Одіссея капітана Блада - Рафаэль Сабатини 11 стр.

То що ж ви відповіли адміралові?

Посмішка осяяла обличчя і очі капітана Блада.

Я відповів, що коли за двадцять чотири години ми не матимемо від нього гарантії на вільний вихід і не одержимо пятдесят тисяч песо викупу за Маракаїбо, то перетворимо це чудове місто на попіл, а потім вийдемо звідси і знищимо його ескадру.

Від такої зухвалості Каузак скамянів. Але серед англійських піратів на площі було багато тих, хто насолоджувався зухвалим гумором спійманого, який диктував свої умови ловцеві. Вони вибухнули реготом, і за якусь мить регіт перейшов у схвальний рев: адже залякування ворогаулюблена зброя кожного авантюриста. Зрозумівши жарт, навіть французькі прихильники Каузака не лишилися осторонь, їх теж захопила хвиля загального ентузіазму. Лише Каузак затявся й уперто мовчав. З гіркою образою на серці він пішов. І не міг заспокоїтися аж до наступного дня, який приніс йому нагоду помститися. Таку можливість приніс лист від дона Міґеля: іспанський адмірал клявся перед Богом, що коли пірати відхилили його великодушну пропозицію і не склали зброї на чесних умовах, то він пильнуватиме їх біля виходу з озера і знищить за першої їхньої спроби вийти в море. Якщо ж вони,попереджав дон Міґель,затримаються з відплиттям, то він тієї ж миті, коли в його ескадру прибуде пятий корабель«Санто Ніньйо», що зараз поспішає з Ла Гуайри, щоб приєднатися до нього,сам увійде в озеро і захопить їх біля Маракаїбо.

На цей раз капітан Блад не витримав.

Не чіпайте мене більше,різко обірвав він Каузака, який, повернувшись, знову почав суперечку.Надішли донові Міґелю повідомлення, скажи, що ти та твоя команда відокремилися від мене. І, диявол, немає сумніву, він дасть вам безпечно пройти. Візьміть шлюп, забирай своїх людей і забирайтесь під три чорти.

Каузак, звичайно, вчинив би саме так, якби його братія була одностайною і пристала на таке рішення. Однак у підлих піратських душах жадібність взяла гору над страхом. Якщо вони поїдуть, то, звісно, мусять залишити чималу частку награбованого, а також рабів і полонених. Якщо ж капітанові Бладу пощастить вирватися звідсиа знаючи його винахідливість, вони припускали таку можливість,то він забере і їхню частку. Отакими невеселими були їхні роздуми, і кінець кінцем, не зважаючи на всі вмовляння Каузака, його недавні прихильники перейшли на бік Пітера Блада. Вони заявили, що з ним ішли на ризик, з ним і вибиратимуться звідси, якщо не загинуть. Це рішення з важким серцем передав Бладові того самого вечора сам Каузак.

Блад задоволено вислухав Каузака і запросив бретонця приєднатися до наради, де саме й обговорювали, як слід чинити далі. Нараду він зібрав у просторому патіо губернаторського будинку, в якому зараз і жив. Посеред подвіря, оточений аркадами камяного чотирикутника і затінений плетивом повзучих рослин, вигравав прохолодний фонтан, навколо якого розрослися апельсинові дерева. Тихе вечірнє повітря було напоєне ароматом апельсинового цвіту. Такі архітектурні ансамблі, досить приємні зовні й усередині, будували мавританські митці в Іспанії, а потім іспанці перенесли їх звідти до Нового Світу.

Тож військова рада із шести людей до пізньої ночі обговорювала план дій, висунутий Бладом.

Прісноводне озеро Маракайбо, живлене річками, що стікали із засніжених хребтів, які оточували його з двох боків, мало близько ста двадцяти миль завдовжки та приблизно стільки ж у найширшому місці. Воно мало форму величезної пляшки з далеко витягнутою біля Маракаїбо в бік моря шийкою...

За цією шийкою озеро знову стає ширшим, а далі, уже ближче до моря, його перетинають два довгі вузькі острови Віджілас та Паломас, які закривають вихід на чисту воду. Єдиний вихід у море для суден будь-якої осадки пролягає через вузьку протоку між цими островами. Паломас, довжина якого сягає близько десяти миль, з трьох боків омивався смугою мілководдя, і до берегів його могли підійти лише судна з мінімальною осадкою. Винятком є східний берег, але там над вузьким виходом у море стояв неприступний фортчомусь, коли пірати входили в озеро, він виявився покинутим. У протоці між островами погойдувались на якорях чотири іспанські кораблі.

