А-а-а! Ось ви як! заволав поштар, ніби м'ячик відскочив від сумки та звівся на ноги. Ото вже я вас! і після цього раптом розвернувся та кинувся навтьоки. За ним ніхто не погнався, навпаки увага всіх присутніх зосередилася на листі, який упав на землю. З усіма можливими пересторогами його оглянули на спеціальному устаткуванні. Виявилося, що не даремно. Там було щось стороннє, ніяк не схоже на аркуш паперу. Довго розмірковували, як розпечатати листа та переглянути вміст конверта, але так нічого й не зметикували. Тоді конверта поклали біля стіни, а згори скинули на нього важку каменюку. Щось добряче вибухнуло, каменюку розкололо навпіл. Важко було навіть уявити, скільки файлів було б знищено тим вибухом у Сергійковому комп'ютері, якби він вирішив розпечатати його, як будь-якого іншого листа. Надзвичайний випадок сприйняли як рядовий вірусний напад, тому ні Трафік, ані Нортон і його команда нікуди нічого не повідомляли. За півгодини до брами пришкандибала старенька чистенька бабуся, яка спиралася на сучкувату ковіньку, збиту з одного кінця, та з торбинкою на плечі. Трафік посміхнувся про себе так бабуся нагадала йому стареньку фею з дитячих казок.
Доброго дня, бабуню! Куди простуємо? ввічливо поцікавився агент Трафік.
До онучка, шинку, до онучка, прошепелявила бабуня, виймаючи з бездонної кишені, мабуть, насіння та безтурботно закидаючи його до рота. Трафік уже зовсім вирішив відчинити їй двері, коли бабуню несподівано погукав пильний Нортон.
Бабусю, а що в торбинці?
Гоштинці, шинку, з готовністю озвалася бабуся.
Коли потім, по всьому, що сталося, в Нортона запитали, чому він вирішив перевірити бабусину торбинку, він тільки знизав плечима:
Та шепелявила вже якось занадто. Таке враження, що зубів не мала взагалі, а насіння лузала, мов комбайном!
Бабуся, ніби спринтер, рвонула до дверей, котрі вели просто до жорсткого диска Сергійкова комп'ютера, але команда Нортона й тут виявилася на висоті вчасно виставила вперед списи. Ніяке карате супротив списів не допомогло, й бабуня прудко побігла геть. Один із охоронців Нортонової команди метнув їй навздогін списа, який, мов довгий дрюк, упав прямісінько перед нею. Бабця перечепилася об нього, впала, торбинка злетіла з плеча й із неї висипалася ціла купа бридких різнокольорових хробаків. Усі ахнули! Що може бути гірше за хробака в комп'ютері? А тут відразу ціла купа, та ще й таких різних!
Після цього випадку Трафік вирішив неодмінно доповісти про все Великому Процесорові. Той уважно вислухав, випитав усі подробиці та розпорядився посилити охорону Сергійкового комп'ютера. Він не без підстав вирішив, що такі часті вірусні напади це вже не випадковість.
Поштар це чистісінький Лупер, його почерк. А бабуся, поза всякими сумнівами, Мелісса. Для повного комплекту бракує тільки Ламера чи Кабіра.
Сказав, та наче накликав. За годину по тому, як Трафік доповів Великому Процесорові про напади вірусів, здаля з'явилася незвичайна процесія. До брами наближався караван верблюдів, навантажених усіляким крамом. Попереду йшов караванник із пихато піднятою головою, вів на мотузці першого верблюда. За ним слухняно йшли інші, прив'язані один до одного короткими мотузками. Поводир виблискував білосніжним убранням. Він мав гарну статуру, підборіддя йому прикрашала охайно підстрижена борідка.
Наше вам салям, шановні, ввічливо поздоровався мандрівник із Трафіком і Нортоном: безпомилково вгадавший у них головних, а решту команди вдостоївший лише ввічливого кивка.
Добридень, шановний! привітався Нортон та подав руку. Караванник охоче простяг свою, але тут-таки був скручений спеціальнім прийомом, який Нортон вивчив на курсах підвищення версій. На очах у охоронців караванник зник, перетворився на ледь помітну блакитну хмаринку. Все сталося так швидко, що запитання Трафіка про причину такого дивного поводження з гостем прозвучало лише тоді, коли караванника й слід прохолов. За ним поволі розтанули й верблюди.
Та ти очі продери! відповів Нортон. Верблюди ж зелені!
А які мають бути? здивувався Трафік.
Ну, ти повний відстій! у свою чергу подивувався з такого невігластва Нортон. Скрізь і завжди верблюди були сині! Си-ні! Зрозуміло?
Он як з повагою протягнув Трафік, вражений глибиною знань Нортона в царині біології.
Вони відразу доповіли про новий вірусний напад Великому Процесорові.
Он як з повагою протягнув Трафік, вражений глибиною знань Нортона в царині біології.
