Але більше за далекі краї Аліє марила Україною. Казковими вишневими садками, сніговими заметами й святочними вечорницями, про які так багато розповідала мама. І коли думка про незворотністьпро те, що це назавжди, і що вона більше ніколи не повернеться додому й не назветься дочкою великого бея, приходила в її гарячу голову, примушуючи здригатися від усвідомлення фатальності свого вчинку, дівчина проганяла її геть, знову й знову уявляючи ідилічну картину майбутнього, яку сама собі намалювала.
Такі рідні раніше вулички Кафи здавалися сірими й пустими, а море, шепіт якого завжди любила слухати дівчина, навіювало на неї лише тужливий смутоквоно, як і раніше, було спокійним і тихим. Штиль ніяк не хотів змінюватися бурею, а серце прагнуло змін.
Одного ранку ці зміни настали. Дзвінкою монетою Аліє підкупила сторожу, умовивши випустити її з гарему без євнухів і обіцяючи повернутися до світанку. Ніхто в сералі не смів суперечити Аліє. Думка про те, як батько покарає нещасних сторожових, коли дізнається про її втечу, не виходила з голови, однак Аліє готова була йти на жертви: легко відмовлятися від того, про що ти вже ніколи не почуєш та й не згадаєш.
Неподалік від палацових мурів стояв старий араб із двома жеребцями в повній збруї. Забравши гроші, він ще довго мовчки дивився вслід утікачкам, осудливо хитаючи головою.
Дві вершниці виїхали з міста, лиш тільки на небі зявилася заграва від перших променів, прямуючи в напрямку Єскі-Кирим і обцілованих вітрами Агармиських гір. Аліє востаннє озирнулися на башти міського муру, розуміючи, що більше ніколи не повернеться назад, і з силою пришпорила свого коня.
Дівчата, вдягнені в просторі українські сорочки під низ і барвисті корсетки, накинули зверху татарські кожухи з овечого хутра, а на ноги вдягли прості конопляні шаровари. На голові в кожної була гостроноса хутряна шапка, яка робила їх схожими на татарських чи караїмських селян. Зашиті в халяви жовтих сап'янових чобіт, тихенько брязкали золоті монети, пара коштовних каблучок і інкрустований гранатами браслетвсе, що вийшло зібрати непомітно від матері та її служниць. За поясом Аліє висіли привезений братом зі Стамбулу кинджал і подарований ним же пістоль. Міська сторожа навіть не окликнула вершниць. Усе справді йшло, мов по маслу.
Роблячи лиш тимчасові привали й оминаючи погляди зустрічних подорожніх, дівчата спинилися по-справжньому перепочити лише під вечір, діставшись до передгіря Агармишу, найсхіднішого гірського хребта Криму.
Кажуть, тут неподалік є печера змія, який виходить з неї ночами й краде в людей вівці,пошепки сказала Аліє, ніби боячись, що її хтось почує.
Примечания
1
Сучасна Феодосія.
2
Малиново-червоного кольору.
3
Роксоланіядавня турецька назва України.
4
Старий Крим.