Та Аравіс різким рухом вже спустила завісу, і вони з Лазаралін опинилися в розкішному та запашному, щоправда, дещо задушливому такому собі шатрі.
Ніхто не має мене бачити, прошепотіла вона. Мій батько не знає, що я тут. Я втекла з дому.
Люба, це ж так незвичайно! збуджено викликнула Лазаралін. Вмираю, як хочу про все почути. Ой, дорогесенька! Ти сидиш на моїй сукні! Чи не могла б ти трохи посунутися? Отак, це вже краще! Вона зовсім нова! Тобі подобається? Я знайшла її
Ох, Лазо, мені тепер не до балачок! урвала її Аравіс. Де мій батько?
Хіба ти не знаєш? здивовано перепитала Лазаралін. Тут, звісно. Він прибув до міста вчора і всюди про тебе розпитував. Тільки подумати: ми з тобою разом, у цьому місті, а він навіть і гадки немає, де ти! Нічого смішнішого в житті не чула!
І вона мало не вибухнула сміхом. Вона завжди була страшенною реготухою, та, на жаль, Аравіс зовсім про це забула.
Нічого смішного! обурено вигукнула Аравіс. Усе надзвичайно серйозно. Де ти можеш мене сховати?
Люба моя, це буде зовсім неважко, заспокоїла її Лазаралін. Я візьму тебе додому. Чоловік у відїзді, і ніхто тебе там не побачить. Пхе! Із затягнутими фіранками зовсім не весело. Я хочу бачити людей. Який був сенс одягати нову сукню, якщо нема перед ким у ній покрасуватися?!
Сподіваюсь, ніхто не почув, як ти мене гукала схвильовано вимовила Аравіс.
Ні, ні, авжеж ні, люба, неуважно озвалася Лазаралін. Але ж ти ще нічого не сказала про мою сукню! Як вона тобі?
Іще одне вела своє Аравіс. Ти повинна наказати своїм людям ставитися до тих двох коней дуже шанобливо. Хоч це й таємниця, але я мушу тобі розповісти. Ті коні не просто коні, а розумні нарнійські скакуни!
Ого! Тільки уявити захоплено вигукнула Лазаралін. Це ж так незвичайно! О, люба, а ти вже бачила чужоземну нарнійську королеву? Вона саме прибула до Ташбаана. Ходять чутки, що принц Рабадаш закоханий в неї до нестями. Останні два тижні тут проходили найдивовижніші вечірки, полювання та всілякі інші веселощі. Хоча, як на мене, не дуже-то вона й вродлива. А ось деякі нарнійські чоловіки і справді чарівні. Позавчора мене запросили на вечірку біля річки, тож я надягла свою
Як нам зробити так, аби твої люди не розголосили всім, що в тебе хтось зупинився. Особливо коли цей «хтось» одягнений у ганчіря, мов жебрак? знов урвала її Аравіс. Чутки можуть дійти до мого батька.
Не переймайся дрібницями, моя розумнице, заспокоїла її Лазаралін. Ми швидко знайдемо тобі більш пристойне вбрання. Ось ми і приїхали!
Раби зупинились і опустили паланкін. Розсунувши фіранки, Аравіс зрозуміла, що вони перебувають на внутрішньому подвірї палацу, який дуже нагадував той, у якому розмістили Шасту кількома хвилинами раніше, але в іншій частині міста. Лазаралін уже збиралася була проскочити в дім, коли Аравіс несамовитим шепотінням нагадала їй, що та повинна наказати своїм рабам не розпускати плітки щодо дивної гості.
Ох, вибач, люба, зовсім вилетіло з голови, трохи розгублено промовила Лазаралін. Так, ви всі! Ходіть-но сюди. Ти теж, стороже. Сьогодні нікому не дозволено покидати маєток. Якщо когось спіймаю за плітками щодо молодої таркині, накажу спочатку забити до смерті, потім спалити живцем, а після цього ще тримати на хлібі з водою впродовж шести тижнів. Ось.
Потім Лазаралін сказала, що залюбки б послухала історію Аравіс, хоча вигляд у неї був не дуже зацікавлений. Вона взагалі більше полюбляла говорити, ніж слухати. Перш ніж вислухати дівчину, вона наполягла, щоб Аравіс відмокла у розкішній ванній (слава про остраханські ванни линула далеко за межі самого Остраханства), а потім вдягла її в чудове вбрання. Метушня, яку зчинили, обираючи одежу для Аравіс, мало не звела дівчину з розуму. Тепер вона згадала, що Лазаралін завжди була такою: все, що її цікавило, то одяг, вечірки та плітки. Сама ж Аравіс завжди мала зовсім інші захоплення: лук і стріли, коні й собаки, а також плавання. Ви вже здогадалися, що кожна з них вважала іншу трохи дурнуватою. Але коли вони, поївши (переважно збитих вершків, желе, фруктів та морозива), нарешті сіли відпочити в надзвичайно вишуканій кімнаті з колонами (яка сподобалась б Аравіс значно більше, якби по колонах увесь час не снувала невгамовна ручна мавпа Лазаралін), Лазаралін нарешті запитала її, чому саме вона втекла з дому.
