на правиці. Біля Гордона сидів глухонімий, від якого страшенно тхнуло. Далієврей середнього віку у пальті з хутряним коміром. Поїхав до Абердина закуповувати кошерне мясо для великої компанії, спустив двадцять сім фунтів на повій і тепер вимагав, щоб його справу передали рабину. За ним сидів власник пабу, який привласнив кошти Різдвяного клубудебелий, вельми любязний чоловік років тридцяти-тридцяти пяти з червоним обличчям (якби не тримав пабу, міг би легко зійти за букмекера). Його родичі повернули вкрадені гроші, але члени клубу вирішили все одно позиватися до суду. Щось у вигляді цього чоловіка тривожило Гордона. Тримався він з гідністю, але час від часу його погляд згасав, а в очах застигала така порожнеча, що Гордонові ставало лячно. Ось вінвласник закладу в дорогому вбранні, якийсь ще місяць тому жив повнокровним життям, а тепер його майбутнє зруйноване. Опинився в тій самій пастці, що і решта власників лондонських пабів,згодом його майно продадуть, власність конфіскують, а після вязниці йому вже не світить ані свій паб, ані якась інша робота.
День тягнувся нестерпно довго. Курити дозволяли, хоча сірники були заборонені (констебль іноді давав прикурювати крізь вічко у дверях). Цигарок ні в кого не булорятував щедрий власник пабу, в якого, здавалося, кишені були набиті ними. Приводили нових підсудних, старих забирали. До камери на півгодини запхали балакучого голодранця, який тільки те й робив, що товкмачив, що сталася якась помилка. Він не викликав довіри у решти. «Підсадний»,кинув хтось. Кажуть, таких іноді навмисно підсаджують під виглядом підсудних. Був момент, який усіх налякав, коли констебль сказав, що у сусідній камері сидить вбивця (чи без пяти хвилин убивця)юнак вісімнадцяти років, який штрикнув ножем у живіт повію, і та тепер на межі життя і смерті. А якось у вічко зазирнув блідий, виснажений священник, мовив до хатнього крадія: «Знову ти тут, Джонсе!» і пішов геть.
О дванадцятій покликали на так званий обід (кружку чаю і два шматки хліба з маргарином). Втім, їжу можна було замовити за гроші. Власникові пабу принесли кілька накритих кришками страв, але у нього не було апетиту, тож він майже все роздав іншим. Ревелстон залишився чекати на рішення у справі Гордона і був неподалік, але не знав цих тонкощів і не додумався принести товаришу обід. Тим часом до зали засідань викликали хатнього злодія і бізнесмена, а згодом привели назад чекати на машину, яка мала відвезти їх до вязниці,кожному дали по девять місяців. Власник пабу розпитував товариша у нещасті, як воно ведеться за ґратами. Вони детально обговорювали бридкі подробиці, повязані з перебуванням чоловіків у вязниці без можливості спілкування з жінками.
О пів на третю дійшли до слухання справи Гордона, і все відбулося так швидко, що довге очікування в камері здавалося просто абсурдним. Гордонові запамятався тільки герб за спинкою крісла судді. «Джон Смітрозпивання алкогольних напоїв у публічному місці. Штрафшість шилінгів. Наступний!» Підсудні рухалися один за одним, як клієнти біля театральної каси. Кожному приділяли не більше тридцяти секунд. На Гордона, втім, витратили аж дві хвилинимали заслухати свідчення сержанта, якого він вдарив у вухо і обізвав «покидьком». До того ж певне пожвавлення викликало і те, що у протоколі про затримання у рядку «рід занять підсудного» було вказано «поет».
Ви справді поет?здивувався суддя.
Я пишу вірші,знітившись, відповів Гордон.
Хм, отже, вірші пишете, а поводитись як належить не навчилися. Штраф пять фунтів або арешт на два тижні.
Наступний!
І все. Хоча, цього, можливо, було б і достатньо для якогось репортера, що примостився в кутку зали.
