Чим відомий? Не знаю такого.
Нічого дивного, Раю, що ти не знаєш нікого з кримінальників,реготнув тато.Втік сюди з Донецька, де так устиг нашкодити, що окупанти російські та їхні служки в розшук оголосили. А в Києві так званий Павук організував поширення наркотиків у школах та гімназіях!
Ой!мама сплеснула руками, глянула на Юрка.
Та отож!тато підійшов, обійняв її за плечі.Подробиці ми ще почуємо. Зараз важливо одне: Перша гімназія теж потрапила в його павутиння. Замішаний один із учнів. Хтотаємниця слідства. Думаю, директор теж не скаже. Зате з нашого сина Юрія будь-які підозри автоматично знімаються! І не лише з нього, як я почув!
Бульдог завиляв куцим хвостом, підстрибнув, тявкнув, потерся об Юркову ногу.
Він має рацію,тато кивнув на собаку, потім присів, почухав за вухом, глянув на сина.
Я був правий, коли тобі повірив. Та й мама сумнівів не мала. Ми з думками збиралися, несподівано все тоді сталося. Словом, оклигуй. І за тиждень - з речами на вихід. Назад, до своєї гімназії. А сьогодні ми, мамо, з такої нагоди їстимемо торт.
Не виказав себе Юрко нічим.
Стримався, хоч радів щиро за себе й за Антона з Діаною. Тепер він теж повернеться, вони будуть разом, а Вову Нещерета вже ніхто не побачить. Провести таку справедливу рокіровку теж входило у Шпигів план.
Ось тільки гімназист чекав також інших новин - про Стрельцова, Медвідька, Раєвського. Він хотів почути: їх теж викрили, зловили на гарячому, покарали. Бо всі вони в змові, а Стрельцов, крім усього, послідовно нищив усе, що нагадувало про українські перемоги.
Нічого. Анітелень.
Ніби й не горіли старі будинки, ніби не злизував їх своїм язиком Вогняний Змій.
Єдина втіхаз Лізою помирився.
Тоді, після розмови з татом Юрко спробував поговорити з нею. Кинула слухавку, ледь почула голос. На листи й повідомлення мовчала.
Так тривало цілу добу, аж раптом у п'ятницю дівчина озвалася сама.
А я все знаю!вигукнула замість привітання.
Що ти знаєш?запитав обережно.
Про Павука, який наркотики в нашій гімназії продавав!це прозвучало так урочисто, мовби Ліза сама зловила бандита за барки. Бо засмутилася, коли вітчим після тієї історії з тобою вирішив перевести мене в іншу гімназію. А вчора ввечері каже: поліція знайшла винних, тепер у Першій зразковій все спокійно й безпечно.
Про мененічого?
Ой, ну тебе!почув у слухавці дзвінкий сміх.Ну, помилилися. Коли такі справи кояться, та ще й у найкращій гімназії Києва, дорослі завжди роблять помилки.
Не лише дорослі.
Добре, добре, я теж,тепер Юрко вловив примирення.Гаразд, не дмися. Уяви себе на моєму місці.
Я б тебе ні в чому такому не підозрював.
На мить Ліза вмовкла, тільки сопіла йому у вухо. Потім легко змінила тему:
В неділю можемо погуляти, як завжди,говорила, ніби нічого й не сталося.Скучила за Дженкою. Хочеш, ще щось скажу?
Кажи.
Марта,вона стишила голос. - Ернестівна, чув? Вона захворіла, хі-хі. Від мене заразилася.
Буває.
Та буває. Але ти не допетравтепер я без неї зможу гуляти! Ніхто над душею не стоятиме! Тому давай, до неділі! Парк Шевченка, друга дня!
До неділі,машинально відповів гімназист.
Розділ тридцять другийТут у Києві, на Подолі зявиться ще одна Стіна Памяті
А субота принесла несподіванкуІван Туряниця покликав дружину й сина на Поділ.
