Присягаюсь перед Богом, пані, я ніколи не каратиму ваших дітей.
Кажучи це, він насмілився взяти руку пані де Реналь і піднести її до уст. Її дуже здивував Жульєнів жест, а потім, оговтавшись, вона обурилась. Було дуже жарко, тому її рука під шаллю була гола, і, підносячи її до уст, Жульєн ще більше оголив її. Через кілька секунд пані де Реналь сама собі дорікала за те, що не розгнівалась одразу.
Пан де Реналь, почувши їхню розмову, вийшов з кабінету. З тим самим величним і батьківським виглядом, з яким одружував молодих у мерії, звернувся він до Жульєна:
Мені треба поговорити з вами, перше ніж діти побачать вас.
Він завів Жульєна в кімнату й затримав дружину, яка хотіла залишити їх самих. Зачинивши двері, пан де Реналь поважно сів.
Пан кюре казав мені, що ви добропорядна людина; всі тут поводимуться з вами чемно, і, якщо я буду задоволений, я згодом допоможу вам улаштуватись. Я хочу, щоб ви не бачились ні з родичами, ні з товаришами, бо для моїх дітей їхні манери не підходять. Ось вам тридцять шість франків за перший місяць; але я вимагаю від вас слова честі, що ви жодного су з цих грошей не дасте батькові.
Пан де Реналь сердився на старого, що зумів перехитрувати його в цій справі.
Тепер, пане, бо за моїм наказом всі вас тут зватимуть паном і ви відчуєте перевагу бути в домі порядних людей, так ось тепер, пане, не годиться, щоб діти бачили вас у куртці. Чи бачив його хтось із слуг? спитав пан де Реналь у дружини.
Ні, мій друже, відповіла вона, про щось глибоко задумавшись.
Тим краще. Надягніть оце, сказав він здивованому юнакові, подаючи йому власний сюртук. А тепер ходімте до сукняра, пана Дюрана.
Години через півтори пан де Реналь повернувся з новим гувернером, одягнутим у чорний костюм, і побачив, що його дружина все ще сидить на тому самому місці. Вона заспокоїлась, побачивши Жульєна; дивлячись на нього, вона переставала його боятись. А Жульєн й не думав про неї. Незважаючи на все недовір'я до життя й до людей, душа його в цю мить була зовсім дитяча. Йому здавалося, що минули вже цілі роки з хвилини, коли він лише три години тому сидів, тремтячи від страху, в церкві. Він помітив холодний вираз обличчя пані де Реналь і зрозумів, що вона гнівається за те, що він насмілився поцілувати їй руку. Але він був у такій нестямі від гордості, почуваючи на собі новий, незвичний для нього одяг, і разом з тим йому так хотілося приховати свою радість, що всі його рухи були позначені якоюсь несамовитою поривчастістю. Пані де Реналь здивовано стежила за ним.
Більше солідності, пане, сказав йому пан де Реналь, якщо ви хочете, щоб мої діти й слуги шанували вас.
Пане, відповів Жульєн, я почуваю себе незручно в цьому новому одязі; я, бідний селянин, носив досі тільки куртку; якщо дозволите, я піду в свою кімнату й побуду на самоті.
Яка твоя думка про це нове надбання? спитав пан де Реналь у дружини.
Майже інстинктивно, сама не усвідомлюючи цього, пані де Реналь приховала правду від свого чоловіка.
Мене цей селянський хлопець зовсім не так зачаровує, як вас; боюсь, що ваші догоджання зроблять з нього нахабу, і ви будете змушені вигнати його, не діждавшись кінця місяця.
Ну що ж, і виженем, це мені коштуватиме якусь сотню франків, а Вер'єр тим часом звикне до того, що в дітей пана де Реналя є гувернер. Я б не досяг цієї мети, якби залишив Жульєнові його куртку майстрового. Вигнавши його, я, певна річ, відберу ту чорну пару, тканину, яку оце набрав у сукняра. Залишу тільки готовий костюм, що купив йому в кравця і який він відразу ж одяг.
Жульєн пробув у своїй кімнаті з годину, але для пані де Реналь вона промайнула, як мить. Діти, почувши, що в них буде гувернер, закидали матір запитаннями. Нарешті Жульєн з'явився. Це була зовсім інша людина. Мало сказати, що він був серйозний, це була сама втілена поважність. Його познайомили з дітьми, і він заговорив до них тоном, що здивував навіть самого пана де Реналя.
Я тут для того, панове, сказав він на закінчення своєї промови, щоб навчати вас латині. Ви знаєте, що значить відповідати урок. Ось перед вами Біблія, сказав він, показуючи їм маленький томик на одну тридцять другу аркуша, в чорній оправі. Це історія нашого Спасителя Ісуса Христа, частина, що зветься Новим завітом. Ви завжди будете відповідати мені уроки по цій книзі, а тепер спитайте мене, я вам відповім свій урок.
Старший хлопчик, Адольф, узяв книгу.
Жульєн пробув у своїй кімнаті з годину, але для пані де Реналь вона промайнула, як мить. Діти, почувши, що в них буде гувернер, закидали матір запитаннями. Нарешті Жульєн з'явився. Це була зовсім інша людина. Мало сказати, що він був серйозний, це була сама втілена поважність. Його познайомили з дітьми, і він заговорив до них тоном, що здивував навіть самого пана де Реналя.
