Ну хай уже, хай були в Ноя й свої чесноти. Він був живучий не лише з огляду на Плавання. Також він розкрив таємницю довголіття, яку ваш вид потім втратив. Але хорошим чоловіком він не був. Чи ви знаєте, як він протягнув під кілем осла? У вас це де-небудь зафіксовано? Це було на Другий рік, коли відбулося деяке послаблення режиму, і окремим групам пасажирів дозволили спілкуватися між собою. Ну от Ной зловив осла, коли той намагався заскочити на кобилу. Ох «Адмірал» тоді й розійшовся, ганьблячи того віслюка і просторікуючи, що подібний союз до добра не доведе, що підтвердило нашу теорію про ваш страх перед гібридами, і заявив, що показово покарає розпусника. Ослові звязали копита, кинули за борт у бурхливе море й витягли з другого боку судна. Більшість із нас пояснили це елементарними ревнощами. Що дивовижно так це те, як свою кару сприйняв осел. Ви ж знаєте, який вони витривалий народ. Коли віслюка витягли на палубу, він був у жахливому стані. Вуха в нього обвисли, як два листки слизьких водоростей, а хвіст як промокла мотузка. Кілька тварин, які й без того не були фанатами Ноя, зібралися навколо осла, і козел (по-моєму, то був він) штовхнув покараного в бік, перевіряючи, чи той живий. Віслюк розплющив око, поглянув на стурбовані писки навколо і промовив: «Ну отепер я знаю, як воно бути тюленем!» Нічогенько пожартував у таких обставинах! Але, скажу я вам, ми тоді ледь не втратили один вид!
Гадаю, правда, загалом Ной тут не дуже й винен. Я про те, що такий Бог тиранічний приклад для наслідування. Ной нічого не міг зробити, не замислившись спочатку, що на це подумає Він. Спробуй поживи так Весь час озиратися, чи можна, хіба це по-дорослому? А молодістю Ной виправдовуватися вже аж ніяк не міг. Дядько сьому сотню розміняв, як у вашому виді, певне, сказали б. За шістсот із гаком років можна було б набути деякої гнучкості мислення, здатності подивитися на речі з різних боків. Де там! От, скажімо, взяти будівництво Ковчега. Що він робить? Будує з соснового дерева. Соснове дерево? Навіть Сим заперечував, але от ні так він вирішив, так і зробить. Від факту, що соснового дерева навколо росте мало, він відмахнувся. Без сумніву, він просто виконував вказівки начальства; але хай там як. Усякий, хто розуміється на дереві, це я вам як спеціаліст кажу міг би йому сказати, що незгірше б згодилося ще пять-шість порід а то й краще; та й думка, щоб усе на кораблі робити з одного дерева, просто сміховинна. Кожній меті свій матеріал, це всі знають. Ось вам, прошу, старий Ной у всій красі ніякої тобі гнучкості. Лише один бік питання бачимо. Сантехніка з соснового дерева ви чули взагалі про таке? Сміх та й годі.
Але це в нього, як я вже сказав, такий був приклад для наслідування. Що Бог подумає? Це питання завжди було в нього на вустах. У Ноєвому поклонінні Богові було щось моторошнувате зловісне, якщо ви розумієте, про що я. А таки він добре знав, чим і де поживитися; та й від самого того факту, що його обрано, що його рід стане єдиним на землі, вже можна з глузду зїхати, еге ж? А його синкам Хаму, Симу й отому, на букву «Я» теж скромності не додалося. Походжали по палубі, як королі.
Розумієте, я одну річ хочу дати зрозуміти. Тут яка історія з Ковчегом? Ви, мабуть, досі вважаєте, ніби Ной був таким собі давнім охоронцем природи, який зібрав тварин, бо хотів, аби вони не вимерли, що він не витримав би жити далі без жирафи, що робив це все заради нас. Аж ніяк! Він це зробив, бо йому було дано вказівку, ну й з власних, навіть цинічних, інтересів. Він же хотів мати що їсти, поки триватиме Потоп. За пять з половиною років від більшості городів і сліду не лишилося хіба що рис розрісся. І більшість нас розуміла: для Ноя ми лише один-два майбутні обіди, незалежно від кількості ніг. Не тепер, то колись, не ми, то наші діти. Як ви можете собі уявити, відчуття не з приємних. Ноїв Ковчег був охоплений параноєю і жахом. Хто наступний? Хто сьогодні не сподобається дружині Хама з того завтра буде фрикасе. На що тільки не штовхає така непевність! Памятаю, як пару лемінгів зловили дорогою до борту судна: вони казали, що хочуть з усім покінчити раз і назавжди, що не витримують такої напруги. Але Сим вчасно їх зловив і замкнув у ящику. Вряди-годи він знічевя відкривав той ящик і махав усередині нього ножем. Такі ото в нього були жарти. Але якщо це не позначилося на психіці всього виду, то я дуже здивуюся.
