Аби остаточно не втратити контроль і здоровий глузд, вперто продовжувала вважати, що сцена, яка тоді розігрувалась на кухні,злий жарт і Олег зараз розсміється, сяде на своє улюблене місце за столом і спитає як в нічому не було, а що в нас на вечерю?
Що зараз встану і, наче нічого не сталось, налию йому в тарілку своєї улюбленої овочевої зупки, а на другетушкований шпінат з куснем телячого стейку і салат, який через кілька хвилин закінчу. І все зникне, розсіється, забудеться як страшний сон.
Все почалося з тети Ірени, мій жах продовжувався.
Що з нею? питаю, хоч мені насправді байдуже. Саме так, як може бути байдужою жінка, якої ніколи в очі не бачила і тільки з розповідей знала про її існування та існування вишиття, до якого мені не зрівнятись. Але мовчання було гіршим.
Померла.
Померла? напевне сьогодні це моя місіяповторювати за чоловіком слова.
Так. Саме про це я й намагаюся тобі сказати, Олег полегшено зітхнув.
А не про розлучення? квола спроба переконатись, що, можливо, це все-таки був страшний сон.
І про розлучення також. Все між собою повязане, терпляче.
Мовчала, лише дивилась на свого чоловіка і дрібно тремтіла, немов загнаний у кут звір. Намагалась нічим не видати свого хвилювання, яке чомусь наростало і немилосердно збільшувалось, як червона пляма від розлитого вина на гаптованому єдвабом обрусі, образ якого раптом постав перед внутрішнім зором, хоч могла б поклястись, що ніколи досі того обруса на очі не бачила.
Сьогодні після обіду позвонила тета Стефа і ледве стримуючи ридання попросила, аби я після роботи заскочив до неї. Не питав у чому річпоїхав. З порогу поділилась новиною, раз у раз втираючи сльози. В Бразилії померла її сестра. Схлипуючи і наливаючи мені другу тарілку борщу, вона розповіла про те, як телефонував адвокат, якого найняла покійна тітка, і повідомив, що кожен родич покійної отримає свою частку від спадку в пів мільйона доларів.
Ого, вирвалось у мене.
Таке число будь-кого змусить забути про якісь там душевні переживання.
От і я сказавого. Тета Стефа мене підтрималасказала, що й справді сума велика, але й родина у нас чималенька. По її скромних підрахунках я можу отримати близько ста тисяч.
І що, тепер ти, уявивши себе багатієм, вирішив розлучитись зі мною і знайти собі якусь молоду? оживилась я.
Судячи з усьогоце могло бути схожим на правду. Не було змісту чекати на якесь диво.
Та що ти? Олег здивовано втупився в мене своїми сивими, мов голуби, очима, які я так колись любила і на крилах яких витала в хмарах своїх мрій весь період нашого зустрічання.
Без подиву зауважила, що тепер його очі мене майже не проймають і тим паче не здіймають до небес.
Хіба не правда? Хіба нормальному чоловікові не спаде така думка? Ах так, тобі вона й не спала це все твоя люба тета Стефа я обережно пробувала знайти кінці і вияснити, наскільки все трагічно.
Ти нічого не розумієш, чоловік на диво не втрачав терпіння. Це ж все для твого блага
Еге ж, вирвалось у мене.
Що жпринаймні вже не повторяю за ним.
Слухай сюди Все значно простіше, ніж ти гадаєшми розлучаємось фективно, підкреслив він, я прописуюсь в тітки, і вона спокійно подає на розширення квартирної площі. Документи про санітарну непридатність, я на додачутак більше шансів отримати кращу пропозицію. А тих грошей, які нам перепадуть зі спадку, вистарчить, аби викупити решту будинку.
Розумієш, таким чином ми зможемо повернути те, що й так належало нашій родині. І врешті решт тета Стефа погодилася переписати свою частку будинку на мене, враховуючи те, що ми будемо її доглядати до смертіОлег нарешті спинився і знову засяяв як новий мідяк.
Що ж? я була збита з пантелику. Доля правди в твоїх словах таки є,довелося мені визнати очевидне.
От бачиш, втішився чоловік, тета Стефа так і казала, якщо я тобі зумію все спокійно пояснити, то ти одразу погодишся, бо ти ж не дурна жінка
Вона так і сказала?
Про що?
Про те, що я не дурна жінка?
Так. А чому тебе це дивує?
Не знаю, але до сих пір мені видавалось, що вона так не думала
Вікуся, не починай, його нічим не можна було збити з пантелику, то що, ти згідна?
Я й справді не знала, що сказати. Все звучало дуже гарносвій будинок практично в самому центрі Львова, ми з чоловіком повноправні господарі. То й що, що разом з тетою Стефоюдім великий, місця на всіх вистарчить. Свій садок, разом з друзями на вихідних готуємо шашлик, печені овочі Так, усе чудово і, здається, таки виконально, тим паче, що хтось там з родини працює в міській раді, тож може за відповідну винагороду пособити коли що
Але муляло мене тоді однечому обовязково розлучатися? Чому не можемо обоє приписатися до тіткитоді шанси збільшаться вдвічі.
А чому б і мені не прописатися до твоєї тети? висловила свої думки вголос.
Ми й про це з тетою розмовляли, спокійно запевнив мене чоловік. Звісно, шанси збільшаться, наче читав мої думки, але тоді доведеться продавати твою квартиру, а ти сама знаєш, що старій Гудзьовій з 5 «А» вже не довго лишилось, тож ти перша по закону можеш подати заяву на приєднання ще однієї кімнати в комунальній квартирі.