Поки збиралися, нічого не пояснював, тільки загадково усміхався, ніби сюрприз готував. Навіть точно не сказав, куди саме йдуть, бо Поділвеликий. Зрозумів Юрко все, щойно вирулили на потрібну вулицю. Хотів вигукнути радісно, коли зупинилися біля врятованого тиждень тому старого будинку. Та вчасно прикусив язика, бо міг виказати себе.
Коли вийшлислів тим паче забракло.
Бо очам відкрилася небачена ніколи раніше картина.
Частину старого будівельного паркану було знесено. Довкола, на вулиці, вже зібралося чимало перехожих. Люди дивилися на гурт школярів такого самого віку, як Юрко, хоч були серед них і старші. Одні акуратно зносили в дальній кут наполовину огородженого двору різне сміття, складаючи його на купу. Інші поралися біля мурованої стіни, що виходила на вулицю. Паркан прибрали, аби перехожі могли її бачити.
Точніше - те, що на ній зявлялося.
Дітвора, навмисне вбравши простий, робочий одяг, який не шкода забруднити, спритно орудувала балончиками з різнокольоровими спреями. Хтось пшикав струмені фарби на спеціально заготовані трафарети, від чого на стіні зявлялися контури незнайомих Юркові людей. Хтось акуратно, дбайливо виписував імена, прізвища й дати.
Просто на очах у десятків людей стіна занедбаного, здавалося, давно забутого аварійного будинку, що простіше зруйнувати, ніж відновити, оживала, пістрявіла, яскравішала, що далі, то більше нагадуючи якусь мистецьку галерею.
Тут буде нова школа мистецтв,пояснив тато, ніби читаючи Юркові думки.Цей будинок, як ти знаєш, хотів спалити Павук. Багато писали про нього. Та й раніше я гармидер здіймав. Маємо результат.
Який?Юрко з мамою, не змовляючись, запитали водночас.
Озвалася якась далека родичка Олександра Мурашка з Канади. Чули про такого?
Я ж по ньому дипломну роботу писала!вигукнула мама.Художник, учитель!
- Вбитий більшовиками тут, у Києві, майже сто років тому,підхопив Іван Туряниця.Гадаю, Раїсо, наш Юрко та й інші діти мусять знати, як російські комуністи нищили наших найкращих людей.
Не лише російські, Іване. Треба чесним бути,похитала мама головою.
Де я нечесний?
Серед українців теж не бракувало таких, хто вірою й правдою служив більшовикам. За сто років мало що помінялося. Глянь, що на Донбасі коїться. Та й у Києві, у нас під носом, такого не бракує.
На жаль,погодився тато.Ось для чого такі, як Павук, нищили історичні памятки. Щоб навіть ті, які чітко знають, хто нам друг, а хто ворог, не могли згадати славні імена. Тепер ось, маємо,Іван Туряниця показав на розмальовану стіну.Портрет самого Мурашкаліворуч, у кутку. Трохи далі, той красивші профільВасиль Чумак, поет.
Ми не вивчали ще,обмовився Юрко.
Та ясно. У шкільних програмах його нема, а треба знати. Лише вісімнадцять було хлопцеві. Всі пророкували йому долю найкращого українського поета. Ного так само вбили сто років тому. І теж росіяни, але вже не комуністи, а білогвардійці. Хоча різниці між тими, хто хотів підкорити собі Україну, я не бачу,тато зітхнув, помовчав.Вони вбивали найкращих... Бачте, тут закладають Стіну Памяті. На жаль, всі імена замордованих на одній стіні не вмістяться. Та й десятком не обійдешся. Через те й треба називати їхніми іменами вулиці, проспекти, сквери. Впізнавати їхні лиця, знати, чим вони були славні, що зробили для своєї країни і що могли б зробити, якби не ворожі кулі, ножі та багнети. Ну, а художня школа тут буде вже з ініціативи тієї самої родички Мурашка. Вона й кошти збере, й сама сюди збирається. І ще таке, Раїсо Лукянівно.
Тепер тато дивився на маму, мовби забувши про сина.
Що?
Треба б організувати якісь зустрічі по школах. Розказати про ось цих,він знову показав па свіжі мурали,та багатьох інших, память про кого стирають різні павуки. Зможеш?
