Так що йшов Грег на фронт легко. У штабі батальйону, де бійці з самого ранку до пізнього вечора чекали на відправку до зони АТО, приїхали попрощатися двоюрідні сестри, які збиралися через тиждень до Німеччинибілявки-близнючки подарували класний німецький ніж, сусід порадував новим бронечохлом, куди Грег перекинув свої бронеплити, а під вечір дружина привезла щойно отримані на замовлення американські берці, саме такі, про які він мріявводостійкі, із пластиковою підошвою, їх можна не знімати пять днів, і для ніг буде окей.
Тепер він був готовий до війни. Наразі він тоді так вважав.
У шерензі на плацу на ранковій повірці стояли майже всі, з ким Грег останні два тижні підвищував свою військову кваліфікацію у тренувальному таборі. І якщо для тих, хто займався спортом, наприклад, як Грегстрайкболом, крос десять кілометрів лісомзвична справа, то для багатьох добровольців незвичні фізичні навантаження стали серйозним іспитом. Але нікуди не втік і стояв у строю Бодя з Бердичева, сорокачотирьохрічний інженер із хворими колінами; стояв і Слава Сніжоктому що зі Сніжноготридцятирічний вчитель російської мови та літератури, який залишив удома, під сепаратистами, дружину і двох дітей; стояв тут і колишній вевешник із Дніпропетровська, і колишній охоронець із Пятихаток; стояв Віталик із Жовтих Вод, учитель з бойового гопака; багато різних та цікавих людей стояли в той день у лавах бійців «Дніпра-1», «Самооборони» і «Правого сектора». Автомат, чотири магазини, розгрузка, каскааптечку, хто зміг, той купив самось і все знаряддя бійця, не дуже-то й багато як задля триденного відрядження в зону бойових дій.
Їхали довго, зате весело і з піснями. У Словянську водій автобуса, озирнувшись, раптом сумно запитав:
Мужики, серед вас водії є? хтось закивав головою в дзеркало заднього виду. Якщо мене вбють, сядете за кермо.
«А не спеши ты нас хоронить, заспівали в салоні,а у нас еще здесь дела!» Одна з найулюбленіших пісень єкатеринбурзького гурту «Чайф» чомусь викликала у Грега досаду. Підспівувати не хотілося.
У Старобешево прибули близько другої години ночі й одразу заснули. Десь о пів на пяту почали працювати «гради», і Грег спросоння лише через кілька секунд після початку обстрілу зауважив, що кудись біжить. Куди, він не знав, однак біг він дуже швидко, наче молодий тарган. Такими ж молодими тарганами неслися ховатися за товстими стінами і всі інші новобранці. Це було по-справжньому страшно. Нестерпно захотілося додому: в тишу, під ковдру, під бік до сплячої дружинипіт по спині рікою стікав у штани. Як висловився потім Славко: «Ми какали ось такими цеглинами!»і показував цеглину розміром з чималу каменюку. Повернувшись на своє місце, Грег побачив, що практично всі бійці, що раніше вже бували під обстрілами, мирно сплять, і здивувався їхній витримці.
«Яка там витримка? пояснював йому Макс, коли вони на ранок очікували команди на штурм під Кутейниковим. Просто коли ти під обстрілами не перший раз, то сам вже чуєші звідки стріляють, і куди летить. Так що ніякої хоробрості, звичайний розрахунок».
Увага! урвала розмову команда. Зараз підемо у розвідку боєм!
Блін! рознервувався Макс. А розумніше нічого вони не придумали? Він, очевидно, добре знав, що таке розвідка боєм: ти йдеш у наступ, а по тобі веде вогонь противник, вогняні точки якого має знешкодити під час розвідки ваша артилерія. Питання тільки в тому, хто кого раніше знищить: противникатакувальників чи артапротивника.
Надійшов наказ витягнути з мобільних телефонів акумулятори і не торкатися на дорогах сторонніх предметів. «Бачиш щось підозрілекраще відійди подалі й стріляй туди, порадив Макс. Завжди вірний спосіб залишитися живим, повір мені на слово!» Вперед пішли беемпе, за нимибійці, за якими їхали білі броньовані міні-автобуси із зеленими написами «Приватбанк», за міні-бусами тягнули «рапіри». «Сепари думають, жартували хлопці,що це в «приватівських» бусіках нам гроші від Бені везуть. За кожного сепарапо десять тисяч баксів!»
