Бабусю Цилю перестало будь-що цікавити; вона більше не начищувала своїх улюблених баняків і срібних сервізів, а сиділа біля дідуся Яковау того стався серцевий напад; старого не можна було рухати, тому сімя навіть не намагалася виїхати з міста, та й то було нереально: поїзди були набиті вщент, а дорогою їх бомбили Мірочка теж сподівалася, що все минеться, як тривалий зубний біль після візиту до стоматолога, і йтиме добре далі, як і до тієї зловісної неділі. Вона не відходила від бабусі, притискалася до неї і все мовчки погладжувала стареньку по руці, а любляча душа Цилі летіла в думках до самого Бога з проханнями повернути час назад або врятувати хоча б онуків Аарон не підозрював, що в його спокійної та стриманої Естер стільки сили волі: у прагненні якнайкраще підготуватися до неприємних часів жінка з талантом шахіста намагалася передбачити можливі труднощі побуту й хотіла запастися крупами, сіллю та висилала чоловіка на пошуки борошна, дров. Але таку підготовку робили всі в місті, і дістати щось стало неможливо, грошей ніхто не хотіввони стали папіряччям; у хід пішло золото.
Днів за два прийшла Ядвіга, жінки обнялися й довго мовчки плакали.
Я буду вам і далі допомагати, Естер. Не за плату, ні Можете на мене зі Збишеком розраховувати, твердо пообіцяла Ядвіга.
Спасибі, Ядвіго, стримано подякувала розчулена Естер. Якщо маєте як, допоможіть дістати дров, Давид і Аарон підуть з вами.
Чоловіки принесли додому по лантухові дровще одна крихта надії на краще зявилася в душі Естер. Надіяєдине, що могло зігріти в цей гнітючий час очікування відповіді на запитання, яке кожен ставив сам собі: «Чи виживу? Чи виживуть мої діти?» І навряд чи хтось був готовий почути правдиву відповідь Бога на це запитання. Краще не знати Краще сподіватись
Останній сімейний Шаббат був для родини невеселим і дуже скромним; на околицях Львова вже чулася стрілянина. Люди по-різному очікували приходу німецького війська: хто з цікавістю глядача в театрі, хто з острахом і тривогою, а хто з відкритою усмішкою й надією на краще, ніж за Совітів, життя. За той короткий відтинок двадцятого століття Львів відносно спокійно ставився до численних владних перепорядкувань: австро-угорська влада дбала про будівництво доріг, добротних будівель, дотримання законності, а під час Першої світовоїпро евакуацію не те що міського, а й навіть сільського люду подалі від лінії фронту; польська влада теж була на високому щаблі державності й намагалася продовжувати традиції попередників, проте вже при ній українці відчули сильне утискання своїх мовних і освітніх прав: українських шкіл майже не було, навчання у вишах велося виключно польською мовою. З уст в уста переповідали галичани історію про першого медика-українця, якому вдалося закінчити медичний університет Навіть з тієї радості у Львові сталася демонстрація, бо то була така дивина, яка не вдавалася до того нікому. Тільки-но який українець вступав із великими мукамибо говорити треба було лише по-польськи, а знатибільше, ніж студент-поляк, як його намагалися з презирством виштовхнути: не місце холопу й бидлу серед докторів; минав рік, два, від сили три іпрощавай, альма-матер, і ви, численні телята й корови, продані та заплачені за навчання стражденною сімєю невдахи-спудея І розповідав той перший щасливчик своїм дітям і онукам повчальну історію свого лікарського навчання, яку варто було би знати всім медикам, як клятву Гіппократа, ще й з огляду на те, як фест потрібно медику вчитися.
Приходить юнак на екзамен, витягує білет «Хвороби вуха», розповідає добру годину, старий професор-поляк уважно вислуховує, а потім запитує:
Які сторонні предмети можуть потрапити у вухо?
Студент перелічує:
Квасолина, горох, цвяшок, сірничок, бджола, оса Для студента-поляка вже було б достатньо, та є одне цікаве «але»
Добре, а ще що?..
Студенту іспит не зараховано, та є ще право двічі перескласти; він іде в бібліотеку, читає всю медичну літературу, починаючи від Давньої Греції, причому вчить все-все, що не довчив першого разу.
Приходить на екзамен удруге:
Що може потрапити у вухо?.. Склерозу, на жаль, професор ще не мав.
Знову іде довжелезний перелік від студента про всі вушні прикрості від античності до сьогодні.
Добре, а ще що?..
