Ге ОрійПРИВІТ ІЗ ОБІТОВАНОЇ
Частина 1ОЧИМА ЛЮДИНИ
ПАНАФОН
Що потрібно заробітчанину? Звісно, гроші. Бо чого б ото його понесло за сотні, тисячі кілометрів?
У Ізраїлі заробітчанину«туристу», легше за все відшукати роботу в Тель-Авіві. Бюро з працевлаштування розкидані щедро по місту. Особливо багато їх на вуличках, прилеглих до нового автовокзалу. Майже у кожному розмовляють російською. Заходьте, будь-ласка. Ми з дружиною одноголосно визначилися і простуємо прямісінько до автовокзалу.
Автовокзал у Тель-Авіві це щось! Від бувалих заробітчан я чув, що такої оригінальної будівлі в жодній країні немає. Зовні він схожий на велетенський корабель із щоглами та трубами, що вінчають верхню палубутобто, дах. При погляді віддаля здається ніби корабель випадково зупинився поміж неохайних низькорослих будинків і незабаром відпливе.
Майже місяць тому ми зійшли на кінцевій міжміського автобусана одній з палуб цього корабля. Кілька годин подорожували по нескінченних коридорах, переходах та залах. Нарешті, пересичені враженнями і втомлені, зупинилися під великими літерами, оформленими неоновими лампочками, що зазивно висвічували над скляною стіною офісу.
«Панафон»,прочитав я.Цікаво!
І хоча у приміщенні вокзалу отих бюро із працевлаштування на кожному з шести поверхівпалуб, по-декілька, ми чомусь зайшли саме туди. Може, причиною стала незвичайна назва, що ностальгічно нагадувала патефон. Він був знайомий нам із далекого дитинства. Такий собі древній програвач платівок, що працював завдяки заведеній пружині.
Отже, ми зайшли до Панафону і досить швидко отримали роботу.
Промайнуло трохи більше місяця. Ми знову біля автовокзалу. Я відчиняю перед дружиною великі вхідні двері, що ведуть усередину. З деяким напруженням проходимо повз військових, котрі уважним поглядом пронизують кожного. Нам вже добре зрозуміла ця увага. Чули, як декілька днів тому, вояки зупинили жінку з підозрілою сумкою. Відкинувши її від себе, та, спробувала втекти. Жінку затримали, а сумку вчасно викинули на вулицю, де вона й вибухнула. Що поробишу такий час і в такій країні живемо.
Опускаємося на декілька східців, проходимо широченним коридором. За великими, на всю стіну, скляними вікнами-вітринами магазини та кафе. Ще десяток кроків і ми попадаємо до велетенської зали. Звідсіля, ескалаторами, ліфтами та просто по сходинах, можна потрапити до кожного з шести поверхів, де ще більше ресторанів, кафе, магазинів, магазинчиків, різних офісів, але нас із дружиною турбує інше. Ми прямуємо до знайомої вивіски, яку видно майже від середини залу.
У «Панафоні» зустрічають, як давніх знайомих. Ще б пак, по кілька разів на тиждень мозолимо їм очі. Ось і Рахельпані невизначеного віку, одна з кількох працівників, які за трьома столами приймають відвідувачів. Вона, усміхаючись, привітно вітається, махаючи рукою над головою чергового клієнта. Рахель відповідає за наше трудовлаштування. Щоправда цю ношу жінка несе напрочуд легко, бо коли б це було по іншомуми могли б вже близько місяця спокійно жити та працювати і не набридати їй своїми відвідинами.
Цікаво, що вона запропонує нам йього разу?неголосно кажу до Ольги, всідаючись на вільний стілець серед чекаючих на свою чергу.
Те ж саме, що й минулого,також неголосно відказує дружина сідаючи поряд.Казала я,треба дати.Вже б давно працювали на постійній роботі. А так, бігаємо з однієї на іншу й кінця й краю не видно.
Але ж ми їм дали триста зелених: по сотні за працевлаштування та по п'ятдесят за поселення у квартиру.
Який же ти інаївний!поблажливо усміхнулася Ольга.Народ, що прибув з колишнього Союзу, привіз сюди і свої звички. Яку б платню не отримували, все одно прагнуть хабаря.
Та я затявся, не дам більше!» Хоча, як показав час, був неправий.
Сашуню, поглянь. І вони тут!почули ми знайомий голос.
Наталка Сашко!давно не бачилися!!
Ручкаємося, обіймаємося з прибулими. Ольга з Наталкою цілуються, очі жінок вологі На нас зашикали.
Пішли на свіже повітря.гостро глянула на тих Наталка.А чемодани залиш, нехай стоять доти, доки нас не влаштують на нормальну роботу.
