Шаста уважно слухав. Не забуваючи й про їжу, а коли скінчив, фавн порадив йому заплющити очі та спробувати заснути.
Добрий сон ще нікому не завадив, сказав він. І не хвилюйтеся: без вас нікуди корабель не піде, а я вас розбуджу заздалегідь. А там піднімемо вітрила і додому, до Нарнії!
Їжа була така смачна, а фавн розповів стільки цікавого, що коли Шаста знову залишився на самоті, його думки набули зовсім іншого напрямку. Він геть забув про свої колишні острахи. Зате не на жарт розхвилювався за справжнього принца Коріна, бо якщо той забариться із поверненням та не зявиться вчасно, то саме його, Шасту, завантажать на корабель, хоче він того чи ні, а справжньому Коріну доведеться бідувати у Ташбаані. Сказати, щоб він аж занадто розхвилювався не скажеш. Він радше непокоївся про того невідомого принца, про якого вже так багато чув. Він більше хвилювався за Аравіс та за Ігого, які чекатимуть на нього біля могил на краю пустелі. А потім він сказав собі: «А чим я можу зарадити, коли я тут зі звязаними, так би мовити, руками? А правда й те, що та Аравіс, яка увесь час задирала носа, либонь, лише раденька мене позбутися; поглянути на неї я ж їй тільки заважав». Якщо вже бути цілковито відвертим, пливти до Нарнії морем набагато приємніше, ніж борсатися в пісках десь у пустелі.
Саме із цих міркувань Шаста і зробив те, що, може, зробили б і ви, коли підхопилися б зрання, а потім ще б довго йшли пішки, постояли у черзі, понервували як слід, а на додачу попоїли досхочу та прилягли на мякенькій софі, у прохолодній кімнаті, у тиші, яку порушувало лише гудіння бджоли за вікном. Словом, він заснув. Прокинувся він від страшного гуркоту. Й аж підскочив з переляку та витріщив очі. Кімната мала інакший вигляд, ніж тоді, коли він засинав: на підлозі лежали довгі тіні, сонячні плями переповзли в глиб кімнати виходить, він проспав не одну годину. Але що ж то був за гуркіт? Еге ж, порцелянова ваза, що стояла на підвіконні, була вже на підлозі. І навіть і не ваза, а самі лише друзки. Шаста відчув, як шалено закалатало його серце. Та калатало воно не через розбиту вазу. На підвіконні він побачив дві руки, що трималися за виступ з такою силою, що аж кісточки побіліли. Слідом за руками вигулькнула голова, а потім зявилися й плечі. Просто крізь вікно в кімнату намагався вдертися хлопець десь одного з Шастою віку. Він усівся на підвіконні, звісивши одну ногу в кімнату.
Шасті ніколи не доводилося бачити свого віддзеркалення, та навіть якщо б і довелося, то він нізащо б не здогадався, що вони з тим хлопцем схожі, мов дві краплі води. Щоправда, той був схожий радше на опудало, ніж на пристойного хлопця: під оком чималий синець, замість одного зуба самісінька дірка, обличчя перемазане багнюкою та юшкою, та й одежа, що, вочевидь, бачила кращі часи, видавалася такою, ніби її навмисне подерли на шмаття.
Ти хто? пошепки спитав хлопець.
А ти ти часом не принц Корін? питанням на питання так само пошепки відповів Шаста.
Саме він. А ти хто такий?
А я так собі, ніхто, стороння людина, відповів Шаста, ішов собі у своїх справах, аж раптом король Едмунд угледіли мене у натовпі, схопили та притягли сюди. Либонь, прийняли мене за тебе, мабуть, ми й справді схожі. Але якщо ти вдерся сюди через вікно, то, може, й мені видертися звідси так само?
Якщо вмієш лазити то легше, аніж чхнути, відповів Корін. Але навіщо тобі поспішати? Може, лишишся? Побавимося хай придворні гадають, хто з нас хто!