І, звісно, після закінчення Плавання Бог офіційно затвердив Ноєве місце в харчовій піраміді. За покірність йому було дозволено їсти будь-кого з нас решту життя. То була якась частина їхньої конфіденційної домовленості. Якщо мене спитати доволі пустопорожньої. Адже, усунувши з лиця землі всіх решту, Богові все одно лишалося мати справу з однією-єдиною родиною вірян, правда ж? Не міг же Він йому сказати: «Ні, ви не дотягуєте до стандарту!» Ной, мабуть, розумів, що може диктувати Богові свої умови (адже витягти ваш перший рід із Потопу, а потім позбутися його то було б визнання провалу), і ми розсудили, що домовлено чи ні, а він би все одно нас їв. Ця так звана угода нам абсолютно нічого не давала, окрім смертного вироку. Ну так, нам дали одну маленьку поблажечку: Ною і його команді було заборонено їсти будь-яких вагітних самиць. Від того навколо Ковчега, який уже пристав до суходолу, розгорнулася гарячкова активність, яка мала деякі химерні психологічні побічні наслідки. Ви ніколи не замислювалися про те, які причини в істеричної вагітності?
Це мені нагадує про історію з жінкою Хама. То все були чутки, і самі розумієте, звідки вони беруться. Дружина Хама не належала до найпопулярніших осіб на Ковчезі, і, як я вже казав, багато хто повязував з нею втрату корабля-шпиталю. Вона зберігала привабливість на час Потопу їй було лише приблизно півтори сотні років, але була лиха і гнівлива. Безумовно, вона командувала бідолашним Хамом. Ну а факти такі. Ось Хам, його дружина і двоє дітей тобто двоє синів, які рахувались, їх звали Куш і Міцраїм. На Ковчезі в них народився третій син Фут, а після Висадки четвертий, на імя Ханаан. Ной і його дружина мали темне волосся і карі очі, так само й Хам з дружиною; ну й так само Сим, Вараді й отой, на букву «Я». І Куш був такий, і Міцраїм, і Ханаан. А от Фут, який народився на Ковчезі, був рудий. Рудий і зеленоокий. Такими є факти.
На цьому ми залишимо гавань фактів і вийдемо в буремне море чуток (до речі, так висловлювався Ной). Сам я на ковчезі Хама не бував, так що просто безсторонньо переказую, що розповідали птахи. Основних версій було дві, і вибирати між ними залишаю вам. Памятаєте історію з теслею, який улаштував для себе криївку на кораблі-складі? Ну, то подейкували хоча підтвердження в нас немає, що під час обшуку помешкання дружини Хама був виявлений відсік, про який ніхто не мав і гадки. І на планах він також позначений не був. Дружина Хама стверджувала, що теж нічого про це не знає, однак там, кажуть, на гачку висіла її спідня сорочка зі шкіри я´ка, а ретельний обшук виявив між дошками підлоги кілька рудих волосин.
Друга історія яку теж без коментарів перекажу ще більш делікатна, але оскільки стосується помітного відсотка вашого виду, то я вам її повідаю. На ковчезі Хама пливла пара приматів надзвичайно красиві й зграбні. По всьому було видно, що вони й дуже розумні, й чепурні, й мають виразні обличчя, просто-таки готові до мовлення. Також вони мали пухнасте руде хутро й зелені очі. Ні, цей вид уже не існує вони не пережили Плавання, а обставини їхньої загибелі на борту так до кінця й не зясовані. Щось ніби балка впала Однак дивний збіг падіння балки знищило обох представників дуже спритного виду одночасно.
Офіційне пояснення, звісно, було зовсім інше. Не було ніяких таємних відсіків. Не було міжвидового кровозмішання. Балка, що вбила приматів, була величезна вона також убила й пурпурового мускусного щура, двох карликових страусів і пару товстохвостих трубкозубів. Дивний вигляд Фута був Божим знаком хоча тоді проникнути в його сенс не вдалося. Пізніше його значення зясувалося: то була ознака, що минула лише половина Плавання. Так що Фут вважався благословенною дитиною, а не причиною для тривоги чи кари. Саме так оголосив Ной. Бог прийшов до нього вві сні й сказав не підіймати руки на немовля, і Ной, оскільки був праведним чоловіком і не втрачав можливості про це нагадати, вчинив за вказівкою.
