Даян зробив паузу й ковтнув прохолодної води, щоб зволожити пересохле горло.
«Він, як завжди, велемовний, подумки зауважив Мартін. ураховує всі дрібнички, хоч і знає: мені важливо лише те, що я мушу робити. Які сили та засоби для цього знадобляться? До того ж Акра розташована в Західній Галілеї. Чи не забув Ашер останньої моєї умови?»
Натомість Ашер повідомив про свій висновок, що надія мусульман відстояти Акру стане примарною, щойно у Святу землю прибудуть кораблі очільників нового хрестового походуРічарда Англійського та Філіпа Французького. Султан Саладін, звісно ж, іншої думки. Він вважає, що фортеці вдасться встояти. Але, зваживши всі «за» і «проти», Ашер бен Соломон переконаний: місто впаде. Що буде потім?
Чи памятаєш сестру мою Сару та її чоловіка Леві бен Менахема? несподівано запитав даян.
Мартін підтвердив: безперечно. Шість років тому він, удаючи лицаря Храму, буквально вицупив цих Ашерових родичів з Андалузії, де ісламські фанатики з берберійських племен так само несамовито, як і християни в Європі, переслідували євреїв. Мартін доправив сімейство в Кастилію, там лояльно ставилися до людей, які шанують Тору і Талмуд. Він доручив опікуватися Сарою, Леві та їхніми дітьми місцевій єврейській общині, отримав винагороду й відтоді жодного разу не замислювався щодо їхньої подальшої долі. Сара, рідна сестра Ашера бен Соломона, справляла враження приязної та ввічливої жінки, а її чоловік здався Мартіну людиною жовчною і зверхньою.
Зясувалося, він не помилився. Даян з гіркотою розповів, що Леві бен Менахем, нащадок ледь не самого царя Давида, ні сіло ані впало вирішив, що в суворій Кастилії йому бракує східної розкоші, до якої він звик в Андалузії. Крім того, Леві бен Менахем марив повернутися на землю пращурів і, коли Ґвідо де Лузіньян дозволив євреям селитися в Єрусалимському королівстві, за першої ж нагоди разом з усією родиною переїхав до Акри.
Мій свояк із сестрою прижилися там дуже непогано Ашер кілька разів кивнув, ніби погоджуючись зі своїми потаємними думками. Леві розпочав власну справу, подвоїв статки, вдало оженив старшого сина. Але зараз усе змінилося, і їм загрожує смерть. Я отримав від сестри листа, сповненого розпачу. Нещасний Леві помер від злоякісної пропасниці, яка часто-густо лютує в оточених містах, а Сара з дітьми залишилася без захисту й допомоги, адже мусульмани рідко бувають прихильні до зіммі, позбавлених засобів на існування. Вона боїться, що в разі падіння Акри, а це, як я вже казав, цілком вірогіднона її дітей чекає доля тих наших бідолашних братів, котрі були в Єрусалимі, коли туди вдерлися орди західних варварів, пяні від крові.
Ашер говорив про події часів Першого хрестового походу, коли хрестоносці, заволодівши Єрусалимом, по-звірячому жорстоко вчинили з євреями, котрі мешкали в місті: частину з них відразу ж зарубали мечами, а тих, які встигли сховатися в синагозі, спалили живцем разом із будівлею.
Мартін знав, чого боїться його покровитель: згідно зі звичаєм, взяте місто три дні й три ночі належить воїнам-переможцям як відшкодування за пролиту в боях кров. Це плата за відданість, коли дозволено грабувати, ґвалтувати й чинити будь-яке свавілля. Особливо жорстоко завойовники поводяться з юдеями, котрі опиняються в їхніх лапах.
Лицар рвучко подався вперед.
Здається, я розумію, господарю мій. Іще до падіння Акри я маю пробратися в місто і вивести з нього вашу сестру із сімєю. Але є одна обставина
Він насупився, очі його потемнішали.
Коли треба було захищати євреїв під час погромів у Франції, я без слів взявся за це. Коли мені випало переодягнутися знатною дамою, щоб вивезти гнаних із Німеччини, я не нарікав. Навіть коли довелося вбити бургундського барона, який пронюхав, що я рятую ворогів Христа, я ані миті не вагався, попри те, що згодом за мою голову було призначено винагороду. Виконав я і доручення при Хаттіні. Одначе, шановний Ашере, ви мусите памятати те, що я сказав, повернувшись із Єрусалимського королівства: нога моя більше не ступить на ту землю! І ви присягалися, що так воно й буде. Тому, при всій моїй повазі до вас, я не можу виконати цього доручення! У вас є хоробрий до самозабуття Ейрік, є обережний і розумний Сабір, думаю, є й інші, невідомі мені люди, здатні впоратися з цим далеко не найскладнішим завданням.