Коли Аравіс закінчила свою розповідь, Лазаралін здивовано запитала:
Коли Аравіс закінчила свою розповідь, Лазаралін здивовано запитала:
Але люба, чому б тобі не вийти за таркаана Ахошту? Усі від нього просто в захваті! Мій чоловік говорить, що він один із найвидатніших людей в Остраханстві. Його призначили великим візиром, тільки-но помер старий Аксарта. Чи ти цього не знала?
Мені байдуже! Мене лише з його вигляду нудить, рішуче одказала Аравіс.
Але ж люба, тільки подумай! Три палаци і один з них отой прекрасний палац коло озера в Ілкиині. Безліч перлин (це точно, мені казали!). Цілі ванни ослиного молока. І мене б ти бачила частіше
Він може залишити собі перлини та палаци мене вони зовсім не цікавлять, знизала плечима Аравіс.
Ти завжди була трохи дивакуватою, Аравіс, похитала головою Лазаралін. Чого тобі ще треба?
Врешті-решт Аравіс вдалося переконати подругу, що вона і справді має на думці те, що каже. Вивести коней через Північну браму, а потім довести їх до долини Гробниць було зовсім нескладно. Нікому й на думку не спало б зупинити гарно вдягненого конюха, що веде двох коней одного бойового, а іншого осідланого для пані вниз до річки, а Лазаралін мала чимало конюхів, яким можна це доручити. Важче було вирішити, що робити самій Аравіс. Вона запропонувала, щоб її понесли у паланкіні з запнутими фіранками, але Лазаралін пояснила їй, що паланкін використовують тільки для пересування в межах міста, тож якщо вона спробує проїхати крізь браму, це, безумовно, збурить зайві запитання.
Роздумували вони досить довго і тим довше, що Аравіс коштувало чималих зусиль не давати подрузі відволікатися, коли зрештою Лазаралін радісно сплеснула в долоні та промовила:
О! А ось що я думаю! Є один спосіб вислизнути з міста поза брамою. Сади тісрока хай будуть вічними його літа! простягаються аж до води, і там, в одній зі стін, є хвірточка. Користуватися нею, звичайно, можуть лише мешканці палацу, але ти ж знаєш, люба вона захихотіла, ми хіба що не мешкаємо там. Мені здається, тобі дуже пощастило, що ти зустріла саме мене. Вельмишановний тісрок хай будуть вічними його літа! такий ласкавий до нас. Нас запрошують до палацу майже щодня, він мов друга домівка. Я люблю всіх тих милих принців і принцес до нестями і просто обожнюю принца Рабадаша. Я можу зазирнути туди, до тутешніх пані, коли мені заманеться: чи то вдень, чи вночі. Тоді чому б нам не прослизнути туди, коли стемніє, і не провести тебе крізь ті дверцята? Там завжди є декілька привязаних плоскодонок. І навіть якщо нас спіймають
Тоді все буде втрачено, розпачливо перервала її Аравіс.
Ох, люба! Не турбуйся ти так, заспокійливо промовила Лазаралін. Я хотіла сказати, що, навіть якщо нас хтось і спіймає, всі вважатимуть, що то лише одна з моїх шалених витівок. Мене вже там досить добре знають. Ох, якось послухай лише, люба, це страшенно смішно
Я маю на увазі, що для мене все буде втрачено! різкувато урвала її Аравіс.
А і справді авжеж Я тепер збагнула, що ти мала на увазі, люба. Що ж, чи є в тебе якийсь інший план?
Іншого плану в Аравіс не було, і вона відповіла:
Ні. Ми повинні ризикнути. Коли вирушаємо?
Тільки не сьогодні, похитала головою Лазаралін. Авжеж, не сьогодні. Сьогодні ж велика вечірка (я повинна братися за зачіску негайно ж!) і увесь палац від ліхтарів буде, мов у вогні. І народу буде багато! Доведеться відкласти все на завтрашню ніч.
Новина та не припала Аравіс до смаку, та робити нічого. Пообідній час тягнувся, мов нуга, і коли Лазаралін, зрештою, подалася на вечірку, Аравіс зітхнула із полегшенням: надто вже вона втомилася від хихотіння, балачок про сукні та вечірки, весілля, заручини та інших пліток. Вона рано пішла спати й ось на це не мала жодних нарікань: приємно було знов спати на подушках та чистих простирадлах.
Наступний день виявився схожим на попередній: Лазаралін усе ніяк не бажала дотримуватись своєї обіцянки й торочила Аравіс, що Нарнія країна вічного снігу та льоду, заселена нечистою силою та злими ворожбитами, та й сама Аравіс божевільна, коли й справді збирається туди податися.
І ще й з якимось селюком! розпиналася Лазаралін. Люба, тільки подумай! Це ж несмак.
Аравіс і сама чимало про це думала, але до того часу вже геть втомилася від легкодумства Лазаралін і чи не вперше збагнула, що подорожувати із Шастою було значно веселіше, аніж вести світське життя в Ташбаані. Тож вона відповіла: