Дивлюся на нього, на його рот, на те, як із нього падають слова.
Ти на слідстві навіть не згадав про радіо
Я хитаю головою. Саме коротка розповідь Йони про те, що сталося, була для мене джерелом шматочків інформації, з них я намагалася зліпити цілісну картину, побачити останні хвилини Фредді. Офіційно встановлена загибель від нещасного випадку, один із тих паскудних моментів, які ніколи не передбачиш. Там було згадано про слизьку дорогу, погодні умовитоді справді стався приморозок і на дорозі міг бути лід. Я слухала, уявляючи собі причину нещастя чимось звичайнимяк-от погода, але тепер сцена, збудована в моїй уяві, просто переді мною розбивалася на друзки.
Ти збрехав, кажу, ти брехав перед кімнатою, повною людей, Йоно. Я дивлюся на Нелл поруч зі мною. Він не сказав їм про радіо. Не сказав.
Іноді люди чинять дивно, але з добрим наміром, відповідає вона, можливо, Йона міг би розповісти тобі все трохи згодом
Вона дивиться на Йону, ніби виправдовуючись, він важко ковтає.
Я не збрехав, каже він. Не збрехав. Там справді міг бути лід на дорозі й точно йшов дощ. Він дивиться на мене. Ти знаєш, що це правда, Лідіє.
Але ти жодного разу не згадав про радіо
За столом зараз усі мовчать, навіть Мод. Поруч зі мною Нелл зітхає та накриває долонею мою руку, на секунду стискає пальці. Я не впевнена, чи то вона висловлює співчуття, чи то просить мене заспокоїтися.
Йона знесилено стогне, звук іде із самого його нутра, рука на столі стискається в кулак.
А чого б я мав? Що від цього змінилося б? Того вечора в машині були тільки ми з Фредді, більш ніхто не постраждав. Не було жодної довбаної причини, чого б я мав патякати. Я не міг дозволити, щоб хтось казав би про його останні хвилини: це він сам винний, що на якусь мить відвернувся від дороги. Йона оглядає всіх інших за столом, хитає головою. Пробачте, видихає він, за нестриманість. Очі його палають, коли він повертається до мене. Я бачу, що він буквально на межі. Я не хотів читати цього в газеті, бо вони б надрукували щось про безглузду смерть, інші б теревенили про його смерть у повчальних байках на кшталт «будь уважний на дорозі».
Щось у мені робиться. Ніби кров закипає.
Але ти міг сказати мені, кажу я повільно. Ти мав сказати мені.
Я мав? він трішки здіймає голос, Каміллу пересмикує від його болю. Чому? Щоб ти страждала ще сильніше, ніж уже страждаєш? Щоб ти проклинала його за те, що він такий йолоп? Щоб могла прокручувати його образ, коли він на пару миль уже перевищив дозволену швидкість і при цьому порпається з приймачем?
І тоді я бачу, мов на свої очі.
Нога Фредді на акселераторі, очі на мить відриваються від дороги.
Їхав надто швидко, щоб потрапити на обід на мій день народження, ти маєш на увазі? Ти не згадував, що він ще й швидкість перевищив.
Йона дивиться крізь вікно на шкільну браму. Стільки років ми втрьох бігли через неї, до школи й від школи, безтурботні, упевнені, що життя триватиме вічно. Я майже бачу нас, чую луну наших кроків, нашого сміху.
Ніщо із цього насправді не має значення, каже він, це не змінює того факту, що його немає.
Має! Мене запалює те, що Йона не зважає на мої почуття. Це має значення для мене. Ти дозволив мені думати, що він помер через погоду, і, як би це не було паршиво, ця буденна причина мала хоч якийсь, хоч мінімальний сенс. Я оглядаюся, намагаючись зрозуміти та виговорити свої почуття. А тепер ти кажеш мені, що він був би живий, якби був уважніший та не гнав би так? перериваюся. Не смій казати мені, що це не має значення, Йоно Джонсе. Він мав їхати просто додому. Нічого з цього не сталося б, якби він їхав одразу додому.
Ти думаєш, я цього не знаю? шепоче він. Ти думаєш, це не перша думка, якою я починаю кожен довбаний день?
Ми дивимося одне на одного. Йона кусає губу, намагаючись припинити її тремтіння.
Я не хотів, щоб ти про це дізналася, знесилено каже він і тре рукою лоба, а я дивлюся на його шрам. Ти запізнилася я не думав, що ти прийдеш.
Краще б я не приходила.
Краще б я не приходив, його руки на столі перед ним стиснуті вузлом.
Над столом зависає тиша. Певно, мені час йти.
Мій син помер рік тому. Мод дивиться в стелю. Не говорив до мене тридцять шість років. Усе через щось із нічого.
Я не відповідаю, але її слова застрягають у моїй голові. Тридцять шість років. Вони обоє були живі, і вони дозволили якійсь тривіальній дурниці відштовхнути їх одне від одного так далеко, щоб не розмовляти решту життя.
Це дуже сумно, Мод. Камілла протягує руку та поплескує Мод по плечі.
Мод стискає губи в тонку лінію, ось і вся її відповідь. Не думаю, що вона прийшла сьогодні сюди поговорити про свого гулящого чоловіка. Я не певна, що вона розповіла про свого сина, щоб мені допомогти, але допомогла, здається, так. Тому що я знаю: якщо зараз устану та вийду звідси, то не побачу Йони Джонса ще тридцять шість років або взагалі ніколи.
