Трохи було аж засмутилася (правда, виду не подавала), що саме їй батько таку долю вибрав: у якусь там Францію на край світу посилає. Та у Києві про ту Францію ніхто й знати не знає. Чули, що є таке королівствомаленьке та слабеньке. Не Германія, не Норвегія, не Скандинавія.
Не Візантія, зрештою.
Закуток Європи, але
Мусить їхати. Така батьківська воля, і такий у неї обовязок. Треба зміцнювати міждержавні звязки Київської Русі, тож годиться й Франція. Та й не Київ набиваєтьсясам король Франції просить її руки.
Отак і поїхали. У Франціюто й у Францію.
Свати із Франції. Багаті дари Ярославу Мудрому
Посли короля Франції, овдовілого Генріха I вирушили до Києва по весні 1048 року, в квітні місяці.
Королівські свати просувалися повільно. Крім послів, які їхали верхи, хто на мулах (переважно духовні особи), хто на конях (лицарі) обоз складали численні повозки з припасами (шлях-бо передбачався довгий, наче на інший кінець світу) та вози з багатьма дарами. Наприклад, в якості дарунків Ярославу Мудрому везли дорогі бойові мечі, заморські сукна, коштовні срібні чашіфранцузький сват багнув вразити щедрістю свого київського свата.
На човнах, розкішних і пишно прикрашенихщоб всі знали, хто пливе та їдене хто-небудь, а гості самого короля франків! Де та Франція? питали. Дивувались ображені, що ти диви, якісь там ммм аборигени не знають, де Франція, відповідали: там, де треба Отож на човнах спустилися до Дунаю (спершу ж треба було ще й до нього з Франції дістатися), потім на конях пройшли через Прагу і Краків. Шлях це, правда, не найближчий. Та дорога вважалася і зручною, і завжди багатолюдною. А отже, й безпечною, хоча безпечних місць у ті часи майже ніде не було.
Але тією дорогою йшли торгові каравани зі сходу на захід, тож хоч якась безпека там була. Та й каравани завжди супроводжували добре озброєні вершники.
Посольство очолював шалонський єпископ Роже із знатного роду графів намюрських. Це був вельми кмітливий молодий чоловік. Ще в юності він вирішив, ким йому бути: графом або священиком. Вибрав сутану і не прогадав. Тут його карєра творилася успішніше. Неабиякий розум, знатне походження, беручкий до всього зух, все це допомогло йому успішно вести будь-яке діло, за яке він брався. Та й дипломатом вдався неабияким, тож його не раз використовуваві щораз успішно, король Франції, посилаючи Роже то до Рима, то в Нормандію, то до германського імператора. І визначну та історичну місіювисватати йому дружину, король доручив саме йому, священику Роже, який взявся за нове доручення короля, як-то кажуть, обіруч, розуміючи, що в разі успішного його виконання він увійде в історію. Що так і станеться.
Крім Роже, старшими в посольстві ще були єпископ Готьє Совейр та міністр Гасселін де Шалпіньяк. Відправляючи 1048 року послів у далекий і незнаний Київ, де жила з батьком і двома сестрами незаміжня княжна Анна Ярославна, вродлива та розумна, Генріх I Капетинг не поскупився і посольство спорядив препишне. Послам же було доручено, як-то кажуть, будь-що отримати згоду на шлюб дочки київського володаря з Генріхом, адже навіть до Франції «дійшла слава про чари принцеси Анни, дочки Георгія (Ярослава)». Король велів передати, що він «зачарований оповідями про її досконалість». Анна була вродлива, жвава, та ще й отримала відмінну, як на ті часи освіту«прилежна книгам»у домі свого батька.
Отож іще раз. У квітні 1048 року в розпал весняного буйства французьке посольство з дорогими дарами відправилося до Києва.
Париж залишили на світанку, коли над Сеною стояв туман, а в повітрі ще відчувалася нічна свіжість, як під колесами й підковами проторохтів настил фортечного мосту, а паризький сморід змінився свіжістю весняного ранку.
У прибережжі Сени весело перегукувалося і щебетало птаство.
Але рідко на якій дорозі не було розбійників. Та ще на такій довгійвід Парижа до Києва. Тому на глухих франкських шляхах посольство захищав сеньйор Гослен де Шоні, він був вродженим рицарем, а для захисту посольства мав під своєю орудою загін хоробрих воїнів.
Примечания
1
Глісада (франц. буквальноковзання) траєкторія зниження авіаційного літального апарата.
2
З усіх Рюриковичів найбільшої слави зажив цар Іван IV; названий Грозним. Віщуни ще при його народженні пророкували: цей хлопець стане государем, але государем-мучителем. І як у воду дивилися. Вдався і надто підозріливим та жорстоким. Коли завів стражу-опричину, то царство його покрив терор: винуватих і безвинних обезголовлювали, вішали, спалювали на багаттях живцем, з живих людей здирали шкіру, четвертували їх, садили на палю
І при всьому цьому цар ще встигав керувати царством і раз по раз женивсяздається, сім разів. Цькуючи інших, сам ґиґнув, як зацькований звір. На трон забрався синок його, Федір Іванович, душевно хвора людина. Чи, як на Русі казалиблаженний. Помер, не залишивши спадкоємців та заповіту. З ним і припинила існування династія Рюриковичів-царів.
3
Чи не в цім був переконаний і король Франції Генріх I, коли послав до Києва своє високоповажне посольство із завданням будь-що висватати йому київську княжну, одну з найкращих у світі жінок.
4
Єлизавета Ярославна після загибелі свого чоловіка, короля Норвегії Гарольда Суворого під час його походу на Англію, року 1067-го вдруге вийде заміж за короля Данії Свена Естрідсена.
5
Інше джерело, так звана «Реймська глоса», датує посольство 1048 роком і вказує, що на чолі місії стояв єпіскоп шалонський Роже.