Багато часу минуло з тих вулканів,я знизав плечима й несподівано, із соромом усвідомив, що якийсь важіль зрушено, і я можу розплакатися. Спитав себе, чи не рвонути мені зараз драбиною вгору?
Але, можливо, ти міг би цим якось скористатися.
Вулканами?
Малюванням, графічним дизайном. Якщо хочеш поговорити зі мною про це, коли надійдуть результати
Чи не дертися на ту драбину, просто відштовхнути його? Тут недалеко падати.
Справді, у мене все буде добре.
Гаразд, Чезе, усе добре, але дозволь відкрити тобі таємницювін хитнувся до мене, і я відчув запах світлого пива з його рота.Ось що. Не має значення. Все це, що зараз відбувається, неважливо. Тобто, це важливо, але не так, як ти гадаєш, а ти молодий, дуже молодий. Можеш вступити до коледжу, або повернутися, коли будеш готовий, але в тебе так. Багато. Часу. О хлопчевін із чарівною усмішкою притулився щокою до деревяної рами.Якби я прокинувся, і мені знову було шістнадцять, о хлопче
І, дякувати богові, тільки-но я зібрався відстрибнути, як міс Бутчер знайшла стробоскоп і увімкнула його довгим-довгим спалахом. Здійнявся вереск і раптове заворушення в юрбі, утворилося панічне коло, і в блиманні світла й під звук «М-м-м-боп!» Деббі Варвік закашляла й вивергнула біле, як магнезія, блювотиння, заляпавши туфлі в кілька швидких стоп-кадрів, наче в якомусь пекельному кіно, а її притиснута до рота рука лише розширила поле потрапляння, як буває, якщо затиснути пальцем шланг. Нарешті вона лишилася згорблена й самотня посеред кола підлітків, які реготали й верещали водночас. Лише тоді міс Бутчер вимкнула стробоскоп і навшпиньки увійшла в коло, щоб потерти спину Деббі самими кінчиками пальців своєї витягнутої руки.
Якась «Студія 54»,промовив містер Гепберн, спішно спускаючись із поперечин.Забагато світломузики, бачиш?
Музику зупинили, доки діти терли свої ноги наждачними рушниками, а Паркі, з обслуговування будівлі, підійшов розкидати тирсу й дезінфектант, що тримав під рукою для вечірок.
Лишилося двадцять хвилин, пані та панове,сказав містер Гепберн, заново посівши своє місце на містках.Двадцять хвилин, а це означає, що час трохи сповільнитися
Повільні пісні надавали схвалену школою можливість прилягти одне на одного, стоячи при цьому на ногах. Перші ж акорди «2 Become 1» розігнали всіх із танцмайданчика, але на його краях між тим тривала серія панічних домовлянь. Милістю лабораторних техніків на нас вивергнули невеличку порцію сухого льодутакий собі засіб прикриття, що завис на рівні пояса. Першими крізь туман пробиралися Саллі Тейлор і Тім Морріс, потім Шерон Фіндлей і Патрік Роджерзпіонери шкільного сексу, чиї руки постійно були запущені глибоко під паски одне одного, наче обоє тягли лотерейні білети; слідом ішли Ліза Боден («Боді») і Марк Соломон, Стівен Шенкс («Шинка») і «Королева» Елісон Квінн, блаженно перестрибуючи через тирсу.
Але ці в наших очах були давно одруженими парами. Юрба вимагала новизни. Із далекого кута долинали ухкання та улюлюкання, коли Малюк Колін Смарт узяв за руку Патріцію Ґібсон, і коридор розступився, доки її виштовхували-тягли під прожектори. Вільною рукою вона, як могла, прикривала обличчя, ніби обвинувачувана по прибутті до суду. По всьому залі хлопці й дівчата, наче камікадзе, розпочинали свій останній захід, і іноді залицяльників приймали, а іноді відкидали, й вони котилися геть, важко всміхаючись під ліниві оплески.