У цих місцях зовсім нещодавно йшли бої: з асфальту стирчали хвостики мін, на узбіччях валялися рештки тіл, від яких на спекотному сонці йшов жахливий трупний сморід. У полях, здалеку схожі на апарати Єлізарова, можна було побачити остови касетних боєприпасів, нерозірваних снарядів «ураганів» та «смерчей». Коли проходили повз мінометну батарею, мінометники вирішили трохи полякати ворога і дали залп, на який необстріляна частина батальйону відреагувала миттєвояк на команду «лягай!» Усвідомивши, що вони дарма падали мордякою в пилюку, новачки здіймалися на ноги і, поправляючи автомати, зніяковіло посміхалися й обтрушували камуфляжі. Бійці, які залишилися на ногах, гучно реготали, особливо самі мінометники: мовляв, нічого, хлопці, до всього призвичаєтесь!
Біля мосту Грег побачив зрешечену і прошиту наскрізь кулями й осколками «газельку», яка уткнулася білим капотом у бетонну палю. Через скло крізь «сніжинки» від куль він нарахував усередині не менше девяти трупівнезрозуміло, чи то сепаратисти, чи то мирні мешканці потрапили під обстріл. Поруч стояло розбите на друзки сріблясте «шевроле-авео»в ньому три людини сиділи, схиливши голови одна на одну, немов пяні; водій, обсипаний дрібними бризками скла, лежав головою на кермі. Грегу стало зле. Він ніколи не уявляв собі війни з цього боку, і йому не хотілося думати про те, що під кулями чи бомбами можуть гинути мирні люди. Він чітко знав, для чого і чому він тут, і що зобовязаний робити, щоб війна не прийшла в його рідне місто і не вбила його ріднихвін повинен прийти сюди зі зброєю в руках і змусити тих, хто бажає його країні та його родині зла, капітулювати. Загинуть вороги чи втечуть, або здадуться в полон, його мало цікавило, він прийшов сюди захищати свій дім. Однак такі моменти, як сріблястий «шевроле-авео» та біла «газелька», повні небіжчиків, не вписувалися в удавану картинку. «Там, усередині,заспокоював він себе, могли ж бути і сепаратисти, хто знає?» Хто знає взагалі, як і за якими критеріями проводити цю межу: між сепаратистами зі зброєю в руках і тими, хто їх підтримує? Між тими, хто їх підтримує морально, і тими, кому байдуже? Між тими, кому байдуже, і тими, хто таємно вірить, що Україна повернеться на Донбас? Як відокремити винних від невинних? Грег не мав відповіді на ці запитання.
Нічого страшного, підбадьорював його Макс, який пройшов балканську війну, звикнеш. Війнаце бруд і кров, ще й не таке тут побачиш. Просто викинь з голови все, що ти уявляв собі про війну вдома, так легше. А невинних тут немає.
Свій перший штурм Грег запамятав на все життя. За внутрішніми відчуттями та переживаннямице як перший секс, тільки по тобі стріляють і можуть убити. Попереду, прямо на дорозі, перед ними знаходився гарно укріплений блокпост сепарів. Спочатку по ньому відпрацював танк, разів пять-шість безрезультатно гахнувши по масі бетонних плит. Бігти в лобову атаку на такий міцний укріпрайонсамогубство, тому надійшла команда відходити, і Грег спіймав себе на думці, що дуже втомився за цю добу, так утомився, що готовий прямо тут упасти і заснути, аж підгиналися ноги. Таку надіюна закінчення робочого дняпотайки мали багато бійців, однак їм наказали не возькатись і обійти поле ближче до посадки, де на них вже чекали «урал» і два танки. Грег зручно розмістився на гарячій броні, сховавшись за баштою, і коли танк рушив, посеред божевільного реву двигуна і чорного вихлопного диму, які намертво відсікали від реальності, йому здалося, що тут він надійно захищенийі в цю ж мить над головою просвистіло кілька трасуючих помаранчево-червоних черг, кулі зацокотіли по броні зовсім поруч. Грег, не памятаючи як, скотився, нізлетів із танка на тверду, як камінь, дорогу, одним стрибком здолав відстань до поля соняшників, краєм ока намагаючись не загубити товаришів: він чітко зафіксував Макса і командира роти Чипса, які сиділи, спираючись одним коліном на землю, міцно стискаючи в білих, як крейда, долонях автомати. Рота зачаїлася серед високих соняшників і тільки й слухала, як свистять кулі, зрізуючи головки з недозрілим білим насінням, і з рації лунає бій. «Ми схожі на це насіння», промайнуло недоречне порівняння, але Грег прогнав від себе цю думку, всі зайві думки, і зосередився на тому, що відбувалося довкруж. Потроху оговтавшись, бійці почали озиратися, намагаючись оцінити ситуацію: навколо все гриміло і свистіло, хтось наступав і біг вперед, хтось падав і лежав, а вони сиділи в соняшниках і на щось чекали.
