Він лайнувся, зробив крок назад. І, звичайно ж, перечепився об мене.
Ти ще тут? Ну чого ти постійно плутаєшся під ногами?!..
Я відступилася. Не ображатися!.. От зараз почекаю, поки сльози затечуть назад у очі, і скажу Робові, що я вирішила. Не летіти ні на яке море. Нащо воно мені треба, коли мама з татом не дуже хочуть мене туди брати? До того ж я маленька, все одно нічого не запам'ятаю. Краще коли-небудь потім коли виросту коли сама виграю у цю, як її лото-вибірку.
Нехай летить Роб.
Заплющила очі. Ковтнула. І сказала зовсім не те:
Робе, чуєш А ти справді болісно сприйняв моє ну, коли я народилася?
Чого?
Він стояв і дивився на мене згори вниз, величезний, аж страшно ставало. І як я могла таке запитати? Роб тепер узагалі не буде зі мною розмовляти, ніколи-ніколи
Раптом його губи ворухнулися. Розтяглися, наче хтось смикав кутики рота в різні боки, у широку-широку посмішку.
Дурненька ти, Юсько Та я такий гордий ходив. Ні в кого нема сестри, а в мене є. Всім розповідав, як буду тебе захищати. Тільки ж на тебе не нападав ніхто
Засміявся.
І я засміялася разом з ним. А тоді підскочила, схопилася за перекладину рукохода, повисла на одній руці, підтягнулася, перехопила іншу перекладину і, жодного разу не зупинившись, пройшла всі східці від початку й до кінця. І назад.
Клас! захоплено сказав Роб. Слухай, Юс, це супер, що ти летиш з батьками на море. Ти не уявляєш, як там здорово. Будеш надсилати мені цифрознімки, добре? І листи.
Я серйозно кивнула:
І ти мені також. Домовилися?
* * *Спершу ми довго-довго летіли в непрозорій капсулі. Повиходили з неї в якомусь блоці з морськими віртуальними картинами на стінах Далька каже, що в неї вдома такі самі, отже, нічого дивного. Тоді по одному проходили медичний огляд і санітарну обробку, а після всього інструктаж: окремо батьки й окремо я. Інструкційна програма чи то Лекторина, чи то Вчителька, цілу годину розповідала, як треба поводити себе в екосистемі, й перевіряла через віртуалку мої навички плавання. Тоді нам віддали наші речі. І покликали до капсули цього разу до нормальної, з прозорими стінками.
Тато казав, що от, уже можна роздивитися!.. вже гарно видно!.. море!!! Мама сміялася й зойкала зовсім як маленька дівчинка. А я
Я замружилася. Міцно-міцно. І, як мені цього не хотілося, не розплющувала очей доти, поки ми не вийшли з капсули. Під ногами було мяко, мякше, ніж на ковзальному покритті. А повітря, ви уявляєте, воно рухалося!!! і відразу ж кинуло волосся мені в обличчя, залоскотавши щоки. Від нього смачно-пресмачно пахло. Морем.
І я розплющила очі.
Море хвилювалося!
* * *Рибка лежала на круглому камені. Навколо ворушилися водорості.
Я підкралася ще ближче. Ловити морських мешканців, звичайно, не можна, але ж це не по-справжньому, вона все одно встигне поплисти геть. А цікаво. Опустила складену човником долоню в воду рибка ворухнула хвостиком, але залишилася на місці, та швидко опустила руку на камінь. Послизнулася, брьохнула обличчям у воду, скаламутила воду піском і повітряними бульками, підняла невеликі хвилі.
Через хвилину море знову стало гладким і прозорим, неначе стінка капсули.
Водорості ледь коливалися, обіймаючи круглий камінь. Рибки на ньому вже не було.
Юсто! гукнула мама з берега. Вилазь, кому кажуть!!!
Вона кликала мене чи то вп'яте, чи то вшосте. Я поплюскалася ще трохи й вилізла. Відразу стало холодно, хоча сонце світило яскраво-яскраво, піднявшись майже над самою головою.
Загорнися, мама накинула на мене великого рушника. Губи вже сині. От захворієш, і нам доведеться летіти геть.
Гадаєш, якщо нема Виховальки, то не треба слухатися? підтримав її тато.
От він міг би й помовчати. Сам пішов купатися набагато раніше за мене, а вийшов з води осьо щойно. З його волосся ще скочувалися краплини води, падаючи прямісінько на розкриту книжку, сторінками якої бавився вітер.
Мама перехопила мій погляд:
Едваре, хіба так можна? Це ж книж-ка!
Заспокойся, Андре сторінка знову перегорнулася, і тато стиха лайнувся. Нам же казали в бібліотеці на Базі, що це бульварне чтиво, жодної культурної цінності не має, він нарешті знайшов потрібне місце й заклав книжку пальцем. Чортів папір До речі, й справді, рідкісна дурня.
Чого ж ти тоді читаєш?
Тато знизав плечима.
