Антін ЩегельськийПригоди українців у Анталії
Коли тебе тягне до жінки, а їїнавзаємзначить, зустрілися два психози, які працюють на одній частоті.
Депресія чи хандра, а лікуватись треба сексом
У гонитві за примарою заможності й достатку Микола уже давно забув, коли востаннє був у відпустці. Він уперто намагався досягнути успіху там, де це не вдавалося його колегам. Тож відколи став головним редактором бізнесової газети, взагалі не відпочивав. Робота не відпускала навіть на вихідні. Але й працюючи у такому темпі, Микола не міг наздогнати свою удачу. Тільки із року в рік накопичувалася втома. І ось настав час, коли вона перейшла у хронічну. Хоч за що б він брався, усе падало з рук.
Микола зовсім збайдужів до життя. Він хотів лише одноговиспатись. А тут ще, як на лихо, почалося весняне безсоння. І те безсоння катувало його навіть більше, ніж втома. Бо цілісінький день на роботі злипалися очі. А уночі, варто було лягти у ліжко, навалювалися спогади про речі, які кожен чоловік воліє краще ніколи не згадувати. Й він до самісінького ранку крутився у постелі, благаючи Бога про сон. На душі було так гидко і тоскно, що хоч руки на себе накладай. Зрештою, про все це він розповів лікарю.
У вас справжнісінька депресія, констатував той.
То по Америках та Європах бувають депресії,заперечив Микола. А у нас звідкіля такі панські витребеньки? Може, у мене звичайна хандра?
Депресія чи хандравеликої різниці немає,скрушно мовив лікар. Бо лікуватися однаково треба. Я не буду вас труїти всілякими там антидепресантамипігулок наковтатися ще встигнете. Спершу спробуйте змінити обстановку. Поїдьте десь у село. Або ще краще візьміть відпустку та й махніть із дружиною на море. Напровесні, поки ще не почався сезон, путівки недорогі. За невеликі гроші можна відпочити в Анталії чи Єгипті набагато краще, ніж влітку у Криму.
Даруйте, але чи обовязково одружуватися задля тижня чи двох відпочинку на морі? уперше спробував пожартувати Микола.
Памятайте, що при вашому захворюванні здоровий секснайкращі ліки. Це і заспокійливе, й тонізуюче, і навіть снодійне. А те, що не маєте дружини, не біда. Візьміть коханку. Або навіть просто попутницю на відпустку. Он в Інтернеті на сайтах знайомств безліч подібних пропозицій. Вибирай, яка сподобається. І головнежодних претензій: зїздили разом на відпочинокі розбіглися.
Воно то так. Але хто погодиться ділити ліжко зі мною? Хай навіть за насолоду поніжитися у квітні під південним сонцем та поплавати у Середземному чи Червоному морі?
Ну, ви ще зовсім не старий. Та й фармацевтична промисловість на місці не стоїть. Зараз стільки всіляких препаратів для літніх людей понавигадували! І в сімдесят чоловік може почуватися двадцятилітнім.
Та з цим у мене ще все гаразд. Я про інше. Кому я такий потрібний?
А ви анекдот памятаєте? Уранці підтоптаний чоловяга підходить у спальні до трюмо. Уважно роздивляється свої худенькі руки і ноги, висхлі старечі сідниці, величезне черево, лису голову з ріденькими кущиками сивого волосся, що стирчить понад вухами. Потім переводить погляд на юну красуню, яка мирно спить у його ліжку, і думає: «Це ж як треба любити гроші?!».
Цей анекдот і про нас із вами. Просто ми ще не зустріли тих, хто полюбить наші гроші.
Екстремалка Ліда
Микола поволі брів пішохідною зоною, що простягнулася між проспектами Свободи і Радянської України. Останній після проголошення незалежності, дотепники з Виноградаря перейменували у «Ні правди, ні свободи». Поринувши у невеселі роздуми, він мало не наштовхнувся на свою сусідку із горішнього поверху, колишню коханку Ліду.
Майже удвічі молодша за нього. Висока, статна, сексуальна. Ще й до того легка на підйом. Правда, заміжня. Але те не заважає їй колекціонувати чоловіків. Власне, й Миколу вона звабила задля задоволення якоїсь дивної примхи.
Сталося те на весіллі у сусідів. Пінчуки саме женили сина. Микола і Лідин Сашко, якому батьки недавно купили квартиру в їхньому будинку, були за водіїв у весільному кортежі. А потім гуляли разом із усіма. Гості пили за здоровя молодих, за майбутнє поповнення сімї, яке, судячи з чималенького живота нареченої, обіцяє не забаритися Помаленьку хмеліли. І лише Сашко дивився на всіх тверезими очима. На пропозиції бодай пригубити чарчину, він резонно відказував:
Я ж за кермом.
