Ну а пяте й останнє мовлю: оборонець насельників просить суд метнути проти тварей блискавицю відлучення. За своїм обовязком і без упередження до вищезгаданих нагадаю вам, що така кара є і невідповідною, й неправою. Відлучення то є відокремлення грішника від причасності Богові, заборона споживати хліб і вино, які є тілом і кровю Христа, вилучення зі Святої Церкви, її світла й тепла тож за яким законом ми можемо відлучити звіра польового чи створіння повзуче, яке ніколи й не було причасником Святої Церкви? Не є правою й відповідною карою позбавлення підсудного того, чого він ніколи не мав. Це не відповідає закону. Отже, відлучення є карою жахливою, що кидає грішника в пітьму страшну, навіки відділяє його від Божого світла і добра. Хіба кара ця є відповідною створінню, яке навіть не має безсмертної душі? Хіба можливо приректи на вічні муки наших підсудних, котрі не мають вічного життя? Цих створінь неможливо відлучити від Церкви, бо вони не є її членами, а апостол Павло заповів нам судити тих, хто з нами, а не тих, хто осторонь.
Тож прошу вас цю справу закрити, суд у ній завершити й, не маючи до означеної черви упередження, закликаю її виправдати й позов до неї вповні відхилити.
Відповідь насельників
Шановне панство, маю честь знову перед вашим поважним судом зявитися й благати справедливості, як благала царя Соломона нещасна мати повернути їй рідну дитину. Як Улісс перед Аяксом, стану я на прю з оборонцем черви, що мову свою рясно оздобив і прикрасив, аки Єзавель.
Перше він ствердив, що суд не має сили й права судити безчинства тварин у Маміролі, а закінчив тим, що ми буцімто в Господніх очах не є кращими за деревну черву ні вищі й не нижчі за неї, тож не маємо права суд рядити, подібно до Юпітера, з чийого храму на Тарпейській скелі зрадників скидали. Але ці слова я відкину, як Пан Господь наш викинув міняйлів із храму Єрусалимського, і вчиню це ось як. Чи не є людина вищою за тварин? Чи не ясно написано в книзі Буття про створення тварин, яких Господь створив раніше за людину, що їх призначення їй служити? Чи не дав Господь Адамові владу над рибами морськими, над птицями небесними й над усякою живою тварю, на землі сущою? Чи не дав Адам імена і скотині, і птицям небесним, і всякій звірині польовій? Чи не стверджують панування людини над тваринами Псалмоспівець і апостол Павло? А як же людина, маючи владу над тваринами, не має права карати їх за шкоду? Понад те, право рядити суд над тваринами, котре оборонець шашелі так ревно заперечує, саме Богом людині й надано, як говорить священна книга Виходу. Чи Господь не дав Мойсеєві священний закон «око за око, зуб за зуб»? І чи не сказано також, що коли віл поранить на смерть чоловіка чи жінку, то такого вола належить каменувати й мяса його не їсти? Тож чи у святій книзі Вихід не чітко викладений цей закон і право? Далі, якщо чий-небудь віл поранить на смерть чужого вола, то живого належить продати й поділити гроші між господарями, і мясо мертвого вола також поділити? Чи тим самим Господь Бог не дає людині право судити тварин?
Щодо другого: оборонець черви мовив, що шашіль має поважну причину не зявитися на суд. Однак покликано її було правильно й відповідно. Її було кликано так, як Август Цезар кликав євреїв до сплати мита. І хіба не послухали його ізраїльтяни? Хто з присутніх тут чинив би перешкоду тварям прибути в суд? Мої скромні позивачі, може, й мали таке бажання і тоді б могли спалити у вогні злощасну ніжку трону, через котру Юґо, Єпископ Безансонський, вдарившись об вівтарну сходину, увередився розумом, а проте, як праві християни, втримали руку свою й надали той предмет на розгляд поважному суду. Тож якого ворога могли ці тварі зустріти? Шановний оборонець вів мову про котів, що їдять щурів. Однак те мені не відомо, панове, щоби коти пожерли шашіль дорогою до суду, а коли помиляюся, мені на це буде вказано. Ні, лише одне пояснення є відмові обвинувачених прибути в суд очевисто і то є сліпа і злісна непокора, мовчання ненависне, провина, що палахкотить до небес, неначе кущ, котрий Мойсеєві зявився, горів і не згоряв, тако же і їхня провина палає і розгоряється щогодини, відколи вони вперто відмовилися прибути.