Ненавиджу цю частину, а ти?
До мене на поперечинах приєдналася Гелен Бівіс, дівчина з мистецького корпусу й чемпіонка із хокею, висока й сильна, іноді відома під прізвиськом Цегла, хоча її ніколи не називали так в обличчя.
Диви,сказала вона.Ліза намагається всю свою голову запхати в рот Маркові Соломону.
А в нього, закладаюся, там досі жуйка
Просто перекочує її туди-сюди. Така собі партійка в бадмінтон. Пок-пок-пок.
Ми вже робили кілька соромязливих спроб потоваришувати, Гелен і я, хоча нічого не виходило. У мистецькому корпусі вона була однією з тих прикольних дітлахів, які малюють великі полотна із заголовками на кшталт «Розмежування», в яких завжди щось сушиться в гончарній печі. Якщо в мистецтві йшлося про емоції і самовираження, то я був просто «добрим малювальником»: детальні, важко заштриховані ескізи зомбі, космічних піратів і черепів, завжди з одним живим оком в очниці, вихоплені уявою з компютерних ігор та коміксів, наукової фантастики й жахівусі ті хитромудро насильницькі образи, що привертають увагу психологів навчальних закладів.
Скажу тобі одне, Льюїсе,розтягнуто промовила одного разу Гелен, тримаючи якогось міжгалактичного найманця на відстані витягнутої руки,ти таки вмієш малювати чоловічий торс. І плащі теж. Уяви, що б ти зміг, якби намалював щось справжнє.
Я тоді не відповів. Гелен Бівіс була надто розумною для мене, у той непоказний особистий спосіб, який не вимагає підтвердження купонами на книжки. Вона була також кумедною, з усіма найкращими жартами, які буркотіла півголосом для власного задоволення. Її речення містили більше слів, ніж було треба, і кожне наступне слово було парадоксом, тож я ніколи не знав, має вона на думці одне чи щось протилежне. За певного значення її слова бували доволі важкими, і якщо наша дружба на чомусь трималася, то це на моїй нездатності угнатися за її думкою.
Знаєш, що потрібно цьому спортзалові? Попільнички. Вбудовані врівень на кінцях брусів. Гей, то нам уже дозволено курити?
Ні, лише за двадцять хвилин.
Як і більшість наших спортсменів, Гелен Бівіс була затятим курцем, палила цигарки здебільшого біля воріт. Її «Мальборо» з ментолом дрижала, наче люлька Попая, коли вона сміялася, і я бачив, як одного разу вона затиснула пальцем одну ніздрю і висякалася на добрі три метри через живопліт. Гадаю, вона носила найгіршу стрижку з усіх, що я бачив, із їжачком на маківці, довгим і прилизаним волоссям на потилиці й двома підкресленими баками, наче примальованими на світлині кульковою ручкою. За законами таємничої алгебри старшокласників, погана зачіска плюс творчий нахил плюс хокей плюс неголені ноги означали лесбійкуміцне слово для тогочасних хлопців, здатне породити жвавий інтерес до дівчини або відбити будь-який. Існувало двалише дватипи лесбійок, і Гелен не належала до тих, яких можна було знайти в журналах Мартіна Гарпера, тож хлопці звертали на неї небагато уваги, що, я впевнений, цілком її влаштовувало. Але мені вона подобалась, і я хотів вразити її, навіть якщо від моїх спроб вона лише злегка хитала головою.
Нарешті вивісили дзеркальну кулю, що оберталася на ланцюзі.
О. Це чарівно,промовила Гелен, киваючи на танцюристів, які повільно кружляли.Завжди за годинниковою стрілкою, помітив?
В Австралії рухаються у зворотній бік.
А на екваторі просто стоять на місці. Дуже соромязливі.
«2 Become 1» розтануло в теплому сиропі «Great Love of All» Вітні Гюстон.