Уже відомий нам флагманський корабель «Енкарнасьйон», великий потужний галіон, мав сорок вісім великих і вісім малих гармат. Другим великим кораблем був «Сальвадор» із тридцятьма шістьма гарматами. Інші два, менші,«Інфанта» й «Сан-Феліппе»несли по двадцять гармат і по сто пятдесят чоловік екіпажу.

Такий був флот, на виклик якого мав відповісти капітан Блад зі своїми «Арабеллою», яка несла сорок гармат, і «Елізабет» із двадцятьма шістьма гарматами. Крім них були ще захоплені в Гібралтарі два шлюпи, кожен озброєний чотирма кулевринамистаровинними важкими гарматами. Проти тисячі іспанців корсари могли виставити не більше чотирьох сотень чоловік із тих пятисот, що вийшли з Тортуґи.

План дій, запропонований капітаном Бладом на цій нараді, був відчайдушний та зухваліший з усього, що чув Каузаквін став сперечатися, бо не був із ним згоден.

Так,капітан погодився з бретонцем.Я вдавався до речей більш зухвалих.Він самовдоволено посмоктав люльку, набиту запашним тютюном, яким так уславився Гібралтар і якого вони прихопили із собою кілька тюків.Найважливіше, що всі ці речі завжди були вдалі. Audaces fortuna invat,додав він латиною.Слово честі, оці давні римляни були розумні люди і знали життя.

Він вдихнув у своїх товаришів і навіть у Каузака частину своєї впевненості, і всі, пройнявшись вірою в успіх, гаряче взялися до роботи.

Три дні з ранку до вечора пірати завзято готувалися до бою, який мав забезпечити їм перемогу й порятунок. Зволікати було небезпечно. Пірати мали вдарити першими, до того як дон Мігель дЕспіноса отримає підкріпленнятой пятий галіон «Санто Ніньйо», який поспішав на зєднання з ним з Ла Гуайри.

Основні роботи відбувалися на більшому з двох шлюпів, захоплених у Гібралтаріна нього була покладена провідна роль у планах капітана Блада. Пірати зламали на ньому всі перегородки, перетворивши його на порожню посудину, прикриту тільки дошками палуби. У бортах просвердлили отвориі шлюп став нагадувати половинку порожнього продірявленого горіха. Потім у палубі пробили кілька додаткових люків, а всередину корпусу склали запаси дьогтю, смоли й сірки, знайдені в місті. До всього додали ще шість бочок пороху, виставивши їх днищами назовні з бортових отворів шлюпа, наче гармати.

Надвечір четвертого дня, закінчивши необхідні приготування, пірати нарешті залишили хоч і приємне, але наче вимерле місто Маракаїбо. Знімалися з якоря о другій ночівони розумно скористались відпливом, який тихо зносив їх до обмілини. Кораблі йшли, згорнувши вітрила, крім бушпритових, віддавшись на волю легкому бризові, що ледве дихав у фіолетовій темряві тропічної ночі.

Порядок був такий: попереду йшов імпровізований брандер під командуванням Волверстона, з екіпажем із шести добровольцівкожному з яких було обіцяно сто песо додатково до його частки грабежу як особиста нагорода за хоробрість. Потім ішла «Арабелла», а слідом, на деякій відстані, «Елізабет», якою командував Хаґторп, з яким тепер був Каузак, що залишився без судна, і більша частина його французьких послідовників. Позаду рухалися другий шлюп і вісім каноена їхньому борту були полонені, раби й більшість захоплених товарів. Звязаних бранців охороняли два матроси, стернові, та чотири пірати з мушкетами. Їм було наказано лишатися в тилу і в жодному разі не брати участі в майбутньому бою.

Коли перші проблиски опалового світанку розчинили темряву, нашорошені очі піратів розпізнали за чверть милі попереду обриси іспанських кораблів, що стояли на якорі. Як і завжди, самовпевнені іспанці, покладаючись на свої переважні сили, звичайно, були недуже пильні. Тому й не дивно, що вони помітили ескадру Блада лише після того, як їх помітили корсари. Коли ж вони, переполохані, почали готуватись до бою, брандер ішов просто на нихВолверстон, піднявши на реях свого брандера всі вітрила, спрямував судно на величезний флагманський «Енкарнасьйон». Не встигли іспанці оговтатись, як він уже впритул підійшов до них.

