Столиця Ліліпутії на плані скидалася на правильний чотирикутник, кожна сторона якого дорівнює пятистам футам; дві головні вулиці завширшки пять футів кожна перетиналися під прямим кутом і розділяли місто на чотири частини. Невеликі бічні вулички та провулки, до яких я не міг пробратися, були завширшки від дванадцяти до вісімнадцяти дюймів. У місті могло проживати до пятисот тисяч людей; будинки переважно були три- та пятиповерхові, а крамниці й ринки повні найрізноманітніших товарів.
Королівський палац розташовувався в центрі столиці на перехресті головних вулиць. Його оточувала стіна два фути заввишки, що стояла на відстані двадцять футів від тильної частини палацу та службових будівель і на відстані вісім футів із боку майдану, куди виходив фасад. Я дістав дозвіл його величності переступити через стіну і завдяки вільному простору позаду будівель міг оглянути їх з усіх боків.
Королівські помешкання розміщувалися у глибині великого квадратного внутрішнього подвіря, і, щоб потрапити туди, а мені кортіло на них подивитися, треба було пройти крізь головну браму заввишки лише вісімнадцять дюймів і сім дюймів завширшки. Я міг би через них переступити, але боявся зруйнувати камяниці, які хоча й були міцні, одначе стояли надто щільно. Король дуже хотів показати мені свій прекрасний палац, але тільки за три дні мені вдалося задовольнити його бажання.
У королівському заміському парку я зрізав ножем кілька найбільших дерев і змайстрував із них два табурети заввишки близько трьох футів, які могли б витримати мою вагу. Підійшовши до резиденції короля з боку майдану, я став на один табурет, підняв другий над дахами будівель і обережно поставив на вільне місце. Потім переступив через будівлі з одного табурета на другий. Тепер, присівши, я міг уважно розглянути внутрішнє вбрання палацу, а також усіх його мешканців.
Мені вдалося побачити всю королівську родину та навіть поцілувати ручку королеви, яку вона граційно й милостиво простягнула мені з вікна.
Помилувавшись красою палацу, я за допомогою тих самих табуретів щасливо вибрався на майдан та повернувся до себе.
Якось уранці, десь за два тижні після мого звільнення, до мене прийшов Рельдресель у супроводі слуги. Звелівши кучеру чекати, державний секретар попросив вислухати його і під час нашої розмови залишався на моїй долоні. Я охоче погодився з поваги до його особистих чеснот і на знак подяки за клопотання стосовно моєї долі перед королем. Мені було добре відомо, що жодна важлива справа в королівстві не відбувалася без його відома.
Насамперед Рельдресель привітав мене зі звільненням, додавши, що своєю свободою я зобовязаний особливому збігу обставин у державних справах.
Хоч би яким блискучим здавався іноземцеві наш стан, вів далі мій гість, ми потерпаємо від двох страшних лих: від внутрішнього розбрату і від загрози нападу підступного й сильного ворога. Перше повязано з тим, що близько сімдесяти місяців тому в королівстві виникли дві ворожі партії. Партія тремексенів обєднала прихильників високих підборів, а слемексени оголосили себе прихильниками низьких. Можливо, ви, друже мій, помітили, спитав державний секретар, злегка посміхаючись, що піддані його величності взуті в черевики, підбори яких різної висоти?
Я кивнув.
Тремексени стверджують, вів далі він, що обовязкове носіння високих підборів було навіки закріплене нашою першою Конституцією. Однак наш король прихильник низьких підборів, і він видав особливий наказ, щоб усі службовці урядових та придворних установ носили виключно низькі підбори. І це ви теж помітили, як і те, що у його величності підбори на черевиках на один дрерр, або чотирнадцяту частину дюйма, нижчі, ніж у придворних. Ворожнеча між обома партіями доходить до того, що члени однієї не можуть перебувати за спільним обіднім столом із членами другої. Тремексени численні, однак не мають влади. До того ж у нас зявилася підозра, що спадкоємець симпатизує цій партії, неважко помітити, що один його підбор вищий за другий, унаслідок чого його високість трохи кульгає І ось на тлі цього внутрішнього розбрату наближається лихо ззовні з боку сусіднього острова Блефуску
Рельдресель зробив паузу й уважно подивився на мене.
