Брешеш! насупилася дівчина. А навіщо тоді мене кликав? Ось що ти наробив? Де мені тепер сушитися? Та й сором який!
Та що ж тут соромного? Соромно ховати такі груди, як у тебе! хихикнув Данило, розуміючи причину її обурення і скоса позираючи під нещільно загорнуті поли кунтуша на її грудях. Від сорому і гніву дівчина різко відштовхнула його від себе й побігла додому.
Яринко, постривай! Данило знову наздогнав її і пішов поряд. Не сердься на мене, я ж пожартував! Та й звичай такийдівок на другий день Пасхи обливати, щоб вродливішими були.
Відчепися від мене!
Та хіба тебе хлопці ніколи водою не обливали?
Ні, не обливали! відповіла Ярина. Її зачепило не те, що Данило її облив, а те, що змусив засоромитися. Але насправді Яринку збентежив його погляд, який одночасно і приносив задоволення, і тішив самолюбство, і бентежив, й обурював. Досі ніхто й ніколи так на неї не дивився.
О, я перший! весело відповів Данило, за що Яринка сердито штовхнула його ліктем у бік. Ну, не гнівайся! Хоча коли ти злишся, тільки гарнішою стаєштвої очі так і виблискують, немов зірки темної ночі.
Відчепись!
На якій козі до тебе підїхати, щоб помиритися? не вгамовувався Данило та обняв її за плечі, явно отримуючи задоволення від своєї витівки.
Ярина уважно на нього подивилась і ображено запитала:
Даниле, навіщо ти мене дражниш?
Яринко, ну коли ти вже подорослішаєш? удавано скрушно зітхнув хлопець. Я ж не дражню, я заграю. Краще ходімо додому. Тобі треба переодягнутися. Боронь Боже, застудишся, а я цього собі ніколи не пробачу!
Від його слів Ярина зніяковіла, а задоволений Данило міцніше обняв її за плечі і повів додому. Коли вони дійшли до хати, то побачили Олену, яка окинула їх неприязним поглядом.
Насправді Оленка здивувалася, побачивши, що Данило обнімає її подружку. Адже цей гульвіса сподобався їй ще минулого разу. Не те, щоб вона у нього закохалася, але Данило вигідно відрізнявся від інших зимовчаківодразу було видно, що справжній чоловік, козак-лицар, а не тюхтій. Та й на язик був клепаний! І дівчина мимоволі відчула заздрістьїй теж схотілося такої уваги з боку хлопця.
Ти що, змерзла? сухо запитала Олена, вказуючи на кунтуш.
Ні! Він мене водою облив! Тепер доведеться переодягатися! вигукнула сердита Ярина і побігла в хату.
«Ось у що пристойне перевдягнутися? Це була моя найкраща сорочка!»засмучено думала дівчина. Полотно на цю сорочку Степан привіз Ярині на гостинець із ярмарку минулої осені разом зі стрічками і дорогим сукном, і всю зиму вона старанно прикрашала її вишивкамиу шістнадцять років кожній дівчині хочеться виглядати ошатно навіть у глушині.
Коли Ярина, вдягнена простіше, вийшла з хати, то Данило мило базікав з Оленою. Та ледь побачивши її, одразу забув про свою співрозмовницю. І бідну Оленку знову гризнула досада.
Всі троє вирушили гуляти. Олена йшла поруч із Данилом, мило базікаючи. А Ярина йшла позаду сама й тому помітила, як підозріло ворухнулися кущі попереду, і зупинилася. Помітив це й Данило і миттєво вихопив шаблюмало хто міг забрести у зимівник! Але з кущів вилетіли Ілля і Кирило і щедро плеснули на нього водою. Взагалі вони збиралися облити дівчат, але Ярина стояла далеко, а моторна Оленка сховалася за спину Данила, який умить став мокрим із голови до ніг. Повисло мовчання: хлопці перелякалися, дівчата завмерли, а Данило онімів від люті.
Ви що, шмаркачі, робите? загорлав він, нарешті повернувши дар мови. Вам що, повилазило?
Прости, дядьку Даниле, ми не тебедівчат хотіли облити, а ти недоречно попереду йшов почав виправдовуватися Ілля.
Та який я тобі в біса дядько? Теж мені небіж знайшовся! Попереду я йшов А ти мені що, вказувати будеш, де мені йти? шаленів Данило, бо дівчата заливисто зареготали. Ану, забирайтеся звідси під три чорти, щенята! Ще раз мені на шляху попадетесьшкури з обох спущу! горлав він.
Збентежені хлопці пішли. Вони побоювалися Данила, вважаючи його навченим життям чоловіком, якого слід шанувати. Дівчата, хихочучи, пішли з ними. А Данило, мокрий, осміяний і злий, залишився стояти на стежці. Але тут Яринка повернулася до нього.