Жах,мовила Гелен і повела плечима.Заради всього святого, сподіваюся, що дітине наше майбутнє.
Не думаю, що Вітні Гюстон мала на увазі конкретно цю школу.
Ні, мабуть, що ні.
І ще дещо, чого я ніколи не доганяв у цій пісні: чому «навчитися любити себе»це «любити як нікого»?
Більше сенсу, якщо чуєш це як «губити»,сказала вона. Ми прислухалися.
«Навчитися губити себе»
«це губити як нікого». Ось чому цього легко досягти. А дивовижно те, що це спрацьовує майже з усіма піснями про любов.
«Вона тебе губить»
Саме так.
Дякую, Гелен. Тепер це видається мені більш змістовним.
Мій тобі подарунок.
Ми знов обернулися до танцмайданчика.
Тріш начебто щаслива,ми дивилися на Патріцію Ґібсон, яка досі прикривала рукою очі, примудряючись водночас танцювати й задкувати.Цікаво на Коліні Смарті штани сидять. Навряд чи він там тримає набір для геометрії. Бздинь!дзенькнула Гелен.У мене одного разу таке було. На різдвяній дискотеці у методистів, із кимось, чиє імя я не вільна повторювати. Це неприємно. Наче тебе тицяють у стегно кутком коробки з-під взуття.
Гадаю, хлопці отримують від цього більше, ніж дівчата.
То піди й потрися об дерево чи ще щось. Це дуже грубо, я маю на увазінечемно. Викинь це зі свого арсеналу, Чарльзе.
Куди не глянь, скрізь чиїсь руки намацували сідниці й або лежали на них, безвольні й налякані, або мяли плоть, мов тісто на піцу.
Це справді найогидніше видовище. І не лише через моє хвалене лесбійство.
Я засовався на поперечині. Ми не звикли до чесної та відкритої дискусії. Краще не звертати уваги, а за мить
То як, хочеш потанцювати?спитала вона.
Я насупився.
Ні. Мені й так добре.
Еге, мені теж,мовила вона. Минуло трохи часу.Якщо хочеш піти запросити когось іншого
Справді. Все гаразд.
Жодної пасії, Чарлі Льюїсе? Ніщо не рветься із твоїх грудей у ці останні миті?
Я насправді не займаюся цими речами. А ти?
Я? Ні, я практично мертва всередині. Все одно коханняце буржуазний конструкт. Усе цевона кивнула на танцмайданчик.Це не сухий лід, це туман феромонів стелиться. Понюхай. Коханняцеми принюхалися до повітря,куантро та дезінфектант.
Фідбекі загримів голос містера Гепберна, надто близько до мікрофона.
Остання пісня, пані та панове, ваша найостанніша пісня! Нехай кожен танцює з кимосьсміливіше, люди!
Залунав «Careless Whisper», і Гелен кивнула на тісну компанію, із якої саме вибивалася самотня дівчина. До нас ішла Емілі Джойс, і вона заговорила, не встигнувши підійти досить близько, щоб ми її почули.
Що?
Я не
Привіт! Я просто сказала «привіт», ось і все.
Привіт, Емілі.
Гелен.
Привіт, Емілі.
Що робите?
Ми спостерігачі,сказала Гелен.
Що?
Спостерігаємо,сказав я.
Бачили, як Марк сунув руку під спідницю Лізі?
Ні, боюся, що це ми проґавили,сказала Гелен.Але бачили, як вони цілувалися. Це справді дещо. Ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку чагарникову свиню, Емілі? Вони явно вивихують щелепи, он там
Емілі дратівливо покосилася на Гелен.
Що?
Я кажу: ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку
Слухай, ти хочеш потанцювати чи як?нетерпляче гримнула Емілі, тицяючи мене в коліно.
Про мене не турбуйся,сказала Гелен.
Мабуть, я тоді надув щоки й видихнув повітря.
Ну гаразд,погодився я і зістрибнув на підлогу.