Ми з Сашком підсунули до стіни великі чемодани з їхнім збіжжям і приєдналися до жінок з другого боку склянної стіни, що відділяє офіс від вируючого життя автовокзалу.
Вам хоч пощастило, разом влаштувалися,з заздрістю говорить Ольга. (Ми знали, що їх відправили на один з курортів біля Мертвого моря).
Гадаєте разом? А дзуськи! Сашко працював за півсотні кілометрів від мене,кинувши нелагідний погляд у бік Панафону сказала Наталя.
Еге ж. Санаторій будували. Важкенько довелося. Жаротатехніка не витримувала,пояснив Олександр.
А ти?я дивився зі співчуттям на худющого з впалими щоками, тридцятирічного чоловіка.
А я, терпіввін кинув швидкий погляд на дружину.Ще б терпів. Та ось Наталя.
Еге ж, терпів. Не забрала, там би й залишився тільки в землі Уявіть: мотори на підйомнику погоріли, то мішки з цементом, пісок і різну будівельну всячину, примусили на собі перти аж на восьмий поверх. Лише погляньте, що від майже стокілограмового чоловіка залишилося!Очі Наталки волого зблиснули.
Ну кілограмито наживне, а от здоров'я, запросто можна було згубити. Особливо чоловічу силуПідморгнув я Наталці.
На це вона усміхнувшись запевнила:
Та начебто ні. Після трьохтижневої перерви, так узявся до роботи, що я вже почала боятисяна будівництві не добили, то у ліжку з ним щось станеться.
Як відсміялися, Наталка почала розповідати про тамтешнє своє життя:
Ви пам'ятаєте, якої співала Рахель? «Разом, у одне місце їдете». А вийшло тільки й того, що на одному Мертвому морі. Сашуня на будівництві губив здоров'я та кілограми, а мене до іншої роботи спробували пристосувати.
Вона взяла чоловіка під лікоть.
Іди, тримай чергу
Провела поглядом, і, коли за ним зачинилися двері, з серцем промовила:
Одне вам скажутут усі чоловіки схибнуті на блондинках. Ну хоч бери й фарбуйся в інший колір Взяли мне на курорт покоївкою-офіціанткою. Тобто на два місця, але за одну заробітню плату. Я вже зрозуміла, що тут це полюбляють, особливо з нашим братом«туристом». Та це мене не лякало. Роботи я не боюся, тим паче, що знала для чого їхала сюди. Але коли мені запропонували ще й у ліжку попрацювати! «Наталі, ти у нас матимеш феноменальний успіх!»цмокав ласими гембами начальник. Відбивалася, як тільки могла, та усьому є межа. От і довелося навіть не отримавши платні, тікати Грошей ми з Сашунею без «цього», приробимо.
Вона розсміялась якійсь згадці й сказала:
Федю, ти ж не образишся як що ми з Олею відійдемо на хвилинкупро наші жіночі справи полялякати, еге ж?
Я дивився на жінок і згадував, як близько місяця тому, чекаючи своєї черги у «Панафоні», ми познайомилися з Наталею та Олександром. Вони з'явилися в Ізраїлі за звичною схемою, як туристи. А потім, у Єрусалимі, якраз під час екскурсії по шляху яким вели Ісуса на Голгофу, дали від групи навтікача. Того ж таки дня приїхали до Тель-Авіву. І чудо! Якесь шосте відчуття, їх також привело до «Панафону».
Наталю я поважав за твердий характер. До якогось часу, він був прихований у глибинах душі сорокарічної симпатулі з статурою двадцятирічної дівчини. Змарнувавши молодість із «безхребетним» чоловіком-алкашем; нарешті зрозуміла чого їй потрібно від життя і ще на батьківщині зійшлася з теж розведеним Олександром. Дивлячись на цю пару, ніхто не міг би сказати, що Сашко молодший за неїтакої енергійної, компанійської та вродливої.
Погомонівши, жінки підійшли до нас. Наталя жартома ущипнула мене за бока.
Що це я, про нас та й про нас, а як ви оці кілька тижнів прожили? А можепромучилися? Начебто не дуже спали з лиця. Напевне, не так, як нам дісталося?
Може й не так,відповіла Ольга.Та не набагато краще. Федя тиждень працював на приготуванні салатів у нічній забігайлівці. А як наскочила еміграційна поліція, довелося тікати через вікно. За роботу нічого не отримав. Господар ще й вилаяв, коли прийшов за грошима. Кричав, що штраф за нелегала заплатив, а він має нахабство щось вимагати. Потім Федя став спеціалістом з миття вікон. Як побачила на якій вишині він це робив мало не зомліла Зате платили добре. Ми навіть з боргами розрахувалися. Але знову ж таки, не минуло й двох тижнів, як еміграційка тут як тут. І ось уже кілька днів сидить годувальник на моїх хлібах. Мене ж добродійка Рахель влаштувала тимчасово до бригади з прибирання будинків за містом. Там велика конкуренція, тому, виходжу працювати лише через день або двазвідсіля й оплата.