Я тут для того, панове, сказав він на закінчення своєї промови, щоб навчати вас латині. Ви знаєте, що значить відповідати урок. Ось перед вами Біблія, сказав він, показуючи їм маленький томик на одну тридцять другу аркуша, в чорній оправі. Це історія нашого Спасителя Ісуса Христа, частина, що зветься Новим завітом. Ви завжди будете відповідати мені уроки по цій книзі, а тепер спитайте мене, я вам відповім свій урок.
Старший хлопчик, Адольф, узяв книгу.
Розгорніть її навмання, провадив Жульєн, і скажіть мені перше слово першого-ліпшого вірша. Я проказуватиму напам'ять цю святу книгу, що має правити нам усім за приклад у житті, доки ви самі не спините мене.
Адольф розгорнув книгу, прочитав перші слова, і Жульєн проказав напам'ять цілу сторінку з такою легкістю, наче він розмовляв рідною мовою. Пан де Реналь поглядав на жінку з переможним виглядом. Діти, побачивши подив батьків, теж повитріщали оченята. До дверей вітальні підійшов лакей; Жульєн все розмовляв і розмовляв латинню. Лакей спочатку завмер на місці, потім зник. Незабаром на дверях з'явились покоївка пані й куховарка. Адольф уже встиг розгорнути книгу на восьми різних сторінках, і Жульєн все читав напам'ять з тією самою легкістю.
Ах, Боже ти мій, який гарнесенький абатик, голосно промовила кухарка, добра й дуже побожна дівчина.
Самолюбство пана де Реналя було трохи вражене. Зовсім не наміряючись екзаменувати гувернера, він силкувався знайти в пам'яті які-небудь латинські фрази, нарешті згадав одного Горацієвого вірша. Але Жульєн знав латинню тільки Біблію. Він відповів, насупивши брови:
Священний сан, до якого я готуюсь, забороняє мені читати такого нечестивого поета.
Пан де Реналь навів чимало віршів, що нібито належали Горацію. Він пояснив дітям, хто такий був Горацій, але діти, зачаровані й захоплені, не звертали уваги на те, що казав батько. Вони дивились на Жульєна.
Слуги все ще стояли біля дверей, і Жульєн вирішив, що іспит слід продовжити.
Ну, а тепер, сказав він наймолодшому з хлопчиків, хай і Станіслав-Ксав'є вкаже мені місце з Святого Письма.
Маленький Станіслав, сповнений гордощів, прочитав сяк-так перше слово абзаца, і Жульєн проказав усю сторінку. На довершення тріумфу пана де Реналя в цю мить увійшов пан Вально, власник чудових нормандських коней, і пан Шарко де Можірон, супрефект округи. Ця сцена затвердила за Жульєном право на звання «пан»; навіть слуги не наважились відмовити йому в цьому.
Увечері до пана де Реналя збігся на це диво увесь Вер'єр. Жульєн відповідав усім з похмурим виразом, який тримав співбесідників на певній відстані. Слава про нього так швидко облетіла місто, що за кілька днів пан де Реналь, побоюючись, аби хтось не переманив до себе Жульєна, запропонував йому підписати контракт на два роки.
Ні, пане, холодно відповів Жульєн, якщо ви схочете мене прогнати, я буду змушений піти. Контракт, що зв'язує мене, а вас ні до чого не зобов'язує, нерівний. Я відмовляюсь.
Жульєн зумів так поставити себе, що менше ніж за місяць після його появи в домі навіть пан де Реналь став поважати його. Кюре посварився з панами Реналем і Вально, отже, ніхто не міг виказати його колишньої прихильності до Наполеона, а сам він тепер говорив про нього не інакше, як з жахом.
VII. Спорідненість душ
Вони не вміють серце зворушити, не вразивши його.
Сучасний авторДіти обожнювали Жульєна. Він їх зовсім не любив; думки його були далеко від них. Що б не накоїли ці хлопчаки, він ніколи не втрачав спокою. Холодний, справедливий, байдужий, хоча його й любили, бо Жульєнове прибуття до певної міри розвіяло в домі нудьгу, він був добрим вихователем. А сам у глибині душі почував тільки ненависть і відразу до вищих кіл, куди його було допущено, допущено тільки до краєчка стола, чим, мабуть, і пояснювалась його ненависть і відраза. Інколи, сидячи на званих обідах, він насилу стримував свою зненависть до всього, що його оточувало. Якось у день святого Людовіка, слухаючи теревені пана Вально за столом, Жульєн мало не виказав себе: він утік у сад, ніби для того, щоб наглянути за дітьми. «Які похвали чесності! скрикнув він. Можна подумати це єдина цнота на світі; а проте яка шанобливість, яке плазування перед людиною, що, певно, подвоїла і потроїла свій капітал, орудуючи майном бідняків. Я готовий битися об заклад, що він наживається навіть на коштах, призначених для нещасних підкидьків, чия бідність священніша, ніж бідність усіх інших. О потвори! Потвори! Я теж, можна сказати, підкидьок, мене ненавидять і батько, і брати, і вся сім'я».