Ашер бен Соломон слухав уважно, але в очах у нього прочитувалася велика скорбота й благання. Нарешті він промовив:
Хлопчику, йдеться про найближчих мені людей. Я ночей не сплю, думаючи про них. І ти помиляєшся, вважаючи, що врятувати їх буде легко. Саме тому я звернувся до тебенайкращого з моїх воїнів, мого друга а, можливо, й майбутнього родича!
При цих словах Мартін здригнувся. Старий не залишав йому вибору.
За вікном сонце вигравало в листі, зеленаві тіні линули по килимах і в Ашера бен Соломона над головоюпо панелі, на якій священною вяззю, що її використовували ще за часів перших царів Ізраїлю, було начертано: «Не шукай пригод, але й не тікай від них».
Власне в цьому й полягала Мартінова роботаризикувати, виконуючи волю того, хто доручає йому завдання. Того, хто одного разу промовить єдине слово, і Мартін буде щасливий.
Уважно слухаю, вельмишановний Ашере, сказав він, остаточно скорившись.
Даян знову пригубив кришталеву чашу, обличчя його розгладилося, голос лунав рівніше.
Мартіне, ти помиляєшся, вважаючи, що все так просто. Акра в подвійній облозі війська хрестоносців і сил Салах ад-Діна. Ніхто з них не підпустить тебе до міста: франки вважатимуть за чужака-вивідувача, султанові сельджуки й курди сприймуть за одного з їхніх ворогів. І все ж ти мусиш туди потрапити. Як? Це можна буде зрозуміти вже під мурами фортеці, оцінивши ситуацію на місці. Є лише два шляхи: проникнути в оточене місто ще до вирішального штурму чи дочекатися, коли ворота відчинять, і ввірватися туди в перших лавах. Тоді ти муситимеш розшукати мою сестру раніше, ніж переможці почнуть грабувати й зводити порахунки з мусульманами та євреями. Мартіне, ти повинен будь-якою ціною врятувати мою Сару та її дітей! Лише тобі, кращому з найкращих, я можу довірити їхню долю.
Ніколи ще Ашер бен Соломон не був такий схвильований. Цієї миті йому дуже потрібне було співчуття.
Запевняю, мій господарю, стиха промовив лицар. Я зроблю все, на що здатна людина. А зараз, будь ласка, розкажіть мені про це докладніше.
Щойно заходилося про справу, Мартін ставав настільки ж сухий і точний, наскільки Ашер бен Соломон тяжів до розлогих пояснень. Але зараз даян уникнув звичної велемовності:
Ти зявишся під мурами Акри в подобі лицаря-госпітальєра, такого собі Мартіна дАне. Цей воїн родом із Намюра. Він покинув свій Орденський дім і вирушив разом з іншими паладинами у Святу землю, але дорогою тяжко занедужав і зараз доживає останні дні в лікарні ордену в Константинополі. Ми дістали його подорожню грамоту та рекомендаційні листи. Те, що цього госпітальєра, як і тебе, названо на честь Святого Мартінахороший знак, і тобі легше буде звикнути до нового імені.
Лицар стримано усміхнувся: смішно про таке говорити. Як він тільки не називався, виконуючи доручення голови нікейської общини, і ким лише не був: французом, фламандцем, лотарингцем, нормандцем, австрійцем, іспанцем; якось йому довелося вдавати арабського еміра й навіть пуленатак називали християн, народжених в Єрусалимському королівстві.
У ті роки, коли Мартіна ретельно готували до його ролі, він опанував кілька європейських і східних мов, вивчив характери та звичаї багатьох країн, знав імена володарів різних земель і міг розповідати про місця, які він начебто відвідав, так, немов народився та прожив там більшу частину життя.
Але зараз його не так надихало спільне з невідомим лицарем імя, як те, що йому справді випало колись кілька місяців провести в Намюрі, і, якщо доведеться, він зможе розмовляти тамтешньою говіркою.
Насправді його непокоїло дещо серйозніше:
Головна небезпека, мій господарю, зауважив Мартін, в іншому. У Палестині є люди, насамперед лицарі, які можуть мене впізнати. Байдуже, в якій подобі і під яким імям я зявлюся.
Безперечно, ризик великий, погодився даян. Але я не наражав би тебе на ризик без виняткової потреби. Людина з такою, як у тебе, зовнішністю, скрізь привертатиме увагу. Саме тому я завжди наполягаю, щоб ти змінював свій образ, як тільки можеш. Тобі доводилося зображати бритоголового еміра й солідну даму під серпанком, бородатого одноокого горлоріза та монаха-пустельника. Ти сам розповідав, що жоден із людей, які тебе знали і з ким перетиналися твої шляхи, не зміг тебе впізнати. Виконуючи останнє й найважливіше для нашої общини доручення, тобі вдалося цілий рік прожити в замку графині Ешиви в Тиверіаді в личині Арно де Бетсан, високородного жевжика нормандської крові, який народився у Святій землі і мав звичку фарбувати хною волосся та бороду, як це роблять мешканці Персії!
