Ігор Васильович Макарук,Катерина Ігорівна МакарукКнязь-варварПрокляття волхвів
Дійові особи та історичні постаті, про яких згадується в романі
Великокняжа родина:
Ігор Рюрикович на прізвисько СтарийВеликий князь київський, батько Великого князя Святослава Хороброго, дід Великого князя Володимира Великого, чоловік княгині Ольги. Загинув у древлянських землях.
Ольга (Гельґа, Алогія) Велика княгиня київська. Дружина Великого князя Ігоря Старого, мати Великого князя Святослава Ігоровича, баба Великого князя Володимира Святославовича.
Святослав ІгоровичВеликий князь київський, батько Великого князя київського Володимира Великого.
Володимир СвятославовичВеликий рівноапостольний князь київський, хреститель землі Київської. Син Великого князя Святослава Хороброго.
Анна Візантійськапринцеса, сестра імператора Візантійської імперії Василя ІІ Македонянина, майбутня дружина Великого князя київського Володимира Великого.
Ярополк СвятославовичВеликий князь київський, син Великого князя Святослава Хороброго, старший брат Великого князя Володимира Святославовича.
Олег Святославовичкнязь древлянський. Старший брат Великого князя київського Володимира Святославовича. Син Великого князя Святослава Хороброго.
Волхви:
Святозар СвітлийВерховний волхв землі Київської, організатор і натхненник першої змови волхвів.
Боговид Споконвічнийволхв, хоронитель таємного святилища перших людей. Оберіг споконвічного знання.
Боголюб Любецькийволхв із Любеча, сподвижник Верховного волхва землі Київської Святозара Світлого. Брав активну участь у першій змові волхвів.
Благослав Тихийволхв із Чернігова, який входив до пантеону Вищих волхвів земель Київського князівства. Сподвижник Святозара Світлого у першій змові волхвів.
Всесил Боголюбичстарший син Боголюба, волхва із Любеча. Брав участь у другій змові волхвів. Близький друг і сподвижник Дана (Данеслава) Святозарича.
Всеслав Білийволхв Іскоростенської землі, його останнім учнем був Інгвар (Ігор), побратим і сподвижник по другій змові волхвів, Дана (Данеслава) Святозарича.
Дан, або Данеслав Святозарівсин Верховного волхва землі Київської Святозара Світлого, один із ватажків другого повстання волхвів проти Великого князя київського Володимира.
Добрисвіт Мудрийволхв із Вишгорода, який входив до пантеону Вищих волхвів земель Київського князівства. Сподвижник Святозара Світлого у першій змові волхвів.
Інгвар, або Ігорволхв, друг і побратим Данеслава, сина Святозара Світлого, Верховного волхва землі Київської. Один із провідників другої змови волхвів.
Молибогволхв із Новгорода, який входив до пантеону Вищих волхвів земель Київського князівства. Сподвижник Святозара Світлого у першій змові волхвів.
Орій Давнійстарий мольфар, волхв, який є хранителем споконвічних таємних традицій стародавніх антів часів могутньої Оріани, країни славетних оріїв.
Світолик Богомудрийпереяславський волхв за часів князювання Ігоря Старого та Ольги.
Святовид Переяславськийволхв, який входив до пантеону Вищих волхвів земель Київського князівства. Сподвижник Святозара Світлого у першій змові волхвів. Старший син переяславського боярина Добромира Поклінного.
Антипмалолітній син Боголюба, волхва із Любеча, у майбутньому монах Афонського монастиря Антоній.
Родина Мала Ніскині:
Мал Ніскиняверховний вождь союзу древлянських племен. Батько Добрині і Малуші. Дід Великого князя київського Володимира Святославовича.
Малуша Ніскинічмати Великого князя київського Володимира Святославовича, ключниця Великої княгині Ольги; донька древлянського князя Мала Ніскині, сестра Добрині Ніскиніча.
Добриня НіскинічВеликий воєвода, посадник новгородський, рідний дядько Великого князя київського Володимира, брат Малуші, син древлянського князя Мала Ніскиніча.
Анастасія Ніскинічдружина посадника новгородського Добрині Ніскиніча, славетна поляницяжінка-воїн. Мати Костянтина Добриніча, майбутнього посадника новгородського.
Костянтин Добринічсин Добрині Ніскиніча, воєводи Великого князя київського Володимира, майбутній посадник новгородський.
Сімя бояр Поклінних:
Переслав Покліннийбоярин переяславський, батько Добромира Поклінного, сподвижник Великого князя Ігоря Рюриковича Старого.
