О третій годині ночі кардинала довелося терміново доправити до лікарні через напад гострого апендициту, що вимагав невідкладного хірургічного втручання. Перед тим, як поринути в коловертень анестезії, за ту коротку мить, що передує цілковитій утраті притомности, кардиналові подумалося про те саме, що й стільком іншим до нього, про можливу смерть під час операції, та потім згадалося, що це вже статися не може, й нарешті останнім виблиском свідомости сяйнула гадка, що якби він, незважаючи ні на що, все-таки помер, це означало б парадоксальну його перемогу над смертю. Пойнятий нестримним потягом до самопожертви, він уже ось-ось мав благати господа вбити його, але не встиг вишикувати слова в потрібній послідовності. Анестезія вберегла його від найвищого блюзнірства, бажання передати повноваження умертвляти богові, назагал знаному за джерело життя.
Нехай одразу висміяна газетами-конкурентками, яким пощастило видобути з нападів натхнення їхніх випускових редакторів якнайрозмаїтіші й якнайзмістовніші заголовки, в кого драматичні, в кого ліричні, в багатьох філософічні або містичні, а то й зворушливо-наївні, на кшталт винесеного наперед у популярному щоденному виданні, котре вдовольнилося зойком, І що ж тепер із нами буде, графічно увиразненим велетенським прикінцевим знаком питання, ота, вже згадана, шапка З Новим роком, з новим щастям, попри свою прикру заяложеність, дуже припала до душі тим людям, чия природжена вдача або набуте виховання спонукали твердо стояти на позиціях такого собі розважливого оптимізму, навіть підозрюючи в глибині душі, що все це може виявитися тільки скоробіжною оманою. Живши до цих останніх днів сумяття у світі, який здавався їм найкращим з усіх можливих чи уявленних світів, вони з насолодою усвідомлювали, що найкраще, дійсно найкраще, припало їм оце тепер, що воно прийшло постукати в двері їхніх домівок, неперевершене, пречудове життя без щоденного страху перед рипкими ножицями мойри, безсмертя в рідній вітчизні, убезпечене від метафізичних неприємнощів і безкоштовне для всіх і для кожного, без заставного листа, що його належить розліпити в годину смерти, тобі до раю, тобі до чистця, тобі до пекла, адже раніше, дорогенькі співмешканці в цьому падолі плачу, який зветься землею, наші іншосвітні долі на цьому перехресті розходилися. Тож пресі, навіть тій, що мала сумніви або загадувалася питаннями, а вкупі з нею й телеканалам і радіостанціям подібного ґатунку, не лишалося нічого іншого, крім як долучитися до буяння повсюдних колективних радощів, від півдня до півночі й від заходу до сходу, що звеселяло боязкі душі й відганяло геть із-перед очей довгу танатосову тінь. Минав день за днем, а ніхто й надалі не вмирав, з огляду на що навіть песимісти та скептики, спершу поодинці, а потім масово почали приєднуватися до загалу громадянства, яке за першої-ліпшої нагоди вироювалося на вулицю й гукало та горлало, що життя нарешті зробилося прекрасним.