Волверстон надійно закріпив штурвал і схопив великий, туго скручений віхоть соломи, змочений у нафті, й запалив його. Смолоскип сліпуче спалахнув саме тієї миті, коли легенький шлюп із тріском ударився об борт флагманського корабля. Шестеро озброєних абордажними гаками флібустьєрів Волверстона, роздягнені до пояса, стояли на своїх постах з лівого борту: четверона планширі і двоєна реях. У момент зіткнення брандера з іспанським флагманом вони влучно метнули гаки, і шлюп немов прикипів до корабля. Кинуті ж із реї гаки мали ще більше заплутати снасті й позбавити іспанців можливості визволитись від непроханих гостей.

На борту галіона засурмили тривогу, зчинилася паніка. Іспанці, захоплені зненацька, метушились, бігали, горлали. Вони спробували були підняти якір, але одразу ж відмовилися від свого наміру, переконавшись, що вже запізно. Гадаючи, що їх візьмуть на абордаж, іспанці схопилися за зброю та приготувалися до відсічі. Але їх збила з пантелику невластива для піратів тактика зволікань, а ще більш здивувало те, що майже голий здоровань Волверстон гасав палубою та щодуху розмахував над головою смолоскипом, охопленим полумям. Лише тоді, як справу було закінчено, іспанці збагнули, у чому тут річвін підпалював ґноти коло бочок із порохом. Один з іспанських офіцерів, очманілий від переляку, наказав кинути на шлюп абордажний загін.

Наказ цей запізнився. Волверстон переконався, що шість його побратимів успішно впорались із завданням та вже стрибнули за борт, кинув пойнятий полумям смолоскип у найближчий відкритий люк трюму, а сам пірнув у воду, де його відразу ж підібрав баркас з «Арабелли». А в цей час брандер, шугаючи навсібіч страшним полумям, шпурляв на «Енкарнасьйон» шматки пальних матеріалів, і довгі вогняні язики лизали борт галіона, відкидаючи назад сміливців, які у відчаї, хоч і з запізненням, намагалися відштовхнути шлюп.

І тоді як найзагрозливіший іспанський корабель був у такий спосіб виведений з ладу на самому початку сутички, «Арабелла», проходячи перед носом «Сальвадора», могутнім бортовим залпом змела геть усе з палуби іспанського корабля. Потім, розвернувшись і просуваючись уздовж борту «Сальвадора», вона майже впритул зробила з усіх своїх бортових гармат другий залппо його корпусу. Залишивши позаду наполовину виведений з ладу «Сальвадор» і не змінивши курсу, «Арабелла» кількома пострілами з носових гармат переполошила команду «Інфанти» й підійшла до її борту, щоб узяти корабель на абордаж. Щось подібне в цей час проробляв Хаґторп із «Сан-Феліппе».

І за весь цей час іспанці примудрилися не зробити жодного пострілунастільки зненацька вони були захоплені і таким швидким і паралізуючим був удар Блада.

Узяті на абордаж і налякані холодною зброєю піратів, команди «Сан-Феліппе» й «Інфанти» не чинили ніякого опору. Пожежа на флагманському кораблі так приголомшила їх, що вони визнали себе переможеними і склали зброю.

Якщо «Сальвадор» зайняв би рішучішу позицію і цим підтримав два інші, ще не ушкоджені судна, то, можливо, іспанцям і вдалося б схилити фортуну на свою користь. Але сталося так, як і мало статися в іспанців, коли йшлося про гроші або здобич. На «Сальвадорі» зберігалася скарбниця ескадри: близько пятдесяти тисяч песо. Прагнучи будь-що врятувати цінності, щоб вони, бува, не потрапили до рук піратів, дон Мігель перебрався із залишками своєї команди на борт «Сальвадора» і наказав іти до форту на острові Паломас. Чекаючи нападу піратів, адмірал заздалегідь таємно переозброїв форт і залишив у ньому гарнізон. Для цього він зняв з форту Кохеро, який стояв у глибині затоки, усе озброєння, включаючи й кілька далекобійних «королівських гармат», значно потужніших, ніж звичайні.

