Мертвому півню фагот не потрібен - Василь Врублевський 6 стр.


Інтелігентна форма надзвичайно непристойної лайки.

27

Тут Копонешро явно перегнув палицю: Янґ-Ол навряд чи заслуговув на те, аби його ототожнювали з Долею. Та не будемо надто суворими! У пориві щасливої ейфорії Потер ладен був приписати податковому інспектору які завгодно чесноти.

28

Така собі заувага з претензією на вершинність філософської мислі: найцікавіше в людях те, що вони ніколи не бувають послідовнимині у словах, ні у вчинках, ані навіть у думках.

29

Насправді ж погодилася вона не так вже й швидко. Цій фразі передував досить-таки примітний діалог, що його Копонешро (певно, через надмірну схвильованість) просто забув. Що ж, пробачимо злодієро Потеру цей дрібний грішок, але це аж ніяк не означає, що ми відмовимо собі у задоволенні скрадливо припнути (за прикладом Янґ-Ола) вухо до щілинки у дверях і, затамувавши подих, сповна насолодитися невидимим проникненням у чужі таємниці. Безперечно, розмова Копонешро із Юті варта того, щоб зневажити докори сумління (якби воно з якогось дива раптом прокинулося) і підслухати її:Ти, Юті ось що одне слово, требаЩо треба, Потере?Ну це як цеТа кажи!Зараз, зараз Зажди Ти от що Така, значить, ситуаціяТа що сталося, Потере?Розумієш, нашій фірмі загрожують неприємності.Які ще неприємності?Ну, це неважливо, які Але великі! І тепер все залежить від тебе.Від мене?Від тебе.І що ж я маю робити?Та нічого особливогоА все-таки?Ну те саме, що й зі мною ну це тільки не зі мноюА з ким?З податковим інспектором.Янґ-Олом?З ним А що ж такого?Ти вважаєш?Розумієш Я б нізащо, ти ж знаєш, як я тебе люблю Але, повір, що ситуація й справді безвихідна. Цей козел уперся, мов віслюк! Думаєш, мені легко? Я ж навіть пропонував йому замість тебе дурепу Мейру,* але він і слухати не хоче! Погоджується тільки на тебеЩо ж, якщо ти наполягаєшНе я, не я наполягаю! А цей примахолений!Зрештою, яка різниця!.. Кажи, де і коли? (* І це таки правда!)

30

Біг життя короткий, а горе вічне (еспер.)

31

Та жінка добра, котра задоволена одним чоловіком (лат.)

32

Аби у повній мірі скласти уяву про надзвичайну непересічність цього рішення, треба взяти до уваги, що Старий Ірландець взагалі преси не жалував, і то з цілковито зрозумілої причини: хоч як це не дико, він просто не умів читати.

33

Ще один надзвичайно цікавий персонаж, що, можливо, десь вигулькне у подальшій оповіді. Власне, персонажихадревня як світ, але достоту ще бадьора непорочна святениця Адабельґердина Терміна Тор. Химерний символ Каїруана. Якщо коли-небудь комусь прийде в голову змудраґелити герб містечка, то, безперечно, одним із визначальних його елементів повинен стати леґендарний дубовий ціпок Терміни, яким вона користується не так задля вправнішої ходьби (у цьому сенсі він їй загалом не потрібен, бо нікому із каїруанців ще не вдавалося примітити, щоб вона, попри незначну вроджену кульгавість, надто налягала на нього), як задля того, щоби грізно або пророчо вимахувати ним у бік відступників та анцикристів. Це її єдине заняття. У всякому разі, ніхто й ніколи не бачив, щоб Адабельґердина мала якісь інші клопоти, окрім невпинного снування вулицями Каїруана. Вона не підмітала подвіря, не підстригала газон, голі і роками немиті віконця її ветхої хатинки матово сліпали до світу, немовби заслані поволокою визорки незрячого жебрака, залізну огорожу навколо обійстя зїдала вогненно-руда іржа, дерева в саду зачахли і здичавіли, та й від самого саду залишилась одна лиш назватам, де колись, за попередніх господарів, квітували і плодоносили яблуні, груші, персики, сливи і абрикоси, тепер хазяйнували непролазні чагарники, що кишіли усякою бридотою. Як і з чого жила Терміна Тор, було для каїруанців таємницею за стонадцятьма засувками. Вона ніколи не бувала на ринку і не навідувалася до крамниць, не тримала ніякої живності, а на занедбаному городику лише буйно росли буряни. «Не за святим же духом вона існує?»вражалися одні. «Відьма!»виголошували скорі на присуд. «Що ви верзете! Де це виджено, щоб відьми були набожними?!»обурювалися їм у відповідь треті. «Яка там побожність!заперечували четверті.Схибнута вона, ото й усього!» Найпоміркованіші підсумовували: «Всього у ній потроху! Далебі, вона й сама не знає, що й до чого. А все ж пережила не одне покоління каїруанців і, ось побачите, ще й нас переживе» Подібні розмови точилися не один десяток літ, але бодай підступитися до розгадки таємниці Адабельґердини Терміни Тор не вдавалося ще нікому.