Ашер бен Соломон цілком свідомо згадав ці події, не перестаючи пильно спостерігати за Мартіном. Та лицар залишався незворушним, на його обличчі не здригнувся жоден мяз.
Даян вів далі:
Узявши імя Мартін дАне, ти прибудеш у табір під Акрою та загубишся в тому безладному скупченні наметів, коновязей, тимчасових укріплень і валок. Коли ж тобі вдасться пробратися у фортецю і він узявся розлого пояснювати, де розташований будинок покійного Леві, що в ньому нині ховається Сара з дітьми.
Потім Ашер бен Соломон розгорнув план Акри, і вони обидва щонайуважніше простежили шлях від фортечних воріт до того багатого будинку, що більше нагадував палац і який легко було впізнати по зображенню усміхненого собаки, вирізьбленому над входом, і по смоківниці біля сходів. Отже, знайти його з-поміж решти міських будівель буде не так уже й складно.
Атож, усміхнувся Мартін. Не так уже й складно. От тільки, як сарацини поставляться до появи лицаря-госпітальєра у взятій в облогу Акрі?
Ашер бен Соломон знову почав розтирати долоню лівиці. Нарешті промовив:
Не мені тебе вчити мистецтва війни. Справді, зявлятися у фортеці в личині хрестоносцябожевілля. Але головнебудь-що потрапити туди. Сара тебе впізнає і зрозуміє, що ти прибув за моїм дорученням. Надалі тобі доведеться чинити на власний розсуд. Якщо це станеться вже після падіння Акри, ти зможеш звернутися до пізанців чи генуезців, зафрахтувати купецький корабель і морем вивезти звідти моїх рідних.
Ви забуваєте, господарю, про одну важливу обставину. Я прибуду в табір Святого Івана. А це означає, що коли я захочу його покинути й поїхати, мені треба буде брати на це дозвіл очільника ордену. Дисципліна в них вельми сувора, і мене можуть просто не відпустити.
Даян замислено кивнув.
Мені завжди подобалась твоя передбачливість, хлопчику, зауважив він. Ти не божевільний франк, який вихваляється безрозсудною відвагою, тимій вихованець, і я тобою пишаюся. Тому скажу: якщо виникнуть такі труднощіа я усвідомлюю, що вони неодмінно виникнуть, у нас є впливова людина, яка тобі допоможе. Це Вільям де Шампер, маршал ордену Храму
Ашер бен Соломон замовк і, очікуючи, відвів погляд.
Лицар напівлежав на смугастому шовковому дивані, спираючись на купу подушок. Пасмо світло-каштанового волосся спадало на чоло молодого воїна, очі його залишалися в тіні, але їхній блиск раптово став колючий і холодний.
Ця людинамій ворог, коротко кинув він. Вільям де Шампер допитував мене в Триполі після битви при Хаттіні. І хоч як би я старався змінити зовнішність, він мене впізнає. Більше того: якщо ми зійдемося з ним віч-на-віч, навряд чи я зможу допомогти вашим рідним. Мене просто повісять на першій же гілляці як зрадника. І це в кращому разі. У гіршомукинуть туди, звідки мене з такими зусиллями визволили Сабір та Ейріку підземну катівню.
Даян ледь подався вперед і примружився:
Мартіне, повір, я й це врахував. Де Шамперу не обовязково бачити твоє обличчя.
Сказавши це, він задоволено відкинувся на спинку крісла.
Розумієш, хлопчику мій, розповідаючи про лицаря Мартіна дАне, я згадав був, що його вразила тяжка хвороба і він не здатен іти далі. Але я не сказав, яка саме. Лепра, вона ж фінікійська болячка!
Оце так! Мартін здивовано підвівся. Проказа?
Він трохи помовчав, міркуючи.
Тепер я розумію, заради чого Мартін дАне прагнув у Святу землю. Я зустрічав таких, як він, лицарів, котрі мали цю болячку, але ще спроможні воювати, вступали в орден Святого Лазаря Єрусалимського, який приймає до своїх лав прокажених. Лазаритів вважають найзвитяжнішими, бо їм нема чого втрачати. О, таких вояків ще треба знайти, а Бодуен Єрусалимський, король-прокажений, був найкращим серед них. Немилосердно страждаючи, гниючи заживо, він так бився із сарацинами, що затьмарив славу полководських талантів султана Юсуфа.
