А містер Телбот?
Він побуде почесним американцем, доки знайде свій паспорт.
А моя дружина?
Міс Мейтленд. Що вас цікавить?
Може вона ночувати зі мною?
А, ваша британська дружина!
Вона вже ірландка. Вступивши в шлюб з громадянином Ірландії, людина отримує громадянство. Такий закон.
Закон, містере Гюз! Люди весь час нам щось розказують про закон. Іноді мене просто дивує, що, на їхню думку, законно, а що ні.
Він подивився на мапу Середземного моря на стіні за спиною Франкліна.
Законно, наприклад, бомбардувати табір біженців? Я часто намагався знайти такий закон, який це дозволяє Але це довга дискусія, а іноді мені видається, що дискусія така сама безглузда, як і той закон, він знизав плечима, мовляв, що тут сказати. Ну а що стосується міс Мейтленд, то будемо сподіватися, що її громадянство не стане, скажімо так, суттєвим.
Франклін постарався приховати дрож. Бувають випадки, коли евфемізм жахає більше, ніж пряма погроза.
Чи могли б ви сказати мені, за яких обставин воно може стати суттєвим?
Вони дурні, розумієте. І дурні вони тому, що вважають дурними нас. Брешуть просто в очі. Кажуть, що не можуть нічого вдіяти. Кажуть, що не можна швидко все організувати. Можна, звичайно. Існує, приміром, телефон. Вони вважають, що чогось навчилися з попередніх аналогічних випадків, і якщо гадають, ніби ми не навчилися, то їм бракує глузду. Ми знаємо їхню тактику, їхні брехні й відкладання на потім, усе це буцімто налагодження стосунків з борцями за свободу. Ми все це добре знаємо. А ще знаємо, які обмеження дій існують. Тож ваші уряди змушують нас робити те, що ми, на їхню думку, зробимо. Якби вони одразу розпочали переговори, то проблеми б не було. А вони починають лише тоді, коли вже запізно. На свій ризик.
Ні, сказав Франклін. Ризикуємо ми.
Ну, вам, містере Гюз, на мою думку, не варто так рано хвилюватися.
Що значить рано?
Та й узагалі, вам, мабуть, хвилюватися не варто.
Але що означає «рано»?
Лідер трохи помовчав, потім печально розвів руками.
Може, завтра Розклад, ви розумієте, чіткий. Ми їм від самого початку казали
Якась частина душі Франкліна Гюза вже й не зовсім вірила, що веде цю розмову. Інша хотіла сказати, що завжди була на боці тих, хто зараз узяв його в полон (хай там хто вони такі), і, між іншим, оці гельські слова на його паспорті вказують на те, що він член ІРА, тож, Бога ради, чи не можна йому, Франкліну, просто піти до своєї каюти й ні про що не думати Натомість він спитав:
Розклад?
Араб кивнув. Франклін не замислившись сказав:
По одному на годину?
Й одразу пожалкував про свої слова. А раптом він підкидає ідею співрозмовникові?
Араб похитав головою.
По двоє. Пара на годину. Якщо не підняти ставки, то ніхто серйозно не сприйме.
Господи. Просто прийти на корабель і вбивати людей! Що, отак, без усякого?
А на вашу думку, краще б було їм повідомити, чому ми їх убиваємо? саркастично відказав араб.
Ну взагалі, так
А ви думаєте, вони нам співчуватимуть? знову глузливий тон.
Франклін замовк. Замислився, коли почнуть убивати.
Добраніч, містере Гюз, сказав очільник незваних гостей.
Франкліна відправили ночувати в окрему каюту до сімї шведів і трьох японських пар. Вони, розважив він, наразі в найбільшій безпеці на кораблі. Шведи бо їхня нація відома своєю нейтральністю; Франклін і японці мабуть, тому, що останнім часом світ чує про ірландських і японських терористів. Яке безглуздя. Шість японців вирушили на екскурсію в Європу і їх ніхто не питав, чи підтримують вони у своїй країні політичних убивць, Франкліна ніхто не питав про ІРА. «Пивний» паспорт, однак, давав йому певний генеалогічний шанс, якісь підстави співчувати незваним гостям, і це його захищало. У дійсності ж Франклін зовсім не любив ІРА, так само як ненавидів будь-яке політичне угруповання, яке заважало (чи могло заважати) йому робити свою справу повсякчас бути Франкліном Гюзом. Наскільки він розумів (хоча, за своїм щорічним звичаєм, не питав про таке), Трісія значно більше симпатизувала всіляким усесвітнім організаціям маніяків-убивць, які опосередковано втручалися в карєру Франкліна Гюза. А її відправили до «демонічних» британців.