Добромир Покліннийбоярин, колишній посадник переяславський, батько Ратимира, посланника Великого князя та волхва Святовида Переяславського.
Катерина Покліннадружина Добромира Поклінного, гречанка, колишня улюблениця княгині Ольги.
Святовид Переяславськийстарший син Добромира Поклінного. Волхв, сподвижник Святозара Світлого.
Добромира Покліннадонька Добромира Поклінного, мати Позвізда Володимировича.
Позвізд Володимировичсин Добромири Поклінної і Великого князя Володимира Святославовича.
Ратимир Покліннийбоярин із Переяслава, син Добромира. Посланник Великого князя київського Володимира до Риму і Константинополя.
Родена Покліннадружина Ратимира Поклінного, мати Добромира Молодшого.
Добромир Поклінний (молодший) малолітній син Ратимира Поклінного, посланника київського, і онук Добромира Поклінного, боярина переяславського, майбутній посадник переяславський.
Мечислав Відчайдушнийдружинний воїн, командир Третьої когорти молодшої великокнязівської дружини. Незаконнонароджений син Добромира Поклінного.
Ладомирадружина Мечислава. Полонянка, привезена Мечиславом із одного з великокняжих походів.
Переслав Мечиславівсин Мечислава і Ладомири.
Воїмир Шуйцясподвижник і побратим Переслава Поклінного. Командир переяславської дружинної когорти. Рідний дядько Добромира Поклінного, брат його матері.
Дзвенимирадружина Воїмира Шуйці.
Дзвенимир Шуйцясин Воїмира. Після Добромира Поклінного був посадником переяславським.
Лют Дзвенимиричсин Дзвенимира Шуйці.
Родина Сігурда Ейріксона:
Сігурд Ейріксонвоєвода молодшої дружини Великого князя Володимира, рідний дядько Олафа Трюггвасона.
Ейрік Бьодаскаллібатько Сігурда Ейріксона і Астрід Олафсон, дід Олафа Трюггвасона по материній лінії.
Астрід Олафсонсестра Сігурда Ейріксона, дружина Трюггві Олафсона, мати Олафа Трюггвасона, донька Ейрікa Бьодаскаллі.
Трюггві Олафсонбатько Олафа Трюггвасона, чоловік Астрід Олафсон, сестри Сігурда Ейріксона.
Олаф Трюггвасонплемінник воєводи Сігурда Ейріксона, майбутній король Норвегії Олаф І Трюггвасон, посланник Великого князя київського Володимира до імператора Василя ІІ Македонянина. Перебуваючи в чужинських землях, називав себе Олій Руський.
Гейра Прекраснадонька короля вендів Бурислава Мужнього, дружина Олафа Трюггвасона, з якою він прожив три роки.
Гаральд Прекрасноволосийкороль Норвегії, дід Трюггві Олафсона, батька Олафа Трюггвасона.
Дружинні воєводи, полководці, бояри, посадники:
Верчеслав Хоробрийполководець Великого князя Володимира. Один із очільників дружинного війська у поході до Візантії.
Барді Косматийваряг, ватажок найманців Восьмої когорти молодшої великокнязівської дружини.
Воїслав Хитрийватажок пятої ватаги, Третьої когорти молодшої великокняжої дружини.
Доброгост Новгородський на ймення Страшнийполководець Великого князя київського Володимира Святославовича, сподвижник і побратим Добрині Ніскиніча.
Інгольв Вовча Паща на ймення Король Вовківваряг, командир Сьомої когорти найманців із півночі, які були на службі у Великого князя київського Володимира Святославовича.
Лют Свенельдичсин шведського воєводи на службі київських князів, рідний брат Містиші. Учасник походів Великого князя Святослава Хороброго, де неодноразово відзначався. Убитий під час полювання Олегом Древлянським.
Мал Завидівполководець Великого князя київського Володимира Святославовича, командував Четвертою когортою молодшої великокнязівської дружини, брав активну участь у поході до Візантії. Звитяжно проявив себе під час взяття Христополя.
Містиша Свенельдичсин київського воєводи Свенельда, брат Люта. Був убитий у древлянських землях.
Остромир Глібовичбоярин київський, радник Великого князя київського Володимира Святославовича.
Претичбоярин київський, воєвода Великого князя київського Святослава Ігоровича.
Свенельдваряг, воєвода Великих князів київських Святослава Ігоровича і Ярополка Святославовича, був убитий Добринею Ніскинічем після захоплення Києва Володимиром Святославовичем.
Творимир Чернігівський на ймення Сподвижникполководець Великих князів київських Святослава Ігоровича та Володимира Святославовича.
