Доторк - Дэниел Киз 4 стр.

Барні подякував йому й повернувся до машини, дещо очамрілий від таких новин. Він і не уявляв, що Праґер працює з таким небезпечним матеріалом. Той ніколи про це не розповідав, скільки Барні памятав. Він тільки й говорив про «мітки» і «технологію мічених атомів». Тоді Барні пригадав слово «ізотоп», що пролунало в кількох розмовах між Праґером і Коллінзом. «Радіоактивні ізотопи». Це він уже чув раніше, але поняття не мав, що це. Треба буде попитати Праґера.

Коли він проїхав повз будинок Макса Праґера, такий же, як і решта в ряду чепурних будинків молодших керівників, йому спало на думку, що всі в Елджині якось повязані з автомобільною промисловістю або залежать від когось, хто з нею повязаний. Він часто роздумував, спостерігаючи, як після роботи Праґер виходить з машини й бреде до будинку, як це дивножити на самоті в такому великому будинку стільки років, після того як дружина померла. І тепер його хвилювало, що Праґер ніколи не погоджувався завітати до них на вечерю чи піти кудись випити. У машині він поводився цілком приязно, але ніколи про це не згадував, дав зрозуміти, що його краще лишати на самоті. Остання людина на землі, про яку можна було б подумати, що він герой.

3

Коли Барні повернувся додому, то зайшов через бічні двері, через кухню, стягуючи краватку. Йому хотілося сходити в душ і переодягтися перед вечерею, розслабитися, доки Нет і Гелен іще не прийшли. Та на кухні не було ні Карен, ні вечері, і взагалі все виглядало так само, як і зранку, коли він пішов. Барні гукнув, дружина відгукнулася з вершини сходів.

 Якого дідька?!прогорлав він.Ти забула, що Нет і Гелен скоро прийдуть, а все виглядає, наче

Вона підняла замотану руку, щоб він замовк.

 Що сталося?

 Ти ж не завдав собі труду сказати мені, що розбив посуд у зливальниці.Голос тремтів, коли вона говорила, і Барні знав, що вона плекала не лише свою руку, але й гнів увесь день, очікуючи, щоб накинутися на нього з цим.

 Я, мабуть, подзвоню Нетові й усе скасую,сказав він.

 Я вже дзвонила Гелен удень,відповіла вона.Чи ти гадаєш, я сама не спроможна до цього додуматися?

 Вибач. Я якось не подумав, що залишив розбитий посуд у зливальниці.

 Дивно, як на тебе. У тебе, мабуть, голова чимсь забита.

 Так,відрізав Барні.

 Що ж, принаймні тобі не доведеться сидіти перед ними за столом для бриджу аж до наступного місяця. Двадцятого липня. Краще запиши собі це у свій маленький кишеньковий щотижневик.

 Гаразд.

 Собі в календар я вже це внесла. То буде один із моїх непідхожих днів. Не доведеться тобі завершувати гру надто швидко.

 Я ж сказав: добре! Досить цього!

 А що, як мені не досить?!крикнула Карен.

Барні стиснув кулаки.

 Заткнися, кажу тобі!

 Та ну? Вдариш мене? Нарешті піддасися імпульсу й удариш? Уперед. Чи тобі спочатку про наслідки потрібно подумати?

Він мусить себе контролювати. Це так проявляється батьків характер. Барні бачив, як тато бє мамуі не разі проклинав старого за це. Тепер знає, що існує тонка лінія, яка відділяє скажену інстинктивну реакцію й усвідомлення того, які будуть наслідки. Лише слова можна забрати, а сваркизалагодити. Карен може дражнити його за самоконтроль, але якщо він хоч раз зірветься й ударить її, це буде кінець.

 Ти знаєш, що я тебе ніколи не вдарю.

 Але хочеш.

 Я хочу багато речей, які ніколи не зроблю. Не штовхай мене на дії, наслідків яких сама не розумієш.

Карен зухвало дивилася йому у вічі, а тоді спустила погляд і заплакала.

 Мусиш ти через це ридати, так?

 Так, мушу.

 У тебе є несправедлива перевага.

 А хто тобі плакати не дає? Тобі б це дуже навіть допомогло.

 Я не плачу. Якщо думаєш, що мене можна до цього довести, краще забудь. Цієї науки мій старий мене добре навчив. Якщо ти не проти, я в душ перед вечерею. Холодний душ, щоб охолонути.

Коли він виходив з ванної, задзвенів телефон, відповіла Карен.

 Це Макс Праґер,гукнула вона.Сказати йому, що ти передзвониш?