Ось ви стверджуєте, зітхнув він, що у світі існують інші королівства й держави, де живуть такі самі велетні, як ви. Проте наші вчені сумніваються в цьому та схиляються до гіпотези, що ви, мій шановний друже, швидше за все, впали з неба. Крім того, є літописи й історичні документи, у яких за період у шість тисяч місяців не згадується жодної держави, опріч великого королівства Ліліпутії та імперії Блефуску Ми межуємо з цією острівною державою, однак упродовж уже тридцяти шести місяців нам доводиться вести з нею жорстоку війну. Приводом до неї стала така подія. Усім відомо, що від непамятних часів яйця, зварені некруто, треба розбивати з тупого краю. Сталося так, що дідусь його величності, коли ще був дитиною, снідаючи, порізався гострим осколком шкаралупи, розбивши яйце, котре йому подали. Його батько, прадід нашого короля, видав наказ усім ліліпутам розбивати яйця виключно з гострого краю І що б ви думали? Цей наказ викликав таке обурення серед населення, що почався заколот, який переріс у справжню революцію. Літописи згадують про шість повстань, під час яких постраждали навіть королівські особи. Близько одинадцяти тисяч фанатиків були засуджені на смерть за відмову розбивати яйце з гострого краю.
Правителі Блефуску вперто підтримували й заохочували народні хвилювання, переховуючи бунтівників у своїх володіннях. Там друкувалися прокламації та навіть брошури. У Ліліпутії рух тупоконечників було давно заборонено, його прибічників позбавлено права обіймати державні посади, а їхні книжки спалено Усе ще більше ускладнилося, коли з острова Блефуску в наш бік пролунали звинувачення в єресі й розколі. Ми, за твердженням їхніх теологів, спотворили основний догмат нашого великого спільного пророка Люстрога. У пятдесят четвертому розділі духовної «Книги Алкорана» сказано таке: «Усі істинно віруючі та розбивають яйця з того краю, з якого зручніше». А який край тупий чи гострий вважати зручним? Як на мене, так це особиста справа кожного вірянина. Тож почалася полеміка, супроводжувана тепер уже релігійними заворушеннями, було написано й надруковано сотні томів, присвячених цьому питанню, однак усе було марно і стосунки між нашими країнами остаточно зіпсувалися. А вигнанці-тупоконечники знайшли притулок в імперії Блефуску й мають величезний вплив на тамтешніх правителів.
І ось ця жахлива війна триває вже тридцять шість місяців, і жодна з ворожих сторін не здобула вирішальної перемоги. За цей час ми втратили сорок лінійних кораблів і величезну кількість дрібних суден, пятдесят тисяч моряків і солдатів загинули. Гадаю, що втрати противника не менші, якщо не більші. Одначе, за доповідями таємних агентів, ворог відряджає новий флот, щоб висадити десант на узбережжя нашого королівства. Його величність, король Ліліпутії, покладаючись на вашу силу й хоробрість, звелів мені змалювати вам справжній стан справ
Я подякував держсекретареві за довіру та просив переказати його величності моє шанування.
Перекажіть королю, попрохав я свого гостя, що, хоча мені як іноземному підданому не слід утручатися у внутрішні справи іншої держави, я боржник його величності він урятував мене і подарував мені свободу. Я готовий, ризикуючи життям, захищати його особу та всіх ліліпутів від будь-якого ворога, що загрожує вторгненням у королівство!
Розділ 5
Королівство Ліліпутія займає частину узбережжя континенту, а імперія Блефуску острів, розташований на північний схід від нього; протока завширшки вісімсот ярдів розділяє держави. Я ще жодного разу не був у тій частині берега, звідки видно острів, а дізнавшись про ймовірне вторгнення, і далі намагався не зявлятися там, побоюючись, що мене помітять з кораблів противника. Навряд чи у Блефуску могли знати про моє перебування в Ліліпутії адже під час війни всілякі стосунки між сусідами було заборонено під страхом смертної кари, до того ж король заборонив вихід суден із портів своєї країни.
Нарешті розвідка повідомила, що ворожий флот стоїть напоготові в одній з гаваней у протоці, очікуючи попутного вітру. Зустрівшись із його величністю, я виклав йому план захоплення всіх неприятельських кораблів і дістав згоду на втілення задуму.
