Зараз вона могла накласти на себе руки, і ніхто б цього не побачив та не зупинив її. Порцеляновий унітаз. Там на дні була вода.
Жінка впала на коліна від болю в лівій щиколотці ходити було нестерпно. Підповзла до унітаза й зазирнула в нього. Опустила руку у воду та була холодна й чиста. Треба було зробити це зараз, доки ніхто не прийшов. Клавдія прошепотіла:
Милий Ісусе, пробач мені, але я знаю, що ти забереш мене у кращий зі світів.
І з єдиним глибоким видихом вона опустила голову в унітаз, вичекала мить, доки її подих виходив із бульбашками і вдихнула.
Супроти власної волі, відчувши, як ніздрі заповнює вода, жінка висмикнула обличчя. Вона занурювала його знов і знов, але раптом захлинулася її знудило і на цей звук прибігла непрохана підмога.
Охоронці відвели її до лазарету. Дізнавшись, що з нею все буде гаразд, її знову помістили до камери під суворий нагляд.
Вона плакала. Прагла померти в той спосіб, який обере сама, а не на електричному стільці. О, милостивий Боже, тільки не на електричному стільці. Клавдія не хотіла, щоб зголили її довге чорне волосся, привязали її до стільця й пустили крізь тіло високу напругу.
Усе життя вона була проти смертної кари і тепер знала, що мала рацію.
Розділ пятий
1
У суботу 6 травня 1978 року, за майже два місяці після арешту та увязнення Клавдії, «Колумбус Сітізен-Джорнел» закріпив за пятьма жорстокими вбивствами назву:
«УБИВСТВА 22 КАЛІБРУ»
Їм були присвячені дві статті на першій шпальті.
Одна подала слова Гаррі Беркемера, шерифа округу Франклін:
Очевидно, навколо розгулює якийсь божевільний душогуб. Боюся, що ми матимемо ще кілька вбивств.
Беркемер зазначив, що детективи поліції трьох сусідніх округів, де були скоєні ці вбивства (округи Франклін, Фейрфілд і Лікінґ), не змогли отримати від інформаторів жодних зачіпок.
Усе дуже тихо, повідомив він. На вулицях нічого не кажуть
Друга стаття досліджувала причетність Клавдії:
ЧИ ВОЛОДІЄ ВОНА РОЗГАДКОЮ ПЯТИ СМЕРТЕЙ?
Розгадка пяти або більше жорстоких убивств може бути замкнена у втомленій і збентеженій свідомості Клавдії Ілейн Яско.
При всій очевидності того, що вона помилялась, кажучи помічникам шерифа, нібито двоє людей [Новатні та Політіс] причетні до вбивства Роберта «Мікі» Маккена та його матері й дівчини, помічники шерифа вважають, що вона мала бути присутньою при скоєнні вбивств.
Дивно все те, що відомо їй про вбивства в Маккена, стверджує Беркемер. Вона вам щось каже, і ви вважаєте це брехнею, але повертаєтесь до фотографій із місця злочину й розумієте, що помилились, а вона мала рацію
Вона загадка, визнає шериф Беркемер.
Деякі посадовці повідомили репортерам, що й надалі мають намір утримувати її й судити за вбивство за обтяжувальних обставин. Інші посадовці зазначили, що оскільки її детальні знання про місце вбивства були широко оприлюднені та оскільки вбивці досі на волі звільнити жінку під заставу тепер було б однаково, що винести їй смертний вирок.
У пятницю 12 травня Лью Дай подав клопотання з вимогою, щоби Клавдію звільнили під заставу. Оскільки інші підсудні в її справі, Новатні й Політіс, були звільнені під заставу, то несправедливо, наполягав він, що хтось один залишається у вязниці. Суддя Пол В. Мартін відклав вирішення цього клопотання до того, як буде готовий винести вердикт стосовно попереднього клопотання Дая про вилучення її зізнання.
Дай також вимагав, щоби Клавдії дозволили пройти тест на детекторі брехні, на тій умові, що результати будуть використані в суді незалежно від отриманих даних. Оскільки Політіс і Новатні пройшли перевірку на поліграфі, наполягав він, належна процедура вимагає, щоб і Клавдії надали таку саму можливість.
Прокурор ОҐрейді заперечив і, на подив Дая, суддя Мартін відхилив запит.
Згодом розчарований Лью Дай зустрівся з репортерами й оприлюднив «Заяву про алібі», яку мав намір представити на суді.