Не послизніться на блювотинні, голубки,мовила Гелен, коли ми прямували до танцмайданчика.
Повільні танці
Я витягнув руки, і якусь мить ми стояли, тримаючись одне за одного розведеними в боки руками, наче пенсіонери на танцях. Емілі виправила мене, поклавши мою руку собі на поперек, і коли ми почали наше перше кружляння, я заплющив очі й спробував визначити емоцію, яку відчував. Штучне зоряне сяйво натякало, що я мав би почуватися романтично, а хрип саксофона, відчуття біля себе її стегна та застібки її бюстгальтера вже мали б розпалити бажання, проте єдиною емоцією, яку я впізнав, було збентеження, і я прагнув лише одногощоб ця пісня скінчилася. Любов і бажання надто переплелися з глумом, і, звісно, на краю залу Ллойд уже хтиво водив язиком, доки Фокс повернувся спиною, схрестив руки й погладжував власні лопатки. Я прилаштував свою праву руку так, що виднівся лише один середній палець, що здавалося мені доволі дотепним, і ми кружляли, доки грав саксофон. «Скажи щось, скажи хоч щось»
Емілі заговорила першою.
Від тебе пахне хлопцями.
О. Так, це старий ігровий костюм. Усе, що маю. Пробач.
Ні, мені подобається,сказала вона й принюхалася до моєї шиї, і я відчув на собі вогкість, що могло бути цілунком чи дотиком вологої фланелі. Якщо не враховувати бабусь, до того я цілувався або був поцілований двічі, хоча було б доречніше описати ці події як зіткнення обличчями. Перший випадок трапився на затемненій аудіовізуальній виставці під час історичної експедиції на давньоримські руїни. Немає причин, із яких ми інстинктивно знали б, як цілуватися,це як катання на сноуборді чи відбивання чечітки: цього не навчишся, просто спостерігаючи,однак Бекі Бойн узяла за інструкцію Диснеївські казки й стискала губи в тугий сухий пупянок, яким тицялася мені в обличчя, наче пташка, що дістає горішки від годувальника. Кіно також навчило нас, що поцілунокне поцілунок, якщо він беззвучний, тож кожна точка контакту доповнювалася маленьким прицмокуванням, штучним, як клацання язиком, котрим зображають коня. Очі заплющити чи розплющити? Я тримав їх розплющеними на випадок викриття або нападу й читав настінне табло за її спиною. Римляни, зауважив я, першими запровадили пічне опалювання. І це тривало далі, тицяння ставало жорсткішим і наполегливішим, наче хтось намагався розблокувати степлер.
Натомість поцілунок із Шерон Фіндлей був наче напад сердитої, оскаженілої акули з роззявленою пащекою, коли ми обоє були втиснуті у спинку дивана. Гарпер володів власним лігвомбетонним бункером на цокольному поверсі його будинку, що мав певну скандальну славу й вечорами пятниць нагадував бомбосховище маєтку «Плейбоя». Тут Гарпер виголошував промови про ексклюзивні, екстравагантні «вечірки DVD», скупо розливаючи світле пиво власного виробництва, приправлене розчинним аспіриномоливкою в нашому мартіні,щоб пити крізь соломинку, і досить міцне, щоб відправити нас валятися за диваном, цілуючись серед грудок пилу й дохлих мух. Ніколи раніше я не усвідомлював так добре, що язикце мяз, могутній мяз без шкіри, наче нога морської зірки, і коли мій язик намагався чинити опір язику Шерон, вони боролися, наче двоє пяниць, що намагаються протиснутись одне повз одного в коридор. Щоразу, як я намагався підняти голову, її знову вчавлювало в запилюжену підлогу тією силою та рухом, якими можна було б вичавити сік із грейпфрута. Я зберігаю певний спогад про те, що коли Шерон Фіндлей ригнула, мої щоки роздулися, а коли ми нарешті відсторонились одне від одного, вона витерла рота всією своєю рукою. Цей досвід залишив мені потрясіння, зведені щелепи, два маленькі розриви в кутку рота й третійна корені язика, а ще відчуття нудоти від (за найскромнішою оцінкою) пів пінти чужої слини. Але я був також дивно збуджений, наче після якогось нездорового атракціону, тож не був упевнений, чи хочу повторити все це негайно, чи більше ніколи в житті.