Я його розуміла: якщо постійно купатися, то синіють губи. А більше на морі нема чого робити. Мій персональчик і той довелося покинути в Базовому блоці, а батьки вже були в курсі, що на екодозвілля не можна брати з собою ніяких електронних пристроїв щоб не збивати баланс природних біополів. Навіть цифрознімки для Роба я робила здалеку, через прозорі стіни Бази.
Чого ж ти тоді читаєш?
Тато знизав плечима.
Я його розуміла: якщо постійно купатися, то синіють губи. А більше на морі нема чого робити. Мій персональчик і той довелося покинути в Базовому блоці, а батьки вже були в курсі, що на екодозвілля не можна брати з собою ніяких електронних пристроїв щоб не збивати баланс природних біополів. Навіть цифрознімки для Роба я робила здалеку, через прозорі стіни Бази.
До речі: я подивилася на сонце. Воно стояло вже зовсім високо: що трішки, й ми будемо йти геть, бо в години прямих сонячних променів і, відповідно, найсильнішої радіації, засмагати не можна. І ми з мамою й татом йдемо обідати. А після обіду може прийти лист від Роба.
Я зігрілася та стягнула рушника. Але тепло мені було всього лиш кілька хвилин, а тоді відразу ж страшенно спекотно. Точно, зараз почнемо збиратися.
Ходімо, сказала мама, дивлячись на небо.
Я скочила на ноги:
Тільки ще один раз булькну, добре, мам?
Юсько!..
Але я вже мчала до моря. На півдорозі почула за спиною вовтузіння й вигуки, озирнулася. Засміялася й побігла швидше. Але тато все одно наздогнав мене й плюснувся у воду на мить раніше від мене. З веселою й обуреною мамою на руках.
Перед обідом я заскочила до Інформаційного центру, але листа від Роба ще не було. Звісно, вони ж завжди завантажують поштову програму пізніше, та й пише він мені не щодня але ж могло й надійти! Шкода.
Зате годують тут нормальною їжею для дорослих. Смачною й зручною.
* * *«Маленька моя сестричко!
(на «маленьку» не ображаєшся?)»
Дякую за твою привіталку, дуже смішна. День народження відзначив добре. Спочатку ми з Понті й Кором (ти їх не знаєш) зависали в одному клубі з гарною віртуалкою й випивкою (про випивку батькам анітелень, домовилися?). Тоді повернувся додому, потиснув штангу десять по вісімдесят, і більше б потиснув, але вона чогось заблокувалася (мабуть, через алкоголь у крові). Поганяв нову іграшку, яку Кор подарував. (Запрошувати хлопців додому не став, бо після них такий свининець, що анігілятор глючить). Зазирнув у пошту, а тут якраз твоя привіталка. Дякую, Юс (ще раз).
Дивився новини. Ти знаєш, учора на гаугразькому кордоні двох наших убили. Із загону. І ще одного забрали в гори, а через дванадцять годин його маячок перестав ловитися (може, просто маячок зламали)
Загалом, Юсько, я тепер дорослий. Можу відвідувати блок-побачення (якби було з ким). Можу загриміти на повний строк до виправника (було б за що). Можу навіть балотуватися до Глобального парламенту. А ще»
Читати з паперу було жахливо незручно. Але в Інформаційному центрі тільки так і видають листи, в роздрукованому вигляді. В принципі, я вже звикла. Єдине, коли вітер загинає аркуш, то дуже складно знайти потрібне місце.
«зрозумієш, що справжній чоловік»
Ні, не тут, вище. Я вхопилася пальцями лівої руки за горішній край аркушика, а нижній спробувала притиснути коліньми. Тато радив читати роздруківки горизонтально, але то виходить зовсім якесь збочення. Якби не вітер
До того ж у Робових листах часом трапляються секрети від батьків. А отже, я не можу допустити, щоб текст прочитав хтось крім мене. От і йду з папірцем до самого берега моря, а тут вітер, здається, дме ще дужче
«Гауграз»
Ну, де ж воно?!.. «до Глобального парламенту» Ура, знайшла!..
І в ту ж мить лист, як живий, вирвався мені з рук.
Здається, я зойкнула перед тим, як кинутися в море з простягнутою уперед рукою, майже як тоді, коли ловила рибку. Здається, мама гукала щось про забруднення екосистеми й про штрафні санкції. А тато це вже не здається, а точно, плив попереду, відразу ж обігнавши мене, але теж ніяк не досягаючи папірця, що білів здалеку, наче по воді розіклала крила втомлена птаха чайка. Так дивно: хвилі ж бігли нам назустріч, до берега, а лист несло все далі й далі в море
Юсько, повертайся!!! долетів розпачливий мамин голос.
Я вже не бачила листа, навіть витягнувши шию понад водою. І повернула до берега.
Тато виліз на берег хвилин за десять і найперше чомусь ухопив до рук свою розтріпану книжку. Тоді сам здивувався й запхав її до вміщувача.
Потонуло, коротко мовив він.
Шкода, мама вкрила його рушником. Папір може не розпадатися на складові частини десятки років. Якщо на базі дізнаються, як ми по-варварському ставимося до природи Що в ньому хоч було, Юсику? Як там твій брат? Нам з батьком він ще жодного разу не написав.