Не мені вам розповідати, що думки тварин щодо цієї ситуації розділилися. Наприклад, ссавці навідріз відмовилися вірити, що рудий зеленоокий примат вступав у плотський звязок із дружиною Хама. Правду кажучи, ми навіть про найближчих друзів не можемо точно сказати, що в них на душі, але ссавці були готові поклястися своїм ссавецтвом, що такого не було й не могло бути. Вони надто добре знали покійного й могли поручитися за його моральність і чистоплотність. Він навіть, натякали вони, був трохи снобом. А якщо припустити лише припустити, що йому хотілося трохи пригод, то навколо було чимало принадніших екземплярів, ніж Хамова дружина. Приміром, оті гарненькі жовтохвості мавпочки, яким покажи жменю мускатного горіха і вибирай яку хочеш.
На цьому моє одкровення вже майже добігло кінця. Але розповідаю я вам це зрозумійте мене правильно по-дружньому. Якщо ви гадаєте, що я роблю це з бажання посперечатися, то причина таких думок хіба що в безнадійному догматизмі вашого виду. Ви вірите в те, в що хочете вірити, і продовжуєте в тому самому дусі. Ну й Ноєві гени, звісно. Безумовно, ними можна пояснити ваш дивний брак допитливості. От, приміром, ви так і не порушували такого питання щодо своєї давньої історії: а що ж сталося з вороном?
Коли Ковчег сів на верхівку гори (насправді все було не так просто, але зараз у деталі заглиблюватися не будемо), Ной відправив ворона і голубку подивитися, чи відступила з лиця землі вода. Ну і в тій версії, яка дійшла до вас, ворон відіграє дуже малу роль: літає собі туди-сюди, як можна подумати, без особливої користі. А от із трьох польотів голубки зробили подвиг. Ми плачемо, коли вона не має на що сісти, ми радіємо, коли вона приносить на Ковчег листок оливи. Я розумію, ви піднесли цю пташку до символу. Але відзначу: ворон завжди стверджував, що оливу знайшов саме він, що він приніс листок на Ковчег; але Ной вирішив, що «краще» сказати, ніби дерево знайшла голубка. А от я особисто завжди був схильний більше вірити воронові, який, окрім усього іншого, має значно сильніші крила, ніж голубка; та й цілком у стилі Ноя (який знов-таки чинив, як його зверхник) було здійняти суперечку між тварин. Ноєві довелося заявити, ніби ворон, замість того щоб якнайшвидше повернутися зі звісткою про суходіл, вдав хворого, чи то помітили (хто? адже голубка, яку підвищили, ніколи б не опустилася до такого доносу), як він смакує падлом. Навряд чи я маю додавати, що ворон почувався зрадженим і ображеним таким моментальним переписуванням історії, а ті, хто має кращий слух, аніж я, кажуть, що й по сьогодні в його голосі чути печаль і розчарування. Ну а голубка аж надто запишалася з тієї миті, як ми зійшли на берег. Вона вже бачила себе на поштових марках і фірмових бланках.
Перед тим як було спущено трап, «Адмірал» звернувся до всіх тварин на Ковчезі і його слова переказали пасажирам усіх інших ковчегів. Він подякував нам за співпрацю, вибачився за те, що пайки були невеликі, й пообіцяв, що якщо ми будемо зі свого боку виконувати домовленість, то він попросить у Бога для нас найкращої компенсації на майбутніх переговорах. Дехто з нас із сумнівом розсміявся на такі слова: адже ми памятали жорстоко покараного осла, втрату шпиталю, винищення мішаних видів, смерть єдинорога Було зрозуміло, що Ной просто робить хорошу міну; а робить він її просто тому, що відчуває: будь-який звір, що має глузд, ступивши на суходіл, бігом помчить у степ і в ліс. Він, вочевидь, намагався нас умовити не відходити далеко від свого нового палацу, про будівництво якого заразом і повідомив. Серед вигод такого місця проживання був безкоштовний водопій і підгодівля у важкі зими. Очевидно, боявся, що мясний раціон, до якого він звик на Ковчезі, зараз з усіх двох, чотирьох чи скількох там ніг розбіжиться, і Ной із родиною знову перейдуть на ягоди й горішки. На диво, декому з тварин пропозиція Ноя здалася справедливою: адже, зауважували вони, всіх він однаково зїсти не здужає так ото старих і хворих прибере. Тому деякі варто відзначити, не найрозумніші залишилися неподалік, чекаючи, доки збудується палац і вода потече, як вино. Свині, корови, вівці, ті з кіз, які були дурніші, кури Ми їх попереджали, ну принаймні намагалися. Ми саркастично бурмотіли собі під ніс при них: «Посмажать чи зварять?» але це не допомогло. Як я вже сказав, вони були не надто розумні й, мабуть, боялися повертатися до дикого життя; вони стали залежними від своєї вязниці та її сторожа. Ну а в наступних поколіннях з ними відбулася цілком передбачувана річ вони стали просто тінями тих, ким були. Свині з вівцями, яких ви бачите сьогодні, порівняно з їхніми повними життя предками на Ковчезі нагадують зомбі. З них вибито їхню сутність, їхнє нутро. А декому з них, як, приміром, індикам, після смерті, знущаючись, набивають нутро чим захочуть а тоді смажать чи варять.