Складно. По кабінетах ходити...
Отже, зможеш,впевнено сказав Іван Туряниця.
Потім заходився фотографувати мурали на стіні.
А перехожі, котрих за цей час зібралося ще більше, вже наслідували його приклад.
Серед них Юрко раптом побачив солідного на вигляд чоловіка у дорогому пальті з верблюжої шерсті. Хоча той мав підкручені вуса, все одно гімназист не відразу впізнав у ньому Назара Шпига. Так, підошви черевиків можуть зробити коротуна трохи вищим, ніж зазвичай.
Хотів смикнути тата за рукав, показати сищика.
І знову стримався.
Навіщо батькам знати, що вони знайомі.
Тим паче, що відставний міліціонер уже пробирався крізь натовп, щоб іти геть.
Розділ тридцять третійТут гімназист сумує, що не всі винні поки що покарані, тому може початися нова історія
Зустрілися назавтра в парку Шевченка за годину до того, як Юрко мав зустрітися з Лізою.
Назар Шпиг запізнився, що ніколи не було його звичкою. Прийшов у звичному, простому одязі, і зовсім не скидався на переможця, завдяки якому поліція зловила небезпечного злочинця.
Юрко відпустив від себе Джентльмена, і бульдог, насолоджуючись свободою, зник у вкритих останнім багрянцем кущах.
Чоловік і хлопчик неквапом пішли алеєю.
Чому Стрельцов і Медвідько не покарані, Назаре Захаровичу?з місця відрубав Юрко. - Хіба Павук не їхній спільник?
Сищик смикнув себе за вус.
Спробую пояснити, Івановичу. Там, на місці, в будинку, коли я скрутив Павука, а ти з кучерявим подалися геть, Павук почав переговори.Переговори?
Отож. Він погодився взяти на себе все, повязане з наркотиками у вашій гімназії та інших закладах. Доказів вистачає. Але,тут Шпиг зупинився, повернувся до Юрка, поклав руку на плече,за це ми забуваємо про Стрельцова й підпали.
Забуваємо? Назаре Захаровичу...
Цить!гримнув відставний міліціонер.Якби я уперся рогом, справою зайнявся б Медвідько! Гляди, чого доброго, нашого палія його зусиллями ще й на волю випустили б.
Закусив Юрко нижню губу.
Нічого не можна вдіяти? Невже за будинки не покарають нікого?
Спаленіне повернеш,по-філософськи зазначив Шпиг.Я вчора сам бачив, як починаються важливі справи. Вцілілі будівлі теж потроху захищатимуть. Ну, і підпалів більше не буде.
Стрельцов заспокоївся? Відступився?
Тю на тебе, Івановичу. Іншу капость придумає. Тільки ж я наказав Павуку, аби знайшов спосіб попередити свого хазяїна: ще один вогняний змійі я за нього візьмуся серйозно.
Попередив?
Через адвоката. Точно знаю. І все. Як кажуть, проїхали.
Вони рушили далі, час від часу позираючи на бульдога, який гасав довкола, то зникаючи з очей, то знову вибігаючи.
А тепер ти доповідай,вимовив сищик.
Про що?
Не вірю, що з тим Едиком-хіміком ти нічого для себе не прояснив.
Я й не проясняв,гмикнув Юрко. - Він мені сам усе видав. Накипіло на душі. Особливо коли почув, що Павук поскаржився Стрельцову на його жадібність. Ще й дівчинкою обізвав. А так не було, пане Шпиг!гімназист почав запалюватись.Мізки в Баранова добре працюють. Тільки не в тому напрямку. Знаєте, є багато різних фільмів і мультиків про божевільних учених, які не можуть дати раду власній геніальності?
Є таке.