Звідтоді, як пішла на роботу, і до того, як повернулась додому наступного ранку, Клавдія перебувала серед людей, зачитував він з підготовленого тексту. Того вечора, одинадцятого лютого, вона працювала в «Галереї зображень» до другої тридцяти ночі, після чого пішла снідати з двома друзями, чоловіком і жінкою, до «Вестерн Пенкейк Гаузу». Після сніданку вона залишалася в їхньому товаристві, доки не повернулася додому, де мешкала з Робертом Новатні.
Наступної пятниці, 19 травня, суддя Мартін відхилив клопотання Дая про вилучення зізнання Клавдії та відмовився звільнити її під заставу. Суддя вирішив, що вона була поінформована про свої права та «свідомо, зважено й добровільно» відмовилася від них.
І знову Лью Дай дивувався. Він був упевнений, що суд відкине зізнання психічно хворої пацієнтки, яку допитували під час медикаментозного лікування. Зараз він мав змішані почуття щодо «звільнення під заставу». Може, Клавдії краще було б у вязниці до слухання. Хоча її відомості перепліталися з брехнею та вигадками, він відчував, що знає вона набагато більше, ніж каже йому.
Окрім того, що вона могла довідатися від Політіса, Клавдія, найімовірніше, знала людей з вулиці, які й переповіли їй деталі злочинів. Але якщо до тих, хто говорив, або до тих, хто стояв за вбивствами, дійде чутка, що вона має інформацію тобто знає вбивцю чи вбивць, вона буде в справжній небезпеці.
Дай більше не вагався, чи використовувати пресу в боротьбі за справу Клавдії. Він згодовував історії репортерам і ведучим теленовин. Його подальшою тактикою було прийняття допомоги, запропонованої журналом «Плейбой». Команда захисту фонду «Плейбоя» надавала людей, ресурси та кошти для ведення по всій країні справ, чиї фігуранти не отримували правосуддя. Дай бачив, що ця справа (гарна, вразлива та психічно хвора жінка, яку несправедливо тримають у вязниці, погрожуючи смертною карою) саме з тих, за які вони беруться. А заразом вони отримають свою історію.
Дай розповів Біллу Гельмеру з «Плейбоя», що захист потребує більше інформації, більше людей, щоб займатися біганиною, і більше допитів свідків. Зізнання Клавдії, зауважив він, таке моторошне, що волосся на голові стає дибки, і водночас доволі правдоподібне. Якщо крок за кроком не розвінчати його, справу буде програно.
Дай також зауважив, що, як це часто трапляється в таких випадках, обвинувачення натякає, що ризику засудження Клавдії та ймовірного смертного вироку можна уникнути, якщо Дай запропонує помістити жінку до громадської психлікарні. Для більшості людей, повязаних з цією справою, очевидно, казав він, що прокурор округу Франклін сподівається вийти переможцем у сенсаційній, широко розголошеній справі, навіть не доводячи її до суду.
Гельмер попросив Дая надати йому резюме подій для фонду «Плейбоя», і більшість вихідного дня Дай провів у себе в офісі, надиктовуючи нотатки. Та коли вийшли газети за понеділок, 22 травня, він мусив додати до свого звіту ще одне вбивство кількох осіб. Одну пару, яка мешкала в межах міста Колумбус, застрелили зі зброї 22 калібру.
Справа потрапила під юрисдикцію Департаменту поліції Колумбуса. Хоча міські детективи з відділу вбивств неохоче повязували вбивства в Колумбусі з попередніми «вбивствами 22 калібру», доки не надійдуть результати балістичної експертизи, звязок встановила газета «Колумбус Диспетч»:
ПОДВІЙНЕ ВБИВСТВО, ПОДІБНЕ ДО «ВБИВСТВ 22 КАЛІБРУ»
Чоловік і дружина, посічені кулями тіла яких виявили в неділю в їхньому віддаленому будинку на Морз-роуд, можуть бути останніми жертвами в серії вбивств, повязаних автоматичною зброєю 22 калібру.
Вихідного дня в північній частині Колумбуса сорокасемирічний Джеррі Л. Мартін, якого нещодавно підвищили до генерального менеджера й віце-президента компанії «Перма Стоун», і його дружина Марта були знайдені застреленими. Коли до їхньої оселі завітав племінник на недільне барбекю з нагоди пятдесятиодноріччя Марти й не побачив жодного руху довкола, він увійшов до будинку й виявив тіла.