То віджени машину в гараж та й повертайся нормальною людиною, радили сусіди.
Сашко стоїчно тримався до першого перекуру. А коли гості почали виходити з-за столу, чмокнув у щічку молоду дружину й, пообіцявши довго не баритися, подався відганяти свою «Тойоту».
Щойно за чоловіком зачинилися двері, Ліда взяла Миколу, який сидів поруч, за руку:
Потанцюємо?
Аякже.
У невеликому квадратному холі було тісно, як на нерестилищі. Тож щоб не товктися по чужих ногах, Микола з партнеркою почали пробиратися у коридор. А коли опинились біля входу у ванну, Ліда раптом штовхнула Миколу в середину і, зачинивши за собою двері, без зайвих слів припала до його вуст. Микола ще не встиг отямитися від несподіванки, як сусідка вже розстібнула на штанях блискавку й обхопила пальчиками його гордість.
Ліда виявилася справжньою богинею екстремального сексу. Особливо той талант розкривався тоді, коли існувала загроза, що їх із партнером ось-ось можуть застукати на гарячому. В такі хвилини від передчуття небезпеки у неї усе стискалося всередині. І тоді партнерові доводилося напружувати останні сили, аби не опинитися викинутим назовні. Тож чоловіки буквально шаленіли від неї. Не був винятком і Микола. Бо за довгі роки небезгрішного життя йому ще з жодною жінкою не було так хороше.
Найближчого понеділка, щойно її чоловік пішов на роботу, Ліда подзвонила у Миколині двері:
Привіт! вона прямо з порога кинулась Миколі на шию. У мене є годинка до роботи. Тож давай не будемо гаяти часу.
Микола ухопив несподівану гостю на руки. Відніс у спальню. І вони кохалися довго й несамовито. А потім, нехтуючи усіма правилами дорожнього руху, Микола гнався на своєму «Жигулі» наввипередки з часом, аби тільки Ліда не запізнилася на роботу.
Назавтра усе повторилося знову. З тією лише різницею, що тепер Микола залишав вхідні двері незамкненими. Тож Ліда, прокравшись нишком до його квартири і скинувши на ходу халатик, голісінька пірнула до нього під ковдру.
Ті ранки були для Миколи найсправжнісіньким втіленням великого людського щастя. Шкода тільки, що щастя те тривало дуже недовго. Настав ранок, коли Ліда не прийшла будити Миколу своєю любовю. «Напевне, сьогодні чоловік удома», подумав він. Але назавтра Ліда знову не прийшла. І післязавтратакож.
Микола, який по самі вуха закохався у юну сусідку, не знаходив собі місця. Він телефонував Ліді на мобільний, але та не вмикала слухавку. Намагався підстерегти у дворі, щоб поговорити, але Ліда, буркнувши коротеньке: «Драсьтє!», пробігала повз нього не зупиняючись. Микола ретельно аналізував свою поведінку з Лідою, перебирав кожне сказане слово і ніяк не міг зрозуміти, чим образив свою юну коханку. Бо, звідкіля йому було знати, що людина, народжена під знаком близнюків, не здатна тверезо керувати своїми вчинками. Вона рухається по життю за течією й часто зовсім без видимої зовні причини міняє напрям руху.
Потім Микола знову потрапив на Лідину орбіту. І знову почалися їхні шалені ранки. Але і цього разу вони обірвалися так само несподівано, як і колись.
Не без Миколиних старань, ті спалахи шаленого кохання із певною циклічністю повторювалися знову і знову. І лише після народження сина Ліда, здавалося, вгомонилась. Принаймні їхні сексуальні пригоди припинилися, як здавалося Миколі, назавжди.
І треба ж такому статися! То по кілька місяців не бачились, а тут
Привіт. Як справи?
Спішу в дитсадок за малим. А ти як? Чому такий похмурий?
Депресія доконала. Лікар радить брати коханку і їхати на море. А я, як на гріх, уже більше року один. Слухай, у тебе нема подружки, яка б погодилася відпочити на дурняк?
Треба подумати. А ти вже вирішив, куди їхати?
Кудись туди, де тепло: у Туреччину, Єгипет, а може, на Кіпр чи на Мальту
А надовго?
На тиждень чи два, не більше.
То, може, мене візьмеш? загорілася ідеєю Ліда.