Чорновид Відступниквеликокняжий посадник у Іскоростені. Колишній волхв, який зрікся свого шляху, став воїном, але протягом всього свого життя намагався відшукати найкоротший шлях до таємного знання стародавніх волхвів.
Знахарки, відуньї:
Богуслава Темназнахарка, яка певний час жила неподалік Іскоростеня, а потім була сподвижницею другої змови і повстання волхвів.
Зореславадонька Святозара Світлого і Ягни Ясної, майбутня відьма київська, яка певний час жила у молодшої сестри Ягни Чаруни.
Чарунамолодша сестра Ягни Ясної, знахарка, яка проживала в поселенні Ольжичі і в якої певний час перебувала на вихованні Зореслава, донька Святозара Світлого і Ягни Ясної.
Ягна Яснакиївська відьма, дружина Верховного волхва Святозара Світлого, мати Зореслави, майбутньої відьми київської.
Чужоземні правителі:
Агмунд Двоєдушникверховний чаклун вікінгів, який свого часу відкрив таємне вчення скандинавів тоді ще молодому волхву Святозару Світлому.
Бурислав Мужнійкороль вендів, на його середній доньці Гейрі був одружений Олаф Трюггвасон.
Василь ІІ Македонянин (Болгаробійця)імператор Візантії, брат принцеси Анни, майбутньої дружини Великого князя київського Володимира Святославовича.
Варда Фокавізантійський воєначальник, який проголошував себе імператором і двічі підіймав повстання проти імператорів Візантії Івана І Цимісхія та Василя ІІ Македонянина. Виходець з Малої Азії із знатного каппадокійського роду, вірменського походження.
Гаральд Сіра Шкуракороль Норвегії, вбивця Трюггві Олафсона, батька Олафа Трюггвасона.
Гаральд І Синьозубийкороль Данії і Норвегії до 986 року. Зазнавши поразки у війні проти Оттона ІІ Рижого, був змушений прийняти християнство. В цій війні активну участь брав Олаф Трюггвасон.
Ересбонд у країні естів. Саме в нього у рабстві був Олаф Трюггвасон, племінник Сігурда Ейріксона.
Іван XVсто тридцять восьмий Папа Римський, за його понтифікату посли київські відвідували Рим, а Володимир Великий охрестив землі київської держави.
Костянтин Македонянинбрат імператора Василя ІІ Болгаробійця, майбутній імператор Костянтин VIII.
Миколай ІІ ХрисовергПатріарх Константинопольський в часи хрещення князем Володимиром Великим Київських земель.
Оттон II Рудийкороль Німеччини та імператор Священної Римської імперії з 973 року. Був одружений на родичці імператора Візантії Івана І Цимісхія. Під орудою Оттона ІІ воював Олаф Трюггвасон з королями Данії та Норвегії.
Хакон ІІ Могутнійскандинавський ярл, фактично був повноправним королем Норвегії у період 970995 років. Був союзним васалом Гаральда І Синьозубого, тому брав участь у війні Гаральда проти германського імператора Оттона ІІ. Після смерті Хакона королем Норвегії став Олаф Трюггвасон.
Посланники візантійські:
Сергій Студитпосланник візантійського імператора Василя ІІ Македонянина до Великого князя київського Володимира, монах Студійського монастиря, якого ще називали Кирило Філософ. Майбутній Патріарх Константинопольський.
Феодот Нікомедійськийвізантійський посланник до Великого князя київського, вельможа, відважний полководець, закоханий у принцесу Анну Візантійську.
Від автора
До цих пір намагаюся заглянути собі у душу і зрозуміти, у який період мого життя так мене зачепила за живе тематика життя наших пращурів? Чому «голос крові», який жив у мені давно, раптом так настирно і вагомо заявив про себе, збуривши всі мої почуття і лишивши спокою? Випадковість це, чи ґрунтовна закономірність? Адже я повністю світоглядно сформована особистість. З дитинства я пишаюся тим, що я українець. Я завжди дякував долі, що я українець. Глибинне коріння нашого народу, на певному інтуїтивному рівні я знав, але всю сутнісну складову у повній мірі не розумів. Саме тому мабуть і не був готовий своїми знаннями ділитися. І раптом у мені пробудилося нездоланне бажання зрозуміти і відкрити для себе той потаємний звязок із нашим минулим, яке живе у нас донині! Яке заставляє нас любити цю землю, боротися за неї, гинути, але не здаватися. Не здаватися ніколи, в імя сивої давнини, у честь наших Великих предків.