 Ні, я з ним поговорю.Барні вийшов із ванної, обгорнутий рушником, і взяв слухавку.Максе, привіт. Слухай, що ж там сталося?

 Вибач, не мав можливості звязатися з тобою в Центрі,заговорив Макс.У нас трапилася невеличка аварія,нічого особливого,і я мусив затриматися довше. Я тебе завтра підберу.

 А я чув, що ти герой.

 Хто тобі таке сказав?

 Та ходять чутки. Ну, а це правда? І чи та штука могла розповсюдитися?

На коротку мить запала тиша.

 Слухай, Барні, я ж кажу: нічого такого,озвався Праґер.Невеликий розлив, про все подбали, це звична процедура. Реальна небезпека буде, якщо чутки розповсюдяться. Люди панікувати починають, коли чують слово «радіація». Повір мені на слово: усе чисто. Ніхто не постраждав, нічого з будівлі не розповсюдилося. Такі невеличкі випадки трапляються завжди, коли маєш справу з ізотопами. Ясно? Я тобі все завтра розповім.

Карен запитально дивилася на нього, коли Барні повісив слухавку.

 Герой?

 Невелика аварія в будівлі відділу досліджень,відповів Барні. Вирішив не згадувати про радіацію, боячись, що її уява все роздує й перекрутить.Макс каже: нічого страшного. А тепер до важливих питань. Як щодо вечері? Я вмираю з голоду. Підемо кудись?

 Я замовила трохи китайської їжі,сказала Карен.Чоу-мейн, яєчні рулети й реберця-барбекю. Мартіні в холодильнику, вже змішане, а склянки в морозилці.

Карен подивилася на нього вже мякше. Під час медового місяця вони замикалися в мотельних кімнатах з китайською їжею та мартіні й проводили там пяні пікніки. Барні знав, як сентиментально вона до цього ставиться, і розумів, що це пропозиція примирення. Пішов по напої й налив їм обом по склянці.

 Вибач, маленька,сказав він, дзенькаючи склянками на знак тосту.За нас.

 І ти мені вибач. За нас.

Барні сів біля неї на ліжку й поцілував.

 Що це ти робиш?Вона його відштовхнула.Ану накинь той рушник назад.

 Ну що вже?

 Тебе не я цікавлю. Ти просто затятий азартний гравець.

 Ти про що?

 Це все той годинник. Тебе цікавить лише рулетка на дітей. Не я.

 Та ну тебе, це ж маячня. Я люблю тебе. Годинник з цим ніяк не повязаний.

 А мені звідки знати?

Він трохи подумав, тоді потягнувся та обернув годинник циферблатом до стіни.

 Ти про який годинник?сказав, роззираючись навколо.Не бачу ніякого годинника.

Карен писнула від задоволення.

 Оце вже краще. Нема ніяких годинників і календарів. Нічого цього нема, коли ми разом.

Барні потягнувся до неї, але вона знову його відштовхнула.

 Ну а тепер що?

 Їжа. Ти ж голодний.

 Уже ні.

 Тобі потрібно буде берегти сили.

Він прикинувся шокованим.

 Господи, що це в тебе на думці?

Вона кинула в нього подушку, яку він обійняв.

 О, кохана Міртл, моя дружина звела нас разомкинула тебе в мої обійми.

Карен запищала, відібрала в нього подушку й кинула її в інший бік кімнати.

 А ще ж моя найкраща подруга,вигукнула вона.Це завжди саме найкраща подругата, якій довіряєш.

Барні обійняв її, Карен затихла.

 Ой, Барні, я спробую змінитися для тебе,прошепотіла.Справді спробую. Буду така, якою ти накажеш бути. Я люблю тебе.

Барні шалено поцілував її й узявся пестити, але Карен знала, що це все силувано. У голові в нього було щось інше. Вона це відчувала. Хоч би що то було, від цього її охопило холодне відчуття, що ще один клин розвів їх далі одне від одного.

4

Наступного ранку Карен покликала його до телевізора, бо там показували репортаж про випадок у Центрі. Барні підійшов саме вчасно й побачив Макса Праґера, який потискав руку президентові «Нешнал моторз».

 Сподіваюся, вони щось зроблять для цього мужика,озвався Барні.Його сильно зачепило, коли тих докторів підвищили, а йогоні.

 То от чого стосувалося те геройство, про яке ти говорив телефоном. Ти нічого не сказав мені про радіацію. Завжди щось від мене приховуєш.