Іншим разом, одказав Шаста. Якщо пан Тамнус повернеться та знайде нас тут удвох, у нього розбіжаться очі. До того ж сьогодні я вже достатньо видавав себе за тебе аж голова обертом. Ти тільки нікуди не зникай, бо вночі ви вирушаєте додому. Та поки що це велика таємниця. До речі, де ж ти був?
Та як і ти: гуляв собі вулицею, аж раптом чую, якийсь хлопяга дозволяє собі дуже недоречні жарти щодо королеви Сьюзан, повідав Корін. Довелося повернутися та повчити його гарних манер, авжеж, на кулаках. Він утік, та повернувся вже не сам, а зі своїм старшим братом, тож довелося вчити ще й його той хоч і здоровань, та впав одразу. Та на допомогу йому кинулися інші, і тут вже довелося тікати мені. Ось так ми й прямували вулицею, аж поки не наскочили на трьох бороданів із червоними пиками та довгими списами. Здається, то була сторожа. Утрьох вони добряче провчили мене. Тим часом на вулиці вже сутеніло, і сторожа вирішила прихопити мене із собою, аби до ранку я посидів у буцегарні. Та я сказав їм, що до буцегарні завжди встигнемо, а от як щодо того, аби спершу промочити горло? Вони любязно погодилися та замість буцегарні потягли мене до якогось ганделика. Моїм коштом, звісно, вони набралися так, що ноги вже не слухалися, і тому йти кудись далі не вистачало сил. Отже, полягали вони просто там. Я вирішив їх не турбувати і пішов собі додому, аж гульк яке щастя! мені знову зустрівся той хлопець, з якого все почалося. Знову провчив його хай не гуляє вночі! Потім натрапив я на водостічну трубу, що вивела мене на дах якогось будиночку, і там я зачаївся на той випадок, якщо невгамовний хлопець знов покличе підмогу. А як трохи розвиднилося, я й сам пішов шукати дорогу додому. І ось я тут до речі, чим тут можна промочити горло?
Та як і ти: гуляв собі вулицею, аж раптом чую, якийсь хлопяга дозволяє собі дуже недоречні жарти щодо королеви Сьюзан, повідав Корін. Довелося повернутися та повчити його гарних манер, авжеж, на кулаках. Він утік, та повернувся вже не сам, а зі своїм старшим братом, тож довелося вчити ще й його той хоч і здоровань, та впав одразу. Та на допомогу йому кинулися інші, і тут вже довелося тікати мені. Ось так ми й прямували вулицею, аж поки не наскочили на трьох бороданів із червоними пиками та довгими списами. Здається, то була сторожа. Утрьох вони добряче провчили мене. Тим часом на вулиці вже сутеніло, і сторожа вирішила прихопити мене із собою, аби до ранку я посидів у буцегарні. Та я сказав їм, що до буцегарні завжди встигнемо, а от як щодо того, аби спершу промочити горло? Вони любязно погодилися та замість буцегарні потягли мене до якогось ганделика. Моїм коштом, звісно, вони набралися так, що ноги вже не слухалися, і тому йти кудись далі не вистачало сил. Отже, полягали вони просто там. Я вирішив їх не турбувати і пішов собі додому, аж гульк яке щастя! мені знову зустрівся той хлопець, з якого все почалося. Знову провчив його хай не гуляє вночі! Потім натрапив я на водостічну трубу, що вивела мене на дах якогось будиночку, і там я зачаївся на той випадок, якщо невгамовний хлопець знов покличе підмогу. А як трохи розвиднилося, я й сам пішов шукати дорогу додому. І ось я тут до речі, чим тут можна промочити горло?
А от нічим! знизав плечима Шаста. Я випив геть усе! Ти краще покажи мені, куди йти, бо часу обмаль! А сам лягай на софу та прикинься, нібито ти то ти і є Ні, не вийде: весь у багнюці та юшці, та з цим синцем під оком Гаразд, зробімо так: ти чекаєш, поки я не махну через мур, а потім можеш розповідати всю правду.
