Характер і спрямованість взаємодії (звязків) між основними субєктами економічної діяльності та соціального життя безпосередньо впливає на її стійкість, тривалість у часі, отже, й на можливості формування та функціонування економічної системи як цілісного, відкритого та стійкого утворення або як тимчасової, нестійкої, історично обмеженої у часі внаслідок постійних біфуркацій і тенденцій до ентропії.
Як зазначають учені [див., наприклад, 8, с. 181, 249 250], стійкі взаємозвязки між відповідними процесами та явищами фіксуються у вигляді наукових законів та функціональних взаємозалежностей. У науці такі залежності мають, як правило, кількісний характер і описуються відповідними функціональними законами у вигляді математичних рівнянь, що звязують відповідні змінні.
У звязку з усім вищесказаним вважаємо також надзвичайно важливим і необхідним вже на початку вивчення основ економічної науки усвідомити той факт, що економіка, суспільство, держава не функціонують окремо та незалежно одне від одного. Усі вищезгадані чи незгадані соціальні інституціональні форми, у яких проходить життя людини, відбувається її економічна, політична, духовна чи інша діяльність, нерозривно переплетені між собою величезною кількістю звязків, отже, взаємозалежностей, взаємовпливів. Це означає, що поза проникненням у сутність таких взаємозвязків, поза визначенням їх характеру та спрямованості, а також поза визначенням конкретних інструментів впливу на них у потрібному людині й суспільству напрямку неможливо забезпечити ефективне функціонування економіки як на мікро- так і на макрорівні, отже, й реалізувати всю сукупність потреб та інтересів, яка складається у суспільстві у певний історично конкретний період його існування.
Таким чином, перед будь-яким дослідником економічних систем, проблем економічного розвитку стоять два першочергових завдання: по-перше, розкрити сутність стійких взаємозвязків, які виникають між різними явищами і процесами економічного життя, його субєктами, визначити, які причини породжують таку стійкість та однопорядкові сталі наслідки у процесі реалізації цих звязків і, по-друге, розкрити принципи, умови та форми взаємодії та взаємовпливів таких інституційних суспільних форм життя як економіка, соціальна сфера, політика, держава, громадянське суспільство тощо, окресливши серед цих умов і форм пріоритетні з позицій найбільш повного забезпечення потреб та інтересів суспільства, бізнесу, людини, сталого прогресивного розвитку людства. Зробити це надзвичайно важливо і надзвичайно складно, тому першим етапом на цьому шляху є визначення сутності, ролі, функцій законів розвитку економіки та суспільства. У нашому випадку, звичайно, на перший план виходить пізнання сутності економічних (ринкових) законів, які визначають характер звязків в економічному житті суспільства та регулюють спрямованість економічного розвитку.
2.2. Умови та чинники, за яких економічні звязки набувають форми закону. Сутність, зміст та форми функціонування економічних законів
Уже декілька тисячоліть у світі відбувається неперервний процес формування, функціонування та розвитку економічної системи ринкового типу. За цей час вона пройшла складний шлях від виникнення окремих локальних, розрізнених місцевих, регіональних ринкових структур до надскладної у своїй архітектоніці глобальної економічної системи. І сталося це не за бажаннями та з волі окремих осіб політиків, королів, цісарів і вождів чи навіть учених. Основу цього процесу складають обєктивні потреби та інтереси існування людської цивілізації, отже, обєктивні закони та закономірності суспільного розвитку, які визначають сутність, форми, характер і спрямованість усталених, стійких причинно-наслідкових звязків між окремими явищами і процесами, окремими субєктами економічного, політичного, соціального життя, що виникають під час узгодження та реалізації потреб та інтересів цих субєктів, обумовлюють їх взаємодію та взаємовплив15.
Відповідно економічний закон визначається науковцями як форма упорядкованої організації, функціонування та прояву внутрішньо необхідних, сталих істотних звязків між протилежними, але взаємообумовленими сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи.
Економічні закони виникають та діють, як і закони фізики, хімії, біології, поза бажаннями людини, на основі виникнення у суспільстві певних умов, поля для прояву їх вимог. Водночас вони являють собою обєктивні, незалежні від бажань окремої людини важелі регулювання соціально-економічних процесів, їх характеру та спрямування з позицій забезпечення динамічного розвитку в разі пізнання та ефективного використання вимог цих законів або руйнування, деградації в разі нерозуміння або небажання з боку політиків, субєктів господарювання враховувати ці вимоги у своїй практичній діяльності.