Яко`сь одна пані, зовсім недавно перед тим овдовіла, не знайшовши іншого способу виявити нове щастя, яким пойнялося її єство, попри легкий щем від усвідомлення того, що, не вмерши, вона ніколи більше не побачить оплакуваного небіжчика, надумала вивісити національний прапор з обсадженого квітами вікна, яке виходило з її їдальні на вулицю. Про таке зазвичай кажуть, як гадалося, так і сталося. Менше ніж за дві доби прапорами завішано всю країну, барви та емблеми прапора геть заполонили краєвид, з особливою ряснотою в містах, де, звісна річ, балконів і вікон далеко більше супроти сільської місцевости. Такому патріотичному запалові неможливо було опиратися, надто через те, що невідь-звідки почали кружляти певні занепокійливі заяви, а як правду сказати, то неприховані погрози на кшталт, Хто не вивісить із вікна своєї домівки безсмертний прапор батьківщини, той не заслуговує жити. Не тримають на видноті національного прапора хіба ті, що продалися смерті, Долучайся до нас, будь патріотом, купи прапор, Купи другий прапор, Купи ще один прапор, Геть ворогів життя, їх рятує хіба те, що смерти вже нема. Вулиці перетворилися на справдешні виставки розгорнутих знамен, що майоріли на вітру, коли той був, а коли ні, його заступав уміло розташований електричний вентилятор, і навіть якщо його потужности не вистачало, щоб прапор мужньо тріпотів, могутньо наснажуючи своїми вилясками щирі войовничі серця, то принаймні барви батьківщини розвіювалися від того з належною гідністю. Зовсім поодинокі незгодні тихцем поговорювали, що то пересада й перебір, адже пізніше чи раніше все це море прапорів неминуче доведеться прибирати, й чим раніше, тим краще, бо так само, як надмір цукру в пляцку забиває смак і шкодить травленню, природна й цілковито виправдана повага до національних символів урешті-решт обернеться глумом, якщо ми дозволимо їй виродитися в чистісінький собі замах на пристойність, як у недоброї памяті кирейних ексгібіціоністів. А ще, казали вони, якщо прапорами святкується той факт, що смерть більше не вбиває, тоді одне з двох, або ми їх приберемо, поки нам не набриднуть і не сприкряться символи вітчизни, або ми всю решту життя, тобто цілу вічність, так-таки так, цілу вічність і не менше, будемо змушені щоразу їх міняти, коли вони погниють від дощів, подеруться вітром чи вигорять під сонцем. Сміливців, що наважувалися отак привселюдно розятрювати болячку, було обмаль, а один бідолаха дістав за антипатріотичний вилив почуттів такого прочухана, що й богу душу на місці віддав би, якби в країні від початку року не припинилося було завдавання смерти.
Та свято не всім свято, обік тих, що сміються, завжди знайдуться інші, що плакатимуть, і часом, як-от у цьому випадку, з тих самих причин. Значні сектори економіки, глибоко занепокоєні новою ситуацією, не забарилися з донесенням до відповідних інстанцій своєї невдоволености. Як і годилося очікувати, перші офіційно оформлені скарги надійшли від підприємств, задіяних у надаванні похоронних послуг. Раптово позбавлені своєї базової сировини, їхні власники спершу заходилися були, за усталеним звичаєм, хапатися руками за голову й заводити хорове голосіння, Що ж тепер із нами буде, та невдовзі, загрожені всеохопним банкрутством, яке б не оминуло жодного представника похоронної спільноти, скли´кали загальні збори галузі, й насамкінець, по завершенні обговорення, всуціль безплідного, позаяк кожен без винятку його учасник бився головою об нерозвальний мур відмови смерти від співпраці, такої для всіх звичної, з покоління в покоління, та неначебто самою природою їм ґарантованої, ухвалили звернення до національного уряду, де висували єдину винесену на обговорення конструктивну пропозицію, еге ж, конструктивну, та водночас і комічну, Ой, і порегочуть же з нас, остерігав голова зборів, але я визнаю`, що іншого виходу нема, або це, або знищення галузі. Отож, цей документ повідомляв, що представники похоронних бюр, відбувши надзвичайні загальні збори з метою розгляду глибокої та неподоланної кризи через брак випадків смерти по всій країні, здійснили