3.3. Формаційний і цивілізаційний підходи до аналізу сутності внутрішніх і зовнішніх чинників економічного розвитку суспільства
На початку переходу капіталізму у стадію зрілості, коли найбільш виразно на поверхні економічних відносин проступали суперечності у системі матеріальних потреб та інтересів між найбільшими мобільними соціальними групами (класами) буржуазного суспільства власниками капіталу та найманими працівниками, філософською основою епістемології (теорії пізнання), методології досліджень законів і закономірностей формування та функціонування економічної системи капіталізму став формаційний підхід34, який був, у значній мірі, своєчасним, доцільним та ефективним, оскільки пояснював як внутрішні важелі руху системи, так і природу соціальних суперечностей, повязаних із недостатнім розвитком продуктивних сил, їх складових, у тому числі праці і, відповідно, системи мотивації до праці.
Основними ключовими принципами та цілями застосування такого підходу у методології досліджень руху економічних і соціальних систем були:
1) відкриття загальних законів економічного та соціального розвитку суспільства на кожному з історичних етапів його існування;
2) обґрунтування єдності специфічних законів розвитку для будь-якої країни, що знаходиться у системі інституціональних координат тієї чи іншої суспільно-економічної формації та незворотності проходження усіма країнами та народами певних спільних ступенів суспільного розвитку;
3) твердження про незворотну заміну однієї формації іншою внаслідок розвитку антагоністичних суперечностей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами;
4) визнання єдиним інструментом (способом) зміни формацій соціальну революцію;
5) розуміння процесу зміни суспільно-економічних формацій формою та ключовою ознакою прояву суспільного прогресу та становлення нової історичної епохи.
Слід зазначити, що формаційний підхід, і це зближує його, до певної міри, із технологічним і деякими іншими підходами, які використовуються в економічних дослідженнях, виходив із визнання необхідності досягнення в процесі переходу від однієї формації до іншої більш високого рівня розвитку продуктивних сил, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, соціального ладу тощо.
Очищений від штучних нашарувань субєктивних уявлень і теоретичних конструкцій, формаційний підхід К. Маркса до періодизації історичних етапів економічного розвитку суспільства, визначення принципів і критеріїв зміни життєвих циклів економічних систем, може й сьогодні відігравати певну конструктивну роль у дослідженні закономірностей економічного та соціального розвитку. Така його роль, зокрема, може базуватися на використанні поглядів К. Маркса щодо класифікації суспільних формацій (архаїчної, економічної та комуністичної), сутності «економічної суспільної формації» (на відміну від ленінської «суспільно-економічної формації»), можливості існування в межах такої формації декількох «способів виробництва» тощо [див. докладніше 17, с. 96 120].
Останнє положення досить органічно, на наш погляд, кореспондується, узгоджується з цивілізаційним підходом до розуміння закономірностей, механізмів і форм внутрішньої трансформації капіталістичної економічної системи на основі та в процесі заміни одного технологічного способу виробництва іншим. Адже способи виробництва кардинально змінюються, натомість базові економічні інститути ринкової системи капіталізму, які формують і підтримують її цілісність, залишаються, хоча, безперечно, також у трансформованому вигляді.
Водночас «формаційна конструкція», отже, й формаційний підхід у дослідженнях чинників, форм, тенденцій і динаміки економічного та соціального розвитку вже з початку становлення та застосування має слабкі сторони.
Насамперед, як зазначають філософи, формаційний підхід дегуманістичний, оскільки «безконтрольне та монопольне використання макросоціологічних понять робить формаційну схему фундаментом не конкретно-історичних, а відчужених соціально-економічних описів»; такий підхід схематичний, адже «не всі та не будь-які форми людського співжиття відповідають ознакам, що вводяться та випливають із природи формаційних уявлень», він «не відповідає епістемологічно значущому критерію гомогенності» (однорідності, однаковості), є есхатологічним (остаточним, кінцевим), натомість «будь-яка сходинка суспільної історії позбавлена самодостатності: вона лише віха на шляху до наступної. Зображення, що передбачає оцінку дійсного через призму майбутнього, в усіх відношеннях недосконале. По-перше, воно, однобічне, по-друге, як правило, воно зміщує акценти, втрачає перспективу; по-третє, воно перекриває можливості неупередженого аналізу обєктивних альтернатив» [16, с. 21 23].