Хоча насправді, певними недобрими силами все було зроблено, щоб крізь віки ми втратили звязок зі своїм корінням. Втратили своє імя, загубили честь, але Боги не дозволили цьому статися. Вони продовжують донині оберігати те родинне вогнище, яке жевріє у наших душах. Подивившись у глиб себе, ми можемо побачити витоки того знання, носіями якого ми зараз є. Адже наш народ повинен іти тим шляхом, який з часом приведе до повного і остаточного розуміння, звідки ми прийшли, чому освоїли саме цю, дану нам Богами землю. Чому ми живемо саме тут? Чому саме ця земля є для нас рідною? Чому саме так зігріває нас наше Сонце? Чому наші страждання і біди повязані із перебуванням у цьому часовому просторі? З яких причин ми відчуваємо силу, перебуваючи саме на своїй землі? Звідки ця сила? Де основа всього нашого українського, автентичного єства. Того єства, яке притаманне саме нам, тому народові, який нині називається українцями?
Як бачимо, постало багато питань, тих питань, на які відповіді дати, на перший погляд, дуже складно. І першим, хто розділив зі мною ці питання, була моя донька Катруся. І що цікаво, маючи те саме відчуття «голосу крові», вона ж сама почала шукати відповіді на невимовні питання, спонукаючи тим самим і мене до рішучих дослідницьких дій.
Першим нашим кроком, не знаю наскільки він був вірний, було намагання зрозуміти історичний процес на теренах наших земель у порівняльному аналізі із розвитком історичних процесів у інших країнах. Єдиною і основною вадою цього кроку було те, що він надто довготривалий і не давав миттєвих відповідей на поставлені питання. Але ми поступово, крок за кроком йшли вперед, розуміючи, що дана земля не могла розвиватися одноосібно, не маючи тісних контактів із цивілізаційними процесами на сусідніх територіях.
Коли ми опанували певну кількість історичних джерел і перебували під враженням прочитаного, нас відвідали суперечливі відчуття, які поставили нам нові, непрості для розуміння запитання. «Кожна країна намагається висвітлити свою історію у певних привабливих кольорах. Тих кольорах, які б відтінювали складну і суперечливу історію, роблячи її величавою. Такою, яка відзначає сутність народного і національного духу, який формує самодостатню і сформовану націю як єдину і неподільну субстанцію, яка тісно повязана зі своєю рідною землею та своїми Богами.
А що у нас? Що ми знаємо про те, яким чином на нашу землю прийшло християнство і наскільки міцно воно повязано із нашою духовною субстанцією, яка зародилася в прадавні і споконвічні часи перших людей? Що ми знаємо про наших предків, які жили у дохристиянський період на цих Богом даних нам землях? Яким був їхній суспільний уклад? Що формувало їхній світогляд і його духовну складову, яку ми отримали разом із так званим «голосом крові»? Що за Боги володарювали на цих землях, впроваджуючи закони гармонійного співжиття у всіх сферах людської життєдайності? І чи були ці Боги споконвічними і рідними, для цієї, водночас благодатної і багатостраждальної землі?»
Спробувавши відповісти самі собі на поставлені запитання, ми вкотре переконалися, що відповідей немає, тому що про ті часи відомо лиш те, що вивчалося в загальному курсі історії України. А ці знання не задовольняли нашої жадоби розуміння гармонійного звязку між минулим і майбутнім нашого краю, нашої землі, нашої держави.
Тоді розпочався пошук історичних матеріалів, які могли змалювати сенс нашого цивілізаційного поступу. Але, несподівано для себе, нам довелося зіткнутися з відсутністю достовірних і глибинних джерел, з яких можна було почерпнути хоч якусь, відносно вірогідну та правдиву інформацію. Ту інформацію, яка змогла б окреслити контури тих підвалин, які сформували сучасне розуміння нашої дійсності. Лише мало чим підтверджені здогадки, науково-фантастичні гіпотези та свідчення, які носили взаємовиключний характер. Ось на тлі таких, не зовсім оптимістичних висновків, у нас виникла підозра, що наша історія якщо не повністю, то достатньо і суттєво сфальсифікована, а те, що не можна було сфальсифікувати, було просто-напросто знищено. І знищувалася наша історія настільки ґрунтовно, з вибудовуванням фальшивої ідеологічної платформи, стиранням памяті, щоб ми не змогли відновити свою правдиву сутнісну основу. Настільки та основа була колись міцною і непохитною, що донині наводить страх на наших кровних ворогів. Все робилося для того, щоб ми забули ту основу, зреклися самих себе.