 Нічого я від тебе не приховую. То було неважливо. Не хотів тебе лякати.

 Це означає, що біля нього небезпечно перебувати? Він радіоактивний?

 Думаєш, якби він був радіоактивний, президент «Нешнал моторз» тиснув би йому руку?

 Барні, ти точно мусиш з ним їхати?

 Звісно, мушу. Бачиш? От про це я й кажу. Ти поняття не маєш, що навколо тебе відбувається. Уже з усім упоралися. Ці речі можна перевірити й виміряти; вони мають усі необхідні інструменти й знають вимоги безпеки. Він би не забирав мене на роботу, як завжди, якби була якась загроза.

 Не знаю. Вони не все тобі говорять. Я й поняття не мала, що десь тут таке є. Думала, що радіація лише на атомних електростанціях, де все запечатано й захищено.

 Ну, я впевнений, що тепер усе безпечно. Умілі технологи на кшталт Макса Праґера знають, що робити і яких запобіжних заходів потрібно вживати.

 Так, але навіть з усіма тими заходами аварія все одно сталася.Тоді раптом Карен спалахнула:Ви, мужики, тільки й умієте, що вживати запобіжних заходів, правда?

 А це взагалі до чого?

Вона відвернулася.

 Не хочу про це говорити.

 Боже, я можу хоч раз вийти з цього дому зранку без сцен? Слухай, я не розумію, що на тебе найшло, і не маю часу на те, щоб розбиратися. За кілька хвилин він уже підїде. Якщо я зробив щось не так, вибач.

Карен знехотя дозволила йому поцілувати її в щоку, і Барні кивнув.

 Дуже тобі дякую за таку поблажку, хоча цього мені навряд чи вистачить на весь цей довгий день.

***

Праґер підїхав до тротуару саме в мить, коли Барні вийшов, і, судячи з його обличчя, Барні запідозрив, що в телевізорі той себе вже бачив.

 І як цебути героєм?

 Ой, та сам знаєш, як ті телевізійники все перекрутять.Проте було очевидно, що він не проти про це поговорити.

 Ти казав, що розповіси, що сталося.

 Справді хочеш почути?Барні кивнув, і Праґера це, здається, вдовольнило. Він завжди любив балакати за кермом.Ну, бляха, ледве обійшлося. Ніколи ще такого в мене не було.

 Вибач, поки ти ще не почав. Хотів дещо уточнити. Відколи це «Нешнал моторз» використовує радіоактивні матеріали?

 Це ізотопи. Їх використовують як мітки. Мяке гамма-проміння застосовують для різних цілейвід відстеження потоку фарби та її густини на поверхні до перевірки лиття на дефектице називають радіографією.

 Ніколи про це раніше не чув. Ну, давай далі.

 Так от, я показував одному з нових техніків радіолабораторію. Це така подвійна кімнатарадіокамера й дві обкладені свинцем стіни, між якими ми працюємо за приладами. Ми ніби в бутерброді, від радіокамери нас відділяє одна стіна, а від виходудруга, і вийти можна лише вгору по драбині.

 А як ви залазите в радіокамеру?

 Та ну, ми туди не ліземо. Ми працюємо з ізотопами за допомогою окремих маніпуляторів, як ми їх називаємо,двох здоровенних стоматологічних дрилів із затискачами на кінцях. І от, заводжу я цього хлопця, і ми дивимося, як один із наших розумах-докторів дістає капсулу зі свинцевого контейнера. Капсула завдовжки лише два дюйми, між іншим, а всередині лежать три гранули іридію-192. Три радіоактивні горошини в алюмінієвому стручку, гарно й тісно спаковані в порошку алюмінію.

Той мужик мусив просто розрізати капсулу по чітко позначеній лінії, дістати гранули й запхати їх у спеціальний відділ у стіні з іншого бокунаш маленький «радіобанк», так ми його називаємо. Усе просто, правда? Отже, стоїмо ми поруч, дивимося, як він працює маніпуляторами в радіокамері. Нічого такого. Хлоп має дві руки, може ними туди дотягнутися; у голові він собі зважає, що відстань більша й що його нічого не обмежує. Я пояснюю новенькому, як треба різати. Так, ніби робиш кесарів розтин (а цього разу в нас трійня).