Ну і, власне, що Ной пообіцяв у своїй відомій Висадковій Угоді з Богом? Що він отримав за свої жертви й вірність свого роду (не кажучи вже про значно більші жертви з боку тваринного царства)? Бог сказав (так Ной якнайоптимістичніше виклав Його слова), що обіцяє більше не насилати Потопу, а на знак серйозності свого наміру Він сотворив для нас веселку. Веселку! Ха! Звичайно, не заперечу, це красиво і ота, перша, яку Він зробив нам, яскраве, ясне півколо, під яким ще одне, блідіше, серед індигового неба, змусила чимало з нас підвести голови від пасовища. Ідею цього явища зрозуміти було нескладно: коли дощ неохоче поступився сонцю, цей блискучий символ щоразу після дощу нагадуватиме нам: дощ скінчився, Потопу не буде. А проте не так це вже й багато. І яка в неї законна сила? От спробуйте надати в суді як доказ веселку
Розумніші тварини сприйняли запропоновані Ноєм напівпансіонні обіцянки правильно і помчали геть у поля й ліси, покладаючись на власні вміння знаходити воду й зимову поживу. Ми не могли не помітити: північні олені побігли одними з перших, кинулися навтікача від «Адмірала» та його нащадків, несучи в далеч свої незрозумілі передчуття. До речі, маєте рацію, що вважаєте тих істот, які втекли на думку Ноя, невдячних зрадників благородними. Хіба може свиня бути благородною? Чи курка? Коли б ви тільки бачили єдинорога У зверненні Ноя до істот, які після Висадки тирлувалися біля його майбутнього палацу, був ще один спірний момент. Він сказав, що Бог, давши нам веселку, по суті, обіцяє робити так, щоб чудеса у світі не вичерпувалися. По-моєму, ну дуже прозорий натяк на ту кількість чудес природи, яких за час Плавання Ной повикидав за борт чи зжер разом зі своїм сімейством. Веселка як заміна єдинорога? Чому Бог просто-напросто не повернув єдинорога? Ми, тварини, були б значно більш раді від того, аніж від масштабного натяку на Богову великодушність після кожного дощу.
Зійти з Ковчега, скажу я вам, було не набагато простіше, ніж на нього потрапити. На жаль, деякі з обраних тварин не в міру доносили, так що мови про те, що Ной просто опустить трап і крикне: «В добру путь на суходіл!» не було. Тіло кожної тварини суворо обшукували перед тим, як відпустити; декого навіть засовували в ночви з водою, яка відгонила дьогтем. Кілька самиць скаржилися, що зазнали внутрішнього огляду від Сима. Знайшли чимало нелегалів: кількох жуків із більш помітних, трохи щурів, які нерозумно розїлися за час Плавання, навіть парочку змій. Ми залишили судно гадаю, тепер це вже можна не приховувати у порожнистому розі барана. Це була здоровенна, похмура, не схильна до послуху тварина, дружбу з якою ми спеціально підтримували останні три роки в морі. Ноя баран геть не поважав і був дуже радий надурити його після Висадки.
Коли ми семеро залізли в баранячий ріг, нас переповнювала радість. Ми вижили! Ми переховалися, все пережили і втекли без усяких сумнівних оборудок з Богом чи Ноєм. Ми впоралися самі. Ми почувалися благородними серед тварин. Може, вам це кумедно чути, але так ми почувалися благородними. Плавання нас багато чого навчило, а головне: люди порівняно з тваринами дуже нерозвинений вид. Вашого розуму ми, звісно, не заперечуємо, вашого помітного потенціалу. А проте ви все ж перебуваєте тільки на ранній стадії розвитку. Ми, наприклад, завжди лишаємося собою: от що означає повністю еволюціонувати. Ми знаємо, хто ми і як це. Ви ж не очікуєте від кота, що він раптом загавкає, або що свиня замукає? А саме цього в якомусь розумінні ми за Плавання на Ковчезі навчились очікувати від вашого виду. Зараз ви гавкаєте, а потім занявкаєте; то ви дикі, то ручні. Ми з Ноєм знали, хто ми взагалі, не знали лишень, хто ми в цей момент для нього.