Нічого не підозрюючи, капітан Блад кинувся в погоню за іспанцямийого супроводжувала «Інфанта», якою тепер командував Ібервіль зі своїм екіпажем. Кормові гармати «Сальвадора» ніби відповідали на влучний вогонь переслідувачів. Діставшись мілководдя, під захистом фортових гармат, корабель став тонути і сів на дно. Наскільки це було можливо, команда «Сальвадора»хто в човнах, а хто плавомдобралася до берега Паломаса.

Саме в той час, коли капітан Блад вважав, що перемогу здобуто, а вихід із цієї пастки у чисте море вільний, форт раптово розкрив свою величезну й зовсім несподівану силу. Зі страшенним гуркотом подали про себе звістку «королівські гармати». «Арабеллу» струсонуло від ударів ядер, які знесли частину борту й убили кількох піратів, зчинивши паніку на кораблі.

І якби Пітт, її штурман, сам не схопив колдершток і різко не повернув його праворуч, «Арабеллі» було б сутужно, бо за першим не забарився й другий залп.

Набагато гірші були справи на тендітній «Інфанті». Хоча її вразив тільки один гарматний постріл, який влучив у лівий борт, але в пробоїну на ватерлінії полилася вода. Корабель, мабуть, затонув би, якби досвідчений і спритний Ібервіль не вжив негайних заходів, наказавши скинути в воду всі гармати лівого борту. Таким чином, зовсім легкою, тільки з добрячим креном на правий борт, він міг повести «Інфанту» слідом за «Арабеллою», що відступала. Вогонь з форту по ним тривав, правда, вже не міг завдати їм значної шкоди.

Вирвавшись з-під вогню батарей і зібравшись докупи, «Елізабет», «Сан-Феліппе», «Арабелла» та «Інфанта» лягли в дрейф, і капітани чотирьох кораблів могли, нарешті, обміркувати своє досить скрутне становище.

Розділ XVII. Ошукані

У блискучому ранковому сонці засмучений Блад головував на спішно скликаній нараді, яку він провадив на палубі «Арабелли». Він чесно казав потім, що це був найтяжчий день у його житті. Він не міг не визнати, що, провівши цю операцію з такою майстерністю, якою можна було б заслужено пишатися, і розгромивши ворога з переважними силами, вони таки не здобули жаданої перемоги. Три вдалих постріли батареї, про існування якої ніхто з них і не здогадувався, перетворили перемогу на поразку. На порятунок нічого було й сподіватися, поки вони не оволодіють фортом, який охороняв вихід у море.

Спочатку капітан Блад запропонував полагодити кораблі і ще раз спробувати прорватися в море. Але його відмовили від такого ризикованого наміру: гарячковість невластива їхньому капітановівід нього чекають розважливості, а не розпачу. Капітан Блад, тільки-но до нього повернувся спокій, тверезо оцінив обстановку: «Арабелла» нездатна вийти в море, «Інфанта» ледве тримається на воді, та й то завдяки майстерності її капітана, а «Сан-Феліппе» серйозно пошкоджено вогнем піратів ще до того, як він потрапив до їхніх рук.

Було зрозуміло, і, зрештою, він був змушений це визнати, що за краще повернутися в Маракаїбо і там переобладнати кораблі, перш ніж удатися до ще однієї спроби пробитися до моря.

Отже, рушаймо до Маракаїбо, куди повернулись переможці, подолані в короткому, але жахливому бою. Гнітючий настрій Блада посилювався набридливими наріканнями Каузака, песимізм і ущипливість якого не мали меж. Зазнавши непомірної втіхи від блискавичної та легкої перемоги над переважними силами ворога, бретонець знову впав у страшний відчай, заразивши своїм настроєм більшу частину французьких корсарів.

Це кінець,сказав він Бладу.Цього разу ми програли.

Я візьму на себе сміливість нагадати, що ти це казав і раніше,капітан Блад відповів йому так терпляче, як міг. А ти ж, здається, не з тих, хто не розуміє, що сталося. Адже ніхто не наважиться заперечувати, що повернулися ми з більшою кількістю і кораблів, і гармат, ніж вирушили сюди. Поглянь, чоловіче добрий, зараз на наш флот!

Дивлюся...сказав Каузак.

Тьху! Ти боягузливий пес, і цим усе сказано...

Ви називаєте мене боягузом?

Я дозволю собі цю вільність.