Ми дивимося, як він опускає високоточне дискове лезо, і, як я вже пояснював відповідальному за радіаційну безпеку, я на власні очі бачив, що ніж був точно на лінії. Без сумніву. Я б того малого не звинувачував. Мабуть, одна з гранул була бракована, і це винні в «Трейсер контрол»то вони нам постачають ізотопи. Лезо врізається в капсулу, звідти висипаються алюмінієвий пил і три гранули, а тоді зненацька новачок кричить: «Дивіться на вимірювач Джордана!» І я кажу тобі: голка там до пятисот підскочила. Мужик за панеллю керування завмирає. «Що мені робити?!»кричить. Я кажу йому, що тепер не час для повчань, беру керування на себе, швидко переводжу маніпулятори, щоб запхати гранули в сховище в стіні. Одну я поклав, дві лишилося, а тоді чую, як новенький знову кричить, повертаюся й бачу червоне аварійне світло, що горить на дозиметрі повітря. А це значить, що пил проникає крізь першу стіну прямо в наш рів.

 Господи Ісусе!вигукнув Барні.І що ти зробив?

 Кричу їм, щоб зайшли за стіну безпеки й врубили душі, а сам думаю, що маю ще кілька секунд, щоб заховати ті гранули. Не міг же я ті херні отак просто лишити. Але скажу тобі таке, Барні: дуже дивне відчуття, коли та радіоактивна штука проходить через стіну, а ти не можеш її ні побачити, ні відчути. Я сховав решту гранул, тоді вилетів по драбині й виліз з іншого боку, перескакував по пять-шість щаблів. Здер респіратор з обличчя, скинув робу, зайшов у душ за хлопцями в самій лише білизні й так узявся терти шкіру, як ніколи в житті, аж рубці полишалися. Я тільки й думав, що весь у радіоактивному пилу. Мужик! Ніколи в житті не забуду тої картини, коли голка скочила догори. Там, у лабораторії, все фонило! Але ти собі уяви: того мудака, відповідального з питань безпеки, турбувало лише те, щоб ми провели чистку й не повідомляли «Трейсер контрол». Знав би ти, як то мене схарило. Нє, я його не звинувачую в тому, що він хотів уникнути паніки. Блін, ми ж усе взяли під контроль, ніхто не дістав якоїсь великої дози. Але хотілося, щоб він насамперед за нас турбувався.

 А звідки ти знаєш, яку дозу дістав, якщо це неможливо побачити?

 Плівкові дозиметри. А ще маю кишеньковий. Лікар тримав нас в ізоляторі пять хвилин, перевіряв. Роба й респіратори зупинили опромінення, і ніхто нічим не надихався. Іншим залишилося тільки очистити все, що ми винесли з лабораторії. Ну а що, це ж звична процедура. Компанії таке щодня роблять.

 То їм не довелося дзвонити в той «Трейсер»?

 «Трейсер контрол»? Через такий невеликий витікні. От коли аварія виходить з-під контролю, як, наприклад, коли щось із реактором або коли це виходить за межі лабораторії й виникає загроза зараження всього міста. А в такому випадкуні. На щастя, нам вдалося все втримати в лабораторії. Бляха, за годину після аварії відповідальний за радіаційну безпеку перевірив кожен дюйм того місця: камеру безпеки, кімнати знезаражування, які ми проминали дорогою в душ; навіть мій невеликий кабінет біля лабораторії. І це ж вони ще раз ретельно все перевірятимутьусю територію, просто щоб бути точно впевненими. Але скажу тобі таке, Барні. До трагедії було дуже близько.

Барні вийшов перед будівлею відділу моделювання ще під враженням від думки про те, що, як Карен і зазначала, навіть з усіма їхніми знаннями й запобіжними заходами, усім плануванням та обережністю щось усе одно може непередбачувано витекти не в тому місці не в той час і вплинути на їхні життя.

А найгірше, блін, те, що воно завжди там було, завжди так близько, а він і гадки не мав.

Липень

1

Через два дні після барбекю четвертого липня Барні зрозумів, що зїв щось не те: його нудило. Уже другий ранок він прокидався з головним болем, а на руці зявився висип, який поширювався. Йому спало на думку звернутися до лікаря, але він вирішив подивитися, чи не стане краще протягом дня. Тихо вдягнувся, щоб не розбудити Карен, і спустився вниз поснідати. Кухня була чиста, більшість тарілок вимиті. Вона старається змінитися.

Щоразу, як він думав сказати їй, що хоче пожити окремо, щось втручалося. Спочатку похорон його діда,довелося знову побачитися з батьками,тоді її репетиції, тепер це. І за останні кілька тижнів здавалося, наче вона відчуває його наміри й намагається змінитися. Усе стало легше, відколи Барні перестав працювати над Венерою. З часу похорону він навіть не спускався в підвал.