А як же синок? не повірив почутому Микола, бо звик, що всі його знайомі жінки живуть, перш за все, дітьми і для дітей.
А що йому станеться із бабою й батьком? здивувалась вона. Скажу вдома, що посилають у відрядження на семінар бухгалтерів. Зате відтягнемось по повній, як тоді в Іллічівську.
О Іллічівськ! Ти завжди в памяті, немов казковий сон
Ту подорож до моря він навряд чи коли забуде. Як, до речі, і все інше, що було повязане з Лідою.
Після чергового її зникнення Микола уже став звикати до самотності. І навіть почав залицятися до однієї з колежанок, коли це знову Ліда забігла на ранковий секс. Вона розповіла, що з понеділка у відпустці й тепер щоденно знаходитиме годинку-другу для нього.
Микола працював тоді ще простим редактором відділу. Від нього, як і від інших журналістів, ніхто не вимагав обовязкового сидіння у редакції від дзвінка до дзвінка. Аби тільки робота була зроблена вчасно. Тож найближчий місяць обіцяв бути для них із Лідою дуже приємним і насиченим.
Але доля розпорядилась по-іншому. Ліду, яка працювала головбухом невеликої комерційної фірми, викликали на роботу і в понеділок, і у вівторок, і в середу, і в четвер
Тоді Микола запропонував утекти разом із ним на море. Ліда не заперечувала. Тільки сказала, що мусить вигадати для чоловіка якусь схожу на правду історію.
Того ж дня Микола написав заяву на відпустку й зателефонував на Одеське телебачення своєму однокурсникові Сергієві, щоб той підшукав недорогий будиночок на якійсь із баз відпочинку.
Стояла середина серпнязолота пора для негаласливого відпочинку. Ті, кому належало віддавати дітей до школи, масово відїжджали додому. Біля моря залишалися лише бездітні, старики та молоденькі мами із дошкільнятами. За два-три дні курортне селище Грибівка, що розкинулось на березі Іллічівської затоки, за півтора-два кілометри від Санжейського маяка, поруч з яким кілька гектарів займає дача одеського мера, майже повністю спорожніло. Тож у оточенні нечисленних сопляжників, як Микола жартома називав сусідів по пляжу, вони з Лідою почувалися справжнісінькими втікачами від цивілізації.
Їхній будиночок виявився у найближчому до води ряду. Двері виходили на нешироку терасу, звідки пологі бетонні сходи вели просто на піщаний пляж. А метрів за тридцять-сорок хлюпотіло тихе і тепле море. Вода у ньому була такою чистою, що, навіть зайшовши по пояс, можна було бачити, що діється на дні.
У перший же вечір, коли, справляючи новосілля, добряче випили, Ліда захотіла купатися. На мілководді, що починалося метрів за тридцять від берега, вона заявила:
Хочу тебе! Тут і зараз!
Миколу, який постійно відчував до своєї юної коханки сексуальний потяг, не довелося просити двічі. Він дуже повільно й старанно виконав Лідину забаганку. А потім ще і ще раз на біс
Ті морські сексуальні вправи на виду у численної пляжної публіки неймовірно збуджували Ліду. Від усвідомлення того, що на них дивляться десятки очей, усе стискалося у неї всередині. І від того насолода була стократ сильнішою.
У перші дні вони по кілька разів повторювали ті екстремальні вправи на виду у спантеличених глядачів. Хоч як дивно, але під тими осудливими і співчутливими поглядами сопляжників Микола почувався молодим, сильним і невтомним коханцем.
До кінця першого тижня Ліді набридли безперервні Миколині сексуальні домагання і вона, зовсім небезуспішно, спробувала встановити обмеження у їхніх стосунках. Тепер йому дозволявся доступ до тіла лише один раз уранці і один раз увечері, перед сном. А серед білого днялише тоді, коли Ліді самій закортить покохатися в морі.
І все-таки ті два шалені тижні залишились у Миколиній памяті найщасливішими за останні кілька років. Тим більше, що після повернення до Києва Ліда, як те не раз бувало, надовго зникла із його життя.
Із паном Шкурландом на шару не мандрують
Загорівшись ідеєю відпочинку за кордоном, Ліда узяла ініціативу в свої руки. Годинами сиділа в Інтернеті. Й щоразу, відшукавши щось цікаве на сайтах туристичних фірм, телефонувала Миколі.
Він також не ловив гав. Якось, завітавши до міського відділення Національної спілки журналістів, Микола довідався, що формується група для чергового прес-туру на Анталійське узбережжя Туреччини.