Агов, Чипсе, твою грубо звернувся Макс до командира. Ти той, давай, командуй! Кажи, що робити нам далі?
Я не можу командувати, раптом просипів не своїм голосом ротний. У мене горло болить.
Грег виматюкався. Чипса, капітана-мента у відставці, їхнього командира, а в учебціінструктора, він терпіти не міг за конфліктність та інтриги з першого ж дня. Та він просто усрався зараз!
Ви що тут, охрініли зовсім!? на бійців здивованно-дико дивилися круглими очима два бійця суміжного батальйону, які тут невідомо як і звідки взялися. Сидите тут, дупи грієте вже сорок хвилин. Ану давайте бігом, гармати розвертати нікому!
Грег, не роздумуючи, зірвався з місця. Розвертати гарматице все ж таки хоча б щось робити, хоча б якось воювати, а не сидіти в кущах! Поки вони бігли по зритому снарядами полю, петляючи від мін, їх прикривав від кулеметів танк із заклиненою баштою. Грег подумав, що якби вони мали нормальну карту місцевості, розвідку і якісний звязок, то легко б зараз обішли ворожий блокпост з іншого боку і закрили їх там, як мишей у мишоловці. Міни виривали і підкидали високо вгору шматки мякої землі, лягали, ухкаючи, зовсім поручуххх, пуххх, пкухх! деякі навіть не розривалися. «Якщо б міни падали настільки ж близько біля мене на твердій дорозі, мене вбило б першою з них!»оцінював, як у лихоманці, ситуацію Грег і дивувався своїй фартовості. Пробігаючи повз танк із відваленою гусеницею, Грег побачив першого «двохсотого» зі свого батальйонулюдина лежала під бронею без половини обличчя. Здається, це був Сніжок.
У перший день штурму в батальйоні загинуло троє. Вони загинули не тому, що погано підготувалися до сутички, не виконали наказу або були боягузами, просто кулі та осколки потрапили саме в них. Така неперебірливість смерті, напевне, більш за все вразила Грега в його перший день війни. Раніше він думав, що гине той, хто щось робить неправильно, а на практиці виходило, що гине той, хто опинився в непотрібному місці в непотрібний час. Кому не пощастило. Ось біжить поруч людинараз, і немає її, відірвало голову. А могло відірвати й тобі, якби осколок летів трохи праворуч. І не важливо, яка в тебе каска чи бронежилет, як гарно ти стріляєш і як швидко долаєш смугу перешкод. Ось і вся логіка смерті на війні. Перед сном він поговорив по черзі з мамою та дружиною по телефону і пошкодував, що не може поділитися своїми спостереженнями з батьком. Грег думав про останні години, які той прожив, про думки, які тривожили його сиву голову. Напевне, батько відчув справжній шок після анексії Криму, не міг до кінця повірити у війну між Росією та Україною, усвідомити цей факт, тому і серце не витримало, можливо, і тому, що не хотів бачити цієї війни і знати, чим вона закінчиться. Це війна між його молодістю, його життямі життям його дітей та онуків, і він, зрештою, став на їхній бік. Батько визнав, що помилявся, але ціна, яку він заплатив, була занадто високою. Грег уявив собі, як би почувався батько, якби той був нині живий, якщо б дізнався про його, Грега, загибель? У Славка Сніжка в Сніжному залишилася дружина і двоє дітей, і Грег подумав, що вони, напевне, дуже нескоро зможуть отримати тіло, якщо взагалі отримають. Що б відчувала його одинадцятирічна донька? Як би жила без нього? Грегові стало страшно. Краще не думати про це. Краще казати собі, що ми воюємо заради того, щоб наші діти не знали війни і жили в мирній країні. Так завжди кажуть по обидва боки фронту. Грег глибоко зітхнув і провалився в темний сон, який інколи безшумно розривали червоні смуги трасерів.
Ха! Та коли «денеерівці» цілять, я взагалі не боюся! гучно говорив, навіть не пригинаючись під свистячими над головами мінами, незнайомий боєць. Однак не влучать! міни дійсно хаотично падали метрів за двісті-триста від колони.
Ранком батальон підвезли під Іловайськ із боку села Виноградне, через блокпост 40-го тербату «Кривбас», що біля села Зелене, і поставили завдання увійти в місто. Спочатку брали Виноградне: відпрацював танк, потім постріляли з тільки-но виданих агеесів, після чого батальйон без утрат зайшов у село. Швидко зачистили вулиці, в деяких будинках навіть залишились люди.