Ми завмерли один біля одного, мовчимо.
Я мав тобі раніше сказати, нарешті вимовляє він, дивлячись під ноги.
Так, відповідаю, але я розумію, чому ти не сказав.
Через стіл я бачу повні сліз очі Камілли, вона киває. Я дуже вдячна за її мовчазну підтримку. Мені вартує великого зусилля покласти долоню на його руку, а йому вартує великого зусилля не зірватися.
Цей пиріг добре піде з маслом, каже Мод, там ще залишилося?
Нелл посуває деко через стіл.
Забирайте, удома в мене його не зїдять.
Я різко проводжу рукою по очах, встаю.
Мені вже треба йти, кажу, оглядаючи стіл, було приємно познайомитися з усіма вами.
Йона дивиться на мене:
Я тебе невдовзі побачу? питає.
Так, кажу, хоча майже певна, що ні. Я не можу сказати, буцімто рада, що прийшла, бо це неправда, але ми обоє щойно дістали катарсис за свою болючу чесність. Я тримаюся, поки йду до машини, а потім, упавши на місце водія, схиляю голову на руки. Мабуть, не варто мені зараз братися за кермо, але я хочу додому. Я хочу бути з Фредді.
Уві сні
Неділя, 3 червня
Ми на стоянці біля лікарні. Фредді несе Еллі. На ній один черевик, я поспішаю з ними, тримаючи в руках другий.
Мабуть, зламала. Еллі з перекошеним від болю обличчям намагається поворушити щиколоткою. Вона скотилася нашими сходами пів години тому, до нестями перелякавши нас із Фредді. Так дивно бачити її в цьому абстрактному світі. Я вже звикла, що тут тільки ми з Фредді, але схоже на те, що життя всіх інших теж тече поруч із нами. У цьому світі Фредді саме такий, яким я хочу його памятати. Він керує ситуацією, сповнений життя.
Можливо, каже він. Добре, що в тебе є я, який може тебе нести.
Схоже на сцену з «Офіцера й джентльмена», я стримую сміх.
Фредді така ідея подобається.
Тільки я кращий за Річарда Гіра.
Тобі пасувала б уніформа, підказую.
Вони продаються в місті, у цьому магазині для збоченців, уточнює коханий, можу купити, якщо тобі до смаку.
Агов! гукає Еллі. Тут у вас жіночка з переламаними кістками. Може, ви цю розмову на пізніше відкладете?
Може, вона й не заламана, я намагаюся думати позитивно.
Боже, сподіваюся, що ні, стогне сестра. Не можу ж я прийти на роботу на милицях. Хоча навіть на милицях Еллі буде найефектнішою жінкою в офісі.
Щось є в цій картині, коли людину на руках вносять до відділення невідкладної допомоги, усі відступають, дають нам дорогу, і ось ми в кабінеті лікаря значно швидше, ніж сподівалися.
Добре, що ти був удома, кажу я Фредді, присідаючи на край ліжка. Лікарка не думає, що в Еллі перелом, але про всяк випадок її всадили у візок та покотили на рентген. Нас, певно, не пропустили б так швидко, якби вона сама пришкутильгала.
Шарм Фредді Гантера працює безвідмовно, він сміється, а я закочую очі.
Хочеш, я потім тебе на гору занесу? запитує коханий.
Тільки якщо купиш уніформу, відповідаю.
Він дивиться на халат, що висить на дверях.
Можу поцупити лікарський халат. Піде?
Тихенько сміюся.
А знаєш? Гадаю, що піде, шепочу, коли лікарка повертає Еллі до кімнати.
Примечания
1
«Мешканці Іст-Енду» (англ. «EastEnders») мильна опера, яку транслює канал «Бі-Бі-Сі» аж із 1985 року. (Тут і далі прим. пер.)
2
«Книга Страшного суду» («Domesday Book») збірка матеріалів першого в середньовічній Європі загального поземельного перепису, який провели в Англії у 10851086 роках за наказом Вільгельма Завойовника. Містечко, де живуть наші герої, справді старовинне, а будинок занесено до реєстру історичних будівель Англії.
3
Керрі Андервуд і Міранда Ламберт, королеви кантрі, які завжди підтримують одна одну.
4
Усім відомий «Голий кухар», британська телезірка та кулінарний геній.
5
«Історія іграшок», ковбой Вуді та космічний рейнджер Базз Рятівник, друзяки нерозлийвода (не одразу, але назавжди).
6
Марка гітари, справді дуже хороша.
7
Кучерявий астрофізик із «Квін».
8
Кажуть, що цей співак останнім часом закликає до вічних цінностей, заохочує підтримувати одне одного й узагалі захоплюється лейбористами.
9
Цитата з «In Memoriam A. H. H» (1850), елегійної поеми Альфреда Теннісона, написаної на спомин про його університетського друга, який у двадцять два роки помер від раптової хвороби. Хрестоматійні цитати про скорботу, які вчать у школі. Лідія теж учила.
10
Цитата з фільму ще краща, бо там героїня повідомляє герою, що вона пташка, а той каже: «Якщо ти пташка, то і я пташка». Ми ж памятаємо, що саме так перекладається прізвище нашої Лідії?
11
Одинактор, другаперсонажка. Таке от у Лідії сприйняття героїв фільму.
12
Супермаркет, що належить до однієї з найвідоміших в Англії мереж.