її ретельний і всебічний аналіз з неухильним урахуванням кардинальних національних інтересів, який дозволив дійти висновку про все ще наявну можливість уникнути драматичних наслідків ситуації, що поза сумнівом увійде в історію як найгірше колективне лихо в нашій спільній долі з часу заснування держави, задля цього треба, щоб уряд видав постанову про обовязковість поховання або кремації всіх домашніх тварин, які помруть власною смертю чи загинуть унаслідок нещасного випадку, і щоб таке поховання або кремацію в належно вреґульований і відповідно затверджений спосіб здійснювали підприємства похоронної галузі, зважаючи на їхні незаперечні й цілком очевидні минулі заслуги у справі якісного задоволення суспільних потреб багатьох поколінь. Далі в документі містився заклик, Ми просимо уряд звернути пильну увагу на ту обставину, що неминучої переорієнтації галузі не вдасться досягти без потужних інвестицій, оскільки поховання, з одного боку, людської істоти, а з другого, кота або канарка, чи, наприклад, циркового слона або триманого в лазничці крокодила, є різними завданнями, через що виникає потреба цілковитого оновлення наших традиційних технологій, і в ході цієї необхідної модернізації, на щастя, вже можна буде спертися на досвід, набутий з часу відкриття кладовищ для тварин, тобто те, що дотепер було для нашої галузі тільки побічним напрямком, хоча, слід визнати, досить прибутковим, має стати надалі її виключним полем діяльности, завдяки чому можна буде до певної міри уникнути втрати робочих місць сотнями або й тисячами самовідданих працівників, які щоденно протягом цілого життя стійко мали справу з жахливою картиною смерти, і до яких тепер, без жодної провини з їхнього боку, смерть повертається спиною. З огляду на викладене, пане премєр-міністре, ми уклінно просимо Вас для належного захисту професії, впродовж тисячоліть залічуваної до суспільно корисних, прихильно розглянути потребу невідкладного ухвалення відповідного рішення, причому з рівночасним відкриттям пільгової кредитної лінії або, і то було б ідеальне чи, в дусі нашої професії, остаточне розвязання виниклої проблеми, а ще точніше, то був би акт елементарної справедливости, з рівночасним наданням безповоротної фінансової допомоги, завдяки чому уможливилося б швидке відродження галузі, чиє існування потрапило під загрозу вперше за ввесь період тривання історії й навіть за ще довший час, що охоплює й передісторичну добу, оскільки ніколи не траплялося так, щоб людський труп раніше чи пізніше не дочекався похорону чи хоч би поглинення матінкою-землею. З повагою та надією на позитивне рішення справи.
Так само й головні лікарі та завгоспи медичних стаціонарів, державних і приватних рівною мірою, не забарилися зі зверненнями до свого галузевого міністерства охорони здоровя, висловлюючи перед відповідними структурними підрозділами своє занепокоєння та стурбованість, майже всуціль повязувані, хоч як дивно це виглядає, радше з питаннями організаційними, ніж із лікуванням як таким. Вони доносили до відома, що нормальний обіг прийнятих, виписаних і померлих хворих зазнав, так би мовити, короткого замикання, або, якщо вдатися до менш спеціальних окреслень, що виник такий собі зашерет, ніби на річці під час кригоплаву, спричинений безтерміновою присутністю дедалі більшої кількости ушпиталених осіб, які, з огляду на тяжкість хвороб чи зазнаних зовнішніх травм, у нормальній ситуації вже відійшли були б в інший світ. Становище дуже складне, пояснювали вони, ми вже почали розміщувати хворих у коридорах, принаймні в більших масштабах, ніж це практикувалося раніше, й усе вказує на те, що менш ніж за тиждень не лише не вистачатиме ліжок, але також, через заповненість коридорів і палат, брак місця та ускладненість маневру, не буде куди й як ставити навіть рештки наявних ліжкових запасів. Звичайно, розвязати цю проблему можна, суґерували відповідальні за роботу лікарень, та це означало б порушення, нехай незначне, клятви гіпократа, а тому рішення, в разі його ухвалення, мусить бути не медичного й не організаційного