Іспит знову провалено. «Ну все, думає бідолаха, от і моя наука добігла кінця», і ціле літо штудіює все, що тільки може знайти. Приходить у серпні на останнє перескладання.
Що може потрапити у вухо? і вїдливий викладач, попиваючи каву, з незворушністю ситого пітона хвилин сорок слухає хлопця. Добре, а ще що?..
Сполотнілий юнак більше не мав відповіді Але, напевно, професор гарно відпочив і був у гуморі, тому сам сказав те, чого бракувало: «Блоха!»і зарахував екзамен.
І виявляється, що професор у своїй прискіпливості взагалі-то був правий: симптоми попадання мікроскопічної блохи дуже цікаві. Вони нагадують ритмічні удари молотком, бо блоха підскакує і вдаряється об барабанну перетинку, що доводить хворих до психічних розладів, навіть до самогубства
Українці плекали надію про відновлення своїх прав завдяки власній державності, але всі їхні спроби розбивалися об амбіції й міць сильніших країн. Радянська влада, хоч і недовго побула на теренах Західної України, встигла більше насолити її жителям, ніж австро-угорська й польська разом узяті, тому, знаючи про прихід німецької армії, звичайний люд підсвідомо й наївно сподівався на повернення часів а-ля Польща чи а-ля Австро-Угорщина.
Чужинці зявилися в центрі Львова 29 червня, близько одинадцятої години. Рослі, зі змученим і байдужим поглядом, солдати впевненим і широким кроком йшли по львівській бруківці. У грубих рисах обличчя виділялося масивне квадратне підборіддя, яке в комплекті з широкими касками уподібнювало їх до непередбачуваних бульдогів. У спекотному повітрі стояв важкий запах поту від непраного одягу з металевою домішкою, яка виходила від нагрітих автоматів. Давид і Збишек стояли в натовпі, спостерігаючи за вояками й реакцією громадян. Дехто радісно кидав під ноги солдатів букети квітів; дехто, як і Давид, нагадував стиснуту пружину; інші дивилися без емоцій.
Коричнева маса отрутою повільної дії влилася в тіло Львова; кілька днів вона відновлювала сили й пильно роздивлялася перед початком смертельної трапези. У четвер і пятницю на тумбах і кутах будинків замерехтіли оголошення нової влади.
Захеканий Збишек прибіг до Зільберманів зі страшною новиною:
Вам краще не виходити з хати Усюди написано, що євреї винні у вбивстві кількох тисяч українців і поляків що євреї розпалили війну, а німці прийшли захистити І всюди заклик вбивати євреїв, важко видихнув хлопець.
Аарон заціпенів: ось він, початок Початок кінця їхнього тихого й розміреного життя Естер зорієнтувалася швидше, чим найперше загрожує така новина, і попросила хлопців і чоловіка розвернути шафи до вікон. Довго чекати не довелосянова влада підло підбурила й благословила початок антиєврейських погромів.
У кожному суспільстві є особлива антисоціальна й паразитична каста, що стає гидким уособленням гірших зразків людських якостей, а наготу свого життєвого девізу «Як так зробити, щоб нічого не робити» прикриває цинічними ерзац-цінностями на кшталт «ЯРобін Гуд життя», «Грабуй награбоване», «Не для того мамка мене на світ привела, шоб я тяжко працював», «Чому в нього є, а в мене нема? Бог же велів ділитися». Людинапредставник хоч і вищий, але все-таки тваринного світу, та й від античних часів відома створена мудрецями класифікація людей за найколоритнішими тваринними типажами: бачимо людей-левівхоч і хижих, але благородно відкритих у своїх намірах, і зайців з життєвим кредо «Моя хата скраю, я нічого не знаю», і мерзенних хробаків«Як скажете, панове», а є й шакали та гієнибоягузливі перед сильнішими і безжальні зі слабшими й беззахисними; а повний місяць, що стоїть на небі під час їх народження, дарує їм душу дволикого Янусалюдську й вовкулаки. Людськадля того, щоб жити в людській подобі, вовчащоб зїсти власне людське і завдати болю чужому
Чи то був вищий помисел у їх появібо, як красу троянди оцінюють порівняно з будяком, а нам знання того, що добрий вчинок є добрим, дає мерзенний для порівняння, чи не послані такі люди з вовчими помислами для кращої оцінки нами повсякденних радощів звичного життя?.. Хоча, швидше за все, Бог занедужав, а його справи спритно перебрав сатана
Гопники у Львова були і власні, і ті, що прибули з інших міст Радянської України, замітаючи сліди чи в пошуках нового прибутку; поява антиєврейських оголошень утішила їх можливістю добре поживитися у відкритий спосіб; до них радо приєднувалися ті, кому вже недостатньо було домашнього садизму щодо затурканих дітей і побитих дружин і хто нарешті знайшов узаконений привід виплюснути природну лють на «справжніх» винуватців їхньої сімейної й життєвої незгоди. Бо чорні підозри, що не вони, а якийсь паскудний і невизначений Хтось винен у всіх дражливих моментах нікчемного буття: пісній зупі, дірявих черевиках, пліснявих стінахрозїдали й водночас виправдовували власні амебні душі. Далі долучалися ті, хто не мав засобів до проживання, а також бунтівні підлітки, у яких примусово забрали релігійну, а натомість дали малозрозумілу у своїй пишномовності ленінську мораль, яка чомусь розходилася з її ділами, тепер усі вони знали причину своїх бід. Один-два дні обговорення на вулицях геніального винаходу німецької пропагандиа стріляв він прицільно до того і в Німеччині, і у Франції, і у Польщіобєднали однодумців у нові чорні сотні; голодний шлунок множив злість на вже визначеного ворога в рази.
