Далі у запису хору й оркестру лунає вступна композиція:
Вставай, країно рідная, вставай на смертний бой
З комуно-шовіністами, з імперською ордой!
Хай мова благородная з усіх усюд луна,
Іде війна народная, культурная війна.
Москви лихі запроданці не сміють нас повчать,
Як нам творить історію, як думать, як співать!
Хай мова благородная з усіх усюд луна,
Іде війна народная, культурная війна.
Хай згинуть усі сволочі, злочинці всіх мастей,
Гнобителі-душителі українських ідей!
Хай мова благородная з усіх усюд луна,
Іде війна народная, культурная війна.
4 липня 2012 року
Ти куда собрался? дружина захопила мене зненацька в гардеробній кімнаті.
Під Український дім. Там люди гуртуються проти мовного закону Ківалова Колесніченка
Ти нікуда нє поєдєшь. Уже пєрвий час ночі. Завтра с утра дєтєй надо отвєзті в садік, потому что водітєль попросіл отгул
Анжело, я поїду.
Будь ти проклятий со своєй рєволюцієй! Дебіл!
Останнім часом у нас з дружиною все пішло шкереберть. Це сталося після того, як у моєму житті зявився професор антропології Орест Лютий дуже схожий на мене чоловік середніх років, у гуцульській крисані та окулярах. Вдягнений у незмінну білу сорочку з краваткою-метеликом, німецькі військові галіфе з підтяжками та міцні, начищені до блиску чоботи.
Проклятий «націонал-фашист»! звично репетує дружина. Што про тебя люді подумают, что ти сошьол с ума на старості лєт?
Мені не цікаво, що про мене подумають люди. Хай вони переймаються тим, що про них подумаю я, закінчую зашнуровувати доктори «Мартінси», вдягаю чорну болоньєву куртку із вишитим черепом та логотипом Союзу Вольних Художників, а особливо ті, про яких ти так турбуєшся. Всі ці Табачнікі-Нєдєльскіє, Вольнови-Окунскіє, Насті Рибчинські та Олі Сумські, з якими ти у Фейсбуці переписуєшся, всі ці Захарчєнкі, Азарови і Пшонки, на яких ти працюєш. Вся ця гламурна, безталанна ригіанальна наволоч.
Ця ригіанальна наволоч нам гроші платить і на корпоративи запрошує. Якби не вони, ми б уже давно від голоду померли! А хто дітей годувати буде? Доній твій? Чи Юля? Чи Луценко, які в тюрмі сидять? Сам там незабаром будеш!
Буду!
Сука! Чтоб я тєбя больше дома нє відєла! Вот єсли сєйчас уйдьош, можеш нє возвращаться.
О пів на першу ночі чорний «Міцубісі Л-200», розмальований під махновську тачанку, з написом «Воля або смерть» позаду і номерними знаками «МАХНО», вирулює на Південний міст. За кілька хвилин я вже буду на Європейській площі.
Шість років тому ми купили невеличкий новий будиночок на Осокорках. Узяли кредит у триста тисяч доларів і ось днями його виплатили. А ще побудували гостьовий будинок для няні та гостей, барбекю-хатку, невеликий басейн райська місцина. Живемо з двома дочками дружини від першого шлюбу Анастасією та Олександрою та нашими трьома дітьми, Андрійчиком, Орисею та Іванчиком, якому от-от має виповнитися три місяці. А ще у мене двоє дівчат від першого шлюбу, Софія та Іванка, що живуть з моєю першою дружиною. От вам і загадка: «Загалом на двох у нас семеро дітей. У кожного по пять. А спільних троє. Питання: скільки треба грошей, щоб прогодувати та вивчити таку ораву? Відповідь: багато!»
«А може, вона права? думаю я собі, згадуючи, яким оскаженілим поглядом проводжала мене дружина. Може, ну його на хрін, розвернутися на мосту Патона і додому? Ну хіба без мене не розберуться? І що я там забув? Народ потусується, погомонить. Митці поспівають-потанцюють-почитають вірші. Тягнибок утне радикальну промову. Може, хтось оголосить голодування. Політики отримають свої дивіденди. Народ випустить пару
Ось і розворот на мосту Патона. Вирішуй, друже, у тебе є мить! Е-е-е-ех! Проїхав! А все могло б статися інакше. Як часом багато залежить від однієї тільки миті.»
За пять хвилин уже паркуюся біля філармонії. Народу перед Українським домом досить багато.
Привіт, друже! прямо за мною стає машина «Останньої барикади», з якої виходить Славко Пономарьов, координатор усіх проектів цієї мистецької агенції.
Привіт. Щось треба?
Хлопці оголосили голодування. Води просять.
То поїхали на Поділ. Там «Фуршет» цілодобово.
Славко віддає наказ підігнати свою автівку під сходи Українського дому, а сам сідає до мене. Дорогою розповідає, що ось-ось мають підвезти звукове обладнання.