Перш за все я розпитав у досвідчених моряків про глибину протоки та дізнався, що навіть під час припливу глибина її в середній частині дорівнює сімдесяти глюмглеффам, тобто приблизно шести європейським футам. У всіх інших місцях вона не перевищує пятдесяти глюмглеффів. Вирушивши на північно-східне узбережжя, я сховався за піщаним пагорбком та, дивлячись у свою підзорну трубу, нарахував близько пятдесяти військових кораблів блефускуанців.
Я одразу ж заходився готуватися до операції. Спочатку розпорядився доставити мені півтори сотні найміцніших та найдовших линв і велику кількість залізних брусів. Завдання було виконане швидко. Линви виявилися завтовшки не більшою за звичайну мотузку, а бруси такими, як вязальна спиця. Щоб виготовити те, що мені було потрібно, я звязав линви по три, а залізні бруси скрутив і зігнув у вигляді гачків. Кожен із цих пятдесяти гачків я прикріпив до кінців тросів.
Потім я знову рушив до того місця, звідки стежив за флотом ворога.
Знявши з себе одяг, черевики й панчохи, в самій шкіряній куртці я ввійшов до води за півгодини до початку припливу. Спершу я йшов убрід, а потім трохи проплив, поки знову не відчув під ногами дно. Мені довелося поквапитись, і вже за двадцять хвилин я опинився в гавані, де стояв ворожий флот. Моя несподівана поява спричинила паніку серед блефускуанців; помітивши мене, вони так жахнулися, що почали кидатися з кораблів у море. Тоді я вийняв приготовані мотузки і звязав їх у вузол, зачепивши гачки за ніс кожного корабля. Поки я цим займався, у моє обличчя та руки встромилися тисячі стріл. Тут мені й стали в пригоді окуляри, які я утаїв під час обшуку. Стріли завдавали болю та заважали працювати, але очі були захищені. Тепер лишалося підрізати якірні линви, що утримували кораблі, і нарешті, взявшись за вузол, який зєднував усі троси, я потягнув за собою півсотні ворожих військових кораблів.
Ворог розгубився. Блефускуанці гадали, що я маю намір просто знищити весь флот або пустити кораблі за течією, але, побачивши, що я перерізаю якірні линви, вони впали в розпач. Не звертаючи уваги на крики й тужливий лемент, я вибрався з-під обстрілу, тягнучи кораблі за собою. І тільки опинившись у повній безпеці, я зупинився, щоб витягти з обличчя та рук кляті колючки, зняти окуляри й годинку перепочити, поки вода трохи спаде. Потім, неушкоджений, я щасливо прибув зі своїми трофеями до головного порту Ліліпутії.
Його величність і весь двір перебували, чекаючи, на березі; на середині протоки вода доходила мені до шиї, і з берега було видно тільки півмісяць кораблів, що наближалися. Король був вирішив, що я потонув, а ворожий флот наближається з найсерйознішими намірами, та незабаром його величність зрозумів: тривога марна. Я вийшов із води, трусячи линвами, до яких були привязані кораблі, і голосно вигукнув: «Хай живе король Ліліпутії!» Щойно я наблизився до його величності, я був удостоєний найвищої похвали й титула нардака найпочеснішого в королівстві.
На жаль, честолюбство сильних світу цього не має меж. Король одразу ж забажав, щоб я винайшов спосіб повністю обеззброїти ворога. Йому нетерпеливилося перетворити імперію Блефуску на провінцію Ліліпутії, знищити всіх тупоконечників і змусити блефускуанців розбивати яйця з гострого краю. Тобто остаточно стати володарем усесвіту. Одначе я всіляко уникав розмов на цю тему, а коли його величність усе-таки почав вимагати від мене відповіді, прямо й рішуче заявив, що ніколи не стану знаряддям завойовника.
Цього король Ліліпутії мені не пробачив.
Те, що я в неласці, зрозуміли і члени державної ради. Дехто з них був на моєму боці, однак їх була меншість; таємних ворогів у мене стало набагато більше. Така вдячність володарів. І не минуло двох місяців, як його величність і віддані йому міністри розвязали проти мене справжню війну.