Що ж, будемо разом розбиратися з Рахеллю!темпераментно вигукнула Наталя, зблиснувши очима в бік акваріума.О, Сашуня кличе: видно, наша черга підійшла.
ПТАШНИК
Сьогодні Наталка була задоволена відвідинами офісу і собою. «Яка ж вона розумниця. Та їй у свої сорок два не в Ізраїлі отиратися, а керувати в рідному Дніпропетровську, як мінімум райрадою. А що: університецьку освіту має, практику майже на всіх європейських ринках пройшла, одним словоммолодчина. Аби ще на батьківщині платили по праці, то чого б її сюди понесло? Хоча є ще причина Поринувши у приємні мрії, она дещо розслабила руку, якою трималася за поручні за що відразу ж була покарана.
Ой! Ну й козел!вигукнула у бік водія, котрий, як усі Тель-Авівські шофери, поспішав, неначе збирався поставити рекорд зі швидкості, і перед зупинкою надавив на гальмо так, що автобус зупинився, немов норовистий кінь. Наталка, потираючи місце на лобі, де незабаром мала вискочити гуля, видала водію на додаток ще декілька міцних висловів зі свого словникового запасу на івриті й залишила салон. Водій підвівся зі свого місця, дивлячись услід елегантно одягненій стрункій жінці, але нічого не відповів. Може, було запізно, а, може, занадто часто доводилося чути такого роду висловлювання на свою адресу. Автобус чмихнув сивим димком і помчав далі. Наталя завернула у вуличку. За кілька десятків метрів, поміж будівель, виглядав засклений кольоровими шибками балкон її «пташника».
Гуля на лобі щеміла. Певне, там була ранка, і в неї потрапив піт, що з'явився, тільки-но залишила салон автобуса з кондиціонером. Хоча для Тель-Авіву, як на середину літа, було ще терпимозамість сорока, сорока п'ятитридцять градусів, та ще неподалік освіжаюче Середземне море. От біля Мертвого морятам справді була спека. Кофта від поту, встигала десять разів на день змокріти й висохнути. На день доводилося випивати по відру води, щоб не обезводнити організм
Та що там згадувати. Закінчилося те все, живі залишилисяі слава богу. Зараз, треба швидше дістатися до холодильника, взяти льоду і прикласти щоб не рознесло гулю на пів-лоба.
Наталка усміхнулася. Побачив би її господар квартири, Хаїмнапевне, не склив би балкон різнокольоровими шибками. Як він казав? «Роблю шибки, щоб палахкотіли, як моє серце коли бачу тебе». І чого чоловіки такі ласі до неї? Начебто не красуня і нічого такого не робить й не говорить. Лише про справи, тільки про справи
А таки добре, що засклив. Тепер вона Льоньку переселить на балкон. Не буде ж гнати його з квартири тільки тому, що приїзджає чоловік Марії. Їй шістдесят баксів до сімейного бюджету не зайві. І не для того умовляла Хаїма брати за трикімнатну квартиру не сімсот доларів за місяць, а пятсот пятдесят. Підселивши у квартиру «туристів», має з кожного якусь копійку. І не тільки за житло. Завдяки кумі Рахелі, ще й роботу для них підшуковує. Треба ж якось Сашуні допомагати прогодувати їхнє сімейство. Якби вони самі жилиінша справа, а то здуріла на старостідвох дівок йому народила. Наталка не стримала сміх, згадавши, у якому шоці були її родичі на Україні, коли дізналися. Аякже, після сорока не кожна насмілиться. Щоправда, дві старші дочки, котрі залишилися з першим чоловіком, зреагували цілком по сучасному: «Роби що хочеш, мамо, тільки гроші надсилай». Ох, діти Одні там, другі тут А їй хоч розірвись.
Жінка прискорила кроки, бо залишила малих на ту закохану гуску Ліну. Це ж заради неї їздила до Рахелі. Вже третє місце роботи поміняла за пів-року. І чого вона з тими бабусями не мириться? Каже, вередливі дуже. Все їм не так. Узялася б краще за вивчення івриту. На пальцях не дуже порозумієшсяне хоче! Каже, стара, в голову той іврит не лізе. А до любощів не стара
О!Наталка аж зупиналася.А про Маріїного чоловіка забула. А щоб його!
Видобула з сумки сотовий телефон.
Рахель обізвалася не відразунапевне, була в їхньому бюро черга.
Що кумонько, не всіх клієнтів від мене зманила?
Кумасю, ти майже вгадала. Маріїн чоловік на днях приїздить.
Потрібне місцехоча б на прибиранні.