Ось і розворот на мосту Патона. Вирішуй, друже, у тебе є мить! Е-е-е-ех! Проїхав! А все могло б статися інакше. Як часом багато залежить від однієї тільки миті.»
За пять хвилин уже паркуюся біля філармонії. Народу перед Українським домом досить багато.
Привіт, друже! прямо за мною стає машина «Останньої барикади», з якої виходить Славко Пономарьов, координатор усіх проектів цієї мистецької агенції.
Привіт. Щось треба?
Хлопці оголосили голодування. Води просять.
То поїхали на Поділ. Там «Фуршет» цілодобово.
Славко віддає наказ підігнати свою автівку під сходи Українського дому, а сам сідає до мене. Дорогою розповідає, що ось-ось мають підвезти звукове обладнання.
Все дуже серйозно. Ти б бачив, скільки беркутні зібралося біля службового входу й на Трьохсвятительській. Головне ніч протриматися, а зранку люди підтягнуться.
Слухай, у мене є новий проект музичний Орест Лютий, може, чув? Невже не чув? Ну це такі українізовані зразки російської попси, шансону, пропагандистських пісень. Ми зараз альбом готуємо У мене з собою на флешці є кілька. Може, поставимо?
Коли ми повертаємося з водою, апаратура вже працює на повну. «Я не здамся без бою» співав Вакарчук.
Женя Нищук незмінний голос Майдану з 2004 року закликав усіх зберігати спокій і час від часу надавав комусь слово.
Все, зрештою, було як і звичайно. Хтось надривним голосом читав Шевченка і Стуса, хтось намагався заспівати «Червону калину» й гімн України. Інколи слово брали політики і готували народ до «рішучих» дій. Нарешті зявився Тягнибок із командою, і стало веселіше. «Слава Україні! Героям Слава! Слава Нації! Смерть ворогам!» Це все, безперечно, згуртовувало і надихало, але плану не було. «Що робити?» питав народ. «Стоїмо до ранку!»
Зявилися розкладачки для голодувальників, підтягнулися фольклористи з бандурами та сопілками, і ось уже танцюють гопака на сходах, якісь бабусі роздають обереги, сивовусі інтелігенти-аграрії зі стійким запахом часнику з рота та мохнатими бровами пророче повчають молодь, юрмляться якісь жевжики з камерами фільмують та фіксують. «Геть СБУшників!» Нагорі ходить поважний Кличко з охороною. Сергій Власенко адвокат Тимошенко весь час комусь телефонує. Народні депутати, громадські діячі, журналісти, видавці, письменники, мистецтвознавці, словом, творча інтелігенція. Довкруж купа знайомих облич. Ось художники напідпитку:
Ну що, почалося?
Та де там! До ранку побачимо!
І що, будуть розганяти?!
І раптом: «Атака! Атака!» юрбу хилитнуло.
Займаємо оборону! хвацько і досить впевнено командує Тягнибок.
Народ біжить сходами нагору. Стає стіною з боку Трьохсвятительської. І не бояться ж! Але нічого страшного не відбувається. Проста ротація ВВешників. Пара взводів заходить до службового входу. Хлопці нормальні. Посміхаються. До них відразу підбігає передовий «загін примирення» бабусі та тітоньки у вишиванках, дівчата у віночках. Завивають: «Синочки, ви ж наші! Невже ви народ будете бити?». Дівчата: «Хлопці, ви що, проти народу?» «Та ніхто не буде вас бити!» суплять брови.
Бійцям простягають воду, цукерки, чай. Ті відмовляються.
Напруга спадає. Знову Вакарчук у динаміках, знову фольклористи танцюють гопака, знову товариство «Просвіта» декламує Шевченка. Всі з полегшенням посміхаються і кивають одне одному головами: «Але ж при слові атака не розбіглися! А навпаки! Може, щось воно та й вийде?»
Друже, кажу я до Славка, то постав Ореста Лютого?
Що ставити? він у ноутбуці відкриває флешку.
«Вставай, країно рідная!»
За мить у динаміках звучить МОЯ пісня.
«Провокація!! Провокація!!! істерично кричить у мікрофон Женя Нищук, зачувши перші акорди знаменитої радянської мелодії. За його криками ніхто вже не розбирає слів. Вимкніть радянські пісні! Не піддавайтесь на провокацію!!!»
«Якого хєра?» забігає до машини якийсь незнайомий чувак у майці з цитатою Покальчука «Вчіть, блядь, українську мову!».
Славко ніяково знизує плечима.
Це українізований варіант радянської пропагандистської пісні, намагаюся я пояснити ситуацію.
На хуй! На хуй! кричить чувак, хапаючись за голову. Ставь, блядь, Вакарчука на хуй, ілі «лєнта за лєнтою»! К єбєням ці експерименти!
Хто це? питаю у Славка, коли чувак відбігає геть.
Якийсь організатор чи то від «Свободи», чи від «Батьківщини», хєр його знає. Бардак повний! Але, як бачиш, народ не готовий таке слухати.