Данилочку, ти як переодягнешся, то сходи води принесимені завадив, так тепер виправляй! янгольським голоском мовила вона і швидко втекла. З обуренням парубок побачив, як Ярина наздогнала Іллю і, поклавши йому руку на плече, щось шепнула на вухо, а той, прислухаючись, поклав їй руку на талію, але потім, засоромившись, прибрав. Данило мало не загарчав від люті, сховав шаблю, яку все ще тримав у руці, і поплентався додому.
Погостювавши ще зо два дні, Данило повернувся на Січ, зарікшись найближчим часом приїжджати до Тихого Яру через байдужість Яринки. Але місця собі не знаходив і все думав про Ярину, поки не дійшло до того, що почав бачити її у снах. Та ще й зустрів Ярему! Поглянувши на точну копію своєї любки, Данило помчав у зимівник.
І на цей раз Данилові пощастилоЯрина поставилася до нього трохи прихильніше. Проте Данила це не влаштовувалойому хотілося побути з Яриною наодинці, але постійно хтось заважав.
Ярино, а давай верхи покатаємося! одного разу запропонував він.
Ні. З тобою буде нецікаво, бо тинудьгар, підштрикнула Яринка.
Янудьгар? здивувався Данило і доклав усю свою красномовність, щоб умовити її, але дівчина навідріз відмовилася.
Тоді Данило підступно натякнув, що знає одне місце, де росте багато степової суниці. Яринка одразу зацікавиласяминулої весни дядько привозив їй із Уляною повний кошик суничок, але збирав він їх десь далеко, і вона гадки не мала, що ці ягідки ростуть зовсім поруч.
Татари навмисно пасуть кобил у тих місцях, де росте багато суниці, і тоді молоко цих кобил пахне суницею, розповідав Данило. Маленьким я часто туди бігав поласувати.
З Галею? запитала Яринка.
Ага. Це ж моя приятелька була.
Та я й дивлюся, що у тебе приятелі самі жінки! глузливо мовила дівчина.
А ти що, ревнуєш? стрепенувся Данило. Чи шкодуєш, що не моя приятелька?
Ти старий, щоб бути моїм приятелем! знайшлася Ярина.
Ну, раз я старий, то піду їсти сунички сам, образився Данило.
Так нечесно! Ти обіцяв мене туди відвести!
Нічого я тобі не обіцяв! Я сказав, що знаю, де вона росте. Але вести туди не обіцяв.
Ну, і їж її сам! намурмосилась Ярина, на що Данило тільки хитро посміхнувся.
А наступного ранку обоє вирушили на заповітний лужок. День видався задушливим, і вони йшли неспішно, розмовляючи і змагаючись у дотепності. І Яринка встигла змучити Данила своїми піддражнюваннями. Але він стоїчно зносив таке насильство, бо після кожного жарту дівчина так лагідно йому всміхалася, що він готовий був терпіти що завгодно. Очі її сяяли, а руді коси золотились і палахкотіли на сонці так, що Яринка мимоволі нагадувала Данилові вогник.
Нарешті вони дійшли до широкої луки, де в густій траві росла суниця. Не встигла Ярина знайти і зірвати кілька ягід, як моторний Данило простягнув їй повну жменю суниць. Дівчина всміхнулася і двома пальчиками взяла соковиту ягідку, делікатно відкусивши від неї.
Данило дивився, як рухаються її соковиті й червоні, як та суниця, уста, як звабливо згинається їх лінія, і очей не міг відвести. Ярина взяла наступну ягідку, мяку і перестиглу, поклала до рота, ненароком забруднивши верхню губу. А прожувавши, охайно облизала її. Від цього Данила охопило збудження, і він відвів очі, приборкуючи себе. Але Ярина ласувала суницями, не помічаючи, що, власне, спокушає його, що він ледь розум не втрачає від пристрасті. Залишилася остання ягідка, і Данило сам підніс її до губ дівчини. Ярина зустрілась із ним поглядом і почервонілау його оксамитових очах, немов вогонь, бушувало жадання. Вона в сумятті відвернулася.
А останню? запитав Данило.
Дякую. Я вже наїлася, мовила Ярина. Собі її візьми.
Ні! Треба зїсти! Інакше вона буде за тобою ганятися! зі смішком сказав Данило і, повернувши обличчя дівчини до себе, поклав їй до рота останню суничку. При цьому ніби ненавмисно забруднив соком її щоку.
Яка ж у тебе шкіра біла! сказав він, дістаючи хустинку і насилу стримуючи себе, щоб не поцілувати дівчину. Наче сніг! і витер їй щоку. А потім пестливо ковзнув пальцями по її шиї, додавши:І ніжна, мов пелюстки квітів!