Темні штори помешкання Зільберманів тепер не відкривалися на деньвони підсилювали поминальні настрої деморалізованої родини за щасливими днями. Естер плела біля ліжка хворого Яковаце заспокоювало обох; Циля на кухні розвязувала складну математичну задачу, як із нічого приготувати щось; Давид із батьком неспішно грали в шахи, а Мірочка, молоденька квіточка, усім єством тягнулася до світла й у шпарину спостерігала за життям малолюдної вулиці. Несподівано з-за рогу вулиці зявився великий натовпне такий по-цирковому святковий, який Мірочка бачила вже двічі: на перше травня і на сьоме листопада, а чорно-сірий, з похмурими чоловіками. Юрма час від часу спинялася, підносила голови, роздивлялася по будинках і видавала рев розлюченого голодного звіра. Звір випльовував град каміння у вікна єврейських будинківі шибки тріскали й осипалися.
Кілька дужих чоловіків виволокли на бруківку сусідів, сімю пекаря Гартмана, узяли їх у щільне кільцевидавалось, що вони разом ногами місять по тілах велетенську діжку тіста Страшні крики Гартманів скоро стихли Найшвидше замовк руденький Сашка
Скамяніла Міра нарешті ожила:
Дивіться, дивітьсяубивають!
Сімя заметалася по кімнатах, шукаючи сховку, батько й Давид швидко підсунули важку скриню під двері, зверху пішов обідній дубовий стіл За хвилюдикі вигуки: «Ю-ю-ю-ди! Смерть жида-а-ам!», важке дихання і гуркіт ціпків і сокир по дверях, розбита шибка Естер обняла дітей так міцно, що тіло аж звели судоми. «Боже, врятуй Боже, врятуй Боже, врятуй»безконечний уривчастий шепіт бабусі Цилі перекрився болісним стогоном старого Якова.
Міцні двері з топленого дуба й три австрійські замки витримали натиск чорносотенників, і вони вдовольнилися новою жертвою по сусідствусамотньою викладачкою хімії з університету. У голодний натовп полетіли її пожитки: крісла, подушки, простирадла, отримуючи нових власників, книжки теж розбиралибуде чим розпалювати грубку А господині«Будеш знати, як треба язиком заробляти»наказали мити грубі цементні сходилизати їх язиком. На третій сходинці стертий язик почав лишати криваві сліди Знущання тривали, юрба була і режисером, і глядачем дійства. Підгодована стражданнями інших, звірина згадала свою тваринну сутність Виникали нові ідеї нелюдських мук, жертви мучились, звірина міцніла
Аж уночі сімя заворушилася зі своїх кутків. Естер запалила свічку, і всі навшпиньки по хрустких крихтах скла поволі почали рухатися.
Живі живі ми Дякуємо тобі, Боже відсторонено шепотіла Циля.
Не думалося тієї миті, яке ж то життя чекає на них далі, навіть пять хвилин життяце все ще життя, це шанс Аарон зі скляним поглядом стояв біля ліжка батька; той після пережитого спав із розслабленою посмішкою, лиш рука звисала до підлоги.
Циля поспішила до чоловіка:
Якове, золотий мій, як ти? Спить Ну, хай відіспиться, бідненький
Мамо тато помер, видихнув Аарон.