А що ще, по-твоєму, я маю всім розповідати? войовничо наблизився до Шасти Корін. Ти, власне, хто такий?
Потім поясню, відмахнувся був Шаста, та з виразу обличчя Коріна зрозумів, що краще зробити це тепер. Мені казали, що насправді за походженням я нарнієць або принаймні з півночі, та все своє життя прожив я тут, в Остраханстві. А тепер прямую додому через пустелю, зі своїм добрим другом, розумним конем на імя Ігого. Нумо мерщій! Показуй, куди тікати!
Дивись, Корін тицьнув пальцем у вікно, звідси з вікна плигаєш на дах тієї веранди, та тільки не гупай, майже навшпиньках, бо почують. Так само навшпиньках повертаєш ліворуч, ідеш до стіни, там підтягуєшся на руках і ось ти вже нагорі. Стіною, можна й не навшпиньках, дістаєшся дальнього рогу та під ногами бачиш велику купу сміття. Плигаєш і ось ти вдома, себто на вулиці.
Дякую! знов пошепки сказав Шаста, вже заносячи ногу на підвіконня. На якусь мить хлопці зустрілися поглядами і раптом зрозуміли, що віднині вони друзі.
Ну, бувай! мовив Корін. Хай щастить! У дорозі як щаститься це велике діло!
Бувай і ти! мовив Шаста. Веселі в тебе були пригоди, аж завидки беруть!
А-а-а ніщо в порівнянні з твоїми! відказав принц. Та плигай уже! Та тихіше ти! Якщо все буде добре, ми ще зустрінемося! У Древляндії! Якщо дістанешся туди першим іди просто до мого батька, короля Луна, скажи йому, що ти мій друг. Цить Хтось сюди йде Тікай!
Розділ 6
Шаста серед могил у долині Мертвих Царів
Ледь торкаючись гарячої поверхні босими ногами Шаста навшпиньках перетнув дах. Ще мить і він уже видерся на стіну на дальньому краї. Повернув за ріг і побачив під ногами вузький смердючий провулочок. Попід стіною, як йому і казав Корін, лежала купа сміття. Перед тим як зістрибнути, Шаста поспіхом озирнувся навкруги, намагаючись второпати, куди потрапив. Вочевидь, він уже перетнув гребінь старої гори, на якій стояв Ташбаан. Всюди, куди не кинь оком, аж до самих веж та зубчастих стін північного муру, тяглися, сходинками спускаючись униз, пласкі дахи. За муром текла річка, а поза нею лежав пологий схил, порослий садами. А ось за ними майоріло щось, досі ним не бачене: жовтувато-сіре, немов спокійне море, воно простягалося до самого обрію, а там на тлі неба темно-синьо-сірим виокремлювалися бугристі, із нерівними краями, а подекуди й зі сніжно-білими верхівками громаддя. «Пустеля! І гори!» здогадався Шаста.
Він зіскочив на купу сміття і підтюпцем наскільки дозволяв вузький провулок побіг униз. Невдовзі провулок вивів його на вулицю, якою туди-сюди снувало чимало людей. Ніхто не звернув жодної уваги на хлопя в лахмітті, що босоніж бігло собі вулицею; тим не менш, він зітхнув із полегшенням лише тоді, коли за поворотом побачив перед собою міську браму. Тут його трохи поштовхали та потовкли, бо разом із ним з міста виходила сила-силенна людей; а на мосту за брамою юрба і зовсім перетворилася на повільну процесію, де люди вервечкою ледь тяглися одне за одним. Це було вже більше схоже на чергу, ніж на натовп. Після міського смороду, спеки, товкотнечі та гармидеру за міськими мурами, із чистою проточною водою обабіч, повітря здавалося живодайно свіжим.