Зніяковіла Ярина, пробелькотівши: «Дякую», підвелась і мало не побігла геть. Вона була ще занадто юна і не розуміла, що розпалила в ньому небезпечну пристрасть. Але його погляди чомусь не тільки бентежили, але й зігрівали душу. Данило, наздогнавши дівчину, мовчки пішов поруч.
Загриміло, і Ярина, подивившись на грозові хмари, прискорила крок. Але різко дмухнув сильний вітер, принісши в собі прохолоду. Високі трави захвилювалися, зашелестіли, обурюючись, що так безцеремонно порушено їхній спокій. Світлий небокрай почорнів від хмар. І несподівано його осяяв спалах, а потім оглушливо гримнуло, а в жаркому повітрі запахло грозою впереміш із пахощами трав і гіркого пилу. Яринка майже бігла додому, коли посипалися перші важкі краплі. Данило схопив її за руку і потягнув до найближчого гаю. І тільки-но вони вбігли під покрив дерев, як почалася злива.
Гілки жалібно скрипіли під поривами холодного вітру. Ярина зіщулилася від цієї прохолоди. Данило всміхнувся і пригорнув її до себе, щоб захистити від вітру. «Не варто!»нахмурилась дівчина, намагаючись вивільниться. Але вирватися з його сильних рук виявилося непросто.
Та пусти мене! зажадала Ярина.
Навіщо? спокійно запитав Данило і дихнув їй у потилицю.
Його гаряче дихання одночасно і обпекло, і зігріло, а в його обіймах було тепло, проте Яринка, чомусь злякавшись, намагалася будь-що вирватися. Тоді Данило круто повернув її обличчям до себе і міцно притис до грудей, ковзнув рукою по її спині, погладив шию, потилицю, підняв її обличчя за підборіддя, змусивши дивитися на нього. І Ярина з хвилюванням прочитала в його погляді пристрасть. Він лагідно всміхнувся і, нахилившись до її губ, поцілував. Яринка завмерла в його обіймахвона ніколи не цілувалася, а від дотику його губ зашуміло в голові, шалено закалатало серце, а ноги чомусь стали підкошуватися. А Данило все пристрасніше цілував її, і коли відчув, що вона відповідає на його поцілунки, його руки почали все наполегливіше блукати скрізь по її тілу. Від цього Ярина миттю схаменулася, якось вирвалася з його обіймів, відскочила і забігла за дерево. Утекти їй особливо було нікудинавколо суцільною стіною лив дощ.
Ти здурів чи що? ледь перевівши подих, промовила вона.
Тобі ж було холодно, ось і хотів тебе зігріти, пустотливо відповів Данило, знову підступаючи до неї.
Ярина почала задкувати навколо стовбура, а він наступав на неї. Розвернувшись, вона побігла до іншого дерева, але хитрий Данило метнувся навперейми, і вона потрапила йому прямо в руки.
Попалася, рибко! усміхнувся він, схопивши її, і міцно, але в той же час ніжно притиснув до себе.
Відпусти! Ти що собі дозволяєш? розсердилася Ярина.
Ти мені подобаєшся, Яринко! Сильно подобаєшся! Тягне до тебе, наче метелика до вогню. Якщо не бачу тебе день, два, тиждень, то сам не свій, палко говорив Данило, дивлячись на неї закоханими очима.
Ярина зніяковіла і перестала вириватисявід цих слів серце затріпотіло. Але, як на гріх, згадалися інші слова: «Ти руда, і така худа, що в твоїх кістках застрягнути можна». І душу Яринки сколихнула давня образа.
Не смій більше торкатися мене! А то ще в моїх кістках застрягнеш! сердито крикнула вона, рішуче відштовхуючи його, і побігла геть із гаю у суцільну сіру пелену зливи.
Ярина миттєво вимокла до нитки. Серце шалено калатало, а губи горіли від Данилових поцілунків. Вона побігла додому навпростець, по високій траві, плутаючись у мокрому подолі, підставляючи під дощ обличчя і не помічаючи, як боляче висока трава і дощові краплі бють по щоках і плечах. Задихаючись від швидкого бігу, дівчина влетіла в хату.
Святі угодники! вигукнула Уляна. Що сталося, дитино? На тобі ж лиця немає!
Зі мною все добре! Промокла я просто! тремтячи всім тілом, мовила дівчина.
Давай швидше переодягайся в сухе, бо, не дай Боже, захворієш. Дай я тобі допоможу! жінка підійшла до Ярини і зазирнула їй в очі, а потім строго запитала:Доню, що сталося? Часом не Данило тебе образив?
Та хіба став би він мене ображати?! Холодно мені, ось і тремчу, ховаючи очі, брехала Ярина, і хоча Уляна одразу її розкусила, але промовчала.
