З усіх рекомендацій Лі Куан Ю не забороняй лише цілуватись на вулиці це заборонити найлегше при такій кількості силових відомств. Але ця заборона матиме катастрофічні наслідки
В. С
Ваню, візьми закохайся у мене.
Ваню, візьми мене полюби,
Аби щирість проста і натхненна
Осяяла наші хохлацькі лоби.
В. Симоненко. «Освідчення»А я був би наодинці
Я із вами, Тарандинці,
Пас би кози ачи вівці
В маленькому селі Біївці.
Скільки спільних в нас проблем
З відмінником Василем.
Я б з ним в школу шурував,
І качок ганяв на став.
Чи ж були у них качки?
Чи лиш кури й огірки?
Йому б вибрав огірка,
Вчився добре честь яка!
Я ж бешкетник, хуліган.
Вчився добре, без доган,
Та змагав мене футбол.
Він забив би мені гол
По науці все ж на пять!
Як же зараз доганять?
Дорогий Василю! Брате!
Де ж нам мужності набрати
І твоєї висоти,
Щоб так просто й чесно йти.
Ти високо! Звіддаля
Покажи свого бриля
Квадрат Малевича
Корінна киянка-пенсіонерка
Надія Іванівна Лобанова
Розповіла мені по дорозі
Про чорний квадрат Малевича
Стосовно сучасного пекла.
Чотири Президенти наші
Два Леоніди, Віктори два
Створюють чорний квадрат.
Мусить біда наша перестати.
Мусить зявитися світло
В проломі квадрату чорного
Створеного, злютованого
Чотирма Президентами.
Йшли ми з Володимирського собору.
Сто свічок купив для каплички.
Сто затятих думок
Роїлось в моїй голові.
Я запізнювавсь на презентацію
Альбому Миколи Стороженка.
Сто свічок запали мені
В проломі квадрату чорного!
В квадраті тунелю мовчали свічки.
Бодай одна свічечко, запалай!
Господи, Богом молю,
Зблисни мені!.. Одну свічечку!..
Я стільки життів прожив у житті,
Мов кінь, толочився в зеленому житі.
Завжди був самотнім, у кожнім гурті.
Копита підковами не підбиті.
Коли ж їх підбили й пустили у світ
О як заболіли жорстокі вухналі!
Та бив я підковами, гупав у лід,
Мені підкорялись засніжені далі.
Копита скришились, підковок катма
А як без копит, лиш відкинуть копита.
Зима коверзує, кепкує зима:
Яка ж вона мокра і несамовита.
Життя за життям загортає вона.
Змололось на біло столочене жито.
Там радість і біль, там покута й вина.
Все біле болить, усе болем прошито
Солонцювати
«Солонцювати» дієслово, яке повергає мене в націоналістичний трепет! Цього дієслова немає ні в російській, ні в польській мовах, про інші мови не йдеться, там його і не повинно буть. Сьогодні я солонцював. Давно вже підготував літр львівського оригінального світлого пива зразка 1715 року. З Теліженець привіз хабар літр коровячого молока у пляшці з-під «Моршинської». Купив вяленого ляща за 10, 15 гривень, зекономив гривень 10, бо такого ж ляща дядько в підземному переході продавав за 20-ку. Треба ж було осміліти настільки, що наважився знайти відкривачку і відразу ж, ще не встиг розпакувати моркву для Рекса, як нахабно підважив металевий кружалець і налив пиво, яке чекав уже тижнів два. За першим ковтком ще не брався за ляща. Спершу приготував їжу для Рекса і поставив йому в куток. Він узявся за роботу. Отоді я взявся за ляща. Скрутив голову як справжній катюга і став віддирати луску. Якою ж смачною була вялена риба за 10, 15 гривень! Яким же втішним був смак львівського оригінального!.. Не минуло й години, як страшенно закортіло пити. Отоді і нагодилося холодненьке молочко з Теліженець.
Ох це ж його і пронесе зараз! подумали недруги мого питомого словечка «солонцювати». Аж ні! Все було в повному ажурі! Лише мені згадалося, як колись довелося читати одну польську книженцію, і одна сучасна інтелектуалістка з Варшави чи Кракова дуже кепкувала над Тарасом Шевченком, як він готувався вже після заслання до приятельської учти з друзями, як він готував собі вечерю з тарані чи ще з якоїсь солонини як він збирався «солонцювати» «Матеріал для різуна, для гайдамаки, для волоцюги», нічого іншого і не скажеш! Не для подумання! От що значить одне-однісіньке питоме українське дієслово, якого немає в сусідніх мовах словянських, не кажучи вже про кримсько-татарську, турецьку чи угорську, чи литовську Відразу тобі Шевченко бандерівець!