Джеррі Мартін, метр девяносто шість на зріст і вагою 102 кілограми, вочевидь був застрелений крізь вікно, коли лежав на канапі, дивлячись телевізор. Дві 22-каліберні гільзи валялися на землі біля будинку, під вікном. Потім у нього стріляли знову, зблизька, кілька разів у голову.
Марта, одягнена в чорний костюм, була знайдена мертвою в проході з численними кульовими пораненнями в голову. Як і у двох попередніх випадках, телефонні кабелі надворі були перерізані. Кімнати обшукали. Мотивом видавалося пограбування.
Сусіди розповіли репортерові «Диспетч», що місіс Марта («Марті») Мартін була кредитним інспектором у Міському національному банку, де пропрацювала тринадцять років. Джеррі Мартін мав небагато грошей і був «просто чоловіком, який щодня ходить на роботу». Мартіни були одружені вісім років (кожен другим шлюбом) і переїхали до будинку на Морз-роуд три роки тому. Пара часто влаштовувала розваги для друзів у себе вдома. Хоча наразі вони не були активними діячами жодної організації, Джеррі був одним із засновників-добровольців пожежної служби Вайтголла.
Станом на пятницю, 26 травня, Бюро кримінального розпізнання й розслідування підтвердило, що Мартінів убили з тієї ж зброї, що й Джонса, Філдза і трьох жертв у будинку Маккена тепер сім смертей повязувала одна зброя. Прикрим чином для кількох міських детективів «наближене до розслідування джерело» розголосило подробиці щодо знаряддя вбивства журналу «Колумбус Сітізен-Джорнел», який розмістив на першій шпальті статтю під заголовком:
«УБИВСТВА, ПОВЯЗАНІ ОДНІЄЮ ЗБРОЄЮ»
Знаряддям убивства, якщо вірити статті, був напівавтоматичний 22-каліберний «Штьоґер Люґер», вироблений у Західній Німеччині. «Штьоґер Люґер», відомий як «горе-ствол», оскільки частенько давав осічку й заклинював, був одним із пістолетів, які найширше продавалися через поштові замовлення до 1968 року, коли був ухвалений федеральний закон про заборону на продаж поштою ручної вогнепальної зброї, окрім як до збройних крамниць.
2
Першим із Департаменту поліції Колумбуса на місці вбивства Мартінів опинився сержант Білл Стекмен з відділу вбивств (той самий «Татко» Стекмен, який колись розмірковував про вдочеріння сестри Клавдії, Ненсі) і був призначений відповідальним за місцеве розслідування «вбивств 22 калібру».
Двометровий, білявий та блакитноокий детектив щойно почав носити слуховий апарат і досі трохи соромився цього. Він говорив тихим гортанним голосом, який підіймався глибоко з грудей. Відділ убивств був його життям, і те, як «Стек» вів це життя, однаково схвалювали прокурори й адвокати.
Більшість робочих днів Стекмена тепер тривали по вісімнадцять годин, і було загальновідомо, що він практично живе у Детективному бюро.
Кожного нового підозрюваного треба було перевірити, перевірити повторно та зняти підозри. Стекмен мав стежити за допитами понад двох сотень людей, які могли прямо чи непрямо бути причетні до вбивств.
«Убивства 22 калібру», як збагнув незабаром Стекмен, ставали важливішим за все в його житті. Треба лише мати терпіння, і все прийде: зачіпка, слід, прорив. І коли це станеться, він буде готовий, адже знає свою справу. Розслідування вбивств було його світом: він марив ним, жив ним, любив його.
Примітки
1
«Кадилак Ельдорадо»американський представницький автомобіль класу люкс. (Тут і далі прим. пер.)
2
Деррінджер кишеньковий пістолет найпростішої конструкції.
3
Березневі іди за давньоримським календарем 15 березня. Ця дата здобула популярність в історії, оскільки саме цього дня в 44 р. до Р.Х. було вбито Юлія Цезаря.
4
День Незалежності в США.
5
Йдеться про належність до ірландських католиків, символом яких є зелений колір на прапорі Ірландії, на відміну від протестантів їхнім символом є помаранчевий колір.
6
Гю Гефнер (19262017) американський видавець, засновник і редактор журналу «Плейбой».
7
Берт Рейнолдз (19262018) американський актор, у 1970-х рр. був однією з найуспішніших зірок Голлівуду.
8
Саллі Філд (нар. 1946 р.) американська актриса, пік популярності якої припав на кінець 1970-х 1980-ті рр.; двічі здобувала «Оскар» за найкращу жіночу роль.