А де ж Данило? запитала жінка, дістаючи зі скрині сухий одяг.
Не знаю.
Уляна усміхнулася і сіла за свою прядку.
Невдовзі дощ скінчився, і зявився Данило. Він незворушно увійшов у хату і всівся на лавці біля віконця, нишком зиркаючи на Ярину. Дівчина підвела голову, і, зустрівшись із ним поглядом, спалахнула й відвернулась. Уляна мовчала, поглядаючи на цих двох, а потім понесла мокрий Яринин одяг сушитися на вулицю. Ледь вона вийшла, як Данило схопився, метнувся до Яринки і вхопив її за руки. «Наступного разу нікуди від мене не подінешся. Не втечеш, мій вогнику!»палко зашепотів він, намагаючись поцілувати її.
Відчепись! Я все тітці розповім, якщо не відстанеш! відвертаючись, пригрозила Яринка.
Розповідай! коротко засміявся Данило. Що вона мені зробить? Нічого! Та й хіба погано те, що я кохаю тебе?
Ярина аж застигла від його слів, але тут пролунали кроки, і Данило швидко відскочив від неї.
Коли Уляна увійшла, то обоє з незворушним виглядом сиділи по різних кутках кімнати. Запанувало мовчання: Уляна зайнялася пряжею, Данило нишком спостерігав за Яриною, а вона взялася за вишивання.
Піду я до сусідки. Вона мене ще вранці запрошувала, несподівано сказала Уляна.
Я з тобою! схопившись, вигукнула Ярина, бо второпала, що тітка навмисне залишає її з Данилом наодинці.
Чого б це? здивувалася Уляна. Краще сиди вдома, а то ти змерзла, а на вулиці прохолодно.
Ні, я вже зігрілася. Візьми мене з собою! благально сказала дівчина, скоса поглядаючи на Данила.
Добре, ходімо!
Ярина з Уляною вийшли з хати, дійшли до стежки, що вела на той бік балки. Тут жінка зупинилася і відверто запитала: «Ярино, що у вас з Данилом сталося?»
Ярина зашарілася, але не відповідала. Уляна помовчала, а потім знову заговорила:
Дитинко, розкажи мені все чесно, зажадала Уляна. Я не стану тебе лаяти або засуджувати, бо хто не був молодим, той не був дурним! Данило що, зазіхнув на твою честь?
Та Бог з тобою, тітонько! ужахнулася Ярина. Та ніколи він не зробив нічого такого, від чого було б соромно мені чи йому!
Тоді чому ти його боїшся?
Просто він він мялася Ярина. Але вона й сама не могла зрозуміти, чим саме її бентежить Данило.
Теж припав тобі до душі, як і ти йому, закінчила за неї Уляна. І тут же їй стало шкода Ярину, яка низько опустила голову, зробившись яскраво-червоною від збентеження. Жінка обняла дівчину за плечі й почала гладити по голові, питаючи:І що в цьому страшного, що ти його цураєшся? Хіба мій небіж поганий?
Та ні, тітонько! Данило він він хороший! Просто я Я не вірю йому! затинаючись, промовила Яринка.
Чому? здивувалася Уляна. Може, він і легковажний, але це тому, що не одружений, а от як одружиться, то з нього добрий чоловік буде!
Ах, ні! Не тому! Просто Я ж коли з дому втекла, то в дорозі Данило поводився зі мною, як із маленькоювсе дражнив і насміхався. До сліз образливо було! А тепер різко змінився і проходу мені не дає. І як його тепер зрозуміти?
Ох, Данило! Споганив криницю, а тепер хоче водиці, та не вдається напитись. Яриночко, доню, що було, то загуло! Ти ж тоді ще недолітком була, а нині гарнішої за тебе дівки в усьому Дикому Полі не знайти! Цей бовдур тільки заради тебе сюди їздить, бо закохався по самі вуха! Тільки ось тобі самій вирішуватипотрібен тобі Данило чи ні. Якщо не любиш його, то скажи йому про це чесно. Тільки не бійся з ним говорити про це! Ну, а якщо він тобі милий, то Улянка пустотливо і двозначно усміхнулася.
А якщо він просто морочить мені голову? запитала Ярина. Адже він старший за мене!
Ну, то й що, що старший?! Він старший за тебе лише на десять років, і що ж йому тепер, не можна тебе кохати? Ти, дитино, краще не ходи зі мною до сусідки, а прогуляйся, бо саму себе не можеш зрозуміти, мяко промовила Уляна, поцілувала дівчину в лоба і швидко пішла стежкою.
«Ох, ну чому мені так складно повірити в його кохання? А чи кохаю я його? Мене до нього тягне, але Ох! Я справді сама себе не можу зрозуміти!»зітхнула Ярина.