Потім, як сталося лихо, всім уже було не до неї. Соромно, що їхня подруга під слідством, а потіму вязниці. Але ніколи не слід зарікатись, таке лихо несподівано може підстерігати кожного. Сьогодні ми можемо бути на вершині слави, а завтрана дні життя.
«Бережись цього, від тюрми і суми не зарікаються!»скільки таких думок передумала Світлана. Вона мала вдосталь холодних одиноких ночей у вязниці, а потімі на волі. Скільки сліз виплакала, знає лише Господь. Тато її помер давно, коли вона була ще дитиною. Мама пішла до тата, як Світлана була у вязниці. Батьківська сільська хата від того, що ніхто в ній не жив, геть відвологла. Взимку випав великий сніг, і провалив дах. Потім сніги почали танути, і той невеликий мамин скарб геть попсувала вода.
Коли Світлана вийшла на волю, то поїхала додому. Усе побачене глибоко вразило її. Зупинилась у сусідів, переночувала. Наступного дня пішла в сільську раду і відписала все батьківське майно і город сусідовіможе, хоч комусь буде від цього якась користь.
Після обіду востаннє оглянута батьківське обійстя. У дім заходити боялась, бо посередині стелі була величезна діра, через яку промені літнього сонця проникали в це спустошене родинне гніздо, яке колись було веселим і щасливим.
Пішла на могилу батьків. На сільському цвинтарі все позаростало травою, ледве знайшла свіжу мамину могилу. Помолилась. Сіла на траву. Плакала гірко і невпинно. Біля неї нікого не було поряд. Хоч заходься плачемніхто не заспокоїть, не розрадить.
Пообіцяла батькам, що, як оговтається і трохи розбагатіє, то поставить їм памятник на могилі. Були вони порядні люди, добрі господарі. Та доля до них була невблаганною.
З невеселими думками Світлана їхала в місто. Сусід дав їй трохи грошей, щоб на перший час вистачило на харчі та проживання. Оселилась у доброї Марусі, яка сама бідувала, але не взяла грошей за квартиру, лише харчувалися спільно. Світлана давала гроші, а Маруся готувала вечерю до її повернення з роботи. Господиня ставилася до неї, як до дочки, бачила, яка та була добра і щира, тільки дуже вже скривджена долею і людьми.
Складно було Світлані знайти роботу за фахом. Для того, хто виходить із вязниці, у суспільстві зачинені всі двері. В овочевий магазин її прийняли з випробовувальним двомісячним терміном без заробітної плати. Світлана погодилася на ці кабальні умови, бо куди ж їй було йти з такою позначкою в паспорті?..
Директор магазину був справжнім втіленням торгівцяскупар, з великим черевом. Знав, що Світлана добрий фахівець і узгодить усі неточності в бухгалтерських звітах, до того ж безоплатно. Директор-скнара бачив, що працівниця немає належного одягу, може, і голодна тодного разу не запропонував Світлані трохи грошей на транспорт, одяг та харчування. Багатий бідного не розуміє! А голодна жінка жодного разу не взяла собі з прилавка на обід навіть напівгнилого винограду.