А третє повім вам таке: було сказано, що Господь створив черву, так як і людину, що дав оній черві на поживу насіння, плоди й дерева тож що вона намислить зїсти, на тому, мовляв, і благословення Господнє. То є, власне, головна й посутня заява оборонця шашелі, і відкину її ось так. У священній книзі Буття сказано, що Господь у нескінченному Своєму милосерді й щедрості надав звірині польовій і створінням повзучим на поживу всяке насіння, плід і древо. Він дав древо тим істотам, що призначені їсти деревину, хай то навіть буде й на шкоду і збиток людині. Але Господь дозволу їсти зрубане древо, колоди й дошки не давав. Де у священній книзі Буття дозволено тварям повзучим селитися в рубаному дереві? Чи Господь призначив тому створінню, що прогризло діру в дубовому стовбурі, прогризти діру в Домі Божому? Де у Святому Письмі сказано, що Господь дав тваринам право точити Його ж таки храми? І чи Господь заповів своїм слугам не чинити перешкод тим, хто пожирає Його храми й увереджує розум Його єпископам? Свині, котра зїсть освячену проскуру, за святотатство повішеній бути а на тварі, що зробила собі оселю в оселі Господа, гріх не менший.
Далі поведу, без упередження до означених тварей, було сказано, мовляв, Господь створив шашіль так само, як і людину, а на всьому, що Бог створив, Його благословення, хай яке те створіння може бути лихе й шкідливе. Але чи ж Господь Усемогутній у незрівнянній Своїй мудрості створив отих шкідників, котрі пожирають наші врожаї в коморах, ту шашіль, котра святому храму руйнування чинить? Наймудріші з наших Отців Церкви багато століть вчитувалися в кожен рядок Святого Письма і, аки Іродове воїнство немовлят, вишукували в книгах той розділ, чи рядок, чи слово, де мовилося би про шашіль. Тож звернуся до вельмишановного суду з питанням, посутнім для нашої справи: а чи була деревна черва, сиріч шашіль, на Ноєвому ковчезі? Не сказано у Святому Письмі ні як шашіль сідала на могутнє Ноєве судно, ні як вона висідала. Та й чи могло таке бути, адже чи не з дерева був Ковчег споруджений? Як Господь у віковічній своїй мудрості пустив би на корабель твар, чиї щоденні звички могли призвести до кораблетрощі й лютої загибелі і людей, і всіх Божих створінь? Чи видано таке? Із чого виснувати можемо, що шашіль на Ковчезі присутня не була, а натомість є створінням неприродним і недовершеним, котрого за часів великого бича і руїни Потопу ще не існувало. Де і як ця черва зародилася, те нам не відомо чи з якого злощасного випадку, чи дією чиєю зловмисною, але злісна й мерзенна її природа видна нашим очам. Лихе це створіння віддало тіло своє дияволові, тож не перебуває під сінню й захистом Господнім. Чи потребуємо більшого доказу, ніж підступні й блюзнірські її дії, якими вона вкинула Юґо, Єпископа Безансонського, в прірву безумства? Що ж це, коли не справа дияволових рук, у пітьмі й таїні багато років плекати злий умисел і торжествувати, його здійснивши? Тим часом наш оборонець черви стверджує, буцімто шашіль має Господнє благословення в усьому, що чинить і їсть. Чим, отже, обстоює те, що пожирання ніжки єпископського трону вчинене з Господнього благословення. Чим обстоює і те, що Господь Своєю рукою уразив одного з єпископів Своєї Церкви святої, як уразив Валтасара, як уразив Амалека, як уразив мідян, як уразив ханаанеїв, як уразив Сігона, царя аморійського. Чи не є це лихослівям і блюзнірством, яке суд має викорінити, яко же Геркулес вичистив Авгієві стайні?
І четверте вам повім: тут стверджено, ніби суд не має сили і права відлучати. Однак це те саме, що заперечувати владу Бога над Його любою подружницею Церквою, яку він над усім світом поставив, усе до ніг її склав, як мовить Псалмоспівець, усіх овець і биків, звірів польових, птахів небесних, риб морських і все, що морськими шляхами ходить. Ведена Духом Святим, Церква нічого неправого вчинити не може. Воістину, чи не читали ми у священних книгах про змій і отруйних плазунів, що їхню труту заговорено? Чи не читали святої книги Еклезіяста-Проповідника, де сказано: «Як укусить незаговорена гадюка, то не допоможе й той, хто вміє заговорювати?» Тож цілком у святій згоді з Господнім ученням, до якого Церква споконвіку вдавалася, їй метати свій потужний і праведний гнів у вигляді анатеми й відлучення супроти цих мерзенних тварей, чий вигляд окові Божому осоружний. Чи не прокляв цар Давид Гільбоа-гори, щоб на них ані дощ, ні роса не спадали? Чи не прорік Ісус, Син Божий, що всяке древо, яке не родить доброго плоду, рубають і в огонь кидають? І якщо древо нерозумне має бути знищене за те, що плоду не дає, то тим паче прокляттю підлягають оці, оскільки більша кара й меншу містить: cum si liceat quid est plus, debet licere quid est minus. Хіба не було проклято змія в саду Едемському, щоб усе життя плазував на череві? А коли в місті Аї сталося нашестя змій, які оселилися в теплих купальнях і укусом своїм багатьох міщан життя позбавили, чи святий Єпископ Ґренобльський не відлучив від церкви тих плазунів, що відтак щезли? І те саме зробив і Єпископ Лозаннський, звільнивши озеро Леман від нашестя вугрів. І тако же оний Єпископ учинив, звільнивши води пойменованого озера від кровопивць, що живилися рибою пстругом, котру вірянам у пісні дні дозволено споживати. І хіба Еґбер, Єпископ Трієрський, не оголосив анатему ластівкам, чиє цвірінчання заважало мирянам молитися? А Святий Бернар хіба не так само й з тої ж причини не відлучив полчища мух, що вранці рано всі трупом полягли, аки орда Сінаххеріба? А берло святого Маґнуса, апостола Альґоського, тако же не відлучило й не понищило усіляких мишей, щурів і хрущів? Тож, мовите, немає того права, за яким поважний суд міг би метнути блискавицю відлучення супроти цих блюзнірів і розбійників у святому храмі Божому? Оборонець черви твердить, що шашіль безсмертної душі не має, тож відлучена бути не може. Однак чи не показали ми передусім, що шашіль не є природною тварю, не бувши присутня на Ноєвому ковчезі, а по-друге, що дії, за які позиваються до неї, є певною ознакою одержимості нечистим духом, сиріч Люцифером? Тож тим необхідніше відлучити її, чого я пильно прошу, ба навіть вимагаю від шанованого суду.