34

Не так давно його покинула дружина, і тепер він, одійшовши од удару та звідавши смак справжньої свободи, відтягувався по повній програмі, небезпідставно дивуючись, заради чого було гробити пятнадцять літ, якщо холостяцьке життяріч набагато приємніша і менш обтяжлива?

35

Утім, вибір у них був невеликий: більшість марнославців намагалися відцуратися надокучливих братів, вважаючи, що між цілістю гаманця і потішеним самолюбством перевагу варто віддати таки першому.

36

Колись Михай Лосич аж цілий семестр відвідував лекції з філософії, і це не минулося для його психіки даремно.

37

Обоє викладали в ґімназії, а у кожного з присутніх хтось там вчивсяякщо не дочка чи син, то онуча або, принаймні, племінники. І кожному хотілося не так довідатися про успіхи чад, як на всяк випадок задобрити учителів.

38

Варіант завезеної переселенцями з України пісні «Дай ми, мила, дай ми». Співставлення ориґіналу та варіанту цього пісенного твору дає підстави зробити досить характерні висновки щодо наріжних особливостей двох національних стихій:

Ориґінал

Дай ми, мила, дай ми

Хоч сім раз до рана,

Гей-гой, червленого вина

З білого погара.

Дай ми, мила, дай ми

Хоч сім раз до ночі,

Гей-гой, щоби наші діти

Мали чорні очі.

Дай ми, мила, дай ми,

Доки у мя стоїть,

Гей-гой, та кінь вороненький

У твоїй стодолі.

Погаричок заспав,

Пляшечка го будить:

Гей-гой, вставай, погаричку,

Йди помежи люди

Переспів

Дай мені, шинкарко,

Вісім раз до ранку,

Окей, кривавої мері

Промочить горлянку.

Дай мені, шинкарко,

Вісім раз до ночі,

Окей, кривавої мері,

Щоб роззулись очі.

Дай мені, шинкарко,

Доки дна не видко,

Окей, кривавої мері,

Щоб не було бридко.

Шинкарка заснула,

А мені не спиться:

Окей, піду пошукаю,

Чим би похмелиться

Не важко помітити, по-перше, що українці позбавлені зажерливості (порівняйте: «Хоч сім раз до рана» та «Вісім раз до ранку»). По-друге, більш вибагливі, сказати б аристократичніші, у виборі напоїв: червлене вино, безперечно, вказує на витонченість смаку, у той час як кривава мері є ніщо інше, як сумнівної якості сурогат (шмурдяк по-нашому). Третє (і найголовніше!): для українця вживання такого трунку, як червлене вино, є лише прелюдією до самовідданої ночі романтичного кохання, покликаного, до того ж, продовжити славний козацький рід (зверніть увагу на слова «Щоби наші діти мали чорні очі»!). У апологетів кривавої мері, навпаки, на думці лише пиятика, вони не відчувають не тільки потреби у коханні, а й навіть не мають потягу до примітивних статевих контактів. Коментувати тут, як ви і самі здогадуєтесь, нічого!

39

Тут можна було б ужити порівняння «як на собаці», але навіщо принижувати безневинних тваринок?

40

Зрештою, помітної різниці між комісаром і дияволом увіч не спостерігалося.

41

До речі, якщо справа стосувалася рядових каїруанців, інших слів, окрім «виродок» та «почвара», у його лексичному запасі не віднаходилось. Зрештою, якщовзяти до уваги, що на пересічних мешканців містечка він звертав увагу тільки тоді, коли відчував спраглу потребу замати якийсь зиск, то це навряд чи й повинно дивувати.

Назад