Галочко, а чи можна поїхати удвох? поцікавився у секретаря спілкижіночки років пятдесяти, яка, незважаючи на далеко не юний вік, усе ще зберігала свою чарівність.
Це пропозиція? лукаво стрельнула очима трішки привяла красуня.
Іншим разом, будь ласка, знічено відказав Микола. А зараз мушу виконувати припис лікаряїхати на відпочинок із юною коханкою. Він каже, що то найкращі ліки від депресії.
Так тому й бути, мовила та, кого Микола назвав Галочкою. Ви не часто їздите, тож можна і удвох. Готуйте сімсот вісімдесят доларів, і через тижденьу путь.
А хіба за прес-тури вже й гроші почали брати? здивувався Микола. Я он де тільки не побував: і у Парижі, й у Брюсселі, і в Торонто, й у Мадриді, навіть у Бангкоку і Пхеньяні. І скрізь усі витрати брали на себе організатори поїздок. Та ще й у конвертах добові, чи то пак на кишенькові витрати, гроші давали.
Цей прес-тур організовують одесити. А із паном Шкурландом, як ви розумієте, на шару не мандрують. Плата з однієї людинитриста девяносто доларів. А ще готуйте гроші на візи і квитки до Одеси. Бо виліт на Анталію звідти.
Гроші не такі вже й великі. Та й відпочинок із колегами по перу, серед яких, не виключено, можуть трапитися знайомі і навіть друзі, набагато приємніший, ніж у незнайомій компанії,подумав він. І потелефонував Ліді, щоб припиняла пошуки та готувалася в путь.
Ностальгія за Стамбулом
У дорогу вирушали з дотриманням суворої конспірації. Адже Ліду проводжав на потяг люблячий чоловік. Сашко навіть не здогадувався, що у одному купе з його благовірною їхатиме їхній сусіда з третього поверху. Як і заведено у порядних сімях, влаштувавши дружину в купе, чоловік не квапився виходити з вагона. Вона давала йому настанови берегти сина і слухатись тещу. Він же напівжартома наказував не скакати у гречку і взагалі зайве не гуляти й не пити.
Поки люблячі голубята прощалися, Миколі, аби випадково не потрапити на очі сусідові, довелося мало не до останньої хвилини стовбичити на пероні, ховаючись віддалік за продуктовим кіоском. А коли подали електровоз і потяг із легким гуркотом сіпнувся, наш герой-коханець, зробивши вигляд, що не встигає у свій вагон, попросився у найближчої провідниці, аби та впустила його.
Напевне, ніщо так не зближує людей, як спільна подорож залізницею у одному купе. А тут ще (треба ж такому статися!) їхньою попутницею виявилася учасниця того самого прес-туру, Миколина знайома Зоя Куліш.
Це була висока, крупна, фігуриста жінка з приємним, хоч і не можна сказати, що красивим, відкритим обличчям. Правда, параметри 90-60-90 залишилися десь далеко в її юності. Однак співвідношення обєму стегон, талії та бюсту і в 45 залишалося незмінним. У столиці вона очолювала міську газету однієї із 156 партій.
Почувши, що я збираюся їхати у Анталію, розповідала товаришка Зоя, наш видавець, голова міської парторганізації Микола Дурилов, як затявся:
Нікуди ви не поїдете у такий складний час! репетував він. Я не дозволю через якісь там жіночі примхи зірвати дочасні вибори столичного мера!
Тоді,кажу йому, вам доведеться шукати нового головного редактора. Я ж вас ще два місяці тому попереджала, що у квітні поїду у відпустку. І не моя вина, що комусь замандюрилось саме зараз обирати міську владу!
Та ви увійдіть у становище, благав він. Проведемо вибори, а потім можете хоч цілі два місяці відпочивати.
Так, ніби я не памятаю, що ви зробили з нами після торішніх парламентських виборів! кажу йому. Тоді ви на півроку прикрили газету, не виплативши людям ні відпускних, ані жодної компенсації. І тепер вчините не краще. А зараз моя особиста доля вирішується. І ця поїздка для мене навіть важливіша, ніж для вас посада президента.
Я трималася, як свого часу на допитах Зоя Космодемянська, продовжувала вона. І, вірите? Подіяло. Дурилов змінив тон. Почав благати відмовитись від поїздки. А потім, нікуди діватись, здався остаточно. Він же не зовсім дурний. Розуміє, що напередодні виборів кваліфіковані журналісти, та ще й із досвідом редакторської та партійної роботи, на дорозі не валяються.