Вони відразу доповіли про новий вірусний напад Великому Процесорові.
Ось тоді і той зрозумів, що за такий короткий термін три вірусні напади поспіль це вже сплановані дії. Поява Кабіра, якого Хазяїн та Володар відразу впізнав за караваном, лише ствердили його в цій думці.
Розділ 2
Брат Макровіра
Нічого не підозрюючи про бурхливі події, які відбувалися біля входу до його комп'ютера, Сергійко терпляче очікував, коли ж будуть усунуті неполадки на лінії чи на сервері провайдера й трафік-агент знову підключе йому Інтернет. Він запустив свою стару іграшку «Збудуй Глюкландію» та захоплено поринув у державне будівництво.
* * *Четвірка друзів, що зібралися в Петька, й далі обмінювалися спогадами про літні канікули, що вже добігли кінця. Головним чином випитували в Славка подробиці дивовижних пригод, пов'язаних із викраденням та звільненням принцеси Інформи. Його невиразна розповідь викликала то вибухи реготу, то незадоволене буркотіння з приводу нескінченних бекань та мекань.
* * *Ніхто й не підозрював, що всіх їх узято під уважний нагляд Макропойнта, рідного брата Макровіра, про знищення якого так незграбно розповідав зараз Славко. Макропойнту, на відміну від Макровіра, який завжди обирав чорний колір, більш подобався червоний.
Це колір крові, казав він своїм слугам, нехай усі знають, що я крові не боюся! Ні своєї, а головне ані чужої.
Макропойнт був розумний і знав, що до Сергійкового комп'ютера йому не дістатися, так само як і до самого Сергійка. Великий Процесор цього не допустить. Сергійко, який цього літа, ризикуючи життям, брав участь у звільненні Інформи, чим зберіг у Заекранні порядок та законну владу, був під особливим наглядом Хазяїна та Володаря. Намагання слуг Макропойнта дістатися до Сергія були не чим іншим, як відволікаючим маневром. Уся увага віруса була наразі зосереджена зовсім на інших людях. Зараз крізь екран монітора він уважно спостерігав за компанією, що веселилася.
Мій пане!
А Це ти, Лупере. Ти все зробив, як я наказав?
Так, мій пане. Кабір та Мелісса в приймальні. їх покликати?
Не треба. На сьогодні ви свою місію виконали. Йдіть, відпочивайте, ви гарно попрацювали.
Тепер настав його час.
* * *Ну-ну, підганяв Дмитро Славка, який продовжував розповідь про літні пригоди. Усі багато сміялися, та не тільки з того, про що він розповідав, але й із того, як розповідав.
А цей як його Дроник, він раз! І в матрац тобто, на тигра перетворився! Та каже: «У мене проїзний» А міліціонер у повному відпаді
Ніхто з присутніх не помітив, як із вільного порту системного блоку, що стояв на спеціальний підставці, вилилася невеличка червонувата хмаринка. Вона відразу ковзнула під ліжко та з'явилася лише біля дверей і відрізала всім шлях до відступу. Тут хмаринка на мить зупинилася та повільно перетворилася на невисоку людину середньої статури. Усе в цього чоловіка було невеличке: руки, ноги, обличчя з дрібними рисами Завеликі були тільки очі. Здавалося, вони набухли ненавистю й люттю, які переповнили їх. Вузькі губи склалися в посмішку, яка, мов тоненька щілина, навскіс прорубала обличчя. Вбраний чоловік був у темно-сірий, ретельно відпрасований костюм, під піджаком лиховісно, ніби кров, червоніла сорочка, а з нагрудної кишеньки стирчала кокетливо складена хусточка такого самого лиховісного кольору.
Ну, рідненькі мої, отже, давайте знайомитися, хрипко промовив Макропойнт. Він так довго готував цю операцію, що навіть захрип від хвилювання, коли побачив: той, на кого він так ретельно готував пастку, нарешті цілком під його владою.
У кімнаті на мить запала тиша. Усі повернулися до дверей.
Ви хто? здивовано запитав Петько.
Васла, Рикпет, Кадим та подруга їхня Шаната! Гарно, слово честі, гарно! Багата здобич! Я навіть не очікував застати тут вас усіх.
Та хто ви такий?! скрикнув Петько. Як ви сюди потрапили? Звідки ви нас знаєте?
Що гірше, то краще То болячіше, ігноруючи Петькове запитання, незрозуміло промовив гість таким саме хрипким голосом, а потім несподівано тицьнув пальцем у Петька. Ти більше за всіх запитуєш, отже, й будеш першим.
У чому? ще й досі ошелешений, промовив Петько.
Гість знову не відповів на запитання, а спорудив із пальців незрозумілу фігуру, з якої відразу вирвався промінь світла. На мить усіх засліпило. Спокійно, без поспіху, гість скерував промінь на Петра. Той застиг на місці так, наче промінь паралізував його.