Мартін знову замислився, а потім звернувся до Ашера бен Соломона:
Я зрозумів ваш задум. Маршал де Шампер не побачить мене, бо я постану перед ним у подобі лазарита, який ховає спотворене лепрою лице. Але як, нехай я навіть буду непізнаваний, схилити цього зверхнього храмника виконати моє прохання?
Вельми просто, тонко всміхнувся даян. Склавши загрозу його честі. У твого ворога бездоганна репутація. Честь орденуось як його називають! По загибелі Великого магістра Жерара де Рідфора ні в кого не виникає сумнівів, що саме Вільям де Шампер очолить орден тамплієрів. Але тепер, коли він розраховує непомірно піднятися, славне імя Шампера стане для нього ахілесовою пятою. І ми цим скористаємося, примусивши його піти на поступки. Та й хіба це поступка для впливової людини: дозволити покинути табір жалюгідній жменьці біженців?
Ашер бен Соломон знову вмочив губи в чаші і продовжував далі:
Вільям де Шампервиходець зі знатного англійського роду, в якого багато спільних із Плантагенетами предків. Він найстарший у сімї, але ще в отроцтві відмовився від спадку та вступив в орден тамплієрів. Вісімнадцятирічним прибув у Святу землю, брав участь у багатьох битвах і прославився. В ордені його завжди відзначали: де Шампер був комендантом багатьох замків, його відряджали в найнебезпечніші місця, і скрізь він показував себе чудовим воїном та стратегом. Як освічену людину й непоганого богослова орден двічі відряджав його з особливою місією до Святого Престолу. У Римі де Шампер провадив із понтифіком перемовини про таємні справи тамплієрів. Він здобув прихильність самого Папи, який оцінив його обдарованість, а також не останньою чергоюродинні стосунки з англійським правлячим домом. Авторитет Вільяма в ордені щороку дедалі зростав. На момент початку битви при Хаттіні маршал де Шампер перебував у приморському Аскалоні, а потім особисто очолив його оборону. Він так успішно воював з Аль Абділем, султановим братом, що Саладін змушений був привезти під мури Аскалона полоненого Ґвідо й оголосити, що відрубає йому голову на очах у захисників фортеці, якщо ті не здадуть її сарацинам. Сама Сибілла Єрусалимська, дружина Ґвідо й сестра покійного короля Бодуена, навколішках схиляла аскалонців до перемовин із невірними, щоб досягти прийнятних умов і здатися.
Маршал Вільям де Шампер учинив мудро: погодився більше не опиратися за умови, що жодної волосини не впаде з голів містян і захисників Аскалона. Саладін не мав сенсу гаяти час на взяття гарнізону фортеці зморомпопереду на нього чекав Єрусалим. Тому він не торгувався О, Єрушалаїм! Даян скорботно скинув руки догори. Чи є кінець твоїй чарівливості!?
Господарю мій, нетерпляче зауважив Мартін, зараз не час шукати відповідей на це запитання. Скажіть краще, як сталося, що здавши готову до боротьби фортецю, маршал де Шампер уникнув ганьби, бо знеславився Жерар де Рідфор, котрий, потрапивши в полон, розсилав звідти накази своїм людям, і могутні міста одне за одним здавалися сарацинам?
Ашер бен Соломон зітхнув.
Усе завдяки колишній славі, хлопчику мій. Коли маршал зі своїми лицарями покинув місто й потрапив до рук сарацинів, султан Саладін під вартою доправив своїх полонених в Єгипет. В Александрії їх завантажили на судна і спровадили в Європу. Але де Шамперу вдалося втекти ще перед тим. Він пробрався в Триполі, де серед наближених графині Ешиви був тоді й ти. Де Шамперу доручили організувати оборону міста, адже в цьому він мав більш ніж достатньо досвіду, а граф Раймунд був саме при смерті. Довідавшись, хто очолює людей графині Ешиви, султан Саладін облишив намір захопити Триполі У тебе таке обличчя, хлопчику мій, начебто ці спогади завдають тобі болю! збентежено завершив даян.
Ні, мій господарю, гнівно заперечив Мартін. Річ не в спогадах. Особисто Вільям де Шампер завдав мені пекельного болю. Мартін розтулив поли шовкового халату й показав два моторошні бугруваті рубці, що ліворуч перетинали його груди. За його наказом кати палили мене брусками розпеченого до білого жару заліза, намагаючись вивідати
Не будемо згадувати колишніх бід. На щастя, все вже минулося.
Ашер бен Соломон примирливо всміхнувся. Проте Мартінове лице не помякшало.
Минулося? Але ж найближчим часом мені доведеться зустрітися з цим храмником.