Так ось, Едикмайже такий випадок. Бо до генія далеко, а безумства вистачає. Він, як ви чули, захоплюється хімією. І постійно щось таке винаходить, що й на голову не налазить. Причому використовує ледь не підручні матеріали. Складно все це, не моя наука хімія. Тож не поясню до пуття. Але одного разу Баранов нахімічив таку суміш, що з дрібки загоряється сильним вогнем. Загасити неможливо. Руйнівна сила
Звісно, хотів стати знаменитим. Його ж без того підюджували: з Донбасу, з Донбасу, не можеш нічого. Він зміг, довів. Тільки все одно вийшло посміховисько.
Образився, значить...буркнув Шпиг. - Тепер чекай. Я тобі скажу, як далі було. Бо знайоме все до болю. Напевно, ображений Едик- хімік шукав бодай якусь рідну душу. Потягся до місцевого лідера Вовн Нещерета. Розказав тому про несправедливість. Вова ж, не будь дурнем, поділився знаннями з Павуком. Так чи ні?
У «яблучко»!гімназист відбив легенький дріб на асфальті.Тільки Вова думав, що палій якось використає Едика, ну, наприклад, щось повязане з наркотиками. А той вирішив взяти хіміка-самородка для іншої справи, за яку платив Стрельцов. Баранову ж не давав ані шеляга. Купив тим, що його винахід можна буде випробувати в дії. Коли будинки почали палати, Едик зрозумів, у що вляпався. Назад дороги нема. Ось він і вирішив підкинути на згарище свій значок. Напевно, слід до нас приведе.
Як і задумано,погодився Шпиг.
Що далі робити, Баранов не знав. Вирішив почекати, як піде. Тут я виринаю. Зрозумів Едик - почалося. Цілком логічно міркував: за мною хтось стоїть. Вирішив стежити. Аж раптом події пішли стрімко, бо заговорили з моєї подачі пробудинок на Гоголівській. Зрозумів Баранов пастка може бути. Павук і не приховував від нього нічого. Вирішив, що тримає в руках міцно.
- І хлопчина тієї ночі стежив за всіма?
- Простіше, пане Шпиг. Вислизнув із дому, як я, засів у засідку. Вчасно нагодився, ніде правди діти. Але ж ніхто не міг подумати, що Павук теж десь недалеко заховається! Тобто, Едик усе знав і втік, аби так званий партнер не помітив. А нашу благополучну втечу Павук бачив на власні очі. Тому наступного дня Вова й підкинув мені ті таблетки, вивівши з гри.
А що про гроші?
Які... Ой, точно,Юрко зупинився.Павук сказав Стрельцову, що його спільник Баранов, творець Вогняного Змія, грошей вимагає. Жадібний, справжній глитай, або ж павук.
Прізвиська дурно не липнуть.
- Отож. Знаєте, аби Едик не почув про це від мене, чорта з два отак би розговорився.
Не передражнюй,сищик дав по носі гімназиста легенького щигля.
Загавкав бульдогні з чим його голос Юрко не сплутає.
Глянули обоє туди, звідки линуло.
Джентльмен щодуху мчав до Лізи, яка розкрила йому руки для обіймів.
До тебе,гмикнув Назар Шпиг.Пішов я. Гуляйте, молодьож.
Сказавши це, чоловік потиснув хлопчикові руку, розгладив вуса й так само неквапом рушив до виходу.
Юрко поспішив до Лізи. Наблизивсяі спохмурнів. Сиділа навпочіпки, гралася з бульдогом, що затято вилизував їй лице. Але давно бажана зустріч, схоже, дівчину не тішила. Кинула на Юрка сумний погляд, випросталася. Джентльмен тицьнув їй у ногу плаский писокне помітила.
Вдома не так?запитав замість привітання.
Там добре все. Не міняється,голос, мов із глибини колодязя.
Що трапилося?гімназист придивився. Слухай, ти плакала!
Ліза провела пучкою під оком.
Дурниця... Хоча... Ні, не дурниця. Зовсім не дурниця. Погані діла кояться, Юрку.
Бульдог присів, підніс голову, легенько рикнув.
Розкажи, не мовчи. Може, поможу.
Чим ти поможеш...
І все одно Ліза розповіла Юркові Туряниці ще одну, іншу історію.
Жовтпень-грудень 2017 року, Київ