У каюті перед сном майже не розмовляли. Японці були зайняті собою, шведи заспокоювали й відволікали дітей розмовами про дім, Різдво і британські футбольні команди; тим часом Франклін відчував, як тяжіє над ним те, про що він дізнався. Йому було страшно, було просто зле, а ізоляція робила його ніби спільником терористів. Він намагався думати про своїх двох дружин і дочку, якій зараз, певне скільки?! уже пятнадцять; він щоразу мав пригадувати рік її народження й рахувати. Треба частіше з нею бачитися. Може, на зйомку наступних серій він би міг брати її. Вона б побачила отой самий розкішний план, де він іде римським Форумом, їй би сподобалося. Тільки де ж камеру поставити? Чи хай би камера просувалася за ним. І невелику масовку в тогах і сандаліях так, це було йому до душі
Зранку Франкліна знову повели до ватажка. Той жестом запросив його сісти.
Я вирішив скористатися вашою порадою.
Моєю порадою?
На жаль, переговори відбуваються геть погано. Власне, немає ніяких переговорів. Ми виклали свою точку зору, а вони не мають жодної охоти викласти свою точку зору.
Вони?
Вони. Отже, якщо все швидко не зміниться, то ми будемо змушені розпочати тиск на них.
Тиск? навіть Франклін, який не міг би без застосування евфемізмів зробити карєру на телебаченні, обурився. Ви хочете сказати: будете вбивати людей!
На жаль, вони іншого тиску не розуміють.
А чому не спробувати по-іншому?
А ми пробували. Ми вже пробували сидіти склавши руки й чекати, що світова громадська думка нам допоможе. Ми пробували бути чемними й очікувати, що наша земля повернеться до нас. Запевняю вас, ці системи не допомагають.
А щось середнє?
Ембарго американським товарам, містере Гюз? Не думаю, що світ сприйме це серйозно. У Бейрут імпортують менше «шевроле»? Ні, на жаль, є люди, які розуміють лише конкретні форми тиску. До світу можна докричатися лише
убивствами? Яка весела філософія.
А світ це доволі невеселе місце. Я гадав, що ваші дослідження давніх цивілізацій вас цього навчили. Але хай там як я вирішив скористатися вашою порадою. Ми пояснимо пасажирам, що відбувається. Що вони стають частиною історії. Хай там яка ця історія є.
Певне, вони оцінять відвертість Франклінові до горла підступала нудота. Скажіть їм, що відбувається.
От власне. Розумієте, о четвертій годині стане необхідно почати вбивати їх. Звісно, ми сподіваємося, що в цьому не буде потреби. Але якщо буде Ви маєте рацію: якщо це можливо, їм треба розяснити ситуацію. Навіть рядовий знає, за що воює. Було б справедливо, якби пасажири теж знали.
Але вони не воюють! Франкліна обурили і слова араба, і тон. Вони мирні жителі. У відпустці. Вони не воюють.
Вони вже не прості мирні жителі, відказав араб. Ваші уряди вдають, ніби це так, але це неправда. Ваша ядерна зброя її застосовують лише проти армії? Сіоністи принаймні це розуміють. Усі їхні люди воюють. Убити громадянина-сіоніста це те саме, що й убити солдата.
Але ж, Господи, на кораблі немає сіоністів! Там просто нещасні люди, як той містер Телбот, який загубив паспорт, і його зробили американцем.
Тим більше треба пояснити ситуацію.
Розумію, сказав Франклін і дозволив собі саркастично розсміятися. Ви збираєте пасажирів і пояснюєте їм, що вони всі насправді солдати-сіоністи і за це ви їх повбиваєте.
Ні, містере Гюз, ви неправильно мене зрозуміли. Я нічого пояснювати не буду. Вони мене не слухатимуть. Це ви, містере Гюз, їм усе поясните!
Я? Франклін не нервував. Він почувався навіть рішуче. Ні, цього не буде. Ви самі можете зробити свою брудну справу.
Але, містере Гюз, ви промовець. Я вас хоч трохи, але чув. Ви чудово це вмієте. Ви б могли викласти історичне підґрунтя ситуації. Мій заступник дасть вам усю необхідну інформацію.