характеру, а тільки політичного. Позаяк тямущий розуміє з пів слова, то міністр охорони здоровя, порадившись із премєр-міністром, видав резолюцію такого змісту, З огляду на невпинний наплив пацієнтів, який уже починає істотно перешкоджати дотепер бездоганній роботі нашої лікарняної системи безпосередньо внаслідок збільшення кількости осіб, прийнятих у нежиттєздатному стані й назавжди приречених у ньому перебувати, без щонайменшої можливости одужання чи простого полегшення, принаймні поки медична наука ще не досягла намічених нових цілей, уряд радить і рекомендує керівним органам стаціонарних медичних закладів після ретельного індивідуального аналізу клінічного стану кожного хворого з такими симптомами та в разі підтвердження незворотности зафіксованих патологічних змін передавати їх під родинну опіку з покладенням на лікарняні заклади повної відповідальности за забезпечення всіх медичних процедур і клінічних досліджень, потрібних чи просто доцільних на думку закріпленого лікаря. Ця урядова постанова ґрунтується на загальноприйнятному припущенні, що для пацієнта в зазначеному стані постійного перебування на порозі смерти, яка не може настати, є практично неістотним, навіть у нечасті миті просвітлення, його безпосереднє місце перебування, незалежно від того, чи це буде сердечне родинне оточення, чи переповнена лікарняна палата, оскільки він ані там, ані там не спроможеться померти й так само ні там, ні там йому не повернеться здоровя. Принагідно уряд доводить до відома населення, що прискореним темпом ведуться дослідження, покликані, відповідно до обґрунтованих очікувань і сподівань, належним чином зясувати дотепер іще невідомі причини раптового зникнення смерти. Також доводиться до відома, що кваліфікованій міжгалузевій комісії з участю представників різних практикованих у країні віросповідань і різних напрямів сучасної філософії, які неодмінно мають сказати своє вагоме слово в таких справах, поставлено непросте завдання осмислити, як виглядатиме майбутнє без смерти, й водночас вона намагатиметься виробити вірогідний прогноз нововиниклих перед суспільством проблем, з-поміж яких головна для декого сходить на безжальне питання, Що нам робити зі старими за відсутности смерти, яка поклала б край надмірові їхніх старечих забаганок.
Старечі притулки, ці доброчинні установи, створені з метою забезпечити спокійний побут родин, яким бракує часу та терпцю, щоб прочищати носи, дбати про зморені сфінктери та вставати вночі по горщик, теж не відстали від лікарень і похоронних бюр у битті головою об стіну плачу. Віддаючи належне тим, хто на це заслуговує, маємо визнати, що сумнів, який їх поділив, а йшлося про те, чи далі приймати новоприбульців, чи ні, своєю бентежністю кидав велетенський виклик почуттю справедливости та організаційному хистові навіть щонайкращого управлінця людськими ресурсами. Головно через те, що кінцевий результат, а саме він важить у справжніх дилемах, так чи так мав бути однаковий. Подібно до своїх колеґ від внутрішньовенних заштриків та вінків із темною стрічкою, вони були доти призвичаєні до визначености, породженої постійним і невпинним кругообігом життів і смертей, коли одні заходили, інші йшли геть, старечі притулки й думати не хотіли про майбутню роботу з обєктами свого піклування, що мали б вічно одні й ті самі обличчя й тіла, хіба що з кожним наступним днем іще жалюгідніші, ще занепаліші, ще розпачливіше розкладені, на обличчі дедалі більше й більше зморщок, ніби на родзинці, руки й ноги тремтючі й непевні, наче корабель у марних пошуках загубленого в морській безодні компаса. Новожилець у притулках щасливого згасання завжди давав привід для загального звесеління, він мав імя, яке треба було затямити, звички, принесені з зовнішнього світу, свої унікальні манії, як-от певний відставний чиновник, що кожного дня мусив ретельно вимивати зубну щітку, бо не переносив наявности в ній решток зубної пасти, або ота старенька, що малювала генеалогічні дерева своєї родини, ніколи не підписуючи гілок правильними іменами. Упродовж кількох тижнів, поки