З іншого боку зали засідань, в окремій кімнаті, сидів сержант з великою бухгалтерською книгою, в яку записував сплачені штрафи. Тих, хто не міг заплатити, повертали назад у камеру. Гордон очікував, що його спіткає така сама доля, але Ревелстон уже був на місці і все владнав. Гордон не заперечував. Дозволив товаришу викликати таксі й відвезти себе до нього додому. У Ревелстона він передовсім прийняв ванну (вона була йому вкрай потрібна після такої пригоди). Редактор дав йому бритву, чисту сорочку, білизну, піжаму, шкарпетки, навіть пішов купити йому зубну щітку. Він оточив Гордона турботоютільки так він міг позбутися відчуття провини за те, що сталося цієї ночі (він мав силоміць відвезти Гордона додому, як тільки помітив, що той спянів). Але Гордон ледь помічав цю турботу. Він навіть не переймався тим, що товариш сплатив його штраф. Решту дня він провів у кріслі перед каміном з детективом у руках. Думати про майбутнє не хотілося. О восьмій він пішов до відведеної йому гостьової кімнати і проспав там до самого ранку.
Тільки тоді він почав усвідомлювати, що сталося напередодні. Прокинувшись у мякому ліжку (найзручнішому з усіх, в яких йому коли-небудь доводилося спати), він почав шукати сірники. Згадавши, що в таких квартирах є електрика, він смикнув за мотузку, і над головою засвітилося бра. На столику біля ліжка стояв сифон із содовою. В роті й досі відчувався гидкий присмак. Гордон зробив ковток і почав роздивлятися довкола.
Дивно прокидатися в чужому ліжку, в чужій піжамі. Гордон почувався некомфортногризло відчуття невідповідності розкішному помешканню. Він розумів, що добряче наламав дров. З роботою тепер доведеться попрощатися, а перспективи на горизонті геть не райдужні. Його накрило хвилею напрочуд чітких спогадів тієї ночіперед очима мерехтіли картинки склянок з джином та рожевих підвязок Дори. На одну згадку про неї він здригнувся. Як же так вийшло? Гроші, знову гроші. Багатії так не поводяться. Вони і гуляння влаштовують зі смаком. Та де ж цьому смаку взятися, коли ти навіть не вмієш витрачати гроші? Просто починаєш смітити ними, як моряк, що зупинився у першому-ліпшому порту.
Гордон провів за ґратами дванадцять годин. Згадався сморід фекалій у камері суду. Аромат його майбутнього. Всі знатимуть, що він провів ніч у відділку, такого не вдасться приховатихіба що від дядька з тіткою, а от Джулія і Розмарі, напевно, вже про все довідалися. Його більше турбувала сестра (Розмарі не так легко налякати). Бідолашна, певно, помирає від сорому. Джуліязі своєю довгою згорбленою спиною, добрим негарним обличчям і витягнутою, як у гуски, шиєю. Її ще малою принесли в жертву йому«хлопчику». За всі ці роки він заборгував їй, мабуть, фунтів сто і навіть пять не спромігся повернути. Спустив на повію!
Він вимкнув світло і випростався в ліжку. Ну ж бо подивимося на себе з бокуГордон Комсток, останній з Комстоків, має тридцять років і двадцять шість зубів; безробітний, без статку; в чужій піжамі, в чужому ліжку; позадулише безглузді вчинки, попередузлидні й жебрацтво. У приватній власності тільки власне кволе тіло і дві картонні валізи, набиті зношеним одягом.
О сьомій Ревелстон прокинувся від стуку в двері. «Та-ак?»сонним голосом протягнув він. До кімнати зайшов помятий Гордон. Він майже потонув у великій шовковій піжамі. Ревелстон підвівся, позіхаючи. Теоретично він прокидався разом з усіма пролетарями, але насправді продирав очі тільки після появи місіс Вівер, яка приходила о восьмій, щоб прибрати в апартаментах. Відкинувши з обличчя пасмо волосся, Гордон сів у ногах.
Кепські мої справи, Ревелстоне. Це кінець. На мене чекає диявольська розплата.
Що?
Маккечні звільнить мене після того, як дізнається, що я сидів у поліцейському відділку. Вчора я мав бути на роботі. Крамниця, певно, була весь день зачинена.
Ревелстон позіхнув.
Я думаю, все буде добре. Той товстуняк його? Флексман?зателефонував Маккечні і повідомив йому, що вас скосив грип, температура під сорок. Маю сказати, він був досить переконливим. Хоча ваша хазяйка в курсі. Але не думаю, що вона побіжить доповідати вашому босу.
