Днями візьмемо Київ, товариші, хрипуватий голос Винниченка розірвав тишу.
Твоїми б вустами та мед пити, відповів Симон Васильович.
Він повернувся до столу, на якому були розкладені документи й карта місцевості. Склянка з вистиглим чаєм стояла на краю. Коричнева рідина виднілася крізь прозорі скляні стінкина ній застигла тонка плівка. Тут-таки лежав маузер, а в кутку стояла гвинтівка. Коновалець схилився над картою, злегка постукував пальцями по столу, і цей глухуватий стукіт був схожий на звуки далеких артилерійських пострілів.
Петлюра відсунув стілець, сів, закурив і аж тоді звернув увагу на Коновальця.
Сил у нас замало, сказав Симон Васильович.
Це так, протягнув Коновалець.
Що там Болбочан? Є від нього звістки? Петлюра тримав сигарету, від якої тяглася вгору тонка нитка диму.
Скоро Харків буде наш. Запорізький корпус готовий узяти владу в усій Лівобережній Україні, відзвітував Коновалець.
Добрі новини, погодився Петлюра.
Погано те, що вже зараз прийшло багато селян, а офіцерів немає. Та й отаманам я не довіряю, висловив сумнів Коновалець.
Тут до розмови приєднався Винниченко. Він устав, підійшов до столу.
Слід негайно почати створювати народні ради, сказав він.
Це питання поки що не на часі, відгукнувся Петлюра.
Тобто? Влада повинна належати трудящим, голос Винниченка став дзвінкіший.
Володимире Кириловичу, владаце не дівка, щоб комусь належати, відрізав Петлюра.
Хто? Дівка? Дозвольте дізнатися, а чи не ви збираєтеся розпоряджатися нею, як заманеться? обурився Винниченко.
Я прихильник демократичного устрою, а не соціалістичного, відповів Петлюра.
Чи не маєте наміру звинуватити мене в симпатіях до більшовиків? грізно промовив Винниченко.
Звинуватити? Та ти сам себе звинуватив. Чи, може, забув, хто наприкінці минулого року закликав розпустити армію і створити міліцію? У висліді поразка від більшовиків, тому що захистити схід і Київ уже не було кому, не вгавав Симон Васильович.
Припини розводити демагогію. Це була колективна помилка, намагався відбитися Винниченко.
Демагогія? А хіба ти не вірив у цю демагогію? Якщо так, то це і є твої переконання? сердився Петлюра.
Хіба це має значення? бурчав Винниченко.
Тоді що має? не відступався Петлюра.
Тут втрутився Коновалець. Він відірвався від карти, зиркнув на членів Директорії.
Може, не зараз? суворо сказав він.
Винниченко так і залишився стояти з роззявленим ротом, немов його паралізувало.
Бог з вами. Головне скинути цього чортового гетьмана, нарешті мовив він.
Симон Васильович знехотя погодився, знову закурив. Прийшов іще один штабіст. У Києві вже почалося повстаннядо революційного комітету входив представник Директорії Володимир Чеховський, давній соратник Винниченка. Саме з його допомогою повстання мало початися на Подолі, Лукянівці, Куренівці. Уся ситуація залежала саме від масштабності заколотучи зможуть бунтівники підірвати владу гетьмана зсередини?
Дозвольте доповісти, штабіст водив очима, не розуміючи, хто ж головніший.
Кажи вже, нарешті озвався Коновалець, і посильний повернувся до нього.
Є відомості. З боку Києва виступили підрозділи Святополка-Мирського. Він організував нові офіцерські дружини і відтіснив Чорноморський кіш. Решта частин теж відступила, сказав штабіст.
Останнє слово він вимовив чітко, ніби намагався викувати слова із заліза.
Це катастрофа, раптом зойкнув Винниченко.
Він відійшов від столу, важко сів у крісло в кутку. Потім схопився за голову, ніби вона миттєво розболілася.
Отже, потрібно перегрупуватися. Це ще не кінець, сказав Коновалець.
Не кінець? А якщо німці заступляться за Скоропадського? пролунав з кутка сердитий голос.
Дозвольте йти? подав голос штабіст.
Коли двері за ним зачинилися, Петлюра знову підійшов до вікна.
Нічого, ми почекаємо, раптом сказав він.
Чого почекаємо? Пришестя ангелів з небес? Господи Боже мій, це була авантюра. Авантюра, приречено сказав Винниченко.
Стривай, не поспішай з висновками, намагався вгамувати його Петлюра.
Про що я тільки думав. Куди поспішати? У безодню? Винниченко скорчив трагічну міну.
Зараз йому найбільше хотілося опинитись в обіймах Рози. Вбігти в їхню київську квартиру, не знімаючи взуття, стукаючи туфлями по лакованому паркету, й розкрити, розірвати, розшматувати фіранки, що ведуть до її спальні. Кинутися до її ліжка й побачити заспану дружинурозпатлану, із застиглим пухким личком. Схопити її руки й цілувати, як він не раз цілував долоні чужих жінок, бо Роза була поблажлива до його забаганок. «Кохо, тисвята грішниця», щоразу казав він їй, коли вона вислуховувала всі подробиці його чергової любовної пригоди. Чого тільки вартий його експериментзакохати в себе 18-річну дівчину, щоб потім стежити за розвитком їхніх стосунків, а любовні перипетії використовувати для написання роману. «Кохо, тисвята грішниця», не втомиться він повторювати. А вона лише поправляла темне волосся долонькою, інколи проводячи пальчиками по щоці, немов очікувала від нього ласки. Ці важкі хвилини поруч із нею врізалися йому в память! Він так любив приходити до неї, поки ще легкий запах чужої жінки залишався на його плоті, поки тонкий ефір злягання з іншою ще не розчинився, не пропав безвісти; тоді він уривався в її кімнату, впивався губами в її губи. І млосний погляд дружини знову розпалював його, хоча після бурхливої ночі з черговою дівчиною у нього майже не залишалося сил.