Насамперед, як зазначають філософи, формаційний підхід дегуманістичний, оскільки «безконтрольне та монопольне використання макросоціологічних понять робить формаційну схему фундаментом не конкретно-історичних, а відчужених соціально-економічних описів»; такий підхід схематичний, адже «не всі та не будь-які форми людського співжиття відповідають ознакам, що вводяться та випливають із природи формаційних уявлень», він «не відповідає епістемологічно значущому критерію гомогенності» (однорідності, однаковості), є есхатологічним (остаточним, кінцевим), натомість «будь-яка сходинка суспільної історії позбавлена самодостатності: вона лише віха на шляху до наступної. Зображення, що передбачає оцінку дійсного через призму майбутнього, в усіх відношеннях недосконале. По-перше, воно, однобічне, по-друге, як правило, воно зміщує акценти, втрачає перспективу; по-третє, воно перекриває можливості неупередженого аналізу обєктивних альтернатив» [16, с. 21 23].
До вузьких місць формаційного підходу відносять також той факт, що він «спрямляє, згладжує історію», оскільки ідеалізації, що фігурують у формаційній схемі, «не просто вихолощені у гуманітарному сенсі, рівним чином вони звільнені від життєво конкретних деталей, випадковостей», а класична дилема «призначення свобода волі» розвязується тут на користь економічно тлумаченого призначення, що «й методологічно, й фактично некоректно» [16, с. 23].
Можна, мабуть, погодитися, особливо в умовах розвитку ознак постіндустріального типу економіки та суспільства, із позицією вчених, які вважають, що «Історія не є розгортання економічної, базисної необхідності. У ній є людина, «егоїстичне» обличчя і зчеплений з ним простір дії. Але є інтегральний (не формаційний) ефект самоорганізації великих складних систем. Історія й реалізується як синтез можливостей, що проявляються більш менш спонтанно, як статистичне резюмування альтернатив» [16, с. 23 24].
Певною схематичністю і водночас жорсткістю привязки до ролі обмеженого кола обєктивних чинників, що визначають характер мотивів, дій та інституціональних форм переходу економічних систем і суспільства від одного якісного стану до іншого, більш досконалого та оптимального, відзначається, на наш погляд, і технологічний підхід у системі методології дослідження закономірностей розгортання та трансформації складних соціально-економічних явищ і процесів.
Якщо формаційний підхід, про який ішлося вище, в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм як власність, капітал, два основних класи суспільства, то технологічний, по-перше, спирається, так само, власне, як і формаційний, на принципи детермінізму філософського вчення, згідно з яким «усі форми реальних взаємозвязків явищ у кінцевому підсумку складаються на основі загально діючої причинності, поза якою не існує жодне явище дійсності», а, по-друге, визнає вирішальним чинником змін у соціально-економічних процесах розвиток техніки, технологій, техніко-економічних відносин.
Саме на базі такої уяви про характер і механізми звязку явищ (причина наслідок) Т. Вебленом було сформульовано тезу про «технологічний детермінізм», як закономірний усебічний вплив на суспільний розвиток промислового виробництва і технічного прогресу, внаслідок чого виникає можливість і необхідність установлення політичної влади технічних спеціалістів на базі наукового знання на противагу владі капіталу35.
Ця теза дістала подальший розвиток у працях Дж. К. Гелбрейта, Р. Хейлбронера тощо. Зокрема, Дж. Гелбрейт сформулював власний підхід (основу якого складали положення теорії технологічного детермінізму) щодо визначення принципів аналізу трансформаційних змін в економічній системі капіталізму. Його ключовою ознакою стало положення про техноструктуру, структурні особливості та принципи функціонування якої визначають як зміст і характер економічної влади, так і специфіку соціальної стратифікації суспільства. Згідно з поглядами Гелбрейта, якісні зміни в економічній системі капіталізму відбуваються виключно під впливом переходу до використання передової техніки, більш складної організації управління виробничими структурами, домінування «зрілої корпорації», існування якої дозволяє планувати економічний розвиток, та переходу влади у такій корпорації до певної групи фахівців вчених, інженерів, техніків, спеціалістів, менеджерів, корпоративних бюрократів, внаслідок чого» старомодні капіталісти» буквально щезли»36.