Усі життєві сили Цилі вже вийшли Старенька змучено затряслася в тихому плачі
Мій найдорожчий як ти так коли пробач, що не була біля тебе
Естер і діти широко розплющеними очима заціпеніло дивилися в нікуди. При місячному сяйві Аарон омив покійника й зняв усі прикраси; потім одягнув батька; на лице поклали шапку, тіло прикрили білим простирадлом; кожен надірвав на собі з лівого боку від шиї вниз одежусимвол жалоби, сімя пошепки проказала молитву, а далі Уже ніхто не знав, що далі: на цвинтар занести його в розбурханому місті неможливо; друзі й сусіди теж не прийдуть Що, що робити з тілом батька, як виконати святий синівський обовязок?..
Давид згадав про вірного друга:
Я перебіжуся до Збишека Він щось придумає
І хоча мати була проти, іншого виходу не було. Втискаючись час від часу в чорні камені стін неосвітленого місяцем боку вулиці, Давид добіг до помешкання Збишека, кинув камінцями у вікнотой виглянув і швидко забрав Давида всередину
Давиде?.. Щось сталося? вийшла заспана Ядвіга.
Вона вислухала ситуацію, швидко й рішуче зібралася, підняла сонного чоловіка; у дворі взяли невеликий деревяний візок, яким возили дрова й хмиз, лопату. Щоб візок не торохтів по бруківці сонного міста, його несли Збишек з Іваном. Ядвіга не впізнала затишного й чистого, а нині знищеного дому; усі троє перехрестилися й проказали навколішках «Отче наш»смерть же не має національності Покійний Яків байдуже лежав на бідній колісниці, а сімя прощалася з ним, відчуваючи нестерпні муки совісті
Естер у темряві дала Ядвізі невеличкий пакунок:
Візьмице гроші. Вам знадобляться. У вас більше шансів вижити
Сімя Ядвіги, прикривши тіло на візку дровами, вирушила на єврейський цвинтар, і на світанку Яків потрапив у своє останнє житло А неподалік будинку лежали тіла Гартманів і закатованої викладачкиїх не було кому навіть забрати.
Не можна так Пішли, Давиде.
Аарон із сином ножами й кочергою викопали у внутрішньому дворику неглибоку яму, туди перетягнули й поховали тіла Вимучені жінки проказали поминальні молитви над сусідами; новий день уже сходив над покаліченим містом.
Минув тиждень відносного спокою. Родина не виходила з будинку; із-за важкої штори, що вільно теліпалася на вітрі, долинали крики євреївїх хапали просто на вулицях німецькі солдати й волочили в тюрму Бригідки на вулиці Казімєжовській і там, як розсадники комунізму, піддавали нелюдським тортурам; крики не гасилися навіть товстезними стінами
Збишек потай прибіг увечері й розповів про те, що бачив: майже дві тисячі вимучених і закривавлених людей перевели на вулицю Пелчинську й розстріляли.
За що? не міг уторопати Давид.
Адже це люди У синіх очах Міри теж застигли нерозуміння й жах.
Лише старші члени сімї з болем і знанням гіркої правди мовчали й не знали, як пояснити ту правду дітям, бо не було в ній ніякої життєвої логіки Бо те, що ненависне людям, завше знаходять у євреях Як пояснити те, чому білі люди потребували довгих століть для кращого сприйняття чорношкірих, а ті погано сприймають у своєму середовищі білих Чому турки на початку століття вирізали мільйон вірменів Чому англійці знищили всіх аборигенів Тасманії Чому?.. Звідки ж ця ненависть, яка завше знаходить доброчесну маску облудного виправдання Корені їїу тваринній сутності людини: як білого лева виганяють із прайду, бо вінінакший; як однакові лелекичорний і білийне перемішуються, хоч відрізняються лише кольором і місцем проживання, бо вониінакші А інакшого у тваринному світі заведено зїдати Або виганяти Де вона, та хитка межа між людською і тваринною частинами душі? Як так легко вона пересувається, що і не помічає людина, як не стало людського в людській оболонці?.. А може, і помічає, бо піднімає себе у власних очах дурними поясненнями безглуздих вчинків, а там, де важко пояснити звичайну заздрість, гнів, ненависть, вішає табличку інакшості І не містять Заповіді Божі, однакові і для іудеїв, і для християн та дуже подібні до них мусульманські та буддистські наказу ненавидіти інакшого, а лиш любити ближнього свого. Та в момент ненависті приходить затьмарення душі, бо вінІНАКШИЙ. Слова, слова, слова Як добре, що вас так багато й вашою пишною одежею люди можуть прикрити ницу сутність своїх істинних думок і вчинків!