Як же йому набридла ця метушня! Політика, в яку він уплутався. Ці малодушні люди, охочі до влади. Цей вискочка, який усіх погубить. Ці солдафони такі жорстокі! Повернутися до Кохи, повернутися до літератури. Оселитися десь у Ніцці й милуватися тим, як море мружиться в струменях вітру. Написати свій найголовніший романі біс із нею, з цією країною. Тонка душа не призначена для таких баталій, думав Володимир Кирилович. Він нервував, роздратовано чмокав і намагався не дивитися на співрозмовників, а втупився у вікно.
Потрібно робити щось, урешті-решт, видавив він із себе.
А потім устав і попрямував до виходу. Симон Васильович хотів було щось сказати Винниченку, але той зобразив на своєму обличчі всі скорботи світу, тому чіпати його не хотілося.
Володимир Кирилович вибрався з вагона, який стояв на пустищі. Праворуч виднілася смужка деревніби намальована, злітала на невеликий пагорб, а там розривалася на частини, і лише поодинокі деревця стриміли на височині. А ліворуч простягалося поле, укрите іржавою перед зимою травою. Кілька хвилин Винниченко стояв біля вагона, а відтак вирішив пройтися по полю. Сухі тендітні стебла ламалися під ногами. Він вдихав вогке осіннє повітря, що проникало в його нутро холодним потоком і приносило свіжість у душу.
Примечания
1
Тогочасне написання. (Прим. ред.)
2
Володимир Винниченко (18801951) український політичний і державний діяч, прозаїк, драматург і художник. Автор багатьох декларацій і законодавчих актів У.Н.Р. Саме він 10 червня 1917 р. на 2-му Всеукраїнському військовому зїзді оголосив I Універсал Центральної Ради. (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.)
3
Андрій Григорович Вязлов (18621919) за часів Гетьманату начальник вязничного управління, член Сенату Української держави, міністр юстиції (жовтеньлистопад 1918). Особисто клопотався перед гетьманом про звільнення Петлюри.
4
Сергій Гербель (18561936) проросійський поміщик, державний діяч Російської імперії, член Державної Думи, голова Ради міністрів Української Держави в листопаді грудні 1918 р.
5
Олександр Вікторович Осецький (18731936) український військовий діяч, генерал армії У.Н.Р. З 12 лютого 1918 р. начальник Українського Генерального штабу. З 15 листопада 1918 р. Наказний отаман У.Н.Р. та за сумісництвом начальник Генерального штабу військ Директорії.
6
Микола Шаповал (18821932) український політичний і громадський діяч, член Центральної Ради, публіцист, соціолог, поет, за фахом лісник.
7
Євген Коновалець (18921938) визначний діяч українського націоналістичного руху, учасник Першої світової війни. Фенрих (прапорщик) збройних сил Австро-Угорщини, згодом полковник армії У.Н.Р., організатор і керівник Української військової організації, очільник Проводу українських націоналістів (з 1927 р.).
8
Олександр Васильович Петлюра (18881951) брат Симона Петлюри, полковник Армії У.Н.Р. Був наймолодшим із дванадцяти дітей Василя та Ольги Петлюр.
9
Сталева каска.
10
Українська Держава.
11
Михайло Сергійович Грушевський (18661934) визначний український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (19171918).
12
Федір Черник (18941918) сотник Січових стрільців. Учасник багатьох боїв Першої світової війни. Відзначився у боях на горі Лисоні. Активний учасник придушення більшовицького заколоту в січні 1918 р. в Києві. Йому належить вислів «Шлях на Львів лежить через Київ».
13
Леся Симонівна Петлюра (19111941) українська поетеса, єдина дочка Симона Петлюри. Її творчий доробоквірші, статті, епістолярій, малюнкизасвідчує неабияку обдарованість. Хворіла на сухоти, через що передчасно померла.
14
Ольга Опанасівна Петлюра (18851959) дружина Симона Петлюри, педагог, активістка політичної еміграції У.Н.Р. у Парижі. У січні 1918 р. Київ захопили більшовики, керівництво У.Н.Р. покинуло столицю. Ольга із семирічною дочкою залишилася в Києві. Упродовж півтора року вони жили під чужим прізвищем, ночуючи у друзів і рятуючись від переслідувань.
15
Павло Петрович Скоропадський (18731945) український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху. 29 квітня 1918 р. внаслідок державного перевороту взяв владу в Україні.
16
Петро Федорович Болбочан (18831919) офіцер російської армії, відтак військовий діяч Української Народної Республіки, полковник армії У.Н.Р. Будучи за партійною належністю правим націоналістом (належав до партії соціалістів-самостійників), служив і режиму гетьмана Скоропадського, і режиму соціалістичної Директорії, перебуваючи в опозиції до обох.
17
Володимир Мусійович Чехівський (18761937) український політичний і громадський діяч, премєр-міністр У.Н.Р. Під час правління гетьмана Павла Скоропадського продовжував працювати в міністерстві віросповідань (як директор департаменту загальних справ), був членом Національного союзу, що перебував в опозиції до Скоропадського.