рутина не зведе нанівець належну всякому пожильцеві увагу, він буде за молодшенького в групі, й то востаннє в житті, дарма що воно триває цілу вічність, оту вічність, яка, неначе сонечко, опромінила всю людність цієї благословенної країни, тобто нас, хто побачить згаснення денної зірки й однаково надалі житиме, не знати як і чому. Але тепер, за винятком випадків, коли новожилець іще встиг ускочити на вільне місце, додавши свою лепту до прибутків притулку, його доля відома наперед, ми не побачимо, як, за старим добрим звичаєм, він рушає звідси вмирати додому або до лікарні, а тимчасом решта пожильців притьмом замикає на ключ двері своїх кімнат, щоб до них не ввійшла смерть і не забрала з собою так само й їх, ми вже знаємо, що все це належить до минулого, яке ніколи не повернеться, але хтось в уряді має подумати про нашу долю, про нас, власника, директора та персонал старечих притулків, адже на нас чекає така планида, що не буде нікого, хто нас прийме, коли для нас настане пора опустити руки, зверніть увагу, що ми навіть не є господарями того, що в певний спосіб належало нам, принаймні з чим ми працювали з року в рік, тож цілком можна зрозуміти, що їхній персонал виступив із заявою, ми хочемо сказати, що для нас самих не знайдеться місця в старечих притулках, якщо не виставити на вулицю частину пожильців, що ж до уряду, то йому спало на думку те саме розвязання, що й у справі переповнености лікарень, мовляв, нехай відповідальність на себе знову бере родина, але для цього в ній мусив би ще знайтися хтось із достатньо світлою головою та достатніми тілесними силами, а ці здатності, як ми знаємо з власного та з загальносвітового досвіду, тривають тільки коротесеньку мить у порівнянні з віднедавна започаткованою вічністю, тож зарадити цьому, як не буде доладніших ідей, можна збільшенням кількости старечих притулків, не так, як дотепер, переобладнуючи маєтки та палацики, що колись знали кращі часи, а зводячи з нуля великі будівлі у формі, наприклад, пятикутника, або вавилонської башти, або кносського лабіринту, спершу квартали, потім містечка, потім цілі міста, а сказати навпростець, цвинтарі для живих, де про фатальну й неуникненну старість дбалося б бозна-як і бозна-доки, бо її дні простягатимуться в нескінченність, головна притика, і до неї ми чуємося зобовязані привернути увагу компетентних чинників, полягає в тому, що з плином часу не тільки більшатиме осіб похилого віку, розміщених у старечих притулках, але й потрібно буде дедалі більше людей, щоб про них дбати, як наслідок, вікова піраміда перевернеться з ніг на голову, нагорі буде велетенська маса старих, щоразу більша, яка поглинатиме, неначе пітон, нові покоління, а ті, своєю чергою, перетворившись переважно на робочий і керівний персонал старечих притулків, проводитимуть свої золоті роки в піклуванні про стариганів усякого віку, від нормального до біблійного, про батьків, дідів і бабусь, прадідів і прабабусь, прапрадідів і прапрабабусь, прапрапрадідів і прапрапрабабусь, прапрапрапрадідів і прапрапрапрабабусь, прапрапрапрапрадідів і прапрапрапрапрабабусь і так далі без кінця й краю, а відтак додаватимуться, одне за одним, як листя дерев, що падає згори на листя, опале в попередні осені, але ou` sont les neiges dantan, до безконечного мурашника тих, хто потроху дожив до випадіння зубів і волосся, до сили-силенної тих, що недобачають і недочувають, мають грижу, катар, перелам шийки стегна, паралізовані ноги, атрофію, а притому ніколи не помруть, хоча вже не можуть навіть тримати власну слину в роті, панове урядовці, може, ви не схочете нам вірити, але те, що впало нам на голову, це найгірше страхіття з усіх, які могли коли-небудь наверзтися комусь із людей, навіть у темних печерах, посеред жаху й тремтіння, нічого подібного не траплялося, це кажемо ми, озброєні досвідом першого старечого притулку, звісна річ, тоді все тільки починалося, але для чогось же має нам служити уява, і якщо говорити цілком відверто, з відкритою душею, то краще смерть, пане премєр-міністре, краще смерть, ніж така круговерть.