А якщо це потрапило в газети?
О Боже! Цілком можливо! За годину прийде покоївка, яка принесе вранішні випуски. Та хіба в газетах пишуть про всі такі випадки? Сподіватимемося, що ні.
Місіс Вівер принесла «Телеграф» і «Геральд». Ревелстон попросив її купити також «Дейлі Мейл» та «Експрес». Вони пробігли очима по матеріалах рубрики кримінальної хронікислава Богу, нічого! Звісно, Гордон же не гонщик чи футболіст, щоб про нього писали в газетах. Від серця відлягло, він поснідав. Згодом Ревелстон пішовдомовилися, що він навідається до крамниці повідомити Маккечні про стан товариша і розвідати ситуацію. Для нього не становило жодних труднощів витратити кілька днів на те, щоб владнати Гордонові проблеми. Весь ранок Гордон протинявся квартирою, курив цигарки одна за одною. Інтуїція підказувала йому, що Маккечні відомо про цей інцидент. Таке не приховаєш. Він втратив роботу. Крапка.
Спершись на підвіконня, Гордон роздивлявся вулицю. Похмурий деньсіре небо, здається, вже ніколи не сяятиме блакиттю; з голих дерев на землю повільно падають краплі вологи. Із сусідньої вулиці долинає крик вугільника. До Різдвадва тижні. Кращого часу лишитися без роботи просто не вигадаєш! Але скільки можна про це думати. Гордон і досі відчував важкість похмілля, а перспектива пошуку нової роботи лякала більше за перспективу доживати віку в злиднях. Хіба ж зараз знайдеш щось підходяще? Всі місця зайняті. Залишався один вихідопуститися на саме дно, поповнивши армію безробітних; в підземелля голоду, бруду і марності будь-яких зусиль. Хотілося покінчити з цим якомога скоріше.
Ревелстон повернувся близько першої. Знявши рукавички, він кинув їх на крісло. Вигляд у нього був пригнічений і втомлений. Гордон відразу все зрозумів.
Йому все відомо?
Боюся, що так.
Але звідки? Мабуть, та стара корова Візбіч розпатякав.
Ні, про це все-таки написала преса. Місцева газета. Звідти він і дізнався.
Чорт! Геть забув про неї.
Ревелстон дістав з кишені пальта газету, що виходила двічі на тиждень. Її надсилали до крамниці, бо Маккечні розміщував там свою рекламу, але Гордон зовсім випустив це з уваги. Розгорнувоце так! Прямісінько посередині сторінки жирним шрифтом було написано:
«ГАНЕБНИЙ СКАНДАЛ:
ПОМІЧНИКА ТОРГІВЦЯ КНИЖКАМИ
ОШТРАФУВАЛИ ЗА ХУЛІГАНСТВО»
Далі йшло майже дві колонки тексту. Ніколи раніше Гордон не знав такої слави, і ніколи більше такої йому не зажити. Мабуть, з новинами, було зовсім сутужно. До того ж у цих місцевих газет надто вже сильно розвинуте відчуття відповідальності перед громадоюпід матеріал про якусь дрібну дорожньо-транспортну пригоду на Гарроу-роуд відведуть більше місця, ніж статті про кризу в Європі, а новини з категорії «Жителя Гемпстеда підозрюють у вбивстві» чи «У підвалі в Кембервеллі знайшли немовля» подають з особливою гордістю.
Ревелстон переказав подробиці розмови з містером Маккечні. Той, здавалося, розривався між почуттям люті на Гордона і тим, що не міг образити такого вельмишановного клієнта, як Ревелстон. Але, звісно, після такого скандалу не могло бути й мови про те, щоб Гордон залишився працювати в крамниці. Це позначиться на бізнесі, й окрім того містер Маккечні злився через те, що Флексман набрехав йому по телефону. Та найбільше його дратувала абсолютно неприпустима поведінка свого помічника. Ревелстон сказав, що той легше пережив би крадіжку грошей з каси. Звісно ж, сам Маккечні не вживав алкоголю. Гордон ніяк не міг второпати, чому в крамниці немає секретної шухляди з баром, тому й підозрював свого боса у прихованій схильності перехилити чарку: ніс у нього часто бував червоний. Та це, мабуть, через пристрасть нюхати тютюн. Хай там як, але Гордона викрили.