Ох це ж його і пронесе зараз! подумали недруги мого питомого словечка «солонцювати». Аж ні! Все було в повному ажурі! Лише мені згадалося, як колись довелося читати одну польську книженцію, і одна сучасна інтелектуалістка з Варшави чи Кракова дуже кепкувала над Тарасом Шевченком, як він готувався вже після заслання до приятельської учти з друзями, як він готував собі вечерю з тарані чи ще з якоїсь солонини як він збирався «солонцювати» «Матеріал для різуна, для гайдамаки, для волоцюги», нічого іншого і не скажеш! Не для подумання! От що значить одне-однісіньке питоме українське дієслово, якого немає в сусідніх мовах словянських, не кажучи вже про кримсько-татарську, турецьку чи угорську, чи литовську Відразу тобі Шевченко бандерівець!
Отож мені досить один раз на рік посолонцювати, аби впевнитись, що без мене і цього мого питомого дієслова світ западеться, світ зміліє і змаліє! І не треба мені Тягнибока, щоб упевнитись у своїй національній ідентичності досить мені послухати міністра Табачника (а не акордеоніста Табачника), почитати Олеся Бузину з його малоросійським столітнім родоводом у добре приготовленій як журналістська страва газеті «Сегодня», і я вже можу нормально існувати в цьому світі, де без мене все ж чогось бракує, як бракує мільйонам багатомовних дієслів єдиного неповторного словечка «солонцювати»!
На спектаклі «Грек Зорба»
Котилася торба
з високого горба
Там роман «Грек Зорба»
Був!
Котилася торба
З високого горба
Славний фільм «Грек Зорба»
Був!
Котилася торба
з високого горба
Вже спектакль «Грек Зорба»
Є!
Віталій Малахов
за єдиним махом
Фільм той перевершив
Вже!
Режисером Зорби
Як верблюд двогорбий
вантажі вергає
Хай Бог помагає
Хай!
Славний Хостікоєв
Дивних див накоїв
Мене обеззброїв
Геть!
А Сумська Наталя,
Віртуозна краля.
Вже по Кайдашисі
заздрісниці: лисі
Глянь!
Нас у раж ввігнали.
Ми на вас запали.
Всі ми стали греки
від кризи та спеки
Жах!
Тож спектаклю слава.
Малахову браво!
Є ще в Хостікоєва
Витримка героєва
І снага Енеєва
І любов Антеєва
А що є то є!..
Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Що ґвалтує кожну дівку
Із Нью-Йорку покоївку
Вдома теж соціалістку
Може б виписав повістку
І на нашу прогресивну
Докторовану і дивну
Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Що тасує наче карти
І твої й мої мільярди
Кому схоче тому й дасть
Світова така напасть
Та за ним крізь жалюзі
Уже стежить Саркозі
Що воно за дивний пан
Доминік отой Стросс-кан
Забаглося в президенти
А там вищі дивіденди
Там тебе поставлять раком
І вживуть тебе зі смаком
Хоч орай а хоч ори
Планку сексу догори
Оратаніє.
Найвищі гості
Знак неба: біле птаство лебедине
У перший березіль мені уперше лине.
Який небесний клекотливий ключ
Весну відкрив і зняв зими обруч.
Так високо! В безтямній високості
Куди ви прагнете, мої найвищі гості?
Я вас почув взяв березневу свічку,
Прогнати зиму я іду в капличку.
Дух неба сповнив лебедино біло,
Аж серце з високості заболіло.
На мить майнули і за мить пропали.
І вічністю в душі навіки стали
Найвищі гості були нині в мене.
Щось випадкове а чи щось знаменне?
Оця небесна доля березоля.
Якби й мені така світилась доля,
Така висока, чиста і небесна,
Пропала в зимах, відродилась в веснах.
Хай би й тобі засяяла на мить.
Майнула вмить, а вічно вже щемить
Наші візії
В. І. Полтавцю
Коли Київ стає Нью-Йорком,
Чигирину буть Вашингтоном!
І звестись понад нашим мороком,
Українським стать камертоном!
Клекотала козацьким вулканом
Тут не раз вогняна Україна
Синьожупанним і сірожупанним
Дніпрового вуса сивіла піна.
Чом казах нас узяв Астаною?
Чим в Бразиліа брав Німейєр?
Доля обійде нас стороною
І шпурне на сміття конвеєр.
Автомобільним в столиці корком
Судьбоносно останнім вагоном.
То ж як Київ стає Нью-Йорком,
Чигирину буть Вашингтоном