Одвіт оборонця черви
Шановне панство, чимало думок ми висловили в цьому диспуті, і деякі з них звіяні вітром, подібно до полови, а другі лежать перед вам добрим зерном. Усе ж прошу ще дрібку вашого терпіння, аби спростувати закиди оборонця насельників, чиї аргументи падуть, мов стіни Єрихона, перед сурмами правди.
Перше мовлю: оборонець веде мову про той час, протягом котрого означені тварі мешкали в ніжці трону Єпископа, темні свої наміри снуючи, чим буцімто доводить, що їхня справа є від диявола. Саме з такої причини я викликав до вас чесного брата Фролібера, що він на звичках повзучих створінь знається, і воістину відомо вам, що він є пасічником при Абатстві Святого Георгія. І чи не розяснив він шановному панству, що мудрецям відомо: не живе створіння повзуче довше, аніж кілька коротких літ? Однак відомо нам, що означене погризіння чинилося протягом багатьох людських поколінь, доки древо врешті не обрушилося під Юґо, Єпископом Безансонським, призвівши його до плачевного безумства. З чого виснувати можемо: ті шашелі, до яких нині позиваються селяни, є просто нащадками багатьох поколінь черви, що мешкали в храмі Святого Михаїла. Коли можна оним створінням приписати лихі наміри, то лише першому поколінню з них, а не їхнім безневинним нащадкам, котрі не відають, де проживають і що точать. Тож, знов-таки, прошу цей позов уповні відхилити. Ба більше: позивачі не мають жодних свідчень часу, коли саме шашіль оселилася в означеному древі. Оборонець насельників намагався ствердити, що у Святому Письмі ніде не дозволено тварям повзучим точити зрубане дерево. На що ми дамо одвіт: перше, що немає там для них і прямої заборони цього, а друге, що коли б Господь не призначив їх їсти й зрубане дерево, то не дав би їм і потягу до того, а третє, що ніхто не може вважатися винним, доки це не доведено, а першість на володіння деревом має бути надана тварям, котрі у древі мешкали, доки лісоруб його зрубав, а теслі й різьбярі зробили з оного трон. Аж ніяк не черва вторглася в людську будову, а людина своєвільно знищила оселю черви, взявши її для власних цілей. Відтак знову пильно просимо відхилити позов.
1
Ідеться не про гіпопотамів, а про велетенських істот, згаданих у Біблії, зокрема в книзі Йова (40:1523, тут і далі Святе Письмо в перекладі І. Хоменка), де Бог говорить: «Ось бегемот, що Я створив. Він їсть траву, як віл. Глянь, що за сила в його крижах, що за потуга в його черева мязах! Махне хвостом, неначе кедром, жили його бедер переплелися. Кості його, неначе мідні труби, члени його, немов залізні прути. Він Божих діл початок, він створений тираном над товаришами. Гори дають йому поживу, там граються усі звірі дикі. Під лотосами він собі лягає, сховавшись в очереті та болоті. Лотоси вкривають його тінню, навкруги нього водяні верби. Йому байдуже, як ріка бушує, він не боїться навіть, коли Йордан по рот сягає». (Тут і далі прим. перекл.)
2
Тут авторський прийом: це «від перекладача» («translators note») належить самому автору.
3
Звід систематизованих і тематично обєднаних уривків із творів римських юристів, що мали силу закону.
4
Про чотириногих (лат.).
5
Не здатна тварина кривду вчинити, бо не має розуму (лат.).
6
За відсутності (лат.).
7
Якщо дозволена більша річ, то й річ меншу теж належить дозволити (лат.).