Наталю, Йося скоро вижене мене з роботи. Заради кого я жертвую! Заради отієї Машки Стримує лише моє інтелігентне виховання назвати її так, як вона того зслуговує.
Наталка добре розуміла цю жінку, в недалекому минуломувикладача університету в Україні, котра до серйозних літ зберегла неабияку красу, до неї ще й амбіції, через які, очевидно, засиділася в дівках. Звідсіля й погляди на життя. Але
Кумасю, не для неї, це для мене і твоєї похресниці. Ти ж знаєш, що кожна додаткова людина у моїй квартиріце ще трохи шекелів. А памперси знову подорожчали
Ох, не смикай за тонкі струнивимогателька. Записуй.
От спасибі, кумцю! Ми тобі цього не забудемо. На шабат чекай нас із тортиком та твоїм улюбленим «Вермутом».
З відчуттям виконаної справи опустила телефон у сумку. «Ху-у, одні проблеми. Коли б не малеча, можна було б влаштуватися на нормальну роботу Але ж Сашуня так хотів дитину Хотів, то тепер має аж двійко. А з іншого боку, як же інакше вона могла втримати біля себе жеребчика, молодшого аж на девять років?»
Тільки-но підійшла до підїзду будинку, як із другого поверху, де квартирувала, почула знайомий голосок. Мало не перечіплюючись за непомірно високі сходинки, помчала догори.
Ой, горенько моє! Лінко!! Ну, товстуня безалаберна!Аж руками сплеснула.
Її старшенькапівторарічна Настуся, сповзала по сходах, подужавши вже три східці.
Куди ж це ти, бешкетнице, чимчикуєш? І де та закохана клімактерична дама?Наталка підхопила малущасливо усміхнену, що побачила маму.Ось я їй зараз задам! Як же вона буде нормально працювати, якщо навіть за дитиною не може вгледіти!?
У дверях зіткнулася з Ліною, завжди рожеве обличчя якої палахкотіло.
Ой, Наточко! Я вже й на балкон, я вже й під ліжками: усі закапелки облазила Де ж ти цю непосиду знайшла?
Де, де! На вулиці спіймала!сердито відказала Наталя, передаючи їй усміхнену Настю.
Та, що ти таке кажеш? Ой, горенько!здавалося стокілограмова здоровуля зараз гепнеться додолу.
З такою нянькою, що хоч може статися. Юля там, у ліжку? Може, й вона вже десь чкурнула?
Скажеш таке, півроку дитиніні трохи не ображаючись, відповіла Ліна. І, наблизившись майже в притул до Наталки, гаряче дихаючи, прошепотіла:Там Машчин Василь приїхав. Сидить злий, надутий, мов той сич Хоч би вона не разом із Льонькою прийшла, бо скандалу не обберешся. Ще ж і речі його не забрали з кімнати. Ой, що буде, якщо Василь помітить!?.
Добре, розберемося. Занеси Настю і приготуй для дітей їжу, а я піду до Василя.
* * *
У кімнатці, яку займала Марія, крім великого ліжка, все було малогабаритне: починаючи з шафи, стола, тумбочки й закінчуючи телевізором.
Чоловік, що швидко підвівся від столу їй назустріч, був невеличкий, худорлявий, невиразної зовнішньості. «Тому-то вона звабила дебелого симпатягу Льоньку.» Та ці спостереження Наталка, залишила при собі.
Здрастуйте, я Наталка. Так би мовити, за старшу у цій квартирі А Маруся чекала вас завтра.
А я вирішив зробити їй сюрприз,похмуро відповів чоловік.Що, невчасно? Вона думала, я її не відшукаю! Поїхала, та й по всьому! Я вже не кажу, що гроші, позичені для поїздки, треба повертати. За півроку хоч би вісточку подалаВидно, заміну знайшла Нехай тільки зявиться!
Ну-у, це вже ви даремно. Маруся з ранку до вечора на роботі. Куди там про щось думати. Приходить ледь жива.
Вона скосила погляд на шафу.Так і є: угорі примостилася велика коричнева валіза з речами Леоніда. Цікаво, звернув на неї увагу Василь, чи ні?
Її слова визвали у чоловіка криву усмішку.
Еге ж, ледь жива. За двадцять років я добре її вивчив.
«От зараза! І чого вона оті одкровення повина вислуховувати? Неначе у неї своїх проблем не вистачає»
Васю, ви сюдина екскурсію, чи працювати?
На біса мені та екскурсія! Дома ні копійки немає.
От і добре. Влаштуємо вас на роботу. Тут є одне непогане місце. І недалеко їхати. Прибирання офісу в одній фірмі.
Чоловік звів брови.
Як цеприбирання!? Я, до речі,інженер.
Наталка зреагувала миттєво.