Бретонець подивився на нього, важко дихаючи. Але йому стало розуму, щоб не вимагати помірятися силами за образу. Він надто добре знав, на що можна сподіватися від Блада. Ще не стерлась із памяті сумна доля Левассера. Тому він обмежився прикрими словами.

Це забагато! Ти зайшов занадто далеко!

Та припини вже! Остогидло мені слухати, як ти скиглиш і нарікаєш, що не все йде так гладенько, як тобі хотілося б. Якщо тобі потрібен спокій, то не слід було виходити в море, та ще й зі мною. У мене спокійного життя не жди, його не буде ніколи. Оце і все, що я мав тобі сказати.

Каузак підвівся, чортихаючись, і подався шукати співчуття у своїх людей.

Капітан Блад, не забуваючи про свої обовязки лікаря, пішов до поранених і залишався там до пізнього вечора. Потім він дістався берега та зачинився в будинку губернатора, аби написати донові Міґелю листа, який, чесно кажучи, був чемним викликом.

Коли лист було написано, він наказав привести до нього захопленого в Гібралтарі віце-губернатора Маракаїбо. Прочитавши йому написане, Блад послав віце-губернатора з листом до дона Міґеля.

Вибір посланця був вдалий. Адже віце-губернатор був найбільш зацікавленою людиною в тому, щоб будь-якою ціною врятувати місто від страшного спустошення, яким погрожував капітан Блад. Як капітан розраховував, так і сталося. Віце-губернатор додав свої палкі й наполегливі вмовляння.

Але дон Міґель лишився твердим і невблаганним. Що з того, що його ескадру частково потоплено, а частково захоплено противником! Тоді, втішав він себе, його заскочили зненацька, а тепер це не повториться. Форт не візьмуть несподіваним наскоком. Нехай Блад зітре Маракаїбо з лиця землі, але йому все одно не уникнути кари, коли він наважиться вийти в море, а рано чи пізно йому доведеться це зробити. Віце-губернатор запанікував, він не стримався і наговорив адміралові чимало дурниць. Але відповідь адмірала була ще страшнішою:

Якби ви були віддані своєму королю і перешкодили б появі цих клятих піратів, так само, як я не випущу їх звідси, ми не потрапили б зараз у таке дурне становище. Тому прошу не докучати мені своїми зрадливими порадами. Про угоду з Бладом і слухати не хочу. Я служу королю і виконую свій обовязок перед ним і перед собою. Крім усього, у мене є ще й особисті рахунки із цим мерзотником, і я збираюся нарешті поквитатися з ним. Так і перекажіть тому, хто вас послав!

Отже, повернувшись назад до Маракаїбо, до власного красивого будинку, з якого капітан Блад створив свою власну домівку, влаштувавши оце нараду з ватажками корсарів. Адмірал виявив таку витримку після катастрофи, що віце-губернатору стало соромно за себе, а тому, вручаючи Бладу відповідь, він тримався досить зухвало, чим неодмінно задобрив би адмірала, якби той міг усе побачити.

Невже саме так він і казав?спитав капітан Блад з легкою посмішкою, хоча серце його стислося від провалу його марних погроз.Так, так, шкода, що адмірал упертий. Саме через це він і втратив свій флот. Ну що ж, він втратить і це чудове місто. Я ненавиджу кровопролиття, та що вдієш. Завтра вранці сюди принесуть оберемки хмизу, і, можливо, побачивши заграву пожеж, адмірал повірить, що Пітер Блад дотримує слова. Можете йти, доне Франціско.

Засмучений віце-губернатор вийшов, ледве пересуваючи ноги, у супроводі охорони, його миттєва лють геть вичерпалась.

Але не встиг він відійти, як підскочив Каузак, що був на нараді, зібраній після отримання відповіді від адмірала. Його обличчя побіліло, а руки тремтіли.

Щоб я здох, що ти скажеш тепер?хрипко вигукнув він. І, не чекаючи відповіді, заревів:Адмірала ж не так легко залякати. Він загнав нас у пастку і добре знається на обстановці. Дивись, так він і клюне на твою нехитру приманку! Своїм дурним листом ти тільки накликав на нас усіх погибель.

Ти закінчив?тихо спитав Блад, коли француз зупинився, щоб перевести дух.

Ще ні.

То позбав мене решти. Нічого нового ти, нещасний боягузе, усе одно не скажеш і не допоможеш нічим.

А що скажеш ти? Та? Що ти скажеш?

Дідько, звідки я знаю? Я сподівався почути від тебе розумну пораду. Але коли ти тремтиш за власну шкуру, то зроби милість і забирайся геть з усіма своїми однодумцями. Я певен, що адмірал зрадіє, коли почує, що нас поменшало та ще за таких обставин. Можете скористатися шлюпкою. Все одно з вас користі ні на гріш.

Це будуть вирішувати мої люди,відповів Каузак, проковтнувши лють, і рішучою ходою рушив до своєї команди.

Наступного дня рано вранці він знову звернувся до Блада. Знайшов його на самоті на вулицікапітан крокував туди й назад, схиливши голову на груди. Каузак переплутав уважність зі зневірою. Кожен із нас шукає та знаходить в іншого те, що хоче знайти.

Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане,заявив він понуро, але з якоюсь зневагою.

Капітан Блад помовчав, понуривши плечі й заклавши руки за спину. Він спокійно розглядав флібустьєра. Каузак вів далі:

Сьоґодні вночі одним із своїх хлопців я послав іспанському адміралові листа. Я повідомив про свою згоду порвати з тобою й капітулювати, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Щойно я дістав відповідь. Адмірал приймає нашу пропозицію за умови, що ми нічого із собою не візьмемо. Мої люди вже споряджають шлюп, і ми вирушаємо негайно.

Bon voyage,сказав капітан Блад. Кивнувши, він повернувся на підборах та знову поринув у роздуми.

Це все, що ти можеш мені сказати?закричав Каузак.

Ні, є ще дещо,відповів Блад, навіть не повернувши голови.Але я знаю, що це тобі не сподобається.

Ха! Тоді адью, мій капітане,уїдливо додав Каузак:Переконаний, що ми не зустрінемося.

Сподіваюсь,відповів Блад.

Між тим, не встигли дезертири знятися з якоря, Бладові повідомили, що віце-губернатор благає про нову зустріч. Дон Франціско своєю поведінкою показав, що нічні роздуми пішли йому на користь: вони посилили його побоювання за долю міста і до краю розпалили обурення непохитністю адмірала.

Капітан Блад радо його прийняв.

Доброго ранку вам, дон Франсіско. Я відклав багаття до вечора. У темряві це буде величніше.

Дон Франсіско, маленький нервовий літній чоловічок, попри своє високе походження, хоробрістю не відзначався. Тому він одразу ж перейшов до справи:

Я прийшов, щоб благати вас, дон Педро, не чіпати міста ще три дні. А за цей час я зроблю все, щоб зібрати викуп, якого ви вимагаєте і в якому відмовив вам дон Міґель.

Капітан Блад, насупивши темні брови над світлими очима, підійшов до нього:

І де ж ви його візьмете?спитав він зі здивуванням.

Дон Франсіско похитав головою.

Це має залишатися тільки моєю справою,відповів він.Я знаю, де можна знайти гроші. До того ж мої співвітчизники повинні додати свій внесок. Відпустіть мене тільки на три дні на моє слово честіі я все зроблю. Заручником у вас залишається мій син.

Віце-губернатор почав умовляти Блада, але той рішуче обірвав його:

Святі угодники! Дон Франціско, як я бачу, ви смілива людина, коли наважилися прийти до мене з такою байкою! Вам, кажете, відоме місце, де взяти викуп, але ви чомусь мовчите, де саме. А що ви заспіваєте, коли вам між пальці всунуть ґноти, що палають?

Хоча дон Франсіско і зблід, але знову заперечно похитав головою.

Таке виробляли Морґан, ЛОллоне та інші пірати. Але це не шлях капітана Блада. Коли б я мав хоч крихту сумніву, то не сказав би вам жодного слова.

Капітан засміявся.

Старий шахраю,сказав він.Ви граєте на моєму марнославстві, чи не так?

На вашій честі, капітане!

Честь пірата? Та ви збожеволіли!

На честі капітана Блада,наполягав дон Франсіско.Про вас кажуть, що ви воюєте, як джентльмен.

Капітан Блад знову засміявся з гірким єхидством (слід відзначити, що дон Франсіско побоюватися гіршого). Він навіть припустити не міг, що капітан глузував над самим собою.

Гадаю, це принесе більший дохід. І саме тому вам надаються три дні, які ви просите. До того ж, дон Франсіско... Вам знадобляться мули. Я подбаю про це.