Дилема втратила актуальність, коли згодом тієї ж ночі вона зійшлася з Патріком Роджерзом. Зараз ми проминули їх на танцмайданчику, пожираючи одне одного очима під казенною блискучою кулею. Я відчув ще одну вологу цятку в себе на шиї, а тоді шепіт довжиною в речення, якого не розчув через музику.
Вибач?
Я сказалаале вона знову бурмотіла мені в шию і я зміг розібрати лише слово «ванна».
Я тебе не чую
І знов якесь «мур-мур-ванна». Я спитав себе, чи, бува, не каже вона, що мені треба помитися? Якби тільки звук зробили тихіше.
Вибач, ще раз?
Емілі пробурмотіла.
Гаразд,мовив я,останній раз.
Емілі відірвала обличчя від моєї шиї і зиркнула на мене зі справжньою злістю.
Чорт забирай, я сказала, що думаю про тебе у ванній!
О. Справді? Дуже тобі дякую!сказав я, але цього здалося недостатньо, тому додав:Я теж!
Що?
Я теж!
Ні, не думаєш! Просто а, просто забудь це. О Господи Ісусе!вона застогнала і знов опустила голову, але тепер у нашому повільному танці була злість, і ми обоє відчули полегшення, коли пісня скінчилася. Збентежені раптовою тишею, парочки відступили геть, їхні обличчя блищали й усміхалися.
Куди підеш далі?спитала Емілі.
Не знаю. Збирався заскочити до Гарпера.
До лігва? О. Гаразд,вона похнюпила плечі, скривила нижню губу і дмухнула вгору, на свою гривку.Ніколи не бувала у лігві,сказала вона, і я міг би запросити її, але пропускна політика Гарпера була безжальною та негнучкою. Минула мить, а тоді вона одним важким ударом штовхнула мене у груди:Побачимось.
Мені далі відставку.
Гаразд, пані та панове!сказав містер Гепберн, знову повернувшись до мікрофона.Схоже, що, зрештою, ми маємо час для однієї останньої пісні! Я хочу бачити кожного з вас на танцмайданчику, усіх до останнього! Ви готові? Я вас не чую! Памятайте: танцюйте навколо тирси, будь ласка. Почали!
Пісня була «Heart of Glass» Блонді, лише трохи ближча до нас у часі, ніж «In the Mood», але явно чудова, бо зараз на танцмайданчику були всі: діти з драмгуртка, похмурі дітлахи з гончарної студії, навіть Деббі Варвік, виснажена, бліда, невпевнено тримаючись на ногах. Лабораторні техніки випустили останню порцію сухого льоду, містер Гепберн додав гучності, і, під ухкання і підбадьорливі крики, Патрік Роджерз стягнув через голову сорочку й став розсікати нею повітря в надії розпочати шаленствопотім, коли за ним ніхто не підхопив, натягнув її знову. Зараз новою зіркою був Ллойд, який затискав долонею рот Фоксу, вдаючи, що цілує його. Малюк Колін Смарт, єдиний чоловік у драмгуртку, влаштував гру на довірі, де треба було по черзі падати спиною в руки одне одному в такт музиці, а Ґордон Ґілберт, винищувач тромбонів, сидів на плечах Тоні Стівенса, обіймаючи блискучу кулю, неначе потопельник, що чіпляється за буй, а потім Тоні Стівенс відступив убік і залишив його бовтатися, доки Паркі з обслуговування будівлі тицяв у нього ручкою швабри.