Мені інформація не потрібна. Свої брудні справи робіть самі.
Містере Гюз, я не можу одночасно вести переговори на два боки. Зараз пів на десяту. У вас півгодини на роздуми. О десятій ви скажете, що проведете лекцію. У вас буде дві години, якщо треба три, а також при вас для надання відомостей буде мій заступник.
Франклін хитав головою, але араб не зважав.
Вам буде потрібно підготувати лекцію на третю годину. Пропоную, щоб вона тривала сорок пять хвилин. Я вас, звичайно, послухаю з превеликою цікавістю й увагою, і якщо мені сподобається, як ви виклали суть справи, то ми, у свою чергу, погодимося повірити в ірландське громадянство вашої нової дружини. Ось і все, що я хотів вам сказати; ви перекажете мені свою відповідь о десятій годині.
Повернувшись до каюти, де сиділи шведи з японцями, Франклін згадав науково-популярний телесеріал, який його колись просили вести. Цикл фільмів був про психологію і згорнувся одразу після пілотної серії, за чим майже ніхто не журився. Серед іншого, у фільмі розповідали про те, в якій момент власні інтереси беруть гору над альтруїзмом. Ця фраза звучить майже респектабельно але дослід викликав у Франкліна огиду. Учені посадили мавпу, яка нещодавно народила дитинча, в окрему клітку. Мати годувала й доглядала маля, багато в чому так само, як дружини вчених поводилися з їхніми дітьми. Тоді експериментатори натиснули важіль і підлога клітки почала нагріватися, розжарюватися. Спочатку мавпа підстрибувала, верещала, потім ставала то на одну ногу, то на другу, тримаючи маля на руках. Підлога ставала дедалі гарячішою, біль сильнішим. У певний момент жар став нестерпним, і мавпа-мати опинилися перед вибором, за висловом дослідників, «між власними інтересами й альтруїзмом». Вона мала або страждати від нестерпного болю і, можливо, загинути, захищаючи своє дитя, або покласти мавпеня на підлогу й стати на нього, щоб урятуватись. У кожному разі, рано чи пізно власні інтереси беруть гору над альтруїзмом.
Від цього досліду Франкліну стало гидко, і він був радий, що той серіал так і не пішов далі пілотного випуску, якщо в ньому показуватимуть таке. Тепер він трохи нагадував собі ту мавпу. Від нього вимагається обирати одну з двох огидних речей: або зберегти свою честь ціною життя подруги, або врятувати її, розяснюючи групі людей, чому вони мають бути вбиті і це справедливо. І чи врятує це Тріш? Франклін і за власну безпеку не був певен: може, їх, як ірландців, просто перенесуть у кінець розстрільного списку, а не викреслять із нього. З кого ж почнуть? З американців, із британців? Якщо з американців, то наскільки це відстрочить убивство британців? Чотирнадцять-шістнадцять американців він цинічно конвертував цю цифру в сім-вісім годин. Якщо почнуть о четвертій, а уряди й далі наполягатимуть на своєму, то опівночі візьмуться за британців. У якому порядку це буде? Починатимуть із чоловіків? Наздогад? За абеткою? Прізвище Тріш Мейтленд. Точно посередині абетки. Чи побачить вона світанок?
Він уявив, як стоїть на тілі Трісії, захищаючи від жару власні ноги і його пересмикнуло. Доведеться все ж погоджуватися на лекцію. Отут і пролягає різниця між людиною і мавпою. У кінцевому підсумку, людина на альтруїзм здатна. Тим-то він, Франклін Гюз, і не мавпа. Звичайно, більш ніж імовірно, що коли він виголосить цю лекцію, люди будуть про нього протилежної думки: що Франклін діє з власних інтересів, рятує власну шкуру брудним підлабузництвом. Але з альтруїзмом так воно і є його завжди можна зрозуміти хибно. І він потім зможе їм усе пояснити. Якщо буде якесь «потім». І якщо будуть якісь «вони».
Коли прийшов заступник, Франклін знову попросив його про зустріч із ватажком. Він мав намір вимагати для себе і Трісії недоторканності в обмін на лекцію. Проте той заявив, що прийшов лише по відповідь, а не по продовження розмови. Франклін понуро кивнув. Усе одно переговори йому не так уже й добре вдаються.