Та повернімося до мирних часів. За два тижні після мого подвигу з Блефуску прибуло посольство імператора. Урочистий кортеж, який складався з шести парламентерів і почту в пятсот персон, уповні відповідав важливості події. Я брав участь у перемовинах і, завдяки своєму дійсному чи уявному впливові при дворі, надав чимало послуг посольству. По закінченні офіційної частини візиту блефускуанці відвідали мене. Не припиняючи висловлювати захоплення моєю винахідливістю й хоробрістю, посли передали мені запрошення імператора Блефуску відвідати його острів. Потім гості попросили дати кілька прикладів моєї дивовижної сили, про яку складають легенди. Я охоче задовольнив послів, показавши декілька простих фокусів. Подив їх був надзвичайним, і ми розлучилися, задоволені одне одним. Наостанок я пообіцяв обовязково відвідати їхній острів.
Зустрівшись із королем Ліліпутії, я попросив у нього дозволу побувати в імперії Блефуску. Його величність погодився, але при цьому поводився дуже холодно. Мені й на думку не спадало, що на мене вже встигли звести наклеп Флімнап і Болголам, доповівши королю, що я нешанобливо говорив про нього у приватній бесіді з блефускуанцями. Однак моє сумління було чисте, тому я простодушно подякував королю за милість, хоча і став усе частіше задумуватися про звичаї, що панують на вершинах влади.
Слід зауважити, що посли Блефуску розмовляли зі мною через перекладача, а офіційні перемовини проводилися ліліпутською мовою це була вимога короля, він користувався правом переможця. Мова блефускуанців відрізняється від ліліпутської не більше, ніж дві споріднені європейські мови, і завдяки географічній близькості обох держав і щільним торговельним звязкам у минулому мовних барєрів між сусідами не існує. Звичай відряджати молодих людей подивитися світ, познайомитися з історією та життям іншого народу призвів до того, що рідко можна було зустріти освічену людину, моряка або купця з приморського міста, який не володів би обома говірками. У цьому я переконався, коли вирушив до острова Блефуску засвідчити пошану імператорові.
Цей візит у подальшому виявився неоціненним у той час, коли злісні мої недоброзичливці несправедливо звинуватили мене. До того ж тепер я мав найпочесніший титул у Ліліпутії, що давав мені право не дотримуватися деяких особливо принизливих пунктів угоди, що подарувала мені волю. Договір мені не подобався, а король після перемоги над блефускуанцями про нього й не згадував.
Це ж бо і розлютило моїх недоброзичливців.
Розділ 6
Я не маю бажання повторювати тут наклепи, які, немов тінь, повзли за мною. Урешті-решт вороги та заздрісники налаштували проти мене короля й навіть королеву.
Набагато приємніше просто розповісти читачеві про Ліліпутію, тим більше що я сподіваюся коли-небудь присвятити цьому дивовижному королівству окреме дослідження.
Середній зріст чоловіка-ліліпута трохи перевищує шість дюймів. Цій величині тут пропорційно відповідають і тварини, і рослини. Так, коні й бики не виростають вище за чотири або шість дюймів, а вівці вище за півтора дюйма; гуси трохи менші за нашого горобця. Дрібні ж тварини, птахи й комахи були для мене майже невидимі. Одначе природа пристосувала зір ліліпутів до всіх предметів, що їх оточують, вони бачать дуже добре, але на малій відстані. Ніколи не забуду, з яким задоволенням я одного разу спостерігав за кухарем, який патрав жайворонка, набагато меншого за звичайну муху, і за дівчиною, котра усиляла шовкову нитку, що я її не бачив, у вушко голки, якої немов і зовсім не було.
У Ліліпутії найбільші й найстаріші дерева сягають заввишки не більше семи футів; вони ростуть у королівському парку. Мене часто мучило питання: навіщо крихітним людям такі гіганти, адже навіть я міг торкнутися верхівок деяких із них, тільки піднявшись навшпиньки. Решта рослинності мала розміри, пропорційні розмірам середнього ліліпута.
Перш аніж розповісти про науку й технічні досягнення, що проникли до всіх галузей господарства в цьому королівстві, зазначу: манера писання ліліпутів досить оригінальна. Вони пишуть не так, як європейці зліва направо, не так, як араби справа наліво, або як китайці згори донизу. Їхній спосіб писати подібний до того, яким нерідко користуються англійські дами: навскіс сторінки, від одного кута до іншого.