Економічні закони виникають та діють, як і закони фізики, хімії, біології, поза бажаннями людини, на основі виникнення у суспільстві певних умов, поля для прояву їх вимог. Водночас вони являють собою обєктивні, незалежні від бажань окремої людини важелі регулювання соціально-економічних процесів, їх характеру та спрямування з позицій забезпечення динамічного розвитку в разі пізнання та ефективного використання вимог цих законів або руйнування, деградації в разі нерозуміння або небажання з боку політиків, субєктів господарювання враховувати ці вимоги у своїй практичній діяльності.
Обєктивним законам ринкової економіки, що визначають суть причинно-наслідкових звязків між взаємозалежними соціально-економічними явищами, процесами, сферою, способом, формою економічної діяльності людини та очікуваними результатами від цієї діяльності, притаманний власний, специфічний для кожного закону механізм дії, прояву та використання, хоча у такому механізмі є й загальні базові елементи.
Механізм дії економічних законів у ринковій економіці це певна система обєктивних економічних форм і процесів, через які проявляються найбільш стійкі та суттєві причинно-наслідкові звязки, що охоплюють поле діяльності даного закону, або вимоги з боку закону до форм організації господарської діяльності як окремих виробників, так і суспільства в цілому. Пізнання механізму дії економічного закону важливе насамперед з позицій усвідомлення того факту, що за певних соціальноекономічних, організаційно-економічних і техно-економічних умов, які склалися у суспільстві, взаємодія субєктів економічної діяльності має відбуватися у системі певних інституціональних координат, у певних суспільно-визнаних формах, на основі використання певної системи економічних інструментів і важелів. Визнання окреслених законами та суспільством правил і норм економічної поведінки, правил гри зможе забезпечити досягнення очікуваних результатів діяльності, не провокуючи при цьому серйозних порушень ринкової, соціальної, системної рівноваги. Невизнання, порушення таких правил, ігнорування потреб та інтересів інших субєктів діяльності, суспільства в цілому карається колосальними втратами як для окремих субєктів економічної діяльності, так і для суспільства, держави.
Механізм використання економічних законів передбачає підсвідомий або свідомий рух суспільства, окремого субєкта економічної діяльності в напрямку та в межах, визначених вимогами ринкових законів на основі пошуку найбільш ефективних інституційних форм, методів та інструментів господарювання, які б відповідали цим вимогам, а отже, й інтересам субєктів ринку.
Розуміння вимог обєктивних законів ринкової економіки дозволяє гармонізувати та реалізувати всі ланки системи: потреби та інтереси субєкта економічної діяльності система мотивів і стимулів очікувані результати економічної діяльності реалізація вимог економічних законів можливість динамічного розвитку суспільства.
Отже, виступаючи регуляторами економічного розвитку, запорукою успіху або поразки субєктів господарської діяльності, закони ринку породжують обєктивну необхідність їх пізнання та свідомого використання. Водночас умови та рівень пізнання і використання цих законів залежать від стану, рівня розвитку як самої ринкової системи господарювання, так і рівня розвитку та диференціації економічної науки. Наприклад, для етапу становлення ринкової системи господарювання (від періоду бурхливого процесу первісного нагромадження капіталу і до середини ХІХ ст.) характерний евристичний, стихійний пошук механізму використання ринкових законів як регуляторів розвитку, дія цих законів фактично не обмежувалася ніякими рамками, адже саме у цей час формувалися необхідні для становлення цілісної ринкової системи елементи, підсистеми та інститути не тільки по вертикалі, за рахунок поглиблення та ускладнення економічних звязків, заснованих на дії ринкових законів, але й по горизонталі за рахунок залучення в орбіту ринкових відносин усе більшого кола субєктів, територій, народів, тобто на основі агресії ринкових методів виробництва та споживання в цілому світі.
Саме тому на етапі становлення сучасної ринкової системи дія економічних законів у повній мірі відповідала енциклопедичному трактуванню сутності поняття регулятор. Тлумачні словники дають декілька визначень суті цього поняття латинського походження (regulare приводити в порядок):