Беріть яблучка, пригощайтеся, говорили селяни і простягали спілі жовті яблука.
Стара влада повернулася! відповідали бійці на запитання, хто вони такі.
Під час зачистки в одному з дворів Грег знайшов снаряд від «граду», величеньку таку «градинку», щоправда, без боєголовки. Снаряд сиротливо прикрили ганчіркою і напевне ж, готували здати на металобрухт.
Що, сюрприз прилетів? запитав він із усмішкою в господаря обійстя, худого довгого дядька у несвіжій майці-алкоголічці і рваних спортивних штанях. Мужик, гучно дихаючи перегаром і порпаючися руками в кишенях, замукав щось про єдину Україну, «денеер» і Путіна.
У передмісті Іловайська, біля церкви, батальйон знову наскочив на гарно укріплені позиції. За словами місцевих, сепари чекали тут штурму вже кілька тижнів. Десь поруч воювали «Азов» і «Шахтарськ», і, як чув Грег по рації, знову зазнали втрат. Відділення Грега розосередилось, ховаючись від прицільного мінометного вогню, напевне десь поруч працював корегувальник. Нічого не залишалося робити, як викликати вогонь прикриття, після чого Грег раптом побачив, як по іншому боці вулиці стрімголов біжить товстий чоловік у бронежилеті, напевне, той самий «денеерівський» навідник. Від несподіванки Грег із напарником навіть не встигли вистрелити, як між їхніми головами пройшла автоматна черга, і сепаратист зник за бетонним парканом. Вони відпрацювали вслід двома довгими чергами, однак тільки дарма потурбували бетон. «Агов, подумав Грег, це ж справжнє Боже провидіння! Пощастило, як Джексону в Кримінальному чтиві». І тут же поруч упала мінауаа! за нею наступнауаа! уаа! над головою засвистіли осколки. Почався щільний мінометний обстріл, і довелося відходити назад до Виноградного.
На ніч розташувалися в недобудованих будинках на околицях села. Перед сном, долаючи дику втому, бійці заклали вікна шлакоблоками. Дуже хотілося їсти, спальних мішків ніхто з собою не брав, тому спали на деревяних піддонах та дошках, притискаючись один до одного, щоб не замерзнути, не забуваючи відпускати відповідні жарти щодо того стану, в якому опинилися вночі голодні самотні чоловіки в порожній хаті.
На ранок привезли сніданокдесять банок свинячої тушонки. Для сотні бійців, серед яких були й мусульмани, це виявилося, мяко кажучи, замало, і Грег із товаришами пішли спустошувати городи і льохи. Вони зїли усі помідори та огірки і навіть не зовсім доспілий виноград, якого тутвідповідно до назви селавиявилося чимало. Коли бійці вже зовсім розслабилися і заварили чай, почався мінометний обстріл, і з чаюванням довелося зачекати. Знищити мінометний розрахунок противника українська артилерія не змогла. Як пояснив потім полковник-штабіст, через те що батальйонні координаційні сітки не збігалися з координаційними сітками артилеристів. Відступали хаотично, під свист мін, страх плутав ноги та мозок, але цього разу обійшлося без утрат. Поруч відходили «Шахтарськ» і «Азов». Ці батальйони просунулися трохи далі, до самого блокпосту, і при намаганні штурму втратили побратимів. Бійці поверталися без настрою, очевидно, що вся ця історія з хаотичним штурмом Іловайська їм не подобалася. В той же вечір «Азов» і «Шахтарськ» завантажили важке озброєння і виїхали на свої бази.
Настрої на базі в Старобешевому в батальйоні «Дніпро-1» під вечір також важко було назвати бойовим. Для багатьох бійців війна з дому видавалася зовсім іншою, та й мало хто міг уявити, що їм, міліцейському, по суті, підрозділу, доведеться штурмувати блокпости та ходити в атаку. Їх учили іншому: охороняти обєкти, зачищати місто після того, як його візьмуть військові, нести службу на блокпостах. Багато хто з бійців відверто виказували небажання повертатися на позиції.
На шикуванні полковник, розуміючи, що ситуація в підрозділі загострилася і моральний дух бійців не на висоті, сказав:
Видобровольці. Змушувати воювати я вас не можу і не буду. Бо далі стане ще тяжчеми заходимо до Іловайська. Тому тих, хто зараз хоче повернутися додому до Дніпропетровська, прошу зробити два кроки вперед.