О другій сорок пять Франкліна провели до каюти й дозволили помитись. О третій він увійшов до зали й побачив перед собою найуважнішу публіку в житті. Він налив із карафи застояної води, яку ніхто не завдав собі клопоту поміняти. Франклін відчував, як його накриває потужна хвиля втоми і паніки. Минув лише один день а чоловіки вже майже заросли бородами, жінки мали жалюгідний вигляд. Люди вже ставали не схожими на себе чи на тих, поряд із ким Франклін був поруч десять днів. Може, таких легше вбивати.
До того як Франклін отримав визнання як сценарист, він устиг навчитися висловлювати чужі думки якомога переконливіше. Але ще ніколи його так не хвилював зміст, ніколи режисер не ставив йому таких умов і ніколи платня за працю не була такою химерною. Спочатку, погодившись на це завдання, він переконав себе: знайдеться спосіб натякнути слухачам, що він діє під тиском. Подумав про хитрість на кшталт буцімто «мінойських табличок»; або ж викладе все з таким перебільшенням, вдасть такий захват, що тільки глухий не зможе почути в лекції іронію. Ні, це не допоможе. «Іронію, колись зізнався йому старенький телепродюсер, можна визначити так: це те, чого люди не помічають». Та й пасажири не шукатимуть її в його словах за таких обставин. Нарада із заступником усе ще дужче ускладнила: той видав чіткі інструкції й додав, що будь-яке відхилення від них спричинить не лише те, що міс Мейтленд залишиться британкою, а й скасування Франклінового ірландського громадянства теж. Вони, гадюки, добре вміють вести переговори.
Я сподівався, почав він, що наступного разу звернуся до вас знову з історією Кносса. На жаль, як ви розумієте, обставини змінилися. Серед нас є гості, він поглянув углиб зали на ватажка, який стояв у дверях між вартових. Усе стало інакше. Ми в руках інших людей. Наша доля вже нам не належить, Франклін кашлянув. Це вже недобре. Його заносить в евфемізми. Його обовязок, його єдиний інтелектуальний обовязок говорити якомога пряміше. Франклін міг щиро визнати, що він шоумен і готовий стояти на голові у відрі з оселедцями, якщо від того на кілька тисяч збільшиться кількість глядачів; але в його серці лишався осад суміш захвату і сорому, тому він особливо шанував тих, хто доглибно не схожий на нього: хто говорить тихо, простими власними словами, і чия незворушність викликає повагу. Франклін, знаючи, що ніколи не зможе стати таким, намагався памятати про їхній приклад, коли звертався до слухачів і глядачів.
Мене попросили пояснити вам деякі речі. Пояснити, як ви ми опинилися в тій ситуації, в якій опинилися. Я не спеціаліст із Близького Сходу, але спробую викласти все якомога зрозуміліше. Мабуть, нам варто спочатку озирнутися на девятнадцяте століття, на час задовго до виникнення держави Ізраїль і ось уже Франклін увійшов у легкий ритм, як гравець у кеглі, який упевнено покотив кулю. Відчув, що слухачі розслабилися. Обставини були незвичні, але їм щось розповідають, і вони відкрилися до оповідача, як це бувало й багато століть тому: їм було цікаво дізнатися, що було далі, почути пояснення того, як улаштований світ. Гюз широкими мазками зобразив ідилічну картину девятнадцятого століття, кочовиків, пастухів і традиційну гостинність, за законами якої людина могла прожити в домі іншої три дні і лише після того належало питати її, чому вона прийшла і що їй потрібно. Він говорив про перших поселенців-сіоністів і про західні уявлення про землеволодіння. Про декларацію Бальфура. Про єврейських іммігрантів з Європи. Про Другу світову війну. За європейське почуття провини через Голокост заплатили араби. Євреїв нацистські переслідування навчили, що вижити можна лише якщо поводитись, як нацисти. Про їхню воєнщину, експансіонізм, расизм. Про превентивний напад на повітряні сили Єгипту, з якого почалася Шестиденна війна точний моральний еквівалент Перл-Гарбора (Франклін стримався й не подивився на японців і на американців теж у той момент, і потім також). Про табори біженців. Про крадіж землі. Про штучну доларову підтримку ізраїльської економіки. Про жахіття, які коїли з тими, в кого відібрано землю. Про єврейське лобі в Америці. Про арабів, котрі просили в західних урядів просто такої самої справедливості на Близькому Сході, як було виявлено до євреїв. Про печальну необхідність насильства те, чого арабів навчили євреї, а тих нацисти.