Ого, нічого собі,мені бракувало слів, аби виразити те, з якою спритністю Олег з тетою про всіх подбали. Єдине закрадався сумнів, чи то було спонтанне рішення за дві години, чи над ним вже давно хтось зосереджено мізґував.
Але ж чоловіче, на дідька нам стільки квартир?
Як то навіщо? Продамо. Ти ж сама розумієшне маленькащо цілу квартиру дорожче можна продати, ніж кімнату, мало не на пальцях пояснював чоловік, раптом ввійшовши в роль багатія.
Олеже, а не здається тобі, що все складається занадто просто? в мене на ту мить закінчились аргументи, не здається, що в житті так не буває?
Чому ж не буває? буває! Особливо тоді, коли є гроші!
Що тут скажеш?
Я погодилась.
Ми розлучились, але з того часу я більше ні Олега, ні його грошей, які він таки отримав, не бачила. То чи це можна назвати зрадою?
Радшені.
Стогін за стіною, який досягнув свого апогею, розсіяв мої спогади дрібними шматочками по раптом згуслому просторі спальні. Тепер до звуків, які видавала жінка, добавився ще й якийсь стукіт. Ритмічний. Та це ж ліжко. Вірніше, ніжки ліжка, які то відриваються від землі, то знову зі всією силою опускаються. Ого! Такого я ще не стрічала. Я звичайно знала, що таке буває, та й різні анекдотичні ситуації чула, але щоб отак, за стіною сусіди
Останнім часом була настільки втомленою і вимученою переживаннями, що одразу навіть не розуміла, як на ті звуки реагувати. Розізлитись? Постукати їм в стінкухай трохи принишкнуть, чи позвонити просто в двері і влаштувати скандал, який не скоро забудуть. Зрештою, потрібно поважати чуже приватне життя. Нема чого влаштовувати такі гучні оргії серед ночі в будинку з тонкими стінами.
Треба було думати куди вїжджати, єхидно думалось мені. З такою любовю до нестримних розваг могли б собі купити квартиру в старому будинку з метровими стінамитам тебе точно ніхто не почує. От хоч таку квартиру як була в мене Ту, що я, таки послухавши Олега, доволі вигідно продала разом з приєднаною сусідньою кімнатою. Але що з того, що така квартира в мене булажодного разу мені не довелося дізнатись, на які звуки здатне моє власне ліжко. Все було більше ніж травіальноя роздівалась, лягала, вкривалась ковдрою. За кілька хвилин, ретельно почистивши зуби пастою, ще й зубним порошком, приходив чоловік. Не встигала як слід зручно вмоститися, а він кількома відлагодженими і точними рухами допроваджував мене до задоволення. Мовчки і як годиться сприймала його старання. Терпляче завмирала ще на якусь мить, аби чоловік і собі наздогнав мене. Поцілувавши в чоло і побажавши доброї ночі, він з почуттям виконаного обовязку пересувався на свій бік ліжка і в ту ж мить засинав. Мені не залишалось нічого іншого, як вторити йому. Ніяких тобі стогонів, ніякого ритмічного постукування ліжком.
Замість того, аби продовжувати злитись на нових сусідів, замість того, аби нарощувати в собі лють і образу за перерваний сон і за те, що в них є щось, чого я, судячи з усього, не мала, уява раптом почала малювати того чоловіка, який своїми могутніми поштовхами сотрясав ліжком і створював відчуття неминучого катаклізму.
Пішла на кухню випити води. Щось наче в горлі пересохло. Вернуласьзвуки ударів об долівку зтихли. Чулося лише тихе схлипування жінки. Я читала, що деякі жінки від задоволення плачуть. Я навіть бачила це в кіно але в житті за стіною
Захотілось його побачити. Того, хто заставив ту жінку за стіною звиватись, наче вугра на розпеченій блясі, того, хто видобув зі самої глибини її єства гортанні звуки задоволення, хто мав таку силу і пристрасть, від яких двиготів мало не весь будинок. Та найбільше мене розчулили її сльози. Він довів її до сліз. До сліз від щастя Звичайно, я розуміла, що це безглузде бажання. Бажання, яке не має під собою жодної твердої основи. Тим більше в моєму нинішньому становищі, коли я зі всіх сил намагаюся не впасти у відчай, коли намагаюся попри повну втрату здорового глузду не втратити здатності мислити і не втратити останньої ниточки надії, що все ще налагодиться і стане на свої місця.
Боролася сама зі собою. З однієї сторони розпалена незвичними звуками серед ночі уява малювала якогось небаченого мачо, справжнього чоловіка, а з другої сторони в памяті виразно поставали наслідки потурання своїм бажанням.
2
Вікторіє Миколаївно, прошу зайти до мого кабінету, перед обідньою перервою прозвучало в телефонній слухавці.
Серце опустилося в пятки, в низу живота замлоїло. Так давно уявляла собі, що почую ці слова, але тепер, коли вони прозвучали насправдівтратила дар мови.
Вікторіє Миколаївно. Це ви? З вами все гаразд? стурбованим не на жарт голосом перепитував мій безпосередній керівник, Володимир Петрович.
Так, звичайно, це я. А хто ще може зняти трубку в моєму кабінеті? потроху приходила до тями.