Борис Поломошнов
Деніел Белл: «Кінець ідеології»
В Історії Людської Думки бувало всяке.
Одні ідеї тихо «спускали дух», природно поступаючись своїм місцем на авансцені Людського Духа іншим, більш життєвим і життєздатним.
Так сталося, зокрема, з ідеями «філософського каменю», флогістона («теплорода») і гомункулуса.
Від інших відмовлялися їх «батьки».
Так сталося, наприклад, з народженою в голові Жюльєна Офре де Ламетрі ідеєю тотожності машини і людини, яка діє протягом усього свого життя по заздалегідь визначеному алгоритму.
Книга, в якій вона була викладена (див.: Ламетрі Ж. О. «Людина-машина» («Lhomme machine», 1747 р.), піддалася процедурі публічного спалення, а її автор в «авральному порядку» видав спростування своєї праці під назвою «Людина більше, ніж машина» («Lhomme est plus quune machine», 1748 р.).
Щось аналогічне сталося з ідеєю Чезаре Ламброзо про вроджену схильність або не-схильність кожної людини до скоєння злочинів, що, як передбачалося її автором, можна було визначити «фізіономічно»: за будовою носа, надбрівних дуг і щелеп (див. його книгу «LUomo delinquente» «Злочинна людина», 1876).