Дон Франсіско пішов виконувати зобовязання, залишивши Пітера Блада в роздумах, між болем і задоволенням. В капітана промайнула думка про те, що репутація лицаря, коли вона якоюсь мірою сумісна з піратством, може часом стати в пригоді.

Як і було домовлено, через три дні віце-губернатор повернувся з Маракаїбо з мулами, навантаженими грішми й різними коштовностями. За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри.

Худобу одразу передали тим піратам, що колись жили з полювання й уміли білувати. Добру половину тижня мисливці згаяли на розбирання туш і засолювання мяса.

Одночасно з цим відремонтували кораблі, і тепер чекали миті для виходу в море. Капітан Блад сушив собі голову над задачею, від розвязання якої залежала їхня доля. Розвідники-індійці доповіли йому, що іспанці під час відпливу зняли з «Сальвадора» тридцять гармат і ними зміцнили на цілу батарею і без того сильну берегову артилерію. Сподіваючись, що якесь рішення спаде на думку на місці подій, Блад нарешті зважився провести розвідку особисто. Ризикуючи життям, він під захистом ночі з двома дружньо налаштованими індійцями перебрався в каное на острів і, сховавшись у прибережних заростях, пролежав там до світанку. Після цього він вирушив оглянути острів і, щоб розвіяти свої підозри, підкрався до форту навіть ближче, ніж дозволяла обережність.

Він плазом дістався вершини пагорба, який височів за милю від форту. Звідти перед ним, мов на долоні, розляглося внутрішнє розташування фортеці. За допомогою підзорної труби він зміг на власні очі переконатися в тому, що й передбачав: усю артилерію форту було спрямовано в бік моря.

Задоволений розвідкою, Блад повернувся до Маракаїбо й виклав перед радою шістьох, куди входили Пітт, Хаґторп, Ібервіль, Волверстон, Дайкта Оґл, свою пропозицію штурмувати форт із суші. Переправившись у темряві на острів, вони раптово нападуть на іспанців і спробують розгромити їх іще до того, як ті встигнуть перетягнути свої гармати для відбиття атаки.

Майже всі офіцери холодно поставилися до плану Блада, крім Волверстона, який за своїм темпераментом належав до людей, що полюбляють ризик. Але Хаґторп одразу ж виступив проти них обох:

Занадто легковажно, Пітере,суворо почав він, похитуючи головою.Тільки подумай, хіба ми зможемо непомітно наблизитись до форту на таку відстань, щоб можна було кинутись в атаку? Іспанці встигнуть перетягти гармати. Але навіть і тоді, коли б нам пощастило непомітно підійти до форту, ми все одно не змогли б узяти із собою гармати та змушені були б покладатися на нашу легку зброю. Невже ти віриш, що три сотні сміливців зможуть успішно атакувати вдвічі сильнішого противника, який засів у фортеці?

Дайк, Оґл, Ібервіль і навіть Пітт, завжди такий відданий Бладу, підтримали Хаґторпа. Уважно вислухавши заперечення, Блад спробував переконати їх:

Я врахував усі можливості, зважив на ризик і подумав над тим, як зменшити його.

Блад раптом обірвав себе. Якусь мить, насупившись, він зосереджено думав, та ось у його очах спалахнув вогник натхнення. Схиливши голову, він замислився, повторив кілька разів то «так», то «ні», після цього, сміливо глянувши на своїх офіцерів, вигукнув:

Гаразд! Ви, мабуть, маєте рацію! Ризик і справді занадто великий. Але в мене є кращий вихід. Ми тільки симулюємо атаку. Ось план, який я хочу подати на ваш розсуд!

Говорив він чітко й переконливо. Обличчя його офіцерів поволі світлішали. І коли Блад скінчив, усі в один голос вигукнули; що в цьому їхній порятунок.

Так, але це необхідно довести на ділі,зауважив капітан Блад.

Виступ було призначено на ранок наступного дня, оскільки все було готове і корсарів ніщо більше не затримувало.

Капітан Блад так вірив в успіх, що за його наказом звільнили всіх заручників і навіть негрів-рабів, яких кожен вважав законною здобиччю. Задля обережності звільнених замкнули поки що в соборі, а випустити їх мали ті з жителів, що першими повернуться в місто.

Навантаживши в трюми трьох кораблів захоплені цінності, корсари знялися з якоря і рушили до